Соціалізація особистості. 3 страница

Посилення інтересу до своєї особистості в цей період є умовою цілеспрямованої самоосвіти й самовиховання. Для старшокласників провідним центром усього розвитку стає особистісне самовизначення, а вибір подальшого життєвого шляху є для них тим афективним центром життєвої ситуації, навколо якого починає обертатись уся їхня діяльність і всі їхні інтереси. Цей завершальний етап формування особистості в школі найбільш повно проявляє ціннісно-орієнтаційну діяльність школяра, розвиває особистісну рефлексію, певний рівень домагань. Високого ступеня зрілості, диференціації і стабільності досягає моральна свідомість, яка характеризується переходом на новий рівень — конвенціональний: старшокласники починають усвідомлювати морально-етичні проблеми, над якими задумуються дорослі. їхнє моральне самовизначення опосередковане не тільки процесами пізнання, а міжособистісними стосунками, виникненням інтимних відносин з особами протилежної статі. Про диференціацію юнацької свідомості, розвиток системи особистісних смислів і значень свідчить вміння старшокласників пізнавати себе на основі пізнання інших, їх сприймання. Соціально-психологічна специфіка юності полягає в тому, що саме в ці роки відбувається активний процес набуття досвіду спілкування, становлення світогляду, завершується формування соціальних установок, їхніх когнітивного, емоційного й поведінкового компонентів. І хоча погляди старшокласників не завжди правильні, зате вони часто-густо вирізняються стійкістю й послідовністю.

У ранній юності значно спадає гострота міжособистісних конфліктів, менше проявляється негативізм у ставленні до оточення, поліпшується фізичне й емоційне самопочуття учнів, підвищується комунікабельність, знижується рівень тривожності, нормалізується самооцінка. Водночас це вік специфічних психологічних контрастів, що характеризують як внутрішній світ старшокласника, так і сферу його міжособистісних стосунків: у юнаків і дівчат спостерігаються акцентуації характеру, які не трапляються більше в жодному віковому періоді, характерна посилена увага до внутрішнього світу особистості, своєрідна вікова інтроверсія. За певних обставин спілкування спостерігається яскраво виражена статево-рольова диференціація, яка межує з досить частою інфантильно-рольовою негнучкістю. У цьому віці нерідко трапляються випадки загостреного відчуття самотності.

Соціалізуючись, старшокласник розвиває світогляд, самосвідомість, ставлення до дійсності, характер, особистісні та комунікативні якості, психічні процеси, накопичує соціально-психологічний досвід, набуває самостійності, впевненості в собі, стійкості до стресів тощо. Як суб'єкт навчальної діяльності, старшокласник характеризується якісно іншим змістом цієї діяльності, ніж учень середніх класів, адже поряд із внутрішніми пізнавальними мотивами засвоєння знань з предметів, що мають особистісну смислову Цінність, у нього з'являються широкі соціальні та особистісні зовнішні мотиви, серед яких мотиви досягнення посідають значне місце. У зв'язку з цим Ю. НІ вал б вказує на цілепокладання як важливий компонент особистісного розвитку старшокласників у процесі соціалізації, а дослідження С. Максименка, Т. Щербан свідчать, що найефективнішою для психічного, передусім розумового, розвитку школярів є така форма організації спільної діяльності, в ході якої:

• по-перше, оцінка, результат діяльності кожного старшокласника залежить від успіху всього класу;

• по-друге, кожен учень впевнений, що в разі потреби він отримає необхідну допомогу однокласників;

• по-третє, стимулюється активність кожного учня, кожний може розраховувати на уважне ставлення до своєї думки;

• по-четверте, соціометричний статус усіх учнів класу однорідний;

• по-п'яте, рівень успішності учнів класу відносно однорідний.

Отже, соціально-психологічною детермінантою становлення й розвитку особистості старшокласника в процесі соціалізації є діяльнісно-опосередкований тип взаємовідносин, який складається в референтно-значушій групі (або групах). У старшокласників поряд з навчанням провідною діяльністю виступає особлива діяльність зі встановлення інтимно-особистісних стосунків — діяльність спілкування. Взаємостосунки, побудовані на основі певних морально-етичних вимог і соціальних норм, роблять міжособистісне спілкування шкільної молоді тією діяльністю, всередині якої формуються спільні погляди на життя, на майбутнє.

У вітчизняній соціально-психологічній і психолого-педагогічній літературі виокремлюють такі джерела соціалізації старшокласників:

• первинний досвід, пов'язаний із періодом раннього дитинства, з формуванням основних психічних функцій та елементарних форм суспільної поведінки в сім'ї, загалом власний індивідуальний досвід старшокласника (стереотипи поведінки формуються шляхом сигнальної спадковості, тобто через наслідування дорослих і є досить стійкими, що може стати причиною психологічної несумісності, асоціальної поведінки тощо);

• культурно-соціальний досвід, що цілеспрямовано передається учням через різні соціальні інституції, передусім через систему освіти, навчання й виховання (дошкільні заклади, школу і т. ін.);

• активність самої особистості у виборі знань та їх осмисленні; вміння порівняти різні погляди і критично їх оцінити; активна участь у практичній, перетворювальній діяльності і спілкуванні.

Західна соціально-психологічна література джерела соціалізації старшокласників зводить до таких: технологічні й соціальні зміни в суспільстві; урбанізація; меркантильність і бідність; засоби масової інформації; соціальне й емоційне напруження; негаразди в сім'ї; життєві події та пов'язані з ними стреси; вплив ровесників, школи, релігії.

У старшому шкільному віці виникає й розвивається особливий вид діяльності — спілкування, основним змістом якого є ровесник або інша значуща людина. У контексті соціалізації спілкування можна розглядати у двох головних аспектах: як засвоєння старшокласником соціокультурних цінностей у процесі навчання у школі і як його самореалізацію в ході соціальної взаємодії з учителями, однокласниками та іншими людьми. Старший шкільний вік особливо загострює проблему спілкування й саме тут помітно проявляється тенденція до задоволення потреби у спілкуванні на всіх рівнях, інтенсивність якої може бути такою високою, що стає центром життєвих прагнень юнацтва. Спілкування проявляється в побудові взаємин з ровесниками на основі певних етичних норм, що визначають учинки старшокласників; у формуванні загальних поглядів на життя; стосунків між людьми, тобто особистісних смислів; у формуванні самосвідомості; у створенні передумов для виникнення нових завдань і мотивів подальшої власної діяльності тощо. В цьому віці однолітки відіграють основну роль у розвиткові соціальних навичок старшокласників. * Характерні для цього віку стосунки рівності допомагають виробленню позитивних реакцій на різні кризові ситуації, в які потрапляють юнаки та дівчата. З погляду соціально-психологічних особливостей соціалізації важливо підкреслити той факт, що старшокласники переймають у ровесників і друзів види поведінки, які цінуються суспільством, і ролі, що найбільше підходять їм. Загалом усвідомлення рефлексивних, емоційних, динамічних якостей, а також особливостей зовнішності та фізичного розвитку проходить під домінантним впливом ровесника чи друга.

Важлива соціально-психологічна особливість цього періоду — розвиток соціальної компетентності як основної складової здатності старшокласника в процесі спілкування та взаємодії набувати нових Друзів і зберігати старих. Цей розвиток базується, частково, на здатності старшокласників до соціального порівняння, що дає змогу виявити й оцінити характерні риси інших. Спираючись на ці оцінки, юнаки та дівчата вибирають друзів і визначають своє ставлення до різних груп і компаній, які становлять частину оточення ровесників. Вони також шукають друзів за принципом схожості, заміщаючи кількість друзів якістю дружби з небагатьма ровесниками, що поділяють їхні погляди й цінності. При цьому інтимність стає обов'язковим атрибутом дружби з ровесником однієї статі. Значна роль у теорії соціалізації відведена розвиткові і примноженню контактів старшокласника з іншими людьми за умов суспільно значущої спільної діяльності. Йдеться про провідну референтну групу в житті старшокласників, в якій міжособистісні стосунки зумовлюються змістом спільної діяльності. Саме в групі виникає найсприятливіша ситуація для соціалізації старшокласників: вона зв'язує суспільство й учня, презентуючи загальнолюдські цінності в емоційно закріпленій формі. Отже, можемо говорити про спільну групову діяльність, яка передбачає систему взаємодій між однокласниками, між конкретним старшокласником і класом як спільним суб'єктом, умовою й ''засобом формування якого виступає спілкування. Відповідно до цього складається система взаємодій індивідуальних та колективних потреб, інтересів, цінностей, мотивів і цілей, які регулюються виробленням певних правил та норм поведінки. Г якщо ядром спрямованості колективної діяльності є цілі, значущість яких усвідомлюється всіма, і домінантні мотиви виконання діяльності, то джерелом колективних цілей і мотивів виступають ціннісні орієнтації, що складаються в процесі прийняття групою цінностей суспільства.

Сказане дає змогу констатувати, що соціалізація старшокласників у школі опосередкована мірою їх входження у шкільний колектив. Однією з найважливіших особливостей міжособистісних стосунків у колективі є соціально-психологічний феномен, який виражається в емоційному залученні кожної особистості до групи як до

2. 4. Соціалізація особистості. (продовження 2)

Якщо до студентської групи входять представники не однієї, а кількох національностей, то актуалізується значення етнопсихологічних особливостей спілкування в ході соціалізації студентської молоді, адже в багатонаціональному колективі спостерігається велика кількість форм міжособистісних стосунків за національною належністю, культурною специфікою, своєрідністю мови, звичаїв, традицій. З погляду соціальної психології, міжетнічне спілкування є формою реалізації міжнаціональних стосунків на особистісному рівні, особистісно-психолоіічною конкретизацією процесу соціалізації. За умов міжетнічної взаємодії психологічні проблеми можуть виникати у зв'язку з національними установками і стереотипами поведінки та сприймання людьми один одного. Отже, активізується проблема створення такої атмосфери, яка б сприяла адекватному сприйняттю студентською аудиторією іноетнічного представника. Практика вивчення соціальних контактів і міжособистісних стосунків показує, що іноземні студеній можуть стикатися з проблемою нерозуміння деяких установок, традицій, з виникненням мовних бар'єрів тієї країни, в якій діє ВНЗ. Для таких студентів характерна сором'язливість, нервозність; коли їм бракує знань, вони припускаються помилок, що може призвести навіть до агресивності. За таких умов певний інтерес представляють мотиви консолідації студентів за національною ознакою, адже саме в ній переломлюються всі виховні впливи. Водночас зміна в настроях, переживаннях представників певної національності у групі — це своєрідний барометр, за показниками якого можна вести мову про оптимальність і результати соціалізації, визначати перспективи згуртування групи.

У навчанні студентів — представників іншої національності — важливе значення має його комунікативний аспект, а отже, й методи навчання варто спрямовувати на подолання мовних і психологічних бар'єрів, сприяти активізації пізнавальної діяльності студентів. Окрім цього, дуже важливо створити основу для адаптації до нових соціокультурних та етнопсихологічних обставин, що потребує певної гнучкості й відмови від низки традиційних правил і норм спільної діяльності та взаємодії. В. Крисько та А. Деркач виокремлюють три етапи процесу адаптації національної психології іно-етнічних представників до умов навчання та спілкування у ВНЗ: на першому етапі етнопсихологічні особливості можуть як сприяти, так і перешкоджати впливу студентської групи чи викладача (якщо вони вступають у суперечність з цілями останніх, то слід робити конструктивні кроки, щоб перебудувати зміст і якість педагогічних та групових заходів — варто шукати, за таких умов, шляхи залучення уваги об'єкта впливу); на другому етапі відбувається стабілізація впливів (налагоджується контакт з іноетнічними представниками, Досягається певне взаєморозуміння, консолідується активність усіх членів студентської групи тощо); на третьому етапі передбачається максимальне розкриття потенційних можливостей представників Усіх національних мікрогруп у взаємодії один з одним.

Загалом на основі постійного та всебічного аналізу етнопсихологічної своєрідності відносин і спілкування у студентській групі можна розвивати нетрадиційні підходи, встановлювати пріоритетність тих шляхів, яких вимагає ефективний процес соціалізації в багатонаціональному колективі. Це дуже кропітка робота, але вона є надзвичайно потрібною, інакше незнання та неврахування нально-психологічних особливостей членів групи може призвести до міжнаціонального тертя, виникнення феномену взаємної відчуженості, наслідки якого небезпечні — загострення морально-психо-логічного клімату в студентській групі, відсутність взаєморозуміння між її членами в ході навчання та спілкування тощо. У зв'язку з цим важливим елементом у роботі з багатонаціональною студентською групою є формування культури міжнаціонального спілкування на основі осмислення характеру взаємовідносин в ній.

Процес соціалізації в студентській групі може супроводжуватися конфліктами, небезпека яких полягає в тому, що вони спричинюють виникнення різких негативних емоцій і позначаються на навчальній діяльності студента. У процесі спільної діяльності причинами конфліктів, як правило, стають два види детермінант: предметно-ділові розбіжності й розходження особистісно-прагматичних інтересів. Окрім того, конфлікти виникають як серед студентів, так і між студентами й викладачами. За умови, якщо у взаємодії студентського середовища, яке здійснює спільну навчальну діяльність, переважають предметно-ділові суперечності, конфлікт здебільшого не призводить до розриву міжособистісних стосунків і не супроводжується нагнітанням емоційного напруження й ворожості. Коли ж суперечності виникають у сфері особистісно-прагматичних інтересів, то вони легко переходять у неприязнь і ворожнечу. Трапляються ситуації, коли розходження особистісно-прагматичного характеру прикриваються предметно-діловими суперечками або ж коли тривалі предметно-ділові суперечки поступово призводять до особистої неприязні. Всі перелічені варіанти конфлікту створюють для студента несприятливий морально-психологічний клімат у групі, що спричиняє зниження інтересу до навчання та спілкування у групі, загалом неефективний процес соціалізації. Якщо конфлікт виникає між студентом і викладачем і не розв'язується, у студента може зародитися внутрішня неприязнь як до викладача, так і до його навчальної дисципліни.

Вищезазначене дає змогу розглядати процес соціалізації студента у ВНЗ і як окремий випадок спілкування, і як особливим чином організоване спілкування, у ході якого відбувається управління пізнанням, засвоєнням суспільно-історичного досвіду, соціально-психологічне відображення, відтворення й засвоєння всіх видів діяльності та реалій мікросоціуму. Соціально-психологічні характеристики навчальної діяльності охоплюють також особливості міжособистісного спілкування у студентській групі. Отже, на ефективність соціалізації впливатимуть соціально-психологічний клімат у студентській групі, рівень потреби у спілкуванні, притаманний групі стиль спілкування, етнопсихологічні особливості учасників комунікативного процесу, можливість задоволення пізнавальних і комунікативних потреб студентів. Останній показник є суттєвим, адже дані низки досліджень показали залежність між задоволеністю міжособистісними стосунками у групі та ефективністю діяльності як цілої групи, так і кожного її члена зокрема.

Аналіз комунікативних характеристик навчальної діяльності у ВНЗ передбачає виокремлення двох сфер вивчення, які впливають на соціалізацію студента: педагогічне спілкування як цілеспрямована взаємодія між педагогом і студентами й міжособистісне спілкування серед студентів як створення сприятливого мікроклімату для ефективної навчальної діяльності. Стосовно педагогічного спілкування, то воно, як зазначалося вище, є специфічною формою взаємодії людини з іншими людьми на основі суб'єкт-суб'єктних стосунків, в яких виявляється не лише вплив одного суб'єкта на інший, а сприяння або протидія, згода або суперечність. За умов такого спілкування здійснюється взаємний обмін діяльностями, уявленнями, ідеями, установками, інтересами тощо. Можна виокремити такі складові педагогічного спілкування у ВНЗ: поведінка, яка описана через види реакцій педагога і студентів; міжособистісні контакти, виявлені та упорядковані в ситуаціях, в які потрапляють педагог і студент у процесі навчання; міжособистісні стосунки, які створюють можливості для самостійного особистісного зростання педагогів і студентів; інструмент у розвитку інтелектуальних та професійних вмінь і навичок студентів, виникнення певних елементів їхніх когнітивних структур, норм і цінностей; інструмент соціально-психологічного відображення та соціалізації.

Вагомими соціально-психологічними особливостями соціалізації У ВНЗ є характеристики міжособистісного спілкування у студентській групі, де студент для інших членів групи постає як об'єкт спілкування, викликаючи до себе ставлення як до суб'єкта. Водночас, з погляду студента, група чи кожен її член зокрема виступає як об'єкт спілкування, викликаючи до себе ставлення як до суб'єкта. Суб'єкти спілкування у студентській групі вирізняються індивідуальною своєрідністю і вносять у міжособистісне спілкування свій внутрішній світ. Якість такого спілкування може визначатися кількістю потреб, які людина задовольняє в процесі взаємодії; рівнем, на якому відбуваються контакти; можливістю саморозвитку особистості. Молода людина, вступаючи до ВНЗ, стає членом студентської групи й поринає в багатогранні процеси спілкування цієї групи. Отже, взаємозв'язок студентської групи і особливостей соціалізації здійснюється через спілкування. Процес цей двосторонній: групові норми й цінності мають вплив на спілкування, а особливості спілкування впливають на життєдіяльність групи. Сприятливу основу для ефективної соціалізації студентів створює рівень задоволеності потребою у спілкуванні в групі, а загальним інтегральним критерієм даної характеристики стає кількість потреб, які людина задовольняє в процесі взаємодії з іншими.

Важливу роль у комунікативній діяльності студентської групи відіграє установка студента на оточення, його оцінювання: одні передусім бачать позитивне, добре в людині; інші — лише негативне, недоліки; треті, їх більшість — і позитивне, і негативне. Студенти з негативною установкою на оточення вирізняють у людей такі риси, як байдужість, заклопотаність своїми справами, неприродність, обмеженість інтересів, егоїзм, відсутність людяності. Позитивно налаштованих студентів захоплює доброта, простота, справедливість, відвертість, розум і доброзичливість людей. Багато є студентів з підвищеним інтересом до різноманітних особливостей людини. Зрозуміло, що легше знайти спільну мову, спілкуватися з тими, у кого переважає установка на позитивне в людині. Характер взаємодії і спілкування в студентській групі значною мірою пов'язаний із ступенем залежності індивіда від групи, від повноти прийняття особистістю спільної трудової діяльності. І чим вищий ступінь залежності від групи, чим важливіша для індивіда його групова належність, тим меншою є роль успіху чи невдачі й тим важливішим стає чинник групової належності людей, які взаємодіють.

Вивчення соціально-психологічних особливостей соціалізації студентської молоді дає змогу виокремити кілька напрямів керівництва розвитком студентської групи, створення психологічних передумов для оптимального процесу міжособистісного спілкування в ній, яке є важливим для успішної навчальної діяльності й ефективного комунікативного розвитку студентів як майбутніх спеціалістів: процес формування студентської групи (надання переваги формуванню неоднорідної за психологічними характеристиками, але сумісної в цьому плані групи: неоднорідність групи й пов'язана з нею необхідність більш різноманітної та індивідуальної діяльності сприятливо впливає на формування в майбутніх спеціалістів гнучкіших підходів до професійної діяльності); формування відповідного механізму міжособистісного спілкування в студентській групі; індивідуальна психодіагностична і психокорекційна робота із студентами (вона пов'язана з вивченням і оптимізацією їхніх комунікативних особливостей).

В контексті соціалізації студентської молоді важливо з'ясувати соціально-психологічні феномени, пов'язані зі ставленням молодої людини до суспільних процесів. Соціально-психологічне відображення суспільного життя у свідомості студента безпосередньо фіксується у вигляді оціночних суджень, переживань, вірувань, вольових актів суб'єкта, ''сприймань. Саме вони дають уявлення про стан суспільної свідомості, ставлення суб'єкта до ціннісних орієнтацій та інших психологічних компонентів суспільного життя. Фундаментом творення світогляду молодої людини є соціальні цінності, тобто узагальнені уявлення про мету й норми поведінки. Ціннісні орієнтації студентства формуються в процесі соціалізації під час засвоєння нових знань та соціально-психологічного досвіду і проявляються в цілях, інтересах, переконаннях, спілкуванні й діяльності особистості. Цінності молоді реалізуються у процесі життєдіяльності й підтверджуються або відкидаються життєвим досвідом. Отже, саме на основі індивідуального досвіду, що стає адекватною чи неадекватною умовою соціального середовища, певні, конкретні ціннісні орієнтації або набувають особистісного сенсу, або витісняються як такі, що не забезпечують успішного функціонування особистості в соціумі. Зміни, які відбуваються в суспільстві, певним чином знаходять відображення у свідомості молоді й тим зумовлюють зміни в системі їхніх ціннісних орієнтацій. Чинники, що опосередковують вплив соціального середовища на формування і трансформацію ціннісних орієнтацій студентів, досить різноманітні: соціально-психологічний клімат у студентській групі, членом якого є певна особа; родинне оточення з його традиціями; доступ до засобів освіти й культурних здобутків суспільства; релігійні переконання та комплекс інших умов, що впливають на особистість.

Зміна ціннісних орієнтацій — це, безперечно, досить болісний процес, і вивчення його закономірностей може сприяти виявленню шляхів впливу на молоду особистість відповідних суспільних інституцій з метою ослабити інтенсивність її емоційних стресів і запобігти можливому соціальному напруженню. Зокрема знання ступеня сформованості ціннісних орієнтацій молоді, їх ієрархії може бути ключем для здійснення виховання особистості. Відомо, що ціннісні орієнтації впливають на визначення місця особистості в суспільстві, а також на вибір нею своєї референтної групи. Цей факт слід враховувати в перекомплектуванні студентських груп: об'єднання в одну академічну групу студентів з діаметрально протилежною системою ціннісних орієнтацій ускладнить процес формування студентського колективу як єдиного стійкого організму, а отже, і загальний процес соціалізації.

На хвилі інтересу до проблеми формування системи ціннісних орієнтацій студентів та її трансформацій було проведено багато соціологічних опитувань і психологічних досліджень, за результатами яких можна простежити чіткий взаємозв'язок ціннісних орієнтацій із соціальними умовами, в яких функціонує молода особистість. Так, у 50-х — на початку 60-х років XX століття молодь, відповідаючи на запитання про складові щастя, на перші місця висувала улюблену роботу, бажання кохати й бути коханим, повагу оточення. У 80-х роках серед основних у системі ціннісних орієнтацій було виокремлено «політичну культуру як важливу цінність у формуванні особистості нового зразка», «суспільно-політичну активність, як одну з найважливіших цінностей радянської людини», «мистецтво як засіб ціннісної орієнтації особистості», «працю як найвищу цінність соціалістичного способу життя». До числа перших за важливістю життєвих цінностей, з погляду ''радянської молоді, належали: прагнення бути корисним суспільству, мати цікаву творчу роботу, заслужити повагу людей, кохати й бути коханим і тільки після цього — матеріальний добробут; менше за все цінувалося спокійне життя, підпорядковане власним інтересам, слава. Отже, центром усієї системи цінностей, способом самоствердження, вдосконалення кожної людини була суспільно корисна праця.

Виокремлену систему ціннісних орієнтацій молоді сучасний етап соціалізації піддає значній трансформації, причому простежується прямий зв'язок між змінами, що відбуваються в суспільстві та в системі цінностей. Трьом основним стадіям кризи (дестабілізація соціалістичного ладу, гострий конфлікт, вихід із кризи) відповідають певні зміни в системі ціннісних орієнтацій. Так, на першій стадії відбулося не руйнування цінностей, а якісне оновлення їхньої структури — перехід від тотально-ідеологізованої до плюрально-людської структури цінностей — масова десоціалізація і ресоціалізація молодої людини. Індивід водночас схвалює (чи заперечує) протилежні цінності, або йому складно зробити вибір і він надає перевагу проміжній позиції. На другій стадії ціннісні орієнтації стають чіткішими, менш суперечливими, посилюється орієнтація на самоцінність кожного індивіда. На третій стадії кризового розвитку суспільства формування системи ціннісних орієнтацій залежить від результату розв'язання кризи. Процес трансформації цінностей відбувається через усвідомлене прийняття продиктованих реаліями життя ціннісних орієнтацій, спробу керуватися ними в житті й діяльності. Збереження на рівні підсвідомості старих стереотипів спричиняє певні внутрішньо-особистісні конфлікти та зумовлює ймовірність варіативного прогнозу щодо майбутнього.

Як правило, сформувавши свою ціннісну картину світу, людина зберігає її незмінною практично впродовж усього життя. Така картина формується переважно на тому етапі соціалізації індивідів, який безпосередньо передує періодові зрілості. А надалі система цінностей людини змінюється зазвичай тільки в кризові періоди, до того ж ці зміни стосуються здебільшого структури цінностей і віддзеркалюють зміни пріоритетів, унаслідок чого одні цінності стають більш значущими, інші відходять на задній план у розвитку та становленні особистості. Натомість у суспільствах, що трансформуються, означена традиційна система не спрацьовує, оскільки за умов суттєвих зрушень у суспільній системі цінностей для більшості людей нагальною стає потреба сприйняти нові орієнтири й так чи інакше перебудувати особистісну систему цінностей. При цьому в масовій свідомості відбувається заміна монолітної системи цінностей на плюралістичну, коли різні категорії людей вибудовують свою ціннісну ієрархію на різних базових позиціях. Сказане безпосередньо стосується й категорії студентства, частина якого виходить з потреби насамперед досягти взаєморозуміння у стосунках. Такі студенти керуються принципами терпимості, більшість з них поділяє твердження «терпіння — найкраще спасіння». Водночас інша частина молоді, яка належить до протилежної орієнтації, цілковито згодна з прислів'ям «З вовками жити — по-вовчому вити».

Загалом у сучасному суспільстві процес соціалізації молоді ускладнюється труднощами, що виникають унаслідок переоцінки традицій, норм і цінностей: якщо раніше молодь значною мірою спиралася на досвід попередніх поколінь, то тепер молоді люди засвоюють і творять новий соціальний досвід, покладаючись переважно на себе, що значною мірою зумовлює наявність суперечливих тенденцій у свідомості й поведінці сучасної молоді. Як наслідок, у студентському середовищі функціонує чимало різних моделей самореалізації: для багатьох студентів основними цінностями є «знайти себе в цьому житті», «залишатися людиною», «матеріальне забезпечення» тощо. Отже, сучасні студенти задумуються і про матеріальний добробут, і про духовні цінності на противагу своїм попередникам, які меншою мірою відчували матеріальну скруту, проте й менше думали про сенс життя, яке значною мірою було визначене. Водночас зросла цінність особистісної свободи, що забезпечує людині вільний вибір, який, щоправда, не завжди є системо-утворювальним компонентом позитивних, суспільно схвалюваних моделей життєвої орієнтації. За умов, коли вона стає для людини свободою від будь-яких обмежень, це може призвести до формування асоціальних моделей соціалізації. Зрілість припадає на період досягнення людиною найвищого розвитку її духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей. Дане поняття ототожнюється з дорослістю й повноліттям, хоча стати дорослим ще не означає досягти зрілості. За умови, коли людина навчиться реалізовувати життєві задуми, перспективи, коли від самовизначення перейде до самореалізації, тільки тоді про неї можна сказати, що вона є зрілою особистістю. Серед найвагоміших сфер самореалізації особистості виокремлюють такі: професійну, сімейно-побутових взаємин, сексуальних стосунків, спілкування, виховання дітей, саморозвитку й самовдосконалення.

Зрілість — це найтриваліший період онтогенезу, який охоплює вік від 25 до 55—60 років. На стадії ранньої зрілості для індивіда властиві залучення його до всіх сфер людської діяльності, стабілізація якостей особистості, у тому числі комунікативних здібностей, встановлення близьких стосунків з іншою людиною, прояв перших творчих здібностей, побудова власного способу життя, психологічна криза переоцінки життєвого шляху. Середня зрілість — це пошук відповідей на основні питання про сутність життя, про здійснення мрій. Це період переоцінки цілей і домагань, здатність озирнутися навколо, зацікавитися іншими людьми, бажання вплинути на майбутнє, стати творчою особистістю, професіоналом. Водночас це пора сумнівів щодо продовження вибраного шляху, страх зниження працездатності, що збільшує потребу в нових цінностях. Спостерігаються розбіжності між дійсністю та бажаннями, людина стоїть ніби на роздоріжжі й від того, який вибір вона зробить тепер, визначатиметься її подальше життя. Період кризи середини життя може дати кілька варіантів поведінки: по-перше, брак усвідомлення кризи, відсутність оцінки своїх планів і домагань, що призводить до рутинності життя; по-друге, усвідомлення кризи через сприйняття та оцінку реалій життя й виникнення страху з приводу неможливості прояву подальшої активності й корекції попередніх планів; по-третє, усвідомлення кризи через оцінку та корекцію планів, глибинне оновлення й бажання активно діяти за нових умов. З метою успішного подолання кризи середини життя, варто проаналізувати свої цілі (самоаналіз) і переоцінити власні ресурси, розширювати кругозір, переглянути і скоректувати життєвий курс під новим кутом бачення, коли вимальовуються цілі, які раніше були приховані. Середина і друга половина життя повинні мати власну значущість, інакше вони майже не відрізнятимуться від першої половини й чимось її нагадуватимуть. Р. Пекк виокремлює чотири підкризи,: вирішення яких слугує необхідною умовою для розвитку аутентичної генеративності: по-перше, розвиток у людини поваги до мудрості; по-друге, важливо, щоб сексуалізація соціальних відносин поступилася місцем їх соціалізації (що приводить до ослаблення соціальних ролей); по-третє, збереження емоційної гнучкості, що сприятиме афективному збагаченню в різних формах; по-четверте, збереження душевної гнучкості, пошук нових форм поведінки замість старих. Вважається також, що для відчуття задоволення періодом середини життя людині необхідно досягти виконання таких завдань: досягнення зрілої громадянської і соціальної відповідальності; досягнення й підтримання доцільного життєвого рівня; вибір оптимальних способів проведення дозвілля; допомога дітям в усвідомленні відповідальності перед дорослим життям; поглиблення особистісного аспекту подружніх стосунків; прийняття фізіологічних змін періоду середини життя і звикання до них; пристосування до взаємодії з батьками, які «входять» у старість.