Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Героям Слава ! Слава Україні !
|
|
ВІДСТУП
Година, дві, - немов летять літа,
Відточуючи кроки в кілометри.
Одні на всіх бажання та мета,
Бо ми нестримні та всебічно вперті.
Кому з нас відчай примхай зазирне
Та потайком у душу хтиво скоче,
Ми відсічемо разом ген-гене!
Аби в нас ясні залишались очі.
Рука об руку краще ніж слід в слід,
Бо це коли позаду мінне поле.
В цю мить луна про наші втрати звіт,
Де в кожнім прізвищі картає серце горе.
Немов на гойдалці між смертю і життям
Проводжуєм братів, відтворюючи Всесвіт.
Ми зичим ліпшого вчорашнім ворогам,
Як той орел, пізнавши вищий бескид.
Здолавши все, в обіймах, у своїх,
Хтось озирнеться в бік котла, почувши вирок,
Що без молитви рідних та святих,
Ми всі залишились в дебальцевських руїнах
Телефонна розмова.
- Як справи, братику? – Живем «іже єси»,
- Пострілюють,? – Все, як завжди, - стріляють.
- Вони сильніші, кажуть, нас в рази? –
- Я бачив тих разів на цвинтарі чимало.
- Як почуваєтесь? – Живем, чим тішить світ,
Не кожен ранок разом зустрічаєм,
Як є багнюка, вітер злий та дріт,
Радіємо, мов трапили до раю,
- А втома є? - Геть втомлені усі,
Усі позбавлені однаково родини,
І сняться всім однаковії сни -
Дружина люба, діти та хатина
- А вихід є? - Якщо його нема,
То досі б тут, на сході, не стояли.
Повір, мій братику! Не наша то війна!
Не ми її, з невіри, розпочали,
- А де ж кінець? - Як в казці - там, де дуб;
На дубі - хтозна, в ньому – щозна, десь – там - голка,
Лише порожнім виявиться спуд,
Бо хто спійма на здобичі старого вовка?!
-------------------------------------
Там, де закінчується сон,
Вдивляюсь в темряви обличчя,
Я з ней співаю в унісон
В собі відшукуючи відчай.
Де починається війна
В душі закінчується спокій.
Немає жодного кайла,
Що розіб`є зневіри докір.
Проходять тіні, мов живі,
Що я зробив для них, щоб жили?..
Навіщо молодій вдові,
Бійця нерукотворні крила?!
Чи захистить надгробний хрест
Сім`ю героя від страждання?
На сході йде великий квест –
По наші душі полювання.
Про Бога згадуєш лише в останню мить,
Коли нема надій на порятунок,
Коли від тиску жалібно тремтить
В руці від донечки для татуся малюнок.
Оговтуєшся - поряд нікого… А ти живий…
Нервово палиш, ще не віриш вперто.
Останні спогади прокручуєш мерщій,
Хто саме захистив тебе від смерті?
Питань багато – відповідь одна,
Твоє життя вже свій веде рахунок
І в нім залишилась до Господа мольба,
Та донечки маленької малюнок.
Війна повз мене? – Ні, вона крізь мене,
Я не байдужий до цієй війни,
Вона в мені, як в тобі, рідна нене,
Мої зітхання – це твої труни.
Вона вбиває саме найдорожче
Самих палких, самих стійких синів.
Ми плачемо, побачивши їх мощі,
Та прагнемо народжувать бійців.
Ми віримо, народ наш нездоланний:
|
|