Відображення в господарському праві приватних та публічних інтересів учасників господарського життя.

Три основні точки зору на природу інтересу як:

(1) суб’єктивне - інтерес як усвідомлена його суб’єктом потреба (А. А. Чунаєва, Р. Е. Гукасян, Е. А. Лукашева, С. Н. Кожевніков, В. А. Кубинський)

(2) об’єктивне - інтереси виникають на основі об’єктивних потреб суб’єкта та обумовлені суспільними відносинами (Г. М. Гак, С. М. Братусь, Д. М. Чечот, В. К. Попов, Г. В. Мальцев, О. І. Екімов, С. В. Михайлов, О.М.Вінник та ін.)

(3) об’єктивно-суб’єктивне явище - два моменти: об’єктивний характер потреб, на яких грунтується інтерес, і доусвідомленням суб’єктом інтересу своїх об’єктивних потреб (І.В.Венедиктова, В.М.Єрмоленко)

Співвідношення законного інтересу та суб’єктивного права. О.М.Вінник наголошує на неприпустимості ототожнення законного інтересу (або охоронюваного законом) з суб’єктивним правом, оскільки вони є дозволами різного ступеня. Законний інтерес визнають простим дозволом, що не передбачає певної, зафіксованої в законі поведінки суб’єкта інтересу та осіб, від яких залежить його задоволення. Суб’єктивне право, на відміну від законного інтересу, завжди передбачає відповідний обов’язок.

Поняття «законний інтерес» - рішення КСУ від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 у справі щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) - визначення даного поняття у логічно-смисловому зв’язку із суб’єктивним правом. Так, “поняття " охоронюваний законом інтерес», […] треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам”.

О.М.Вінник - поділ інтересів:

до приватних належать інтереси, носіями яких є приватні особи (громадяни, їх групи, а також створені ними – безпосередньо чи опосередковано – юридичні особи), спрямовані на реалізацію потреб зазначених осіб та забезпечені санкціонованим державою захистом, що застосовується зазвичай за ініціативою носіїв цих інтересів.

Публічні інтереси - відображені в праві відгармонізовані, збалансовані певним чином інтереси держави як організації політичної влади, інтереси всього суспільства (спільні інтереси його членів), а також значної його частини/прошарків (територіальних громад, соціальних груп, особливо найвразливіших – споживачів, найманих працівників, дрібних підприємців, залежних підприємств, меншості в товаристві), що захищаються чи можуть захищатися за ініціативою держави.

Відсутні чіткі і сталі кордони між приватними та публічними інтересами. Вони можуть змінюватися у тих випадках, коли деякі явища суспільного життя втрачають публічний чи державний інтерес, залишаючись приватними інтересами. Приклади: Скажімо, споживачі як категорія учасників господарських відносин у сфері економічної конкуренції є носіями публічних інтересів, а окремий споживач (група споживачів), невдоволених якістю товарів певного виробника – приватних. Так само дрібні акціонери певного акціонерного товариства – носії групових приватних інтересів, а дрібні акціонери як найбільш численна категорія учасників акціонерних відносин, що потребують державного захисту, - публічних інтересів.

У підприємницькій діяльності законний приватний інтерес щодо отримання прибутку набуває особливого значення: його задоволення є метою, рушійною силою такої діяльності, а умовою досягнення цієї мети – врахування публічних інтересів. Таким чином, підприємницька діяльність може існувати як баланс приватного інтересу підприємця щодо отримання прибутку від виробництва та реалізації свого товару (робіт, послуг) і публічних інтересів, сформованих за рахунок збалансованого врахування типових законних інтересів споживачів (щодо кількості, якості, ціни, екологічної та іншої безпеки цих благ в ролі товару), підприємців (щодо можливості забезпечення їм вільного доступу до ринку аналогічного товару, дотримання чесних правил конкурентної боротьби), держави – щодо сплати податків та дотримання інших, встановлених правил у сфері господарювання.