Бахчисарайський палац-музей

Одними з найяскравіших перлин у намисті кримських архітектурних шедеврів є чудові палацово-паркові ансамблі: монументальний Алупкінський палац, білосніжний Ливадійський, елегантний Масандрівський, витончений Бахчисарайський. Ці палаци споруджувалися в різні епохи, для цілком різних людей і в абсолютно несхожих стилях. Проте є дещо, що їх об'єднує - атмосфера благословенного спокою і якоїсь ідилічної самоти. Власне, для цього вони і зводилися. У наш час ці палаци є цілими музейними комплексами, де можна не лише помилуватися їх чудовим зовнішнім виглядом і внутрішнім убранням, але й дізнається чимало цікавого про господарів палаців, про епоху, в якій вони жили, про події, що відбувалися тут.

Ханський палац - найзначніший пам'ятник часів Кримського ханства. Споруджений на початку XVI століття в Бахчисараї. Спочатку створювався як таке собі земне втілення райського саду. Звідси назва ханської резиденції, що згодом перейшла на все місто (Бакче-сарай - " палац в саду", тюрк.), а також легкість і витонченість архітектури палацу, відсутність нарочитої монументальності.

Ханський палац - це ансамбль, який складають кілька палацових корпусів, гарем, Соколина башта, Велика ханська мечеть Біюк-хан-джамі (1740 р.), Мала палацова мечеть (XVI ст.), мезарлик - родовий цвинтар колишніх повелителів Криму - Гиреїв.

Зараз у Ханському палаці розташовані також Музей історії та культури кримських татар, Художній музей, виставка холодної та вогнепальної зброї.

У першій половині XV століття від захирілої Золотої Орди відокремився Кримський юрт і було утворено самостійне Кримське ханство. Незабаром його адміністративний центр було перенесено зі Старого Криму в Кирк-Ор (Чуфут-кале), а потім до Бахчисараю. Росла і розбудовувалася зі східною пишністю столиця Кримського ханства.

Бахчисарай - стародавня резиденція кримських ханів Гиреїв, що правили ханством більш ніж 350 років, з 1422 по 1783. Після приєднання Криму до Російської Імперії - позаштатне містечко Сімферопольського повіту. Завдяки відсутності особливих змін він довго зберігав свій самобутній татарський характер. Нині це центр великого сільськогосподарського району з населенням 28, 6 тис. людей. В останні десятиліття місто виросло, вийшовши за межі вузької долини на рівнину, де розкинулися його нові райони. Незмінним інтересом туристів користується старий Бахчисарай, що зберіг колорит середньовічного міста, наче захованого в тісній долині поміж крутих скель; його вузькі вулиці та будинки з галерейками та балкончиками поступово готують подорожнього до зустрічі з самою екзотичною пам'яткою Криму - колишнім Ханським палацом.

Історико-археологічний музей у Бахчисараї з повним правом можна назвати кримською «Меккою» туристів. У літній час один за іншим підходять до нього автобуси, і натовпи відвідувачів прямують до темної із ґратчастими стулками арки брами. Під зеленню каштанів і черепичними дахами палацу зметнулися до неба грановані стріли мінаретів. Колись п'ять разів на день підіймалися на них муедзини і протяжно, співучо закликали мусульман до намазу - чергової молитви. Звуки їх пронизливих голосів, розпочавшись від палацової мечеті, пливли всією долиною від мінарету до мінарету, доки не завмирали в печерах по краях ущелини[3, c. 61-63].

Точна дата будівництва палацу невідома, та всі дослідники згодні у тому, що воно було завершене за правління Адиль-Сахиб-гирей хана (був ханом тричі в період 1521-1551 рр.). Евлія Челебі повідомляє: «Сахиб-гирей хан поселився в цьому Бахчисараї в 1532 р». Площа, яку зараз займає палац, більше 4 га, але у минулому він займав набагато більшу територію - близько 20 га. До огорожі та західних воріт прилягали сади, що дали назву палацу і місту (у перекладі з кримськотатарського Баштани - сад, сарай - палац); за садами тягнувся палацовий луг, на якому паслися ханські коні. Мотив саду - одна з найхарактерніших особливостей мусульманської культури: вірші, рослинні орнаменти різьблення по каменю і розписів - все прагне подати сад як найчудовіше місце на землі, як якусь подобу рая: «сади, подібні до Іремських», тобто райських - найпоширеніше літературне порівняння. Легка «кіоскова» архітектура палацових споруд, відсутність монументальності в ханській резиденції не випадкові: навіть стіни, що розгороджують сад і інтер'єр, певною мірою умовні; їх задача - створити прохолоду літнього дня, та при цьому вони «впускають» сад через кольорові стекла вікон, через аркади і тераси. Найближчим джерелом надихання, зразком для наслідування служив кримським ханам і їх будівничим палац султанів у Стамбулі - Топкапі, спорудження якого почалося незабаром після завоювання Константинополя Мехметом II у 1453 р.

Що могли відчувати іноземні посли, коли потрапляли до ханського палацу? Уявимо, що він щойно збудований і ще не горів: його дерев'яні різьблені деталі цілі, а не замінені, як зараз, в багатьох місцях простішими струганими. У верхніх вікнах із прозорими багатоколірними стеклами - ковані ґрати, в нижніх, вузьких, як щілини, - бамбукові жалюзі. Куполи мавзолеїв тьмяно блищать свинцем, шпилі мінаретів виблискують позолотою. Дзюрчать мармурові та роззолочені фонтани...

Ще з набережної, з того боку моста, видно північний, ребристий фасад «поштового» корпусу. Чіткий ритм димарів, що нащетинились і випирають із площини стіни, наче притулених до неї по висоті другого поверху, нагадує чи то мінарети, чи то піки з наколотими гостроверхими шапками. І жодного вікна. Така архітектура цього фасаду «поштового» корпусу. По осі моста - масивна арка воріт, над нею чотири стрілчасті вікна, праворуч від арки - ще одне вікно. Це зрозуміло: біля головних воріт мають бути очі і зверху, і збоку, і «навикат». Мабуть, в смутні для ханства часи вікна були трохи менші, і в них було більше заліза, ніж скла.

Зі східного боку до «поштового» корпусу примикає найвиразніша, по-східному чепурна і монументальна будівля палацового комплексу - Велика ханська мечеть (Хан-Джамі), що охоплена низом стрілчастою турецькою аркадою з нечастими заґратованими верхніми вікнами, кольоровими майоліковими вставками в простінках, увінчана стрілами мінаретів. Зовнішні сходи ведуть на другий поверх до галереї, де знаходилася колись недоступна для простих смертних ханська «ложа». Ліворуч від входу, по сусідству з мечеттю, на другому поверсі поміщалася ханська варта - капикули, а на нижньому - лавки, що виходили на вулицю.

Із заходу до «поштового» корпусу примикають під прямим кутом хороми хана. Вони нижчі за мечеть, навпроти якої стоять (адже і сам хан нижчий за Аллаха), але значно вищі та красивіші за «поштовий» корпус. Їх можна відразу розрізнити[4, c. 6-7].

Щоправда, від XVI століття збереглося не багато - Зала Ради і Суду, Мала і, частково, Велика палацові мечеті, Портал Алевіза. Решту ж споруд сильно змінено. До руйнувань, спричинених часом, слід додати сумну історію ремонтів Ханського палацу. Потьомкін, складаючи плани подорожі імператриці до Криму з неодмінними відвідинами «Таврійської Альгамбри», вже в 1783 році віддає наказ: «Ханський палац привести в той стан, в якому він був раніше, і зіпсоване все виправити, з таким спостереженням, щоб збережений був смак, в якому все побудовано». Ремонт проводився протягом трьох років особами, не дуже досвідченими в особливостях східної архітектури; в результаті відбулося «змішання стилів азіатського з європейським». Ілюстративний матеріал, що зберігся, особливо плани і креслення, складені архітектором Вільямом Гесті в 1798 році, свідчить, що після потьомкинського ремонту палац зберігав значно більший об'єм, показує розташування його нині не існуючих частин (Персидський палац, від якого збереглася тільки Соколина башта, Гарем - від нього залишився один корпус, кухонне приміщення тощо). Особливо великим спотворенням піддався палац в ході ремонту 1822-1831 років, яким спочатку керував губернський архітектор Колодін. При ньому була розібрана частина будівель в Персидському саду, позначених на плані Гесті; було замальовано тонкий художній розпис майстра Омера, виявлений при реставрації порівняно недавно. Із зовнішньої сторони стіни було розписано квітковими гірляндами, букетами, геометричними візерунками. Ці декоративні мотиви неважко знайти в кам'яному різьбленні надгробків ханського кладовища, звідки їх, мабуть, і було позичено. Проте спотворення, зроблені в ході ремонту, викликали протести архітекторів і художників, внаслідок чого Новоросійський генерал-губернатор граф М. С. Воронцов ремонтні роботи призупинив. Колодіна було усунено і замість нього призначено архітектора Ельсона, який в ході шестирічної діяльності майже повністю переробив роботу Колодіна, відновивши (там, де це було можливо), за відгуками сучасників, колишній «азіатський характер». Під час Кримської війни 1854-1856 років в палаці розміщувався військовий шпиталь. Після цього було проведено ще кілька ремонтів з метою якось підтримати палац, що занепадав. За побажанням Олександра III почали складати проект реставрації палацу «в точному стародавньому вигляді», та смерть імператора перешкодила його здійсненню.

Велика Мечеть Хан-Джамі - найвеличніша споруда палацового комплексу. Масивна прямокутна кам'яна будівля мечеті, крита чотирьохскатним черепичним дахом, витягнута з півночі на південь. З боків її прикрашають два легких витончених мінарети: їх тонкі десятигранні башточки складені з ретельно обтесаних кам'яних плит, що скріплено свинцем. Вони опоясані різьбленими кам'яними балкончиками з традиційною розеткою на кожній грані; гостроверху крівлю завершує алем - півмісяць. Усередині мінаретів проходять гвинтові сходи, по яких підіймалися на балкончик муедзини, закликаючи звідти правовірних до молитви. Сьогодні їх радіофіковано, і заклик муедзина знову п'ять разів на день лунає над Бахчисараєм. Напис, висічений на плиті над головним входом, свідчить, що мечеть було побудовано Селямет-гирей ханом в 1740 р. Проте йшлося, мабуть, про відновлення і ремонт раніше існуючої будівлі мечеті після пожежі 1736 р. Мартін Броневський, посол польського короля Стефана Баторія до хана Мухаммед-гирея, описуючи Бахчисарай у 1578 році, відзначає: «Споруджені кам'яна мечеть і гробниці ханів із розвалин християнських». Можливо, остання обставина пояснює, чому композиція мечеті наслідує старій традиції будівель типу базиліки: всередині це трьохнефна зала, розділена двома аркадами, зовні - із заходу і сходу - до стін примикають галереї зі стрілчастими арками, що спираються на тонкі восьмигранні колони. Евлія Челебі, описуючи «соборну мечеть Сахиб-Герай хана» (тобто, відносячи її до XVI століття), відзначає: «Це старої конструкції будинок Божий... Усередині мечеті на 20 високих дубових стовпах - стельова балка, а над нею проста стеля старої споруди. Праворуч знаходиться місце поклоніння родини достославних ханів (ханська ложа). Над цим високим місцем висять різноманітні срібні свічники і підвіски... ліворуч, праворуч і з боку кибли - вікна, що виходять до саду Тюрбе». Середній неф, який за шириною і висотою більший за бічні, перетнутий перед міхрабом високим поперечним нефом. Ніша міхрабу з «сталактитовим» (що нагадує рельєфною обробкою склепіння сталактит) склепінням прикрашена лепніною зі стилізованими рослинними узорами. Високо над міхрабом сяють яскравими плямами кольорових стекол два невеликі вікна, а під ними - більші вікна з ґратами, що обплетені смарагдово-зеленим листям винограду. Праворуч від міхраба знаходиться дерев'яний мімбар - кафедра проповідника. Другий ярус мечеті утворюють хори - балкони, що підтримуються колонами і йдуть уздовж трьох стін; туди ведуть з обох боків круті сходи. З правого боку в глибині видно ханську ложу, багато оздоблену фаянсовими плитками і розписом; вхід туди окремий - із зовнішніх сходів.

Фасад мечеті, що виходить на річку Чурук-су, розписаний під мармур Омером; цей же митець майстерно виконав на західній стіні мечеті, в простінках між високо розташованими вікнами з ґратами, тзелені майолікові вставки, де в декоративні візерунки витончено вплетена в’язь висловів з Корану. Тут же напис: «Та буде благословенне лагодження високого Крим-гирею хана...» і зазначене ім'я живописця (краснописця) - «писав це живописець Омер при дворі». Дещо вище вказано ім'я того ж майстра і його посада - «головний придворний живописець».

За мечеттю, крізь прорізи в кам'яній огорожі, проглядається ханське кладовище - мармурові плити, над ними стовпи з чалмами. Тут же два купольних мавзолеї і восьмиколонна ротонда над могилою хана Менглі-Гирея II.

Великий інтерес становлять мармурові та вапнякові надгробки, що біліють на фоні густої зеленої трави і осяяні кипарисами. Чоловічі надгробки прикрашені чалмою, а інколи і військовими атрибутами; жіночі - подобою клобука у вигляді плоскої шапочки. Всі пам'ятники покрито орнаментом, в якому помітні елементи арабського, персидського і турецького стилів, що переплітаються з мотивами італійського Ренесансу. Серед мармурових надгробків зустрічаються і старіші, у вигляді саркофагів, привезені з кладовища Эски-юрта - Кирк-Азізлер. Пам'ятники було виявлено і досліджено археологічною експедицією 1924 року, яка встановила, що вони належать до XIV-XV ст. Різноманітність їх форм, аналогії яким можна знайти серед старовинних пам'ятників Персії, Середньої Азії, Кавказу, - своєрідне свідчення про народи і культури, що влилися сюди під загальним ім'ям «татари». Звернемося до слів Евлії Челебі: «Перші татари прийшли сюди з міст Махана (північно-східний Іран) і Ахлата (у Малій Азії поблизу озера Ван), Кермана (південно-східний Іран), Ясу (у Казахстані), з-під Казані, Аждерхана (Астрахань) і Сарая (міста на Волзі)»[15, c. 147-154].