Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Особливості мовно-композиційної організації народної молитви






Із прийняттям християнства й утвердженням християнської віри молитва зайняла значне місце в духовній сфері українського народу. Як наголошують дослідники, за час свого існування людина не знайшла досконалішої, ніж молитва форми, у якій можна було б виповісти найпотаємніше, зважитися на відвертість, щирість і безпосередність самовираження. У цьому – одне з таїнств вічності молитви, таїнство особистісного катарсису, перевтілення й облагородження, яке можна відчути тільки у духовному єднанні з Абсолютом [5; 5].

На сьогоднішній день у свідомості українця молитва асоціюється з наданням похвали та вираженням прохання до святих. Проте молитва у своїй основі – канонічний жанр християнської релігії. Християнська молитва зазвичай звернена до Бога-Отця через Ісуса Христа під керівництвом Святого Духа. Вона троїста за формою. І це не випадковість. Форма молитви випливає з природи Божого одкровення, найвищим виявом якого є життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа. В основу християнської молитви покладено розуміння того, що Ісус усунув перешкоди, що відділяли Бога від людей, оскільки своєю смертю на хресті він спокутував і здолав відчуження, породжене їхніми гріхами. Молитва - не просто спосіб переконати Бога зробити щось для людей. Скоріше, це спосіб приєднання до його промислу. Тому в Біблії часто молився Ісус і вчив цьому своїх учнів. Він звертав особливу увагу на довірливість, щирість і лаконічність молитви. Центральною молитвою християнського культу є Господня молитва («Отче наш»), яка читається в християнських церквах регулярно і визнається всіма християнськими течіями.

Із канонічних текстів можна дізнатися про історію створення основної християнської молитви. Одного разу Ісус молився в якомусь місці, і, як закінчив, сказав до Нього один із Його учнів: «Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчав своїх учнів» (Лк, 11, 1). У відповідь на це прохання Господь довіряє Своїм учням і Своїй Церкві основну християнську молитву:

Отче наш, що є на небесах!

Нехай святиться Ім'я Твоє.

Хай прийде Царство Твоє,

нехай буде воля Твоя

як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні.

І прости нам провини наші,

як і ми прощаємо винуватцям нашим.

Не введи нас у спокусу,

але визволи нас від лукавого [45].

Дуже швидко літургійне вживання Молитви Господньої доповнилося кінцевим славослів’ям: «Бо Тобі належить сила і слава повік». Аналіз структурно-композиційної будови молитви «Отче наш» допоможе охарактеризувати структурні особливості канонічної молитви в широкому значенні.

Молитва «Отче наш» відзначається стрункою побудовою, вона чітко продумана й складена за конкретною схемою, яка включає три частини:

1) прославлення Бога;

2) особисті прохання до Господа;

3) завершення молитви.

У молитві, якої Ісус навчив своїх учнів чітко представлені всі три структурних компоненти. За вступним словом «Отче наш, що є на небесах», ідуть три звертання до Бога – Його ім’я, Царства та волі, далі - прохання, які стосуються повсякденних людських потреб. Завершує молитву славослов’я: «Бо Тобі належить сила і слава повік».

В окремих канонічних християнських молитвах відсутній елемент прохання як такий, молитва зведена до прославлення. Наприклад: «Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з тобою. Благословенна ти між жінками, і благословенний плід лона твого, бо ти породила Христа Спаса, Ізбавителя душ наших. Амінь» [45].

Кожна канонічна молитва за християнським ученням повинна була містити 7 прохань, підтвердження чому можна побачити в наступному прикладі:

Святий Духу Боже, Духу Отця і Сина, упокоряючись перед Божим Престолом Твоїм, перед обличчям Неба і землі, посвячуюся Тобі та віддаю Тобі душу і тіло моє. Обожнюю світло Твоєї нескінченної чистоти, досконалість Твоєї справедливості, сили Твоєї любові. Ти - світло і сила моєї душі, у Тобі живу, думаю та дію, аби невірністю Твоїй ласці не засмучував Тебе, не грішив проти Тебе і вчини так, щоб безнастанно, вслухаючись у голос Твій, йшов за Твоїми натхненнями.

О Духу Святий, подателю дару мудрості, освячуй мене.

О Духу Святий, подателю дару розуму, навчай мене.

О Духу Святий, подателю дару поради, керуй мною.

О Духу Святий, подателю дару сили, зміцнюй мене.

О Духу Святий, подателю дару вміння, просвіти моє невігластво.

О Духу Святий, подателю страху Божого, увільни мене від усякого гріха.

О Духу Святий, подателю дару миру, обдаруй мене миром.

Благаю Тебе, Духу Святий Боже, уділи мені сили, щоб у кожній хвилині життя керувався добротою і благими намірами, упокоренням і вірністю, терпеливістю і любов'ю, радістю і поблажливістю. Амінь [22].

Поряд із молитвою канонічною ще з прадавніх часів розвивається молитва народна, у якій на певному часовому етапі язичницька стихія поступилася християнській, а в окремих випадках, як наприклад, у замовляннях, відбулося їх своєрідне нашарування. Народна молитва, імовірно, розвинулася на багато раніше від християнської канонічної молитви, до прийняття християнства слов’яни молилися богам язичницького пантеону. З укоріненням християнства народна молитва зазнала трансформацій і увібрала багато християнських канонічних елементів. Народна молитва як жанр не має чітких характеристик, які відмежовують її від замовляння, проте вона суттєво відрізняється від молитви у її канонічному розумінні. У народній сфері функціонує порівняно невеликий корпус текстів, які представляють собою канонічні молитви (молитва «Отче наш» є однією із головних у цьому корпусі), які використовуються частіше як універсальні тексти і зберігають відбиток книжного походження (за будовою і лексичним складом вони відрізняються від так званих «народних молитов»). Розмежування народної молитви і замовляння також є дуже умовним: одні тексти більше схожі на християнізовані замовляння, інші стоять ближче до канонічних молитов і є результатом народної рефлексії на тему Святого Писання. Не випадково самі інформатори відчувають ускладнення при жанровій ідентифікації подібних текстів, називаючи їх то замовляннями, то молитвами. Народна молитва використовується у побуті, частіше за все з обереговою метою. Генетично вона пов’язана із замовлянням, але виникає під впливом християнства; виконує магічну функцію, але містить імена святих; у ній представлена християнізована картина світу, а супровідні ритуальні дії вписуються в традиційну язичницьку модель відношень людини з потойбічним світом.

Суттєвою проблемою є й розмежування замовлянь від народних та апокрифічних молитов. Дослідники зазначають, що майже неможливо запропонувати чіткий критерій, який дозволяє відрізнити їх одне від одного: критерій усний – письмовий текст не спрацьовує через неспівпадіння меж двох пар класів (відомі писемні замовляння, водночас існували молитви, які передавалися в усному вигляді); вставні церковні молитовні формули і відсутність складної композиції тексту, притаманні молитва, часто зустрічаються в замовляннях; і від молитов, і замовлянь чекали результату з однаковою впевненістю, тому складно протиставити тексти за показником магічний – релігійний. Нічого не дають і народні назви текстів: і ті, й інші могли називатися словами, молитвами тощо. Тому довгі складні письмові тексти, наприклад, на оберіг стада, весільного поїзду, проти лихоманки, можна віднести як до замовлянь, так і до апокрифічних молитов.

В.Петров у поняття замовляння включає різні за типами твори оказіонально-обрядового фольклору. Не переслідуючи мети виділити саме жанрові різновиди, він поділяв усі замовляння на такі основні групи: 1) паралелістичні заговори, які будуються на прийомі порівняння; 2) замовляння з розвинутим центральним образом поза прийомом порівняння; 3) замовляння-звернення; 4) замовляння як формули побажання; 5) замовляння-прохання; 6) замовляння-молитви; 7) замовляння типу абракадабр [52; 123]. Як бачимо, народна молитва виділена дослідником як тип замовляння. На сьогодні ця диференціація утилітарно-сакральних утворень залишається однією із найдетальніших у фольклористиці.

Окрім словесної частини дослідники звертали увагу на зовнішній церемоніал, який супроводжувався молитвами, замовляннями. Скажімо, при читанні молитви він полягав у спрямуванні слів на схід або північ, в положенні корпуса та рук – догори або перед собою, в оголенні ніг, в складанні пальців тощо. Зважаючи на особливу силу, котру примітивна людина надавала слову або казанню, підсумовує Є.Кагаров, стає зрозумілим, чому кожна обрядова дія супроводжувалася замовлянням, молитвою або співом пісні [26; 31]. Є.Кагаров услід за О.Потебнею та іншими фольклористами утверджував думку, що не варто ототожнювати між собою такі відмінні фольклорні явища, як замовляння-заклинання та молитви, адже кожне з них у процесі розвитку виробило специфічну композиційну структуру. Водночас і не бажано їх діаметрально протиставляти і відділяти одне від одного, адже усім їм характерна спільна іманентно могутня сила слова. Незважаючи на те, що всі фольклорні твори можна вважати складовими частинами ритуалу, все ж за своєю художньою природою вони неоднакові й між ними існують принципові категоріально-текстуальні відмінності. На думку вченого, не слід ототожнювати, скажімо, таке фольклорне утворення, як молитва, із заклинаннями (закляттями) або замовляннями, адже між ними існують суттєві відмінності, зосереджені, головним чином, в структурній тканині твору. Та все ж у функціональному плані ці групи оказіонально-обрядових текстів між собою значною мірою подібні, адже і там, і там людина прагне вплинути на навколишній світ, на надприродну силу, використовуючи однакову оренду, яку несе у собі кожне обрядове слово [26; 25-27].

Для підкріплення теоретичних положень аргументами Є.Кагаров робить спробу виявити той спільний кістяк, що скріплює дві групи текстів на рівні їхньої композиції. Використовуючи структурний аналіз, науковець виділив для кількох типів фольклорних текстів низку незмінних одиниць, які назвав постійними конструктивними елементами. Це, зокрема: 1) початок або зачин; 2) епічна частина, що описує обрядові дії, які колись супроводжували замовляння; 3) лірична частина, що висловлює певне побажання у формі стилістичного порівняння; 4) містичні імена; 5) замикання, яке ще називають закріпкою або «ключовими словами». Ця структурна схема є ідеальним зразком оказіонально-обрядового твору. Реальний стан – дещо інакший. Наприклад, архітектоніка звичайних молитов виглядає значно простішою. Так, молитви можуть мати у своєму складі призови або звертання до божества, епічну частину, прохання до надприродних істот чи побажання.

Детальніше розробив Є.Кагаров загальну структуру замовлянь. Основними її складниками є: звертання, епічна та лірична частини, містичні імена та кінцеві слова. У першій – епічній частині, як зауважує Є.Кагаров, можуть зазначатися дії, про які мовиться у тексті, можуть згадуватися мотиви погрози та нагороди демонові, засіб заплямування супротивника, засіб, який викличе співчуття, поклик на божественний авторитет тощо. Натомість лірична частина може мати в собі прості побажання в 3-й особі, наказ, що стосується об’єкта в 2-й особі, побажання, що висловлене у формі порівняння, умову, яку не можна виконати та ін. [26; 29].

Як бачимо, не можна ототожнювати народні молитви та замовляння. Відмінність можна прослідкувати на структурно-композиційному рівні. Так, молитви зазвичай складаються з трьох структурних частин (за аналогією до канонічних молитов):

- вступ

- основна частина

- заключна частина.

У вступі міститься звернення до Бога (як варіант – Божа Мати, Пресвята Діва, Миколай Угодник тощо): «Премилостивий Господь», «Ангел Божий», «Христе Боже наш», «Владико».

Основна частина містить власне прохання: «Молю тебе: допоможи мені у всякий час у всякій справі, позбав мене від всякої мирської худої справи і диявольської спокуси, і спаси мене, і введи в Твоє вічне царство» [45].

Заключна частина – славослов’я: «На Тебе вся моя надія. І Тобі складаю славу, нині, і завжди, і повіки віків. Амінь». Заключна частина може бути трансформованою, замість славослов’я вживається слово «амінь» і згадується тричленність божественного начала – Отець, Син, Святий Дух: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духу. Амінь».

Якщо порівняти структуру народних молитов зі структурою замовлянь, можна побачити, що композиція замовлянь є більш складною. До їхніх структурних компонентів відносяться:

1. Молитовний вступ - зазвичай християнська молитва, часто «Отче наш». Вступ може бути повною, розгорнутою молитвою, що сприяє входженню суб’єкта у відповідний психічний стан, або просто коротка молитовна формула, яка відкриває текст замовляння. Наприклад: «Господи Ісусе, Сину Божий, помилуй мене грішного! В ім’я Отця Сина і Святого Духу. Амінь». Можливі й інші варіанти, наприклад: «Помолимось Господу Богу, пресвятій Богородиці; Господу Богу помолюся, святій Трійці поклонюся».

2. Зачин – текст наративного характеру, який оповідає ро ходження суб’єкта до світу магічних сил. Містить опис подорожі з будинку в потойбічний світ, іноді мотив одягання в небесні світила. В принципі, опис може співпадати з реальними діями суб’єкта під час замовляння, виявляючись, таким чином, метатекстом, який описує акціональний текст і відтворює то же магічний зміст. Можливий варіант зачину: «Встану я, раб Божий, благословившись, піду, перехрестившись, з дому у двері, з двору воротами, в чисте поле».

3. Описання дії в центрі магічного світу – текст наративного характеру, який розказує про те, що і хто знаходиться в центральній області сакрального простору. Суб’єкт зникає, з’являється персонаж-помічник. У якості останнього можуть виступати різні фігури. Частіш за все це християнські персонажі: Христос, Богоматір, архангели й англези, патріархи, пророки, апостоли, святі тощо. Але зустрічаються й демонічні персонажі. Персонаж зазвичай перебуває у точці максимальної сакральності: на білому камені, горі, престолі церкви тощо. Наприклад, персоніфіковані лихоманки зазвичай зустрічаються святому (який їх заклинає й виганяє). Зачин та епічну частину також називають вихідним описом ситуації, експозицією або розповідною частино.

4. Заклинання (побажання) - текст ненаративного характеру, який заклинає персонажа, тобто змушує його до виконання волі суб’єкта, який повертається до тексту.

5. Закріпка – метатекст ненаративного характеру, який магічно закріплює дію всього попереднього тексту і нейтралізує допущені в ньому можливі помилки, часто звершується словом «амінь».

Таким чином, якщо порівняти структуру молитви й замовляння, можна помітити відмінності у композиційній побудові. Якщо проаналізувати народну молитву, наприклад: «О великий угоднику Христовий, святотерпче і цілителю многомилостивий Пантелеймоне! Змилосердься надо мною грішною, почуй стогін і плач мій. Умилостив Небесного верховного Лікаря, Творця і Цілителя душ і тіл наших, Христа Бога, — як на те Його воля свята, хай дарує дитині моїй зцілення від недуги. Прийми недостойне моління моє, не відкинь мене й не гидуй моїми ранами гріховними, змасти їх єлеєм милости Твоєї і зціли дитя моє благодаттю. Виблагай у Христа Господа, Угоднику Божий, щоб через Твоє заступництво дарував здоров’я тілові й спасіння душі дитини моєї. Амінь (Молитва за здоров’я дитини до святого великомученика і цілителя Пантелеймона)» бачимо, що у тексті молитви виділяється вступ – звернення до святого, основна частина – прохання та заключна частина-закріпка – Амінь. У структурі молитви не має опису магічного дійства, людина цілковито покладається на дії та заступництво святого, тому текст молитви композиційно й зведений до триєдиної побудови, основне смислове навантаження несе на собі частина – прохання про свої потреби.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.