Радянизація Західної України у 1939 - на поч. 50-х рр.

Період 1939-1940 рр. на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцнитися. Тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагались встановити у Західній Україні такий порядок, який діяв на інших територіях Союзу. Цей процес дістав назву «радянізація». Радянізація включала в себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою.

Представники влади намагались провести радянізацію у найкоротші строки, незважаючи на опір місцевого населення. Мешканці Західної України добре пам'ятали перший досвід спілкування з радянською владою. Вони боялися колективізації і переслідувань на релігійному ґрунті, і їхні побоювання виявились недаремними. Для впровадження радянського способу життя в Західну Україну були направлені потужні політичні та військові сили.

Після успішного проведення Львівсько-Сандомирської операції і визволення Закарпаття склалися умови для відновлення радянської влади в Галичині і встановлення її в Закарпатті.

Відразу після вступу радянських військ в Західну Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську, політичну, та інші сфери із східних областей були направлені працівники різних спеціальностей. До середини 1946 р. сюди прибуло 86 тис. спеціалістів. Місцевим активістам не довіряли, їх переводили на другорядні посади. Так, наприкінці 1946 р. з 15 120 номенклатурних посад в обкомах партії в Західній Україні працівники місцевого походження займали лише 1 832(12, 1%).

Першим заходом нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних місцевих органів влади у формі Рад.

Великі маєтки були конфісковані, а їх землі передавалися безземельним і малоземельним селянам, власників великих промислових підприємств, господарів хуторів, населення прикордонної смуги (загалом 900 тис. осіб) було виселено і депортовано до віддалених районів СРСР.

За вказівками з Москви і Києва керівництво на місцях запроваджувало ті ж порядки, що панували в інших куточках СРСР. Мали місце адміністрування, грубість, порушення законів і прав людини, спостерігались упереджене ставлення до місцевих кадрів, штучне розмежування українців на «східняків» і «западенців».

Один із перших ударів нова влада завдала Українській греко-католицькій церкві, яка мала величезний вплив на західноукраїнське населення і виступала натхненником національно-визвольної боротьби. Смерть 1 листопада 1944 р. митрополита А.Шептицького стала сигналом до початку кампанії проти УГКЦ. Греко-католиків почали звинувачувати у пособництві нацистам.

Наступник А.Шептицького Й.Сліпий, намагаючись знайти спільну мову з новою владою, відрядив до Москви делегацію, яка була прийнята Головою Ради у справах релігійних культів при Раднаркомі СРСР І.Полянським. Під час зустрічі представники УГКЦ ознайомили його і життям церкви і зверненням Й.Сліпого «До духовенства і віруючих», де містилися заклики до бандерівців «вернутися з неправильного шляху)». Члени делегації передали 100 тис. крб. у фонд Червоного хреста на оборону країни.

Після визволення західних земель під німецько-фашистських загарбників на порядок денний постали питання відбудови і подальшого розвитку краю. Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. У 1944 р. на його відбудову було виділено 10 млрд. крб.

Вже на кінець 1945 р. було відбудовано 1 700 промислових підприємств і 500 промислових артілей.

Найболючішим для краю був процес колективізації, якому населення чинило найбільший опір Колективізація на західноукраїнських територіях мала декілька цілей:

– встановити тотальний контроль держави над селянством;

– уніфікувати розвиток сільського господарства західноукраїнських земель з центральними і східними регіонами УРСР;

– зламати приватно-власницьку психологію місцевого населення;

– позбавити підтримки збройний рух опору радянській владі.

Колективізація проводилась притаманними для радянської системи методами, що були відпрацьовані під час колективізації 30-х років: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру.

Спочатку удар було завдано по заможним господарствам (вони становили 4, 8% загальної кількості господарств і володіли 13, 7% земель), їм було збільшено на 50% норми обов'язкових поставок сільгосппродукції, скорочувались нормативні строки здачі, скасовувались будь-які пільги. Всіх, хто чинив опір або ж навіть не виконував завдання, висилали до Сибіру.

В результаті проведення вищезазначених заходів кількість колгоспів в регіоні зросла з 145 у 1945 р. до 7 200 у 1950 р., до них входило 93% селянських господарств. На базі великих маєтків створювалися радгоспи.

Для прискорення колективізації впроваджувалася широка мережа машино-тракторних станцій (МТС). З метою посилення керівної ролі партії в перетвореннях на селі при МТС створювали спеціальні політвідділи.

Таким чином, на кінець четвертої п’ятирічки процес колективізації був в основному завершений.

Були здійснені значні перетворення і в промисловості, які докорінно змінили і модернізували економічний потенціал регіону. Індустріалізація краю передбачала:

– включення західноукраїнських земель до єдиного загальносоюзного промислового комплексу;

– модернізацію існуючої промисловості;

– освоєння місцевих природних ресурсів;

– зміну соціальної структури населення

За період індустріалізації в Західній Україні було збудовано 2, 5 тис. великих і середніх промислових підприємств.

Порівняно з індустріалізацією 30-х років цей процес у Західній Україні мав свої особливості:

– відбулись якісні зміни у традиційних галузях виробництва лісовій і нафтодобувній. їхня продукція стала перероблюватися на місці, а не вивозитись за межі краю у вигляді сировини;

– були створені нові для західних областей галузі індустрії – металообробна, машинобудівна, приладобудівна, електролампова, інструментальна, хімічна, реконструйовані і розширені деревообробна, харчова, нафтодобувна, гірнича;

– визнання пріоритетності розвитку краю спричинило спрямування сюди найсучаснішого устаткування і обладнання, що вивозилось із Німеччини за репараціями;

– індустріалізація успадкувала і традиційні вади радянської системи промисловості: диспропорцію у розвитку важкої і легкої промисловості на користь першої, домінування кількісних показників над якісними, незавершеність технологічного циклу у межах певного регіону.

На кінець 50-х років розвиток промисловості Західної України досягнув рівня східних областей України.

Важливим заходом радянізації була «культурна революція». Так, створювалася нова система освіти, яка охоплювала б усіх громадян. Справжнім здобутком стала ліквідація неписьменності серед населення. У західні області було направлено на постійну роботу понад 50 тис. учителів, доставлено тисячі підручників і наукових посібників. Створювалась мережа професійно-технічної освіти.

Проте давалася взнаки й надмірна ідеологізація освіти, покликана виховувати населення у комуністичному дусі і витіснити у нього національну самосвідомість. У вищих навчальних закладах лекції читались головним чином російською мовою.

Позитивне значення для розвитку краю мало забезпечення населення безкоштовним медичним обслуговуванням. З цією метою на західноукраїнські землі було направлено сотні медичних працівників витої та середньої кваліфікації.

Процес радянізації Західної України в основному був завершений наприкінці 50-х років.

Операція «Вісла» та її наслідки

Після закінчення Другої світової війни кордон між Радянським Союзом і Польщею згідно з договором пройшов в основному по так званій «лінії Керзона». До Польщі відішли кілька районів, населених українцями. Водночас частина польського населення опинилася на радянській території.

За домовленістю між Польщею і СРСР передбачався обмін населенням на добровільних умовах. Проте насправді з самого початку обмін супроводжувався насильством і численними жертвами.

До кінця 1946 р. з Польщі в УРСР було перевезено майже півмільйона осіб.

У 1947 р. виселення українців з південно-східної Польщі вступило у завершальну стадію. На цьому етапі воно було особливо жорстоким. Польська влада за погодженням з радянським керівництвом провели великомасштабну депортаційну операцію «Вісла».

ЇЇ метою було переселення частини українського населення Посяння, Лемківщини, Холмщини і Підляшшя на захід і північ Польщі, на так твані «повернуті землі». Операцію «Вісла» спланували спецслужби Польщі у взаємодії з радянськими консультантами.