Люблінська унія. Її соціально-економічні і політичні наслідки. Формування легальної української опозиції в Речі Посполитій (княжа аристократія, православна шляхта, братства).

Лівонська війна вимагала величезних витрат на воєнні потреби, надзвичайного напруження всіх сил Литовської держави. Допомогу їй могла надати Польща, яка головною умовою поставила об’єднання в один державний організм обох країн. Побоюючись втратити своє панівне становище, литовські та українські магнати виступили проти остаточного злиття з Польщею. Натомість українська і білоруська шляхта, що прагнула розширення своїх станових привілеїв за польським зразком та обмеження влади магнатерії, підтримала ідею об’єднання. Після гострої політичної боротьби завершив свою роботу Люблінський сейм (серпень 1569 р.), який об’єднав Литву і Польщу в одну державу – Річ Посполиту з одним спільним сеймом, сенатом і королем. Литва зберігала деякi елементи автономiї лише в межах своєї етнічної територiї й частково Білорусiї. Пiд владою Польщі опинилися майже всi українські землi, які поділялися на воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Пiдляське, Волинське, Подiльське, Брацлавське, Київське, Берестейське, пiзнiше – Чернігівське. Шляхта українська, литовська і польська зрівнювалася в правах і отримувала право володіння маєтками у межах усієї держави. Це означало посилення польської експансії, що супроводжувалася зростанням соцiального гноблення. Вже в першій половині ХVI ст. розвиток фільваркової системи, посилений вивіз хліба на ринок, зменшення селянської oранки і збільшення панщини зумовили серйозні зрушення в соціальному житті. Люблiнська унія посилила намагання української й литовської, а відтепер і польської шляхт та магнатерiї максимально використати свої привiлеї, щоб закрiпачити селянина. Величезні земельнi простори Брацлавщини, Київщини, Лівобережжя опинилися в руках українських, переважно волинських, а також польських магнатів, які створювали тут свої латифундії і намагались утвердити кріпосницькі порядки. Так, на лівому березi Дніпра князь Ієремія Вишневецький володів значною частиною Полтавщики, 56 містечками i селами, 39610 господарствами і 423 млинами. Різними шляхями величезні маєтності потрапили до рук Жолкевських, Потоцьких, Калиновських, Заславських, Корецьких, Ружинських та інших польських та українських магнатів. Слід зауважити, що утвердження Польщі на українських землях супроводжувалося намаганням польської шляхти і магнатерії денаціоналiзувати український народ, змусити його зректися своєї мови і культури.

Особлива роль в експансії католицизму в Україні належала єзуїтам (з 1564 р.), якi стали головним фактором утвердження католицької реакцiї в Речі Посполитій. Прагнучи домогтися рiвноправності православ’я з католицтвом у новiй державі, більшість православних ієрархiв пішла на визнання зверхності Ватікану. У 1596 р. у Бересті було проголошено об’єднання католицької і православної конфесій. Однак унія викликала гострi протести і протидію всіх верств українського населення, в тому числi бiльшості української знаті та шляхти. В результаті в Речі Посполитій почали функціонувати три церкви: католицька, православна і греко-католицька (уніатська). Наступ католицизму, обмеження в правах православних, лiквідацiя традиційних соцiальних інститутiв призвели до деградації значної частини тогочасного української елiти. Почалася денаціоналізація давніх українських аристократичних родів – Вишневецьких, Синявських, Корецьких, Сангушкiв, Заславських, Ружинських, Чарторийських та ін., які переходили до католицтва, польської мови і зрiкались українства. Процес полонізації охопив також значні прошарки української шляхти. Однак основна маса українського населення не пiддавалась спольщенню й окатоличенню. Дедалі бiльшу активнiсть у спротивi нацiонально-релігійному гнобленню відiграють братства, які виникли як станові організації українського мiщанства. За зразком Львівського братства виникають скрізь на Українi, причому не тільки у таких великих центрах, як Київ, Перемишль, Луцьк, Берестє, а й у інших містах і містечках. Ставши з часом всестановими інституцiями, братства вiдіграли важливу роль у захистi загальнонаціональних інтересiв, розвитку української культури і захисту її вiд.полонiзації, насадження католицизму.

Активну дiяльність на захист православ’я розгорнули й ті нечисленні представники української знатi, які ще залишалися вірними своєму народу. Серед них чільне місце посiдав князь Костянтин Острозький, один з найбагатших і найвпливовіших магнатів. З його меценатством пов’язані створення в його резиденції м.Острозі значного культурного осередку, школи, друкарні, діяльність гуртка визначних українських учених, письменників, які розгорнули боротьбу за православ’я проти католицизму та уніатства.