Утворення і розквіт Київської Русі: політичний устрій, економічний розвиток, суспільна організація та зовнішня політика

Державотворення - це результат поєднання соціально-етнічного і етнокультурного розвитку народу в певний історичний період. Саме з цього погляду і можна науково-об'єктивно дослідити генезис формування давньоруської державності.

Давньоруська держава утворилася наприкінці IX ст. н.е. у результаті об’єднання східнослов'янських племен. У VI - VIIІ ст. на основі розкладу родоплемінної системи на Східноєвропейській piвнинi утворюється ряд союзів слов’янських племен, які еволюціонували у протодержавні утворення - племінні князівства, серед яких виділялися об’єднання дулібів і полян.

Автор «Повісті временних літ» свідчить, що слов’яни поділялися на 14 племен. Слов'янські союзи племен були чітко вираженими етносоціальними i етнокультурними спільностями.

Політична консолідація племінних союзів, їх економічний розвиток, соціальна диференціація населення, зростання ролі й посилення впливу еліти - усе це сприяло виникненню племінних князівств, які на півдні почали утворюватись у VIII, а на півночі - у IX століттях. Ці князівства були додержавними об'єднаннями. Вони стали фундаментом Київської держави, що створювалася в процесі їх підкорення з боку Київського князівства або входження до нього племінних князівств, які визнали над собою владу київського князя. У VІІІ - середині IX ст. у середньому Подніпров’ї сформувалось державне об'єднання – Руська земля. Її етносоціальним i політичним осередком, навколо якого почала формуватися Давньоруська держава, було Київське князівство Аскольда. Давньоруська Київська держава утворюється в останній чверті IX ст. Хронологія дозволяє стверджувати, що Давньоруська держава пішла з півдня, значно випередивши аналогічний процес на півночі. Засновником Київської держави вважають князя Олега. Державницькі процеси продовжували всі наступні князі: Ігор (912-945 рр.), Ольга (945-964 рр.), Святослав (964-972 рр.).

ОЛЕГ (882-912 рр.) У 882 році Олег організовує похід на Київ. Підступно вбивши київського князя Аскольда, захоплює владу і утверджується в Києві як великий князь. Формально Олег правив від імені Ігоря, регентом якого був, але фактично він був повновладним князем. Олег об'єднав Руську Північ з Півднем i проголосив Київ столицею цієї держави. Звідси літописне з його вуст «Се буде мати градам руським». Олег крок за кроком приєднував до Київської держави племінні союзи древлян, сіверян, радимичів, а також інші менші етнічні об'єднання. Водночас започатковується процес державотворення, вдосконалюються управлінські структури, судочинство, посилюється збирання з князівств на користь держави данини.

ІГОР (912-945 рр.). Після смерті Олега на чолі Давньоруської держави став син Рюрик – Ігор. Започаткована Олегом політика знаходить своє продовження в часи князювання Ігоря, яке він розпочав традиційно для князів цього періоду – із жорстокої боротьби проти автономістських настроїв. Найбільш суттєвою відміною його князювання від свого попередника було перетворення збирання данини у своєрідну карну політику відносно непокірних, за що він був убитий древлянами. Все це дозволяє зробити висновок, що Олег та Ігор виступили будівниками першого етапу Київської держави.

ОЛЬГА (945-964 рр.). Після смерті Ігоря залишився малолітній син Святослав, тому правління державою перейшло до його дружини Ольги. Своє князювання вона розпочала з придушення древлянського повстання. Проте смерть Ігоря гостро ставила питання про форми і методи державного управління. За князювання Ольги відбуваються деякі принципові зміни в процесі державотворення. Вона прийняла ряд рішучих заходів, спрямованих на впорядкування стягнення i норм данини, введення замість неї урочної системи. «Полюдье» замінюється так званим «повозом», який був своєрідним першим кроком на шляху до постійного державного податку. Створюються осередки централізованої князівської влади на місцях – „становища” і „погостя”. На місцях і на вcix підвласних Києву землях вводиться єдина, по суті, адміністративна i судова системи. Це сприяло активному одержавленню князівств, поступовому перетворенню їх на державну територію Київської Pyci. Не можна не згадати найвизначнішу в житті Ольги подію: її хрещення. Відсутність точних фактів викликало кілька припущень, де й коли хрестилася Ольга: в Києві чи в Царгороді, куди приїхала вона - за літописом – у 955-му році. Однак, в документах про перебування Ольги в Царгороді імператор Костянтин не згадує такої видатної справи, як її хрещення. Отже, треба гадати, що охрестилася Ольга до подорожі, можливо, 955 року в Києві.

СВЯТОСЛАВ (964-972 рр.) Наступником Ольги був її син – Святослав. Правління його припало на час становлення ранньофеодальних держав у Європі та завоювання ними нових земель. Святослав був мужній, войовничий князь з лицарською вдачею. Тому його войовничий характер цілком відповідав епосі. За роки свого князювання Святослав пройшов походами тисячі кілометрів зі Сходу на Захід, від Каспійського моря до Балкан, вписавши молоду Давньоруську державу в геополітичний простір Євразії.

Процес державотворення був законодавчо закріплений адміністративною реформою князя Володимира Красне Сонечко (980 – 1015 рр.), яка перетворила князівства у невід'ємні частини єдиної великої європейської імперії, що називалася Київська Русь. Складовою частиною формування Давньоруської держави стало приєднання неслов'янських племен. Це була, в основному, мирна колонізація, у процесі якої неслов'янські землі заселялися i освоювалися слов'янами.

У перші роки формування Київська Русь була надплемінною державою. З часом вона перетворилась на державу територіальну. В цьому процесі змінювались i форми державності. Спочатку це була дружинна державність, за часів князювання Володимира Великого та його адміністративної реформи – ранньофеодальна, великокнязівська, монархічна держава, в якій дружина перестала відігравати свою привілейовану попередню роль i при Ярославі Мудрому перетворилася на військову силу.

Про монархічний характер держави свідчить те, що поступово із набуттям спадковості великокнязівська влада стає одноосібною. На чолі держави стояв Великий князь київський – власник уciєї землі, тобто найбільший феодал. При ньому діяла рада світлих i великих князів (вожді племінних князівств) i великих бояр – князівська верхівка, що разом з Великим князем уособлювала державну владу в Київській Pyci. Адміністративне управління державою Великий князь, як i місцеві князі, здійснював за допомогою значного чиновницького апарату - посадських, тисяцьких, соцьких, мечників та інших служилих людей.

Збройні сили Давньоруської держави складалися з власної дружини Великого князя, а також дружин підлеглих йому князів i бояр.

У політичному розвитку Київської Pyci неабияку роль відігравав інститут віче як своєрідний показник поєднання великокнязівської авторитарно-монархічної влади з демократизмом. Про віче в літописах залишилося дуже мало відомостей, що й породило piзнi трактування його природи. Важко нині остаточно визначитися з цієї проблеми, але демократизм віче підтверджується, зокрема, вигнанням за його рішення ізКиєва Великого князя Ізяслава Ярославовича після поразки у битві з половцями. Незаперечно відомо лише те, що з часом віче стало своєрідним органом боротьби великого боярства проти князів.

Розмірковуючи про державний устрій Київської Pyci, слід згадати про її столицю, що нею у X ст. стає місто Київ, загальна територія якого сягала майже 400 га, а населення - приблизно 50 тис. чоловік. На той час це було велике місто. У такому центрі середньовічної Європи, як Лондоні мешкало 30 тис. осіб, у Гамбурзі i Гданську - по 20 тисяч жителів. До того ж давній Київ був містом з високо розвинутим ремеслом, писемністю та архітектурою.

Київська Русь мала свою символіку у вигляді тризуба. Вперше його зображення знаходимо на печатці Святослава, сина Ігоря. На монетах цей знак почали карбувати при Володимирі Великому (Красному Сонечку). Згодом він стає фактичним гербом Київської Pyci. Останнім з князів, хто додержувався тризуба, був Ярослав Мудрий. Його сини використовували двозуби. На деякий час тризуб повертає із забуття Володимир Мономах, а потім з розпадом Київської Pyci цей знак поступово витісняється з Київської держави. Щодо прапора, слід зазначити, що донині не відомо жодного прапора Київської Pyci. З XIII ст. жовто-блакитний прапор стає переважним на західноукраїнських землях. Але поєднання цих кольорів сягає далеких глибин української icтopiї. Наочне свідчення цьому - кольорові композиції давньоруських літописів «Слово о полку Ігоревім», «Изборник Святослава», «Кенігсберзький літопис» та ін. Це дає підстави стверджувати історичну традицію поєднання синього та жовтого кольорів i на прапорах Давньоруської держави.

Внутрішня політикаКиївських князів, передусім, полягала в об'єднанні всіх східнослов'янських i неслов'янських земель, створенні та зміцненні держави, збройних сил, виробленні феодально-правових норм, необхідних для закріплення i збереження держави. Ці проблеми успішно вирішувались у роки князювання Олега, Ігоря, Ольги i Святослава. Значне посилення Київської держави належить до періоду князювання Володимира Святославовича. При ньому Київська держава стала однією з найбільших імперій Європи.

ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ (980-1015 рр.) Заслуга Володимира у тому, що він поклав край автономії земель i встановив жорстку централізацію, ліквідувавши владу місцевих князів. Не менш важливим напрямом внутрішньої політики, яку проводив Володимир, було будівництво укріплень на кордонах Pyci. Із фортець, які були побудовані в ті часи, можна назвати Білгород, Васильків, Переяслав, та ін. Слід зазначити й те, що Володимир першим використав для оборони так звані «змійові вали», які тяглися на сотні кілометрів понад річками, що впадали в Дніпро. Територія Київської Русі за Володимира стала найбільшою в Європі, охоплюючи близько 800 тис. кв. км.

Найголовніше досягнення Володимира - введення християнства 988 року. З точки зору внутрішньої політики християнство ставало могутньою ідеологічною силою в руках держави. Згодом i сама церква стає державним атрибутом. Християнство сприяло зміцненню політичної єдності давньоруських земель i остаточній ліквідації племінної відокремленості. Введення християнства - релігії, загальноприйнятої в Європі, зближало Київську Русь з європейськими країнами, зміцнювало й позиції на міжнародній арені. Християнство справило значний вплив на розвиток духовного життя Київської Pyci.

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (1019-1054 рр.) Після смерті Володимира його нащадки розпочали боротьбу за великокняжий стіл. У ході чотирирічного братовбивчого протистояння загинули Борис, Гліб, Святополк, Святослав, і 1019 р. у Києві вокняжився Ярослав, який всі свої зусилля направив на продовження справи батька – посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію. Значну увагу Ярослав приділяв безпеці кордонів держави. Для посилення ролі Києва, як політичного центру Давньоруської держави, Ярослав Мудрий розгорнув широку розбудову та укріплення міста. Воно було обведено величезними валами i рубленими стінами. Meжi Києва часів Ярослава окреслювались з півдня майданом Незалежності, вулицями Мала Підвальна i Ярославів вал, з заходу - Львівською площею, з північного сходу - Великою Житомирською вулицею та схилами Дніпра. В системі укріплень міста було троє воріт: Золоті, Лядські та Жидівські. Ярослав Мудрий багато уваги приділяв зміцненню християнства. За його розпорядженням Київським митрополитом було призначено відомого громадського i культурного діяча Іларіона, що мало на меті вивести вітчизняну церковну ієрархію з-під впливу Візантії. З ім’ям Ярослава пов’язано створення першого писаного зведення законів Київської Русі, пам'ятки руського права - «Устава Ярослава», або «Руської правди», яка регламентувала внутрішньодержавні феодальні відносини.

Значну увагу Ярослав приділяв розвитку культури i освіти. Насамперед, слід зазначити появу писемності, яка за останніми дослідженнями виникла ще до введення християнства. Пізніше був створений Кирилом i Мефодієм слов'янський алфавіт, який став називатися „Абетка” або „Кирилиця”. Поширення писемності сприяло створенню шкіл як для знаті, так i для дітей нижніх верств населення. Київська Русь мала школи як для хлопчиків, так i дівчаток. Перша жіноча школа в Європі була організована у Києві при Андріївському монастирі 1068 року дочкою Всеволода Ярославовича. За часів Ярослава Мудрого при Софійському соборі в Києві була заснована перша на Pyci бібліотека, де писалися літописи i перекладалися книги, особливо з грецької мови. Давньоруській державі було добре відоме музичне i театральне мистецтво, знання з основних правил арифметики, геометрії, географії.

Розвиток східнослов'янської культури знайшов своє втілення в монументальних пам'ятках зодчества Київської Pyci. Це, передусім, Десятинна церква богородиці, побудована Володимиром у кінці X ст. Чудовим пам'ятником архітектури давньокиївської пори є величний Софійський собор, побудований 1037 р. Ярославом Мудрим. Гордістю Києва був двоповерховий князівський палац, прикрашений мармуром, мозаїкою та фресками. За часів Ярослава збудовано знамениті Золоті ворота, повністю відтворені у 1982 р. на честь святкування 1500-річчя Києва. Серед інших архітектурних пам'яток слід назвати Софійські собори в Новгороді й Полоцьку, Спаський - у Чернігові та ін.

провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство, особливо землеробство. На той час були відомі такі землеробські знаряддя, як плуг, борона, рало, заступ, мотика, серп, коса, сокира тощо. У лісових районах широко застосовували підсічну систему землеробства. Хліб молотили ціпом, який майже зберіг свій вигляд донині.

Головними сільськогосподарськими культурами були жито, пшениця, просо, ячмінь, овес. З поступовим вдосконаленням землеробства виникла система парів з двопільними сівозмінами. У Київській Русі був досить поширений такий вид сільськогосподарської діяльності, як скотарство.

Серед промислів особливо розвинутими були мисливство, рибальство i бортництво. Мисливство не лише годувало людей, а й давало сировину для ринку. Існувала приватна власність на угіддя; водночас були такі угіддя, що належали сільській общині.

Далеко по світах славилась Київська Русь ремісництвом, у якому головне місце належало обробці металів. Найбільшими центрами з виробництва чорних металів були Київ, Новгород, Смоленськ, Галич, Вишгород. Тут вироблялось понад 150 назв різної продукції, в тому числі 16 видів зброї, 46 ремісничих знарядь, 38 предметів домашнього вжитку i т. ін. Особливо високого рівня досягло ковальське мистецтво. Причому під словом «коваль» розуміли не лише тих, хто мав справу іззалізом, а й тих, хто працював іззолотом, сріблом, міддю. Високої якості досягло в руках київських умільців складне виробництво «перегородчастої» емалі. Ґрунтовно володіли руські ювеліри мистецтвом зерні, черні, філіграні. широкого розвитку набуло скловиробництво, гончарство, чинбарство, кравецтво, будівельна справа тощо.

З ряду галузей - техніки емалевого виробництва, золотого розпису на міді, скані, черні - давньоруські майстри посідали провідне місце в Європі.

Яскравим свідченням високого рівня економічного розвитку Давньоруської держави була внутрішня і зовнішня торгівля, що велась, як правило, через ринок місцевого i загальнодержавного характеру. Ринки були тимчасові й постійні (погости). Торгівля зумовила появу значного прошарку купців, виникнення торгових корпорацій.

Значно більше літописи та мандрівні вчені розповідають про зовнішньоекономічні зв’язки Київської Русі Х – першої половини ХІІІ ст. Ці джерела засвідчують три шляхи торгових зв'язків Pyci з іншими країнами: Грецький, Соляний i Залізний. Першим Русь підтримувала торговельні зв'язки з Північними країнами i Візантією, другим - Подніпров'я зв'язувалось з Галицькою землею, третій проходив від Подніпров'я до Азовського моря i далі на Кавказ. Київська Русь торгувала не лише з сусідами, а й з далекими державами Сходу i Заходу - Арабським Сходом, Хазарським каганатом, Волзькою Булгарією, скандинавськими i центральноєвропейськими країнами. Київ був перехрестям торгових шляхів: pycичi вивозили на зовнішні ринки пушнину, мед, віск, зброю, peмісничі вироби, шкіру i т.п. Ввозила Русь золото, олово, свинець, мідь, тканини, вино, олію, посуд, предмети християнського культу.

Головними платіжними засобами внутрішньої і зовнішньої торгівлі Русі ІХ – ХІ ст. були іноземні монети. При Володимирі з'явились cpiбнi злитки - гривні масою 95 –197 г, карбували також срібляники i златники. Відповідно до головного напряму розвитку господарства в Київській Pyci формувалась соціальна структура. Основною масою населення були феодально залежні селяни, відомі на Русі як люди, смерди, закупи, рядовичі, холопи, а також їхні господарі – феодали. У Х – ХІІІ ст. на Русі з поглибленням процесів феодалізації, з одного боку, ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники, з другого, - активно відбулась диференціація феодально залежного населення.

Розвиток ремісництва й торгівлі, виникнення прошарку купців i peмісників, сам характер виробництва зумовлювали появу міст, спочатку як центрів ремісництва i торгівлі, а з часом - політичних, релігійних i культурних центрів. Перші відомості про міста (гради) належать до IX ст. «Повість временних літ» називає вже понад 20 міст, у тому числі Київ, Новгород, Переяслав, Білгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Псков, Ладогу та ін., а на середину XIII ст. вже налічується близько 300 міст. У соціальному складі міського населення чітко виділяються дві основні групи: міські низи i міська аристократія.

На міжнародній арені авторитет Київської Русі зріс до рівня найпровідніших країн середньовіччя, з нею змушені були рахуватися такі могутні держави, як Візантійська імперія і Арабський халіфат.

З Візантією взаємовідносини були складними. 3 одного боку, Київська Русь підтримувала з нею тісні торговельні, культурні й політичні зв'язки, з другого, молодій державі нерідко доводилось силою зброї відстоювати свої права. Це зумовлювалось тим, що Візантія, маючи 120-тисячну армію і підкоривши понад 20 народів, проводила політику, спрямовану на послаблення Pyci та ліквідацію її зовнішньополітичної самостійності. Найгострішою була боротьба за обмеження торговельних зв'язків Київської Pyci та сфер її впливу у Причорномор'ї. Cпірні питання між Biзантією i Pуссю вирішувались на основі «Закона руського».

міжнародні відносини Київської Pyci значно розширила княгиня Ольга. Вона встановила тісніші зв'язки з Візантією, зокрема й прийнявши християнство. Активізувались дипломатичні стосунки Київської Pуci з Німецькою імперією, про що засвідчив обмін посольствами міждвома державами.

Значно розвинулась зовнішня політика Київської Pyci за князювання Святослава, який зайняв великокняжий престол 965 р. 3 його ім'ям пов'язані найяскравіші сторінки її воєнної icтopії. Більшу частину свого життя, як зазначалося, Святослав провів у походах i війнах. Перші вдалі походи Святослава на Схід проти Хазарського каганату i булгар закінчилися розширенням i зміцненням східних кордонів, зосередженням в руках князя контролю над торговельними шляхами по Волзі, Дону, Керченській протоці, створенням реальних можливостей для торгівлі з багатими країнами Сходу. У 968 p. Святослав організував похід проти Дунайської Болгарії, майже всю її підкорив, зайнявши по Дунаю близько 80 міст. Друга балканська кампанія для Святослава була невдалою і закінчилася підписанням у 971 р. миру. За чaciв князювання Святослава Київська Русь зміцнила відносини також з західноєвропейськими країнами - Чехією, Польщею, Hiмеччиною.

Трагічно закінчилось життя Святослава. Навесні 972 р. біля Дніпровських порогів печеніги напали на його військо і розгромили, а князя вбили. За свідченням літописця, печенізький князь наказав обкувати череп Святослава золотом i використовував його як чашу.

Князь Володимир, був сильним і войовничим правителем. У відносинах з сусідніми державами спирався на активні дипломатичні контакти, застосовував традиційну для того часу практику династичних шлюбів. Його політика сприяла значному посиленню зв'язків з найвпливовішими країнами Європи, зростанню авторитету Київської Pyci на міжнародній арені, особливо після хрещення Русі. Значно зміцнилися за князювання Володимира добросусідські відносини з Польщею, Угорщиною, Чexiєю.

За князювання Ярослава Мудрого становище Київської держави на міжнародній арені характеризувалося стабільністю. Зовнішньополітична діяльність Ярослава спиралася, насамперед, на слово дипломата, а не на меч воїна. У досягненні своєї мети він використав західноєвропейський досвід династичних зв'язків. Зокрема відбулося подальше зближення Київської Pyci з Польщею завдяки шлюбові польського короля Казимира з сестрою Ярослава Mapiєю Добронегою. Водночас польський король Kaзимиp видав заміж за сина Ярослава Ізяслава свою сестру. Другого свого сина Ярослав оженив на cecтpi трірського єпископа. Тicнi зв'язки були встановлені зі скандинавськими країнами: сам Ярослав одружився з дочкою норвезького короля Олафа - Іриною, а дочку видав заміж за норвезького принца, у майбутньому короля Геральда. Ще тісніші династичні зв'язки зумів зав'язати Ярослав з Францією, віддавши заміж за французького короля Генріха I свою дочку Ганну, яка після смерті чоловіка стала королевою-регентшою при малолітньому сині. Складнішими були взаємовідносини Ярослава з Візантією.

Княжіння Ярослава Мудрого стало вершиною міжнародної політики, авторитету i сили Київської Pyci, яка зайняла почесне місце серед великих країн Європи.