Сторони в цивільному процесі. Поняття сторін, їх процесуальні права та обов‘язки.

Гл.10. Сторони. Ст.102. Позивач і відповідач. Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Сторонами можуть бути громадяни, а також державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи. Ст.103. Процесуальні права сторін. Сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав, зазначених у статті 99 цього Кодексу, позивач вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Особи, які беруть участь у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і в справах окремого провадження, користуються правами і несуть обов'язки сторін за винятками, передбаченими главами 29-39 цього Кодексу. Суд не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем і не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать законові або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Ст.104. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів. Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо другої сторони виступає в процесі самостійно. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він не є особою, вказаною в пунктах 1 і 2 статті 116 цього Кодексу. Особа, в інтересах якої розпочато справу за заявою прокурора, органу державного управління, профспілки, державного підприємства, установи, організації, колгоспу, іншої кооперативної організації, їх об'єднання, іншої громадської організації або окремого громадянина (пункти 2 і 3 статті 5 цього Кодексу), повідомляється судом про це, і вона може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву. Ст.105. Заміна неналежної сторони. Суд, встановивши під час розгляду справи, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи справи, допустити заміну первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем. Якщо позивач не згоден на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити в справу як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягти цю особу як другого відповідача. При відмові у позові до такого відповідача понесені ним витрати не присуджуються з позивача, а відносяться за рахунок держави. Після заміни сторони розгляд справи починається заново. Ст.106. Процесуальне правонаступництво. В разі вибуття однієї з сторін в спірному або встановленому судом правовідношенні суд допускає у всіх стадіях процесу заміну відповідної сторони її правонаступником. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, в якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

§ 14. Треті особи, їх види і процесуальні права та обов‘язки.

Третіми особами визнаються суб‘єкти цивільно-процесуальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу в суді. За правилами ст.107 ЦПК, враховуючи порядок вступу в процес по справі третіх осіб, поділяються на 2 види: 1) з самостійними вимогами (ст.107 ЦПК); 2) треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст.108 ЦПК). Третіми особами які заявляють самостійні вимоги називаються суб‘єкти ЦП правовідносин, які вступають в порушену в суді справу пред‘явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін з метою захисту особистих суб‘єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів. Треті особи з самостійними вимогами можуть і не вступати в процес, а порушити самостійну справу, тобто пред‘явити позов до тієї із сторін, яка одержить позитивне рішення. Третя особа з самостійними вимогами вступає в справу шляхом пред‘явлення позову. Процесуальною формою буде позовна заява. Позовна заява (ст.137 ЦПК). Існує зв‘язок між вимогами третьої сторони і правовідносинами спірних сторін. Вимога третьої особи повністю або частково виключає вимоги позивача або зустрічний позов відповідача. Позовна заява самостійно обкладається державним митом незалежно від того сплачував позивач державне мито чи ні. На захист прав третьої особи в процес може вступити прокурор (ст.118 ЦПК), можуть розпочати процес (ст.121 ЦПК) інші органи. На відмову в прийнятті заяви суд виносить ухвалу. Така ухвала є остаточним рішенням (ст.323 ЦПК). В цивільному процесі третя особа користується усіма правами і має обов‘язки позивача. Відмінність: позивач самостійно починає процес, а третя особа з самостійними вимогами вступає до процесу. Процесуальні права особи без самостійних вимог можуть реалізовувати без будь-яких обмежень. Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називають суб‘єктів ЦП правовідносин, які беруть участь в процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб‘єктивних прав і законних інтересів. Треті особи без самостійних вимог позов не заявляють. Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог, яка розкривається в ст.108 ЦПК характеризується тим, що постановлене судом по такій справі рішення наперед може сплинути на їх права і обов‘язки щодо однієї із сторін. Це можливо тільки тоді коли між третьою особою і позивачем існують матеріально-правові відносини (фактично: виникає право регресної вимоги). Єдине виключення встановлюється правилами ст.1099 ЦПК, коли одночасно задовольняється регресний позов. Мова йдеться про трудові спори. В разі з‘ясування судом неправильності звільнення працівника, матеріальна відповідальність за час вимушеного прогулу покладається не на адміністрацію, а на конкретну посадову особу, яка підписала звільнення.