Поняття, значення і класифікація принципів цивільного процесуального права.

ЦП право України і врегульоване ним цивільне судочинство будується на демократичних принципах. Погляди на право, як соціальну цінність і правосуддя, призначенням якого є захист прав громадянина. Принципи ЦП права – це закріплені в його нормах ідеї і погляду народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах, організаційну його побудову і процесуальну діяльність та процесуально-правове становище учасників процесу. Всі принципи між собою взаємопов‘язані і в сукупності складають систему. Кількісний склад в системі не закріплений в нормативному порядку.

Принципи можуть класифікуватися за дією в системі права: 1) загальні; 2) міжгалузеві; 3) галузеві (принцип законності – міжгалузевий; принципи диспозитивності – принцип цивільного права).

За нормою нормативного закріплення: 1) конституційні; 2) регламентовані законодавством про судочинство.

За роллю врегулювання процесуально-правового становища суб‘єктів правовідносин: 1) принципи, що зумовлюють діяльність суду і органів судового виконання; 2) принципи, що визначають процесуально-правове становище суб‘єктів.

За предметом регулювання: 1) принципи організації правосуддя; 2) функціональні принципи.

Конституційні принципи ЦП права:

1) Здійснення правосуддя виключно судами (чт.4 КУ);

2) Незалежність і недоторканість суддів та їх підкореність лише закону – незалежність передбачає обов‘язкову підкореність закону, яка саме і гарантує законність в діяльності суддів (ст.129 КУ, ст.33 ЗУ “Про статус суддів в Україні”, ст.8 ЦПК), незалежність означає 1 - незалежність їх від спливу думки органів державної влади і управління, службових осіб, рухів, засобів масової інформації, окремих громадян, 2 – суди повинні бути незалежними від вищестоящих судів, 3 – судді незалежні від інших суддів і голови суду;

3) Державна мова судочинства (ч.1 ст.10 КУ, ст.129 КУ, ст.9 ЦПК) – українська, ЗУ “Про мову” ст.18 (мовою, прийнятною для населення), ст.123 – акти прокурорського нагляду - державною, юридична допомога – мовою, прийнятною для сторін, ст.6 – особи, що проводять дізнання, слідство, прокурори, судді тощо мають володіти українською, російською, а при необхідності іншою мовами в обсязі, необхідному для виконання службових обов‘язків;

4) Принцип законності – правосуддя у цивільних справах відповідно здійснюється відповідно до закону, що є одним з завдань цивільного судочинства (ст.2 ЦПК), законною повинна бути діяльність осіб, які звертаються до суду;

5) Гласність судового розгляду, розгляд справ в судах відкритий (ст.10 ЦПК), кожний громадян віком від 16 років має право бути присутнім в залі суду, виняток – закрите слухання – 3 випадки: 1 – інтереси державної таємниці, 2 – відомості про інтимні сторони життя, 3 – таємниця усиновлення;

6) Рівність учасників судового процесу перед законом і судом (ч.1 ст.21 КУ – рівність людей у правах та гідності), обмеження можуть бути як виняток встановлені національним режимом по відношенню до іноземних громадян (ч.1 ст.26 КУ, ст.424 ЦПК);

7) Змагальність судового розгляду (ст.30 ЦПК), є засобом досягнення об‘єктивної істини справі;

8) Забезпечення касаційного оскарження судового рішення (ч.4 ст.125 КУ). Оскаржуються в касаційному порядку тільки ті рішення, які не набрали законної сили. Касаційна скарга може бути подана протягом 10 днів з дня, що слідує за днем проголошення. Ст.209 ЦПК по особливо складних справах мотивувальну частину рішення суд складає протягом 3 днів. Суд касаційної інстанції не проводить судового слідства, він перевіряє законність і обґрунтованість дій суду і відповідність висновків суду дослідженим доказам або обставинам справи.

§ 4. Принципи диспозитивності і змагальності у цивільному процесі.

В судовому засіданні ведеться професійний спір між двома сторонами. Кожна з цих сторін відстоює свої права, свою позицію тими засобами, які передбаченні і дозволяються цивільно-процесуальним законодавством. Цей принцип відтворений в ст.30 ЦПК і виступає засобом досягнення об‘єктивної істини в справі. Зміст змагальності становлять процесуальні дії сторін та інших осіб, а також суду, спрямовані а встановлення фактичних обставин в справі, права і обов‘язки сторін.

§ 5. Підвідомчість цивільних справ судам, їх види та загальні правила.

Підвідомчість – це розмежування компетенції між органами держави (синонім – юрисдикція). Відповідно до ст.124 КУ юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. Цивільна юрисдикція визначає коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до судових органів. Ст.6 ЦК визначає, яким чином здійснюється захист цивільних прав. Ч.1 ст.24 ЦПК – загальне правило про підвідомчість. Для можливості з‘ясування підвідомчості (суди загальної юрисдикції): 1) наявність спірних правовідносин; 2) суб‘єктивний склад; 3) відсутність винятку у віднесені таких спорів до компетенції інших органів. Судам загальної юрисдикції не підвідомчі справи, які виникають із конституційних, фінансових, адміністративних правовідносин, за винятком справ, що зазначені в ч.2 ст.24 та ст.236 ЦПК. П.3 ст.24 ЦПК – визначено підвідомчість судових справ окремого провадження, перелік яких міститься в ст.254 ЦПК. Суди розглядають справи, в яких беруть участь іноземні громадяни або особи без громадянства. Питання про підвідомчість вирішується суддею одноособово в стадії прийняття заяви для розгляду. Якщо встановлено, що справа не підвідомча суду, то про це виноситься мотивована ухвала. В такій ухвалі суддя повинен роз‘яснити особі, до якого юрисдикційного органу вона має звернутися. Така ухвала про підвідомчість підлягає оскарженню.