Кваліфікація умисних вбивств за обтяжуючих обставин

Наприклад, вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2014 року Т. та О. визнано винуватими у вчиненні умисного вбивства двох осіб, з яких одна була малолітньою дитиною, з корисливих мотивів та з особливою жорстокістю, з метою приховати вчинення злочину, за попередньою змовою групою осіб (пункти 1, 2, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК). Зокрема, Т. та О. за попередньою змовою проникли до помешкання потерпілої. Вимагаючи від потерпілої передачі їм грошових коштів та прикрас, підсудні нанесли потерпілій 11 ножових поранень у життєво важливі органи, що спричинило смерть потерпілої. Зазначені дії підсудні вчинили у присутності малолітньої дитини – сина потерпілої, 2007 року народження, що суд першої інстанції обґрунтовано оцінив як особливу жорстокість, після чого дитині було завдано тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких дитина померла. Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Хмельницької області від 23 січня 2015 року вирок суду першої інстанції залишено без змін (№ 11-кп/792/102/15).

Інший приклад вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю. Вироком Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2014 рокуГ. та П. визнано винуватими та засуджено за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до 12 років позбавлення волі кожного. Зокрема, підсудні під час сварки з потерпілим, з яким разом розпивали алкогольні напої, з мотивів помсти за словесну образу, за попередньою змовою,, умисно та узгоджено наносили потерпілому зі значною силою численні удари ногами в різні ділянки тіла та життєво важливі органи, завдавши тим самим потерпілому сильного фізичного болю та особливих страждань і таким чином убили його. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи потерпілому нанесені травми голови, грудей та живота (як у сукупності, так і кожна окремо) мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, а спричинені потерпілому надрізи, рани та чисельні синці мають ознаки легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров’я. Однак кожний травматичний вплив, що зумовив їх виникнення, посилював ступінь крововтрати та, як наслідок, сприяв смерті потерпілого. З огляду на викладене суд першої інстанції кваліфікував дії Г. та П. як умисне вбивство з особливою жорстокістю, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2014 року вирок суду першої інстанції щодо Г. та П. змінено в частині виключення з обвинувачення засуджених п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Разом із тим ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ ВССУ від 20 травня 2015 року кваліфікуючу ознаку особливої жорстокості умисного вбивства виключено з обвинувачення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції змінено. При цьому суд касаційної інстанції виходив із такого: згідно з висновком судово-медичної експертизи незадовго до смерті потерпілий вживав алкогольні напої у кількості, яка зумовила гальмівні процеси в центральній нервовій системі та зниження швидкості проведення нервових імпульсів, тобто перебував у наркотичній фазі алкогольного сп’яніння, що зумовила відсутність рефлекторних реакцій на тактильні, больові та інші подразники. Таким чином, незважаючи на те, що кількість та масивність виявлених під час експертизи трупа потерпілого тілесних ушкоджень зазвичай супроводжується відчуттям фізичного болю, у даному випадку потерпілий фактично не зазнав больових відчуттів, а отже, не зазнав фізичних, моральних чи психологічних страждань (№ 5-757км15).

Таким чином, немає ознак особливої жорстокості у випадках, коли потерпілий фактично не зазнає страждань, що зумовлено гальмівними процесами у центральній нервовій системі та зниженням швидкості проведення нервових імпульсів, що виявляється запамороченням чи втратою свідомості, наркотичною фазою алкогольного сп’яніння, в’ялістю чи відсутністю рефлекторних реакцій на тактильні, больові та інші подразники тощо.

2.3.4. Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК)

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» за п. 6. ч. 2 ст. 115 КК умисне вбивство кваліфікується як вчинене з корисливих мотивів тоді, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав отримати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або для інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків або досягти іншої матеріальної вигоди. Аналіз наданих для узагальнення матеріалів дає підстави для висновку про те, що в судовій практиці практично не виникає проблемних питань, пов’язаних із кваліфікацією умисного вбивства з корисливих мотивів, а помилки, допущені при цьому, є поодинокими. Зокрема, виникнення таких помилок зумовлене неправильним встановленням мотиву вчинення умисного вбивства. Так, якщо умисел на заволодіння майном виник в особи після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація її дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається.

Наприклад, органами досудового розслідування Б. обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, тобто в умисному вбивстві з корисливих мотивів, зокрема у тому, що Б., будучи звільненим з роботи та вважаючи, що його колишній роботодавець має заборгованість перед ним, прийшов до потерпілої, яка була начальником відділу кадрів на підприємстві, де він раніше працював, та умисно наніс їй тяжкі тілесні ушкодження, вимагаючи повернення заборгованості, а після настання смерті потерпілої заволодів належними їй грошовими коштами. Самарський районний суд м. Дніпропетровська кваліфікував дії Б. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК, з огляду на те, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що підсудний та потерпіла заздалегідь домовлялись про зустріч, на якій потерпіла мала роз’яснити підсудному про можливості отримання ним коштів від підприємства. Тілесні ушкодження підсудний став наносити потерпілій після того, як остання у грубій формі повідомила йому про неможливість отримання ним коштів, будучи обуреним її агресивною поведінкою. Натомість умисел на заволодіння майном потерпілої, тобто корисливий мотив, з’явився у підсудного вже після позбавлення потерпілої життя, коли він побачив на столі у помешканні потерпілої гроші. З огляду на викладене суд зробив висновок про відсутність корисливого мотиву вбивства у діях підсудного. Водночас умисел на заволодіння майном потерпілої, тобто корисливий мотив, з’явився у підсудного вже після позбавлення потерпілої життя, коли він побачив на столі у потерпілої гроші. Ухвалюючи вирок від 14 липня 2014 року у зв’язку з призначенням суворішого покарання, Апеляційний суд Дніпропетровської області погодився із кваліфікацією дій підсудного ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК (№ 11кп/774/813/14).

Умисне вбивство з корисливих мотивів має місце тоді, коли винна особа, позбавляючи життя потерпілого, прагне досягти у зв’язку з цим будь-якої матеріальної вигоди для себе чи для своїх близьких, зокрема: заволодіти майном потерпілого чи інших осіб, одержати вигоду майнового характеру. Не вважається умисним вбивством з корисливих мотивів умисне позбавлення життя потерпілого, вчинене у зв’язку з неповерненням боргу, відмовою потерпілого виконати інші обов’язки майнового характеру, якщо такі обов’язки виникли з підстав, що не суперечать законодавству.

Таким чином, судам необхідно ретельно аналізувати всі ознаки, які дають підстави для висновку про наявність корисливого мотиву. У практиці розгляду кримінальних проваджень судами першої інстанції траплялись окремі випадки безпідставного обвинувачення органами досудового розслідування у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів, що зумовлювало іншу кваліфікації дій обвинувачених судом.

Як приклад, ухвалюючи вирок, Деснянський районний суд м. Києва, в кримінальному провадженні відносно К., обвинуваченого за пунктами 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 146 КК, виключив кваліфікуючу ознаку – п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України (вбивство з корисливих мотивів) оскільки висновок про корисливий мотив орган досудового розслідування жодним чином не обґрунтував та не зазначив, у чому саме він виражений. Дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено факт існування грошової заборгованості підсудного К. перед потерпілим, проте у матеріалах провадження немає доказів того, що, вчиняючи умисне вбивство, підсудний бажав уникнути повернення коштів. Зазначений вирок ухвалою Апеляційного суду м. Києва та ухвалою колегії судової палати з кримінальних справ ВССУ був залишений без змін (№ 754/13777/13-к).

Разом із тим у судовій практиці мали місце проблемні випадки, пов’язані із кваліфікацією умисного вбивства з корисливих мотивів у сукупності з іншими злочинами проти власності.

Наприклад, органами досудового розслідування неповнолітньому П. пред’явлено обвинувачення у вчиненні умисного вбивства під час розбійного нападу та викраденні документа (п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 357 КК). Зокрема, дії П. як умисне вбивство з корисливих мотивів кваліфіковано з огляду на таке: підсудний, заборгувавши потерпілому 800 грн., запросив останнього у безлюдне місце для зустрічі з третьою особою, яка нібито мала віддати гроші. Після того як потерпілий зрозумів, що повернення боргу не відбудеться, і став погрожувати, що повідомить батьків підсудного про заборгованість, підсудний П. завдав не менше трьох ударів у життєво-важливий орган – голову фрагментом бетонної конструкції та цеглиною, від яких потерпілий помер на місці. Після цього П. забрав майно потерпілого, мобільний телефон, ноутбук, сумку для ноутбука, кросівки, а також паспорт громадянина України потерпілого, який зберігав у себе вдома. Проте вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2014 року П. визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 357 КК, та виправдано за ч. 4 ст. 187 КК. Підставою для виправдання П. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, став висновок суду про те, що з досліджених судом доказів не вбачається, що напад на потерпілого був спрямований на заволодіння його майном. Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого, Апеляційний суд Дніпропетровської області залишив без змін вирок суду першої інстанції в частині визнання П. винуватим у вчиненні злочину, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Разом із тим, частково задовольняючи апеляційну скаргу прокурора, Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалив свій вирок від 24 червня 2014 року, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині виправдання П. за ч. 4 ст. 187 КК, посилаючись на те, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, надав їм неправильну оцінку: із протоколу допиту підсудного та відеозапису слідчого експерименту вбачається, що після нанесення ударів потерпілому ззаду останній впав, не чинячи опору, після чого підсудний заволодів його майном і наніс декілька ударів по голові цеглиною, внаслідок яких настала смерть потерпілого. Таким чином, суд апеляційної інстанції кваліфікував дії П. за сукупністю злочинів як умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене під час розбійного нападу, та викрадення документа. Зазначений вирок залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ ВССУ від 12 лютого 2015 року (№ 5-125км15).

Таким чином, розглядаючи зазначене вище кримінальне провадження, апеляційний суд обґрунтовано керувався п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику про злочини проти життя і здоров’я», відповідно до якого при умисному вбивстві під час розбійного нападу дії особи кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном, а також роз’ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» про те, що розбій, поєднаний з умисним вбивством, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів за ч. 4 ст. 187 та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

2.3.5. Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК)

Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку про те, суди в основному не допускають помилок при кваліфікації умисного вбивства з хуліганських мотивів, переважно правильно враховуючи роз’яснення, викладені в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» та п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 грудня 2006 року № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство».

Так, вироком Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2014 року С. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК. Зокрема, С., будучи у стані алкогольного сп’яніння, посварившись з особою, з якою вживав алкогольні напої, побачив світло у будинку сусідки похилого віку (87 років), яка мешкала сама, про що підсудному було відомо. Прийшовши до будинку сусідки, С. побив шибки у вікнах, вибив двері, схопив лопату, скинув потерпілу з ліжка, на якому вона відпочивала, та наніс численні удари по тулубу, голові та нижнім кінцівкам, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла на місці. Своїх дій підсудний пояснити не може, посилаючись на стан алкогольного сп’яніння. Відповідно до висновку стаціонарної судово-психіатричної експертизи підсудний хронічних психічних захворювань не мав, під час вчинення злочину міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (№ 171/711/14-к).

У випадку, що розглядається, суд обґрунтовано оцінив як особливу зухвалість те, що злочин було вчинено без жодної причини, щодо беззахисної особи похилого віку, шляхом насильницького вторгнення до її будинку вночі.

Також у судовій практиці є приклад розгляду кримінального провадження щодо умисного вбивства з поєднанням ознак хуліганського мотиву та особливої жорстокості.

Зокрема, вироком Заводського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2014 року Г. та А. визнано винуватими у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК. Так, Г. та А., побачивши на трамвайній зупинці потерпілого М., який перебував у стані алкогольного сп’яніння і через стан свого здоров’я та похилий вік не міг чинити опір, застосовуючи фізичну силу, затягли потерпілого за кущі, де в присутності малолітніх осіб, з метою демонстрації останнім своєї сили, протягом не менше 10 хвилин наносили потерпілому удари ногами в обличчя, по ребрах, нирках, заподіявши численні крововиливи, садна, переломи ребер та забиття внутрішніх органів. Г. та А. усвідомлювали, що, завдаючи зі значною силою великої кількості ударів, заподіюють потерпілому сильний фізичний біль.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи смерть М. настала від механічної асфіксії в результаті здавлювання шиї тупим твердим предметом, можливо від сильного удару взутою ногою, що узгоджується з показаннями свідків та протоколом слідчого експерименту. Вироком Апеляційного суду Миколаївської області вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації дій засуджених за пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК залишено без змін (№ 11-кп/784/392/14).

Отже, ознакою хуліганського мотиву дій винуватих осіб у наведеному прикладі, а саме виняткового цинізму, є вчинення злочину з метою демонстрації сили в присутності малолітніх осіб стосовно раніше незнайомої їм особи похилого віку, яка перебувала в безпорадному стані. Хуліганському мотиву кореспондує ознака особливої жорстокості, а саме спосіб учинення злочину, з якого вбачається усвідомлення, що своїми діями підсудні завдають потерпілому значного фізичного болю, та бажання його заподіяння.

2.3.6. Умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням цією особою службового чи громадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК)

Пунктом 8 ч. 2 ст. 115 КК передбачено таку кваліфікуючу ознаку, як умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням службового чи громадського обов’язку. Обов’язковою передумовою для кваліфікації умисного вбивства за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК є виконання потерпілим службового обов’язку – діяльності особи, яка входить до кола її повноважень, або громадського обов’язку – здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення дій в інтересах суспільства. Наприклад, як умисне вбивство двох осіб у зв’язку з виконанням ними службового обов’язку з корисливих мотивів у вироку від 12 березня 2014 року Апостольський районний суд Дніпропетровської області кваліфікував такі дії К.: працюючи інкасатором та отримавши на підставі посадової інструкції відомчу вогнепальну зброю, зупинив під час слідування маршрутом перевезення коштів інкасаторський автотранспорт та здійснив по чотири прицільні постріли у життєво важливі органи потерпілих – інкасатора П. та інкасатора К. М., заподіявши їм тяжкі тілесні ушкодження, несумісні з життям. Таким чином, умисне вбивство двох осіб було вчинене у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків інкасаторів, визначених інструкцією відповідного банку. Також, скориставшись безпорадним станом потерпілого К. М, підсудний викрав закріплену за ним відомчу зброю, оскільки в його зброї вже були відсутні патрони, після чого заволодів наявними в інкасаторському автомобілі готівковими коштами в сумі 500 тис. грн. та залишив місце злочину. Дії К. було кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 1, 6, 8 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК (№ 171/2403/13-к).

Одночасно за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК підлягає кваліфікації умисне вбивство, спричинене мотивом помсти, зумовлене законною службовою або громадською діяльністю потерпілого, або мотивом перешкодити законній службовій або громадській діяльності потерпілого. Також у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» як виконання громадського обов’язку тлумачиться вчинення інших дій в інтересах суспільства, наприклад, припинення правопорушення, повідомлення правоохоронних органів про злочин або про готування до нього. Разом із тим у цьому контексті змістом громадського обов’язку не охоплюється повідомлення особи про вчинений стосовно нього злочин, оскільки в цьому випадку особа діє у приватних інтересах.

2.3.7. Умисне вбивство особи з метою приховати інший злочин (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК)

П. 9 ч. 2 ст. 115 КК передбачає таку кваліфікуючу ознаку умисного вбивства за обтяжуючих обставин, як спеціальна мета – приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Беручи до уваги кількісну обмеженість практики судового розгляду кримінальних проваджень стосовно злочину, передбаченого п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, можна зробити висновок про те, що здебільшого суди правильно застосовують кримінальне законодавство в частині кваліфікації злочинів за цією статтею.

Наприклад, вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2014 року, про який вже зазначалась раніше, П. засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 194, пунктами 4, 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК. Зокрема, здійснивши крадіжку з будинку потерпілого та за декілька годин – напад на потерпілого з метою заволодіння його майном, П. із метою приховати вчинення злочинів наніс потерпілому декілька ударів кулаками в різні частини тіла, від яких потерпілий, який був похилого віку та міг пересуватись лише за допомогою палиці, впав на підлогу, після чого здійснив підпал будинку, залишивши потерпілого, який не подавав ознак життя.

Апеляційний суд Кіровоградської області виключив з вироку суду першої інстанції кваліфікуючу ознаку «особлива жорстокість» та кваліфікував дії підсудного за цим епізодом за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. В решті вирок залишено без змін (№ 11-кп/781/195/15).

Таким чином, умисне вбивство потерпілого було спрямоване на приховання підсудним вчинених злочинів проти власності і правильно кваліфіковано за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК у сукупності з іншими вчиненими ним злочинами.

Інший приклад. Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 червня 2014 рокуОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, тобто грабежу, поєднаного із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, та замаху на умисне вбивство з метою приховати вчинення грабежу. Кваліфікуючи дії обвинуваченого за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, суд першої інстанції виходив із таких фактичних обставин: ОСОБА_2 наніс потерпілій декілька ударів руками в ділянку обличчя, тулуба та стегна, заволодівши її мобільним телефоном, під час чого потерпіла кричала, що звернеться до правоохоронних органів. З метою приховання вчинення ним злочину обвинувачений, маючи намір позбавити потерпілу життя, став стискати її шию шнурком. Дії обвинуваченого були припинені з причин, не залежних від його волі: завдяки втручанню третьої особи та наряду міліції, яка патрулювала вулицю. Апеляційний суд Одеської області залишив без змін кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, постановивши свій вирок від 24 жовтня 2014 року в частині призначення покарання (№ 11-кп/785/927/14).

Отже, у випадку, що розглядається, обвинувачений вчинив злочин проти власності, з метою приховання якого, він вчинив замах на позбавлення життя потерпілої.

2.3.8. Умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК)

Згідно з пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» умисне вбивство тягне за собою відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК, якщо воно було поєднане зі зґвалтуванням потерпілого або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, тобто мало місце або в процесі або після вчинення цих злочинів. При цьому злочинні дії кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених п. 10 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 152 КК або ч. 3 ст. 153 КК. Зокрема, під час розгляду проблемних питань кваліфікації замаху на умисне вбивство наводився такий приклад. Вироком колегії Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 липня 2014 року підсудного А. визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, задовольнив статеву пристрасть неприродним способом із застосуванням насильства стосовно малолітнього потерпілого С., після чого схопив потерпілого за шию і став стискати горло, вдаривши його головою об металевий борт баржі, внаслідок чого потерпілий втратив свідомість та перестав подавати ознаки життя, після чого А. кинув тіло С. у річку. Дії підсудного кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 153, пунктами 2, 10 ч. 2 ст. 115 КК. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 листопада 2014 року вирок суду першої інстанції залишено без змін (№ 483/3399/13-к).

2.3.9. Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК)

Пунктом 12 ч. 2 ст. 115 КК передбачено відповідальність за умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку про те, що суди, встановлюючи наявність ознаки попередньої змови групою осіб, допускають окремі помилки, що зумовлює скасування вироку судом вищої інстанції. Зокрема, колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ скасувала вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 червня 2014 року стосовно Б. та С., яких засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 серпня 2014 року зазначений вирок залишено без змін. Скасовуючи вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, ВССУ вказав на неконкретність обвинувачення в умисному вбивстві за попередньою змовою, оскільки ні органом досудового розслідування, ні судами першої та апеляційної інстанцій, не встановлено, коли саме у підсудних виник спільний умисел на вбивство, з якою саме метою до потерпілого було застосовано насильство – як розбійний напад чи з метою позбавлення життя та не встановлено час настання смерті потерпілого. Також судом не встановлено, які саме дії вчинялись кожним із підсудних для позбавлення життя потерпілого.(№ 5-678км15).

Інший приклад. Вироком Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2014 року Г. та П. визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК, зокрема у тому, що, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з потерпілим, діючи узгоджено, умисно нанесли йому зі значною силою численні удари ногами в різні ділянки тіла та життєво важливі органи, завдавши потерпілому сильного фізичного болю та особливих страждань. Смерть потерпілого настала від масивної травми тіла із численними переломами ребер та ушкодженням тканин і внутрішніх органів. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2014 року вирок суду змінено, а обвинувачення за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК з вироку виключено. Колегія суддів відзначила в ухвалі, що суд дав правильну юридичну оцінку доказам у справі і обґрунтовано визнав доведеною винуватість Г. та П. в умисному вбивстві з особливою жорстокістю, а також те, що матеріалами кримінального провадження встановлено, що Г. почав наносити удари з метою позбавлення життя, П. приєднався до нього за деякий час. Отже, ознака попередньої змови між Г. та П., тобто такої, що мала місце до початку нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть, не встановлена (№ 593/1847/13-к).

Таким чином, судам необхідно ретельно встановлювати обставини, які дають підстави для висновку про наявність попередньої змови групою осіб, зокрема, про єдність умислу співвиконавців на позбавлення потерпілого життя, які саме дії були вчинені для реалізації такого умислу, чи мали вони узгоджений характер. У зв’язку з цим доцільно вказати, що попередня змова може бути виражена не лише вербальним шляхом, а і шляхом здійснення конклюдентних дій, за яких особи, заздалегідь не домовившись про позбавлення життя потерпілого, узгоджено вчиняють такі дії. Наприклад, вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2013 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 1, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК. Зокрема, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, обвинувачені ОСОБА_6, ОСОБА_8 та інша особа, стосовно якої провадження зупинено, під час сварки з потерпілими ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, використовуючи малозначний привід, діючи узгоджено, не розподіляючи між собою, хто і кому саме буде спричиняти тілесні ушкодження, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та байдуже ставлячись до настання наслідку у вигляді смерті потерпілих, нанесли руками та ногами численні удари в ділянку голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, після чого обвинувачені поклали потерпілих до багажного відділу автомобіля та відвезли у безлюдне місце, де для доведення спільного умислу, спрямованого на позбавлення життя всіх трьох потерпілих, ОСОБА_6 стрибав двома ногами на тілах лежачих непритомних потерпілих, ОСОБА_7 каменем разом з іншою особою заподіяли не менш двох ударів кожний в ділянку голови потерпілого ОСОБА_17, у якого прослуховувався пульс. Суд дійшов висновку про наявність ознаки попередньої змови групи осіб з огляду на характер вчинених обвинуваченими дій: узгодженості нанесення тілесних ушкоджень, спільності дій, спрямованих на настання смерті потерпілих, які після нанесення тілесних ушкоджень певний час подавали ознаки життя, та приховання трупів. Апеляційний суд Миколаївської області погодився із кваліфікацією дій обвинувачених, проте скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок від 12 травня 2014 року (№ 477/2381/13-к).

2.3.10. Умисне вбивство, виконане особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК)

За пунктом 13 ч. 2 ст. 115 К кваліфікуються дії особи, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116 – 118 КК. Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку про те, що суди правильно застосовують кримінальне законодавство в частині встановлення змісту цієї кваліфікуючої ознаки умисного вбивства за обтяжуючих обставин. Зокрема, вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 травня 2014 року Г. засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК за вчинення умисного вбивства за таких обставин: Г. на ґрунті раптово виниклої неприязні до потерпілої, яка намагалась припинити побиття ним своєї сестри – співмешканки підсудного, наніс потерпілій один удар кухонним ножем у грудну клітку, спричинивши ушкодження органів черевної та грудної порожнини, внаслідок яких настала смерть потерпілої. Визнаючи Г. винуватим в умисному вбивстві, суд врахував, що вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 липня 2002 року Г. був засуджений за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді одинадцяти років позбавлення волі, від відбування якого Г. був умовно-достроково звільнений на підставі постанови П’ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2012 року. Таким чином, Г. є особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, а отже, існує підстава для кваліфікації його дій за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Призначаючи покарання, суд відповідно до ч. 1 ст. 72 КК приєднав невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі, остаточно визначивши Г. покарання у виді позбавлення волі строком на дванадцять років шість місяців. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2014 року вирок суду першої інстанції стосовно Г. було залишено без змін (№ 1-кп/209/4/14).

У розглянутому випадку зміст ознаки, передбаченої п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, полягає у тому, що обвинувачений вчинив умисне вбивство, будучи достроково звільненим від відбування покарання, тобто, маючи судимість за вчинення умисного вбивства.

Також у судовій практиці траплялись випадки помилкової кваліфікації злочину за ознакою, встановленою п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, з огляду на те, що умисне вбивство вчинене обвинуваченим, який відбув покарання за інше умисне вбивство та на підставі ст. 89 КК визнаний таким, що не має судимості.

Зокрема, вироком Волноваського районного суду Донецької області від 23 жовтня 2013 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами. 1, 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК. Проникнувши до будинку потерпілої, обвинувачений здійснив напад на неї, погрожуючи ножем та вимагаючи повідомити про місце зберігання нею грошей. З метою приховання цього нападу, ОСОБА_8 умисно наніс потерпілій два удари у грудну клітку, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла на місці вчинення злочину, та здійснив підпал будинку, внаслідок якого загинула інша особа – інвалід першої групи, смерть якого настала від гострого отруєння окисом вуглецю. Переглядаючи вирок суду першої інстанції, колегія суддів Апеляційного суду Донецької області дійшла висновку, що за епізодом умисного вбивства потерпілої необхідно виключити кваліфікуючу ознаку – вчинення особою, яка раніше вчинила вбивство, оскільки відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 89 КК засуджений ОСОБА_8 вважається таким, що не має судимості за вироком Волноваського районного суду Донецької області від 09 серпня 2001 року за ст. 94 КК 1996 року (№ 221/1570/13-к).

Висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи». Зокрема, вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, коли судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена в установленому законом порядку, коли на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК, – коли особа була звільнена судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

2.4. Проблеми кваліфікації умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК)

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст. 117 КК, якщо воно вчинене під час пологів або одразу ж після них. Вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, веде за собою відповідальність за ч. 1 зазначеної статті. Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку, що під час розгляду кримінальних проваджень стосовно злочинів, передбачених ст. 117 КК, не виникало проблемних питань, пов’язаних зі встановленням ознаки «під час пологів».

Пологи – це складний фізіологічний процес, що характеризується виходом з тіла матері зрілого плоду, а також плаценти та зародкових оболонок. Тому диспозицією норми, закріпленої у ст. 117 КК, охоплюється умисне позбавлення життя дитини її матір’ю під час цього фізіологічного процесу. Заподіяння шкоди плоду, що знаходиться в тілі матері, не охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 117 КК.

Натомість стосовно визначення змісту поняття «відразу після пологів» у судовій практиці немає єдності. Зокрема, із наданих для узагальнення матеріалів вбачаються два підходи. Прибічники першого із них керуються судово-медичним критерієм визначення стану новонародженості, за якого він триває одну добу. Тому за ст. 117 КК як умисне вбивство матір’ю новонародженої дитини суди, які виходять саме із такої позиції, кваліфікують умисне позбавлення життя матір’ю дитини протягом однієї доби з моменту її появи на світ, тобто за термінологією Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості від 29 березня 2006 року № 179, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України (Інструкція), з моменту вилучення або вигнання плоду з організму матері. Доцільно вказати, що законодавство України про охорону здоров’я не містить чіткого визначення початкового моменту новонародження. Згідно з п. 2.5 Інструкції новонародженою є живонароджена дитина, яка народилася (термінові пологи) або вилучена з організму матері після повного 22-го тижня вагітності. Кінцевий момент часового проміжку, за якого дитина вважається новонародженою, в Інструкції не визначений, оскільки Інструкція оперує поняттям «неонатальний період», який визначається як період життя дитини, що починається з моменту народження до закінчення 28 повних діб після народження (п. 3.1). Зокрема, виходячи з положень п. 3.1 Інструкції, прибічники другого підходу наголошують на тому що період за який охоплюється поняттям «відразу після пологів», становить до одного календарного місяця з моменту народження дитини. Також окремі суди вказували на те, що вирішувати питання щодо того, який проміжок часу охоплюється поняттям “одразу після пологів”, необхідно у кожному конкретному випадку окремо, враховуючи всі обставини справи.

Разом із тим формулювання «відразу після пологів» вказує на те, що часовий проміжок між закінченням пологів та умисним позбавленням життя новонародженої дитини її матір’ю має бути якомога меншим. Неонатальний період є медичним, тобто використовуваним для цілей охорони здоров’я, а не юридичним поняттям, тому виходити з його змісту для встановлення об’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 117 КК, не можна.

Необхідно наголосити, що у переважній кількості кримінальних проваджень щодо злочинів, передбачених ст. 117 КК, які розглядались судами у 2014 році, умисне позбавлення життя новонародженого здійснювалось протягом кількох перших годин після завершення пологів.

Також в окремих випадках суди вказували на необхідність при кваліфікації умисного позбавлення життя новонародженого встановлювати наявність або відсутність у матері дитини тимчасового психічного розладу, який викликаний пологами та послаблює(проте не позбавляє) здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними шляхом проведення психолого - психіатричної експертизи. Одночасно у диспозиції кримінально-правової норми, закріпленої у ст. 117 КК, не передбачено такої кваліфікуючої ознаки, а отже, наявність такого розладу не охоплюється суб’єктивними ознаками складу злочину, передбаченого ст. 117 КК. Крім цього, зумовлений пологами стан, у тому числі емоційний, не можна ототожнювати з тимчасовим психічним розладом. Тому необхідно погодитись із позицією тих судів, які встановлюючи ознаки злочину, передбаченого ст. 117 КК, виходили з висновків судово-медичних експертиз, що встановлювали факт народження підсудною живонародженої дитини, визначення віку та причин смерті цієї дитини.