Критерії оцінки теорії особистості

Кожен здатний висунути своє власне теорію особистості, але у тому, щоб у неї визнана справедливою і має визнання, вона повинна переважно відповідати ряду наведених нижче вимог.

1. Верифицируемость. Теорія оцінюється з погляду перевірки її незалежними дослідниками. Це означає, що теорія повинна містити концепції, пропозиції з гіпотези, визначених недвозначно й зрозуміло і логічно пов'язані одне з одним. За такого підходу укладання теорії легко обгрунтовуються логічно і перевіряються експериментально. Хороша теорія повинна висувати проверяемые гіпотези.

У цьому багато теорії особистості мають досить слабку емпіричну підтримку. У цьому висунуті гіпотези, звісно, проверяемы, але бракує експерименту. Теорія, яку можна підтвердити чи спростувати – погана теорія.

2. Емпірична цінність теорії – це стосується її здатність стимулювати учених звернулися до подальшим дослідженням.

Приміром, теорія Еріха Фромма чи Джорджа Келлі дасть мінімальний імпульс для подальших дослідників.

3. Внутрішня узгодженість. Теорія має мати внутрішніх суперечностей. Тобто хороша теорія повинна пояснювати несхожі між собою феномени, слідуючи внутрішньо логічному методу. Усі стану та методики, які у теорії повинні послідовно узгоджуватися друг з одним.

4. Экономность. Відповідно до принципу ощадливості, простіші і чіткі пояснення краще складніших, тобто. що менше кількість концепцій і припущень потрібно пояснення будь-якого феномена, тим вона краще.

Економічність – суб'єктивний критерій, тому теорія, яка записується сьогодні економічною, може бути нездатною пояснити майбутні відкриття.

5. Широта охоплення. Чим більше багатосторонній є теорія, тим велику сферу поведінки вона поширюється.

6. Функціональна значимість - здатність допомогти людям вирішувати їх проблеми. Тому нині основне цінність теорії особистості у тому, щоб він могла пролити світло нею Берліна й з його міжособистісні стосунки.

27 ОСНОВНІ МЕХАНІЗМИ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ (ВІДОБРАЖЕННЯ, ПРОЕКТУВАННЯ, ОПРЕДМЕТНЕННЯ)

«Механізм психіки - знаряддя, метод людини, завдяки якому поєднуються в цілість її органи і системи передавання і перетворення енергії та інформації в процесі її діяльності» (С. Д. Максименко).

С. Д. Максименко виокремлює такі механізми психіки: відображення, проектування та опредметнення. Він зазначає, що психічне відображення - активний цілісний процес, який виявляється в різних формах і для якого характерна єдність пізнання, переживання й прагнення, єдність психіки й діяльності людини.
Психічне відображення містить систему функцій, які регулюють діяльність людини. Воно має, по-перше, активний характер, зумовлений пошуком та добиранням відповідно до умов середовища способів дій; по-друге, має випереджальний характер, забезпечуючи функцію передбачення в діяльності та поведінці; по-третє, кожний психічний акт є результатом дії об'єктивного через суб'єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя; по-четверте, у процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється й розвивається.
Механізм проектування виконує функцію впорядкування й гармонізування смислів відображення відповідно до мети дій або діяльності людини (С. Д. Максименко).
Шлях проектування - це сукупність і послідовність розумових або психомоторних дій, унаслідок чого створюються образи, схеми або знакові системи - теорії будови матеріальних предметів або дій машин, споруд, їх вузлів, а також власних дій, що сприяють розв'язанню теоретичних або практичних завдань.

Опредметнення є елементом свідомої і доцільної діяльності людини. Ця діяльність має три основні форми:

-матеріальну, а саме: виробництво, фізична праця - в процесі яких людина перетворює і втілює себе в навколишньому світі;

-психічну - вироблення та інтерпретація змісту відображення, добір цінностей, розумові операції і переживання тощо, які є конструктивними елементами будь-якого виробництва; -творення себе самого - розвиток душевних і духовних потенцій, а також усунення різних форм відчуження.