Порівняйте теорії лідерства.

Природу лідерства намагалося пізнати багато вчених різних країн і з різних методологічних засад. У цьому процесі викристалізувалися теорії підходу з позиції особистих якостей, поведінкового підходу, ситуаційного підходу. Теорія підходу з позиції особистих якостей. Між 1930— 1950 pp. почалися дослідження природи лідерства з метою виявити особистісні характеристики ефективних керівників. Підхід з позицій особистих якостей. Згідно з цією тео­рією (теорія великих людей) кращі серед керівників володіють певним набором загальних для всіх особистих якостей. Деякі з них — це рівень інтелекту і знань, приваблива зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, освіта, впевненість у собі. Разом з тим не існує єдиної думки щодо набору якос­тей, які мають бути притаманні справжньому лідеру. Оскільки не існує такого набору якостей, ефективність керівництва має ситуаційний характер, хоч особисті якос­ті керівника мають важливе значення в управлінні. Основний недолік цього підходу до лідерства полягає в тенденції виходити з припущення, що існує якийсь один оптимальний стиль керівництва. Хоча дуже імовірно, що ефективність стилю залежить від конкретної ситуа­ції, і коли ситуація змінюється, змінюється і стиль. Теорія поведінкового підходу. Представники її сформулювали основу для класифікації стилів керівництва як стилів поведінки. Згідно з її положеннями ефективність визначають не стільки особисті якості керівника, скільки його манера поведінки у взаємодії з підлеглими. За прийнятою класифікацією стиль може бути авто­кратичним, демократичним, ліберальним, зосередженим на роботі, зосередженим па людині. Автократичний лідер використовує надану йому вла­ду, щоб нав'язати свою волю виконавцям. Демократичний керівник передбачає такі механізми впливу, які зумовлюються потребами більш високого рів­ня, ніж автократ. Демократичний керівник намагається не нав'язувати свою волю підлеглим. Ліберальний стиль керівництва полягає в тому, що керівник прагне виконати свої функції в умовах значної свободи дій своїх підлеглих. Засобами впливу є прохан­ня і задоволення потреб підлеглих. Теорія ситуаційного підходу. Згідно з нею на ефективність керівництва впливають такі ситуаційні чинники, як потреби й особисті якості підлеглих, характер завдань, вимоги й вплив середовища, наявна у керівника інформація. Дослідники, які сповідували її, намагалися з'ясувати стилі поведінки й особисті якості керівника, що найповніше відповідають певним ситуаціям. Був зроблений висновок, що не існує єдиного оптимального стилю керівництва. Вибір його залежить від використовуваної технології, системи цінностей організації, вимог керівників вищого рівня ієрархії, колег і підлеглих керівника. Прихильники іншої ситуаційної теорії стилю керівництва, яка допускає множинність оптимальних стилів, стверджують, що продуктивність груп людей залежить від взаємодії керівника з найменш значущим працівником, а також від: — ступеня довіри; — структурованості завдання; — сприйняття позиції керівника як вияву його влади. Якщо підлеглі поважають керівника і довіряють йому, виробничі обов'язки чітко окреслені, а становище керівника сприймається як відносно повновладне, найкращим стилем керівництва є орієнтація на завдання. Дослідження феномену лідерства свідчать, що основною характеристикою лідера є стиль його керівництва, який визначає спрямованість його дій на роботу (завдання) і вектор спрямованості його впливу на персонал організації.