Стаття 1249. Посвідчення нотаріусом секретних заповітів

1. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. 2. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

1. Інститут секретних заповітів - принципово нова правова конструкція в сучасному цивільному праві. Не була вона відома і дореволюційному законодавцеві. Водночас норми цивільних кодексів багатьох країн Європи (Франції, Іспанії, Італії, Угорщини тощо) вже протягом тривалого часу надають можливість спадкодавцеві розпорядитися своїм майном на випадок смерті шляхом складання секретного (таємного або закритого) заповіту. Зміст ЦК дає підстави визначити секретний заповіт як посмертне розпорядження спадкодавця, яке визначає долю належного йому майна та містить вказівки немайнового змісту, зроблене у письмовій формі і підписане ним особисто, яке посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Головна мета створення інституту секретних заповітів в ЦК України полягає в тому, щоб максимально захистити таємницю заповіту. З метою досягнення цієї мети закон наділяє спадкодавця правом скласти заповіт без ознайомлення з ним будь-яких сторонніх осіб, в тому числі і нотаріуса. Водночас, як вбачається із змісту ст. 1249 для визнання заповіту секретним достатньо, щоб він був поданий нотаріусу у заклеєному вигляді і щоб саме нотаріус не мав змоги ознайомитись з таким заповітом. Іншими словами, не виключено, що інші особи, в тому числі ті, які призначені заповітом спадкоємцями, знатимуть про зміст посмертних розпоряджень заповідача, а нотаріус як компетентна посадова особа, наділена правомочностями щодо забезпечення законності у спадковому процесі, можливості ознайомитись із змістом секретно

го заповіту буде позбавлена. Одержавши конверт, де, як передбачається, знаходиться секретний заповіт, нотаріус перевіряє наявність на ньому підпису заповідача, ставить на конверті посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. Якщо підпис на конверті проставлений заповідачем не в присутності нотаріуса, заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним. На конверті зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту. Про прийняття секретного заповіту на зберігання нотаріус може видати заповідачу за його бажанням відповідне свідоцтво (абзаци третій, четвертий, п'ятий Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). 2. Секретний заповіт повинен задовольняти усі без виключення вимоги, що пред'являються законодавцем до форми і порядку посвідчення заповідальних розпоряджень, і їх недодержання повинно тягнути за собою недійсність заповіту. Іншими словами, секретні заповіти мають укладатися відповідно до вимог статей 1247, 1248 ЦК. ЦК, хоча прямо і не забороняє підписання секретного заповіту іншою особою за дорученням заповідача, але, як свідчить зміст ч. 4 ст. 207, робить таке підписання неможливим. Справа в тому, що відповідно до цієї норми підпис іншої особи в тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка вправі вчинювати таку нотаріальну дію, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. В свою чергу, для того, щоб засвідчити підпис іншої особи, яка підписала заповіт, нотаріус змушений буде упевнитись у тому, що даний документ дійсно є заповітом і, відповідно, вимагає нотаріального посвідчення. Ознайомлення ж нотаріуса з текстом секретного заповіту згідно ч. 1 ст. 1249 ЦК забороняється.

57. Спадкування за законом. Черговість спадкування за законом.

Спадкуванню за законом присвячена глава 86 Цивільного, кодексу України. Спадкування за законом відбувається у випадках, якщо:

o спадкодавець не залишив заповіту;

o заповіт визнано недійсним;

o заповідано лише частину майна або заповіт визнано недійсним в одній із частин;

o спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або ЇЇ не прийняв;

o спадкоємець за заповітом помер раніше спадкодавця;

o спадкоємець за заповітом усунутий від права на спадкування відповідно до закону.

Порядок спадкування за законом визначається черговістю закликання спадкоємців до права на спадкування. Кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.

Черговість одержання права на спадкування може бути змінено після відкриття спадщини шляхом укладання нотаріально посвідченого договору заінтересованими спадкоємцями. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Цивільним кодексом України встановлено п’ять черг спадкоємців.

Кожна наступна з п’яти черг одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги або їх відмиви від спадщини, неприйняття ними спадщини, усунення їх від спадкування. В одній черзі всі спадкоємці рівні у праві спадкування.

У першу чергу спадкоємців входять: діти спадкодавця, чоловік або дружина спадкодавця (той, з подружжя, який його пережив) та батьки спадкодавця.

Спадкоємцями другої черги є: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу спадкоємців входять: рідні дідько та тітка спадкодавця.

Четверту чергу складають: особи, які проживали із спадкодавцем однією сім’єю не менш, як п’ять років до дня його смерті. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (чоловік або дружина, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах (не в зареєстрованому шлюбі з померлим), пасинок, падчерка, тесть, теща, зять, свекруха та т.д.). Для визначення особи, спадкоємцем четвертої черги необхідно звернутися до суду.

До спадкоємців п’ятої черги відносяться: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. В цю чергу входять, наприклад, правнуки, двоюрідні онуки, троюрідні племінники та інші до шостого ступеня споріднення. З п’ятою чергою спадкують утриманці спадкодавця, які не були членами сім’ї.

Особливим є спадкування за правом представлення. Це теж спадкування за законом. Онуки (правнуки) спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (бабі, дідові), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; племінники спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (братові або сестрі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини.

58. Порядок прийняття, оформлення права на спадщину спадщини. Виконання заповіту.

Спадкоємець за заповітом чи за законом завжди має вибір і на власний розсуд вирішує приймати йому спадщину чи ні.

У випадку прийняття спадщини слід враховувати, що не допускається прийняття спадщини з умовою чи застереженням. Так, не можна прийняти лише якусь частину майна, що входить до складу спадщини, а від іншої частини відмовитися взагалі чи прийняти її під якоюсь умовою. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

У разі відмови спадкоємця від прийняття спадщини, хотілося б наголосити на тому, що останній має право відмовитися від спадщини взагалі або зробити це на користь інших осіб.

Водночас, слід мати на увазі, що відмова від прийняття спадщини спадкоємця за заповітом не позбавляє його права на спадкування за законом. Спосіб, у який особи, що бажають прийняти спадщину, можуть реалізувати своє право, буде залежати від місця їх постійного проживання. Так, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого законодавством для прийняття спадщини, він не заявив про відмову від неї.

У тому разі, якщо спадкоємець на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, але бажає прийняти спадщину, він має подати до нотаріальної контори відповідну заяву про її прийняття.

В свою чергу не позбавляється права подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини також і спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно проживав разом із спадкодавцем.

Слід відмітити, що на відміну від діючого Цивільного кодексу України, згідно норм Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який на сьогодні втратив чинність, для того щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, без подання відповідної заяви до нотаріальної контори, проживання зі спадкодавцем на момент його смерті не було обов’язковим. Визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Доказами такого фактичного вступу, також, могла бути, наявність у спадкоємця ощадних книжок на ім’я померлого, іменних цінних паперів, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, державних актів про право власності на землю, відповідних квитанцій, зокрема, про оплату житлово-комунальних послуг, обов’язкового страхування майна та інших документів, виданих на ім’я померлого.

Заява про прийняття спадщини чи заява про відмову від неї, подається особисто спадкоємцем до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Якщо заява про прийняття спадщини надсилається поштою, на ній повинна бути нотаріально засвідчена справжність підпису спадкоємця. У тому випадку коли поштою надійшла заява, на якій справжність підпису не засвідчена, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Також, слід звернути увагу, що особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, має право на її відкликання. Таке відкликання може бути вчинене протягом строку, встановленого законодавством для прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється загальний строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця або з дня, з якого він був оголошений померлим.

Якщо у особи виникнення права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, то строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

За загальним правилом спадкоємець, який протягом шестимісячного строку, не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її. Разом з тим законодавством передбачені випадки, коли строк на прийняття спадщини може бути продовжений.

Так, особи, які виявили бажання прийняти спадщину після спливу строку встановленого для її прийняття, матимуть на це право, якщо отримають письмову згоду всіх спадкоємців, які прийняли спадщину.

Крім того, додатковий строк, достатній для прийняття спадщини, може бути визначений в судовому порядку, за умови, якщо спадкоємець не прийняв спадщину вчасно з поважних причин.

Що стосується прийняття спадщини малолітніми, неповнолітніми, недієздатними особами, а також особами, цивільна дієздатність яких обмежена, то вони вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини.

При цьому слід мати на увазі, що вищезазначена категорія осіб має можливість скористатися правом на відмову від спадщини лише за певних умов передбачених законодавством.

Так, фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування, неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років - за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Також, лише з дозволу органу опіки та піклування можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, батьки (усиновлювачі), опікун.

Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Що ж стосується осіб, які досягли 14 років то вони мають право подати заяву про прийняття спадщини самостійно та без згоди своїх батьків або піклувальника.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

При висвітленні питань, які стосуються оформлення прав на спадщину, хотілося б звернути увагу на ті випадки, коли спадкується нерухоме майно.

Так, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім’я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Окрім того, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов’язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця саме з моменту державної реєстрації цього майна.

На сьогоднішній день, таку реєстрацію здійснюють бюро технічної інвентаризації, згідно з Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, що підлягає реєстрації, здійснюється нотаріусом після отримання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони чи арешту цього майна.

Крім правовстановлювальних документів на нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), необхідним є надання нотаріусу витягу з Реєстру прав власності, а в місцях де інвентаризація не проводилась, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування в якій зазначається власник нерухомого майна та викладаються характеристики нерухомого майна.

Згідно із вищевказаним Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, витяг з Реєстру прав для оформлення спадщини видається спадкоємцям згідно з письмовим запитом нотаріуса.

Слід відмітити, що видачі витягу передує проведення інвентаризаційних робіт. Порядок та методика проведення технічної інвентаризації нерухомого майна всіх форм власності визначені Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001року № 127, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001року за № 582/5773.

Водночас, необхідно звернути увагу також на те, що на практиці є непоодинокими випадки, коли особа за життя володіла майном, але з тих чи інших причин не мала відповідних правовстановлювальних документів на нього.

Оскільки у власність спадкоємця може перейти лише майно, яке належало спадкодавцю на праві власності, слід зазначити, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація на яке не була проведена і правовстановлювальний документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку.

Хотілося б зазначити кілька слів з приводу оплати деяких етапів процедури оформлення спадщини, адже громадяни, які мають право бути спадкоємцями та виявили бажання стати власниками майна, що ввійшло до складу спадщини, повинні, також, сплатити певні кошти. Такими коштами, зокрема, є державне мито за видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, кошти за отримання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно, плата за проведення інвентаризації нерухомого майна, за оформлення прав власності на об’єкти нерухомого майна та реєстрацію таких прав тощо.

За вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси, згідно із Законом України „Про нотаріат”, справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством.

Розміри ставок державного мита, що справляється за вчинення нотаріальних дій, встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 “Про державне мито”.

Так, зокрема, за видачу свідоцтва про право на спадщину одному з подружжя, батькам, повнолітнім дітям, онукам, правнукам, братам, сестрам, діду, бабі та іншим спадкоємцям розмір державного мита на даний час становить 0, 5 відсотка суми спадщини. Що ж стосується розміру державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю) то він становить 0, 1 відсотка суми спадщини, якщо видається одному з подружжя, батькам, повнолітнім дітям, онукам, правнукам, братам, сестрам, діду, бабі та 0, 5 відсотка – за видачу іншим спадкоємцям.

Разом з тим, хотілося б наголосити на тому, що вищевказаним Декретом передбачена можливість отримання пільг при сплаті державного мита та встановлені категорії громадян, які мають право на такі пільги.

Тарифи за надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно, встановлені наказом Міністерства юстиції України від 20 вересня 2002 року № 83/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 вересня 2002 року за № 775/7063.

Згідно із цим наказом, з 1 жовтня 2002 року за надання витягів з електронного Реєстру прав власності на нерухоме майно, встановлені такі тарифи:

- за надання витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно – 1, 5 (півтора) неоподаткованого мінімуму доходу громадян з урахуванням ПДВ;

- за надання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно – 1, 5 (півтора) неоподаткованого мінімуму доходу громадян з урахуванням ПДВ.

Розмір плати, яка справляється за інвентаризацію нерухомого майна, за оформлення прав власності на об’єкти нерухомого майна та реєстрацію таких прав, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)”, встановлюється відповідно Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Спадкоємець, який отримав та належним чином оформив право власності, зокрема, на об’єкти нерухомого майна, окрім всього вищезазначеного, повинен також, сплатити податок за дохід, який він отримав внаслідок прийняття спадщини.

Правила такого оподаткування визначені Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб”. Відповідно до положень цього Закону будь-які об’єкти спадщини оподатковуються за нульовою ставкою податку при отриманні спадщини спадкоємцями, що є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, та за ставкою податку, яка становить 5 відсотків - при отриманні спадщини спадкоємцями, що не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення.

Для цілей цього Закону членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.

Виконання заповіту - це здійснення останньої волі спадкодавця, вираженої у заповіті

Зазвичай суб'єктами виконання є спадкоємці, які прийняли спадщину, її прийняття накладає на спадкоємця (спадкоємців) обов'язок виконати заповіт у точній відповідності з волею заповідача, якщо інше не передбачено законом.

Виконання заповіту врегульоване у гл.88 ЦК. Згідно зі ст.1286 ЦК заповідач має право на призначення виконавця заповіту. Він може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцеві заповіту).

Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, його виконання може бути доручено будь-кому з них. Якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання останнього може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом.

Виконавець заповіту може бути також призначений за ініціативою спадкоємців. Останні мають право пред'явити позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо той не може забезпечити виконання волі заповідача.

Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовилася від його виконання або була усунена від виконання заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу.

Якщо спадкоємці не можуть досягти згоди щодо призначення виконавця заповіту, він на вимогу одного з них може бути призначений судом.

Виконавець заповіту може бути призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо останній відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців (ст.1288 ЦК).

Особа може бути призначена виконавцем заповіту лише за її згодою. Така згода може бути виражена нею на тексті самого заповіту або додана до останнього. Особа може подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про згоду бути виконавцем заповіту після відкриття спадщини.

У ст.1290 ЦК визначені повноваження виконавця заповіту. Виконавець заповіту зобов'язаний:

· вжити заходів щодо охорони спадкового майна;

· вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;

· вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань;

· управляти спадщиною;

· забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті,

· забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

Виконавець заповіту зобов'язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом. Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті. Чинність повноважень виконавця заповіту припиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини за погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами.

Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути нотаріусові документ, який був йому виданий (ч З ст.1290 ЦК). У разі неповернення виконавцем заповіту документа, який засвідчував його повноваження, спадкоємці мають право витребувати документ, а також вимагати відшкодування завданих їм збитків (ст.1294 ЦК).

Виконавець заповіту має право на плату за виконання своїх повноважень. Заповідач має право визначити у заповіті те майно (у натурі або у грошах), яке виконавець заповіту має право одержати зі складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень.

Якщо розмір плати не визначений заповідачем, він може бути встановлений за домовленістю виконавця заповіту та спадкоємців, а у разі спору - судом. Виконавець заповіту має право вимагати від спадкоємців відшкодування тих витрат, які були ним зроблені для охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту.

Виконавець заповіту, незалежно від того, ким його було призначено, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень. Він зобов'язаний негайно повідомити спадкоємців, а також Інших осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії, про відмову від здійснення своїх повноважень.

Виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. Він відповідає перед спадкоємцями за збитки, що були ним завдані у зв'язку з невиконанням вказаних вище вимог

Спадкоємці мають право контролювати дії виконавця заповіту. Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, а також орган опіки та піклування.

За вимогою визначених вище осіб виконавець заповіту повинен звітувати про дії, які були ним вчинені щодо виконання заповіту Після виконання заповіту його виконавець подає спадкоємцям або їх законним представникам звіт про виконання своїх повноважень.

Спадкоємці, їх законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають ЦК, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців. До вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна давність в один рік.

59. Правова суть свідоцтва про право на спадщину. Визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.