Стаття 1239. Втрата чинності заповідальним відказом

1. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

Оскільки заповідальний відказ є нерозривно пов'язаним з особою, на користь якої він встановлений, смерть такої особи тягне за собою припинення юридичної сили відказу. Причому ст. 1239 ЦК передбачає лише один випадок втрати чинності відказом - якщо смерть відказоодержувача настала до відкриття спадщини. Проте смерть відказоодержувача, яка настала після відкриття спадщини, також має тягнути за собою припинення відказу з огляду на його особистий характер. Незважаючи на відсутність прямої вказівки про це у законі, висновок про припинення чинності легату внаслідок смерті відказоодержувача є очевидним, адже право вимоги до спадкоємця щодо виконання легату не може бути об'єктом правонаступництва. В даному випадку за аналогією може бути застосована норма абзацу другого ч. 2 ст. 1238 ЦК, за якою право користування майном, одержане за відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Ця норма яскраво засвідчує неможливість переходу до спадкоємців відказоодержувача права, що складає зміст відказу.Таким чином, якщо відказоодержувач помер хоча і після відкриття спадщини, проте до реалізації права на відказ, належне йому право вимоги до спадкоємця втрачає чинність.

52. Право на обов'язкову частку у спадщині

Право на обов'язкову частку у спадщині - це особисте майнове право непрацездатних спадкоємців першої черги отримати визначену законом частку у спадщині незалежно від змісту заповіту.

Відповідно до ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Правило про обов'язкову частку у спадщині є встановленою законом поправкою до заповідального розпорядження. Утім, застосування цього правила не означає, що буде застосований порядок спадкування за законом. Залишається чинним заповіт у тій частині, в якій він не потребує поправок, передбачених правилами про обов'язкову частку. У частині позбавлення права на спадкування обов'язкового спадкоємця заповідальне розпорядження є недійсним, що в свою чергу не тягне недійсність інших частин заповіту. Зазначене зумовлене застосуванням до цих відносин ст. 217 ЦК України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших Його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений ст. 1241 ЦК, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. В юридичній літературі осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, називають " необхідними", а також " обов'язковими" спадкоємцями.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (ст. 31 ЦК України).

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 6 СК України, ст. 32 ЦК України).

Непрацездатними вважаються жінки - після досягнення 55 років та чоловіки - після досягнення 60 років; інваліди1731, П, Ш груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини), вона також зберігає за собою право на обов'язкову частку.

У разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов'язкову частку у спадщині. В осіб, які не досягай встановленого чинним законодавством пенсійного віку,

При визначенні розміру обов'язкової частки у спадщині беруться до уваги всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.

За згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини.

Право на обов'язкову частку виникає лише у разі спадкування за заповітом, оскільки особи, що мають таке право, належать до спадкоємців за законом першої черги, а відтак, за відсутності заповіту (визнання його недійсним, усунення спадкоємців за заповітом від права на спадкування тощо) неодмінно закликаються до спадкування. Отже, обов'язковий спадкоємець наділений правом на спадкування у разі, якщо:

- він взагалі не вказаний у заповіті як спадкоємець;

- він прямо позбавлений права на спадкування змістом заповіту;

- частка спадщини цієї особи визначена змістом заповіту в меншому розмірі, ніж це встановлено законом.

Право на обов'язкову частку має особистий характер.

Спадкування обов'язкової частки є правом, а не обов'язком спадкоємця. У зв'язку з чим такі особи мають реалізувати своє право шляхом прийняття спадщини, та, відповідно, можуть відмовитися від нього. При цьому малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не відмовилися від неї (ч. 4 ст. 1268 ЦК України).

До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку. Мова йде, зокрема, про заповідальний відказ та заповідальне покладення.

Згідно із ч. 1 ст. 1241 ЦК України розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Серед таких обставин Пленум Верховного Суду України називає майновий стан спадкоємця (п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 № 7).

Серед підстав для зменшення обов'язкової частки у спадщині в юридичній літературі вказують: 1) непідтримання спадкоємцем зв'язків зі спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому; 2) погане поводження із ним; 3) нездійснення належного догляду; 4) надання заздалегідь неправдивих свідчень у суді проти спадкодавця; 5) звинувачення спадкодавця у вчиненні тяжкого злочину; 6) неповідомлення про те, що готується замах на життя спадкодавця; 7) не надання спадкодавцеві допомоги, коли той перебував у небезпеці; 8) аморальна поведінка обов'язкового спадкоємця не лише щодо спадкодавця, а й щодо інших спадкоємців, зокрема й тих, хто має право на обов'язкову частку; 9) виокремлення спадкоємцю певної частки майна ще за життя спадкодавця.

Позбавлення особи права на обов'язкову частку судом ЦК України не передбачає, хоча особа, яка має право на обов'язкову частку, може бути усунена від права на спадкування за правилом ст. 1224 ЦК України.

Рішенням Печорського районного суду м. Києва від 18.03.2010 спадкоємця, що має право на обов'язкову частку у спадщині, усунено від права на спадкування обов'язкової частки у спадщині. У судовому засіданні було доведено, що з 2003 р. заповідач потребувала стороннього догляду, адже за станом свого здоров'я не могла виходити з квартири, а поступово стан її здоров'я погіршувався і став таким, що вона не могла себе обслуговувати самостійно. З березня 2004 р. її стан був тяжким, тому вона не могла самостійно забезпечити умови свого життя і необхідний догляд. Піклування та турботу про спадкодавця здійснював позивач.

З наданих суду документів встановлено, що відповідач хоча і перебував зі спадкодавцем у зареєстрованому шлюбі, тривалий час із нею не проживав, ніякої допомоги не надавав, не опікувався нею.

З огляду на поведінку відповідача, розуміння ним його обов'язку щодо надання допомоги своїй дружині та намір на спадкування її майна як чоловік, суд встановив, що він свідомо не виконував встановленого законом обов'язку з догляду за дружиною та спадкодавцем, тобто ухилявся від надання такої допомоги та догляду.

За таких обставин відповідача було усунено від права на спадкування обов'язкової частки у спадщині.

При посвідченні заповіту нотаріус в порядку пункту 1.10 глави 3 розділу П Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зобов'язаний роз'яснити особі, яка складає заповіт, зміст ст. 1241 ЦК України.