Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю






 

Зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої фізичній особі ушкодженням її здоров’ я або внаслідок її смерті, характеризуються кількома особливостями. По-перше, йдеться про шкоду, яка завдана найціннішим особистим немайновим благам, належним людині, які, поряд з іншими, в Україні визнані найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України) та охорона яких складає першочергове завдання і визначає призначення всієї правової системи демократичної, соціальної, правової держави, якою, за визначенням Основного Закону, Україна себе визнає. По-друге, у зв’язку з тим, що у даному разі шкода завдається благам людини, що є найціннішими і які грошовій оцінці не підлягають, то і втрати, яких зазнає у даному разі людина, не мають майнового виміру, і вони не можуть бути компенсованими ніякими грошовими коштами. По-третє, така шкода не підлягає натуральному відшкодуванню, як не підлягає вона і повному відшкодуванню, оскіль­ки це за природою неможливо. По-четверте, за правилами, встановле­ними для недоговірних зобов’ язань з відшкодування шкоди, підлягає відшкодуванню завдана у даному разі шкода безвідносно до того, чи мало місце ушкодження здоров’я або настала смерть фізичної особи в умовах договірних відносин, чи внаслідок недоліків товарів, робіт або наданих послуг, чи діяльності, що є джерелом підвищеної небез­пеки, чи в інших випадках, де здійснює свою діяльність людина.

Враховуючи наведені обставини, чинне цивільне законодавство виходить тільки з можливого розміру обов’ язку з відшкодування шко­ди, завданої ушкодженням чи смертю фізичної особи. Розмір відшко­дування у даному разі визначається розміром втрат, що мають майно­вий характер, а також ступенем тих душевних страждань і фізичним болем, яких фізична особа чи члени її сім’ї та близькі родичі зазнали внаслідок понесених втрат. Тому і вирішення питання щодо відшкоду­вання такої шкоди здійснюється за загальними правилами, за винятком тих, що стосуються окремих ситуацій (наприклад, відшкодування шкоди незалежно від вини), спеціально передбачених у законі.

Відшкодування завданої внаслідок ушкодження здоров’ я фізичної особи шкоди полягає в такому: а) у відшкодуванні заробітку (доходу), втраченого потерпілим унаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) у відшкодуванні додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно- курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо; в) у відшкодуванні моральної шкоди.

Внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я фізичної особи у більшості випадків втрачається можливість здійснення нею тієї ді­яльності, якою вона займалась раніше, у тому числі виконувати роботу, за яку вона отримувала відповідний заробіток або інший дохід. Тому фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’ я потерпілого, повинна відшкодувати отримуваний раніше, але втрачений завданою шкодою заробіток потерпілого.

У зобов’язанні з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, принципово важливим є питання, яке стосується визначення розміру втраченого потерпілим заробітку (до­ходу). При вирішенні цього питання врахуванню підлягають: а) серед­ньомісячний заробіток потерпілого; б) ступінь втрати професійної або загальної працездатності.

Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншо­го ушкодження здоров’я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуван­ню, визначається у відсотках від середньомісячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва, або іншого ушкодження здоров’ я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров’я або втраті працездатності вна­слідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я. Якщо середньомі­сячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п’ ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, то розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється, виходячи з п’ ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Слід зазначити, що законодавцем проводиться ідея надання по­терпілому переваги у виборі найкращого для нього співвідношення часу, за який обчислюється його заробіток (дохід). Для потерпілого це не байдуже. Скажімо, у разі професійного захворювання, що виникло у потерпілого через деякий час після завдання шкоди його здоров’ю, для визначення розміру відшкодування може мати істотне значення заробіток, отримуваний потерпілим саме в останні три календарні місяці перед припиненням роботи, хоч би з тієї причини, що, напри­клад, протягом перших шести із дванадцяти календарних місяців за­робіток потерпілого був нижчим.

До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи, а також за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. До цього заробітку не включа­ються тільки одноразові виплати, компенсація за невикористану від­пустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та деякі інші грошо­ві надходження.

Відшкодування втраченого потерпілим заробітку (доходу) повинне здійснюватися не тільки в межах того, що потерпілий отримував до каліцтва або іншого ушкодження здоров’ я, а й того, що він міг би отри­мувати у майбутньому. Наприклад, якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров’ я змінився, що поліп­шило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вище оплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується заробіток (дохід), який він одержав або мав одер­жати після відповідної зміни (ч. 4 ст. 1197 ЦК). Також і після початку трудової діяльності особи віком до вісімнадцяти років відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення роз­міру відшкодування шкоди, пов’язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. У разі коли потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнен­ня повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди у розмірі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

У тих випадках, коли особа до її каліцтва або іншого ушкодження здоров’я самостійно забезпечувала себе роботою, займаючись, напри­клад, підприємницькою діяльністю або діяльністю творчою чи адво­катською практикою, розмір відшкодування визначається на підставі даних органу державної податкової служби у сумах, нарахованих до вирахування податків.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв’язку з втратою здоров’я, або пенсії, яку потерпілий одержував до цього, а також інших доходів.

Залежно від тих чи інших обставин розмір відшкодування потер­пілому шкоди може змінюватися як у бік збільшення, так і у бік змен­шення.

Розмір відшкодування може бути збільшений, якщо стан здоров’я потерпілого погіршився і працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК), або коли був збільшений розмір мінімальної за­робітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК) тощо.

У випадках, коли працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди, особа, на яку покладено обов’язок відшкодувати цю шкоду, має право вимагати зменшення розміру відшкодування (ст. 1204 ЦК).

Саме відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’ я, може здійснюватися або щомісячними платежами, або сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

У разі припинення юридичної особи, зобов’язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’ я, обов’ язок з відшкодування шкоди покладається на правонаступників юридичної особи. При ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому, а якщо у юри­дичної особи, що ліквідується, кошти для капіталізації платежів, що підлягають сплаті, відсутні, то обов’язок щодо їх капіталізації покла­дається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого (ст. 1205 ЦК).

Що стосується відшкодування додаткових витрат, то слід мати на увазі таке:

а) закон у даному разі виходить із презумпції їх обґрунто­ваності, доведеності і необхідності;

б) відшкодуванню підлягають витрати, які дійсно були викликані завданою шкодою;

в) закон не вста­новлює вичерпного переліку витрат, а тому серед них можуть мати місце не тільки ті, що викликані необхідністю посиленого харчування, протезування, придбання ліків, санаторно-курортного лікування, сто­роннього догляду (ч. 1 ст. 1195 ЦК). До таких витрат можуть бути також віднесені оплата послуг або майна, придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо (ч. 2 ст. 1202 ЦК)

. У деяких випадках додаткові витрати складають весь обсяг відшкоду­вання. Наприклад, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров’я малолітньої особи до досягнення нею чотирнадцяти років практично нічого іншого і не відшкодовується, окрім додаткових витрат (ч. 1 ст. 1199 ЦК).

Від зобов’язань з відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’ я, слід відрізняти зобов’ язання з відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. У даному разі про відшкодування шкоди самому потерпілому йтися не може. Однак смерть потерпілого викликає певні втрати (як май­нові, так і моральні) для певного кола осіб, переважно для близьких йому людей, у тому числі тих, кого потерпілий за свого життя утри­мував, а також осіб, які понесли витрати на поховання (статті 1200, 1201 ЦК).

Відповідно до ст. 1200 ЦК до таких осіб віднесені:

а) утриманці особи, яка загинула (померла), які були на її утриманні або мали на день її смерті право на одержання від неї утримання за причини влас­ної непрацездатності за віком (чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років) або за станом здоров’я (інваліди однієї з трьох груп інвалідності);

б) інші особи, зокрема один із батьків (усиновлю- вачів) або другий із подружжя чи інший член сім’ ї, незалежно від їх­нього віку і працездатності, за умови, що вони не працюють і здійсню­ють догляд за дітьми, братами, сестрами, онуками померлого до до­сягнення ними чотирнадцяти років;

в) діти померлого віком до вісім­надцяти років (учні, студенти, які не закінчили навчання, але не більш як до досягнення ними двадцяти трьох років);

г) дитина потерпілого, народжена після його смерті;

ґ) чоловік, дружина, батьки (усиновлю- вачі), які досягли пенсійного віку, встановленого законом;

д) інші не­працездатні особи, які були на утриманні потерпілого протягом п’яти років після його смерті.

Згідно із цим встановлюються строки, протягом яких здійснюється відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, — дитині до до­сягнення нею вісімнадцятирічного віку (учню, студентові до закінчен­ня навчання, але не більш як до досягнення ними двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам на строк інвалідності тощо.

Розмір відшкодування шкоди зазначеним особам визначається тією часткою середньомісячного заробітку або іншого доходу потерпілого, яку вони одержували або мали право одержувати за його життя з ви­рахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мали права на відшко­дування шкоди.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується у по­вному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм унаслідок втрати годувальника, та інших доходів (наприклад, стипендії, гонорарів, одержуваних неповнолітньою дитиною померлого). При здійсненні відшкодування вина потерпілого у даному разі не враховується. Роз­мір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, подальшо­му перерахуванню не підлягає, крім випадків:

а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника;

б) призна­чення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, онуками померлого.

Законом може бути збільшений розмір відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.

Що стосується відшкодування витрат на поховання потерпілого, то вони відшкодовуються особою, яка завдала шкоди смертю потерпіло­го. До зазначених витрат належать і ті, що були понесені на споруджен­ня надгробного пам’ятника. При цьому не зараховується допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила витрати на по­ховання потерпілого.

При вирішенні питання щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смер­тю, врахуванню підлягають насамперед причини та обставини, за яких ця шкода була завдана. Зокрема, не виключаються ситуації, коли завдання шкоди стало наслідком злочину. У цьому випадку особа, яка вчинила злочин, зобов’язана відшкодувати витрати за­кладові охорони здоров’я на лікування потерпілого від злочину, крім випадків завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпіло­го. Якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою осо­бою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами в порядку, передбаченому статтями 1178, 1179 ЦК. Право на таке відшкодування мають власники відповідних закладів охорони здоров’я (ст. 1206 ЦК).

У тих випадках, коли злочином була завдана шкода каліцтвом, ін­шим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого, а особу, яка вчинила злочин, не встановлено, або якщо вона є неплатоспроможною, відшкодування такої шкоди здійснюється державою.

Питання щодо компенсації моральної шкоди, завданої у зв’язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, має вирішуватися поза межами відшкодування зазначених вище май­нових втрат і витрат. Розмір відшкодування такої шкоди повинен ви­значатися судом. При цьому мають бути враховані характер страждань потерпілого або членів його сім’ ї, близьких родичів, ступінь вини за- вдавача шкоди, а також можливі в майбутньому моральні страждання (наприклад, при втраті потерпілим кінцівок, у випадках втрати зору тощо).

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.