Джерела цивільного права. Предмет та метод цивільного права.

Джерело цивільного права — це форма вираження цивільно-правових норм, що мають загальнообов'язковий характер. У цивільно-правовій системі України основним джерелом цивільного права є нормативно-правовий акт, а в окремих випадках — також звичай та договір.

Цивільне законодавство — це сукупність нормативно-правових актів різної юридичної сили, які містять цивільно-правові норми. Ієрархія системи нормативно-правових актів обумовлена їх юридичною силою.

Основу цивільного законодавства становить Конституція України (ч. 1 ст. 4 ЦК). В її нормах закладені цивільно-правові засади регулювання відносин власності (ст.ст. 13, 14, 41), особистих немайнових прав (ст.ст. 3, 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31, 32), відносин інтелектуальної власності (ст.ст. 41, 54), підприємницької діяльності (ст. 42) тощо. Вона наділена вищою юридичною силою і може бути застосована безпосередньо до врегулювання цивільно-правових відносин, оскільки є нормативно-правовим актом прямої дії.

Джерелом цивільного права є і міжнародні договори. Однак для визнання за міжнародним договором правової природи джерела права потрібно, щоб згоду на його обов'язковість було надано ВР України. При цьому він має вищу юридичну силу, порівняно з законами України, тобто якщо в чинному міжнародному договорі, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст. 10 ЦК).

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК).

Ще одним поширеним джерелом цивільного права є також і інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України.

До цивільного законодавства відносять також і низку підзаконних актів, які, хоча і стоять за ієрархією нижче Конституції, міжнародних договорів та законів, проте за певних обставин також є джерелами цивільного права.

Предметом є:

1) майнові відносини, що пов´ язані з використанням товарно-грошової форми (відносини власності та відносини товарообігу);

2) відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяль­ності (авторське право й суміжні права, право промислової влас­ності);

3) особисті немайнові відносини.

Майнові відносини - це конкретні вольові відносини з при­воду належності, використання чи переходу нерухомого і рухо­мого майна та інших матеріальних благ від одного суб´ єкта до іншого.

За змістом їх поділяють на такі:

а) відносини власності; (володіння, користув)

б) відносини в галузі товарообігу.(зобов’язальні відносини)

Особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом, якщо інше не передбачено законодавчими актами, або не випливає із суті особистого немайнового відношення. Нап­риклад: захист честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб і юридичних осіб, охорона інтересів громадян, зображених у творах образотворчого мистецтва, немайнових інтересів авторів щоденників, записок і листів. До таких відносин слід віднести право фізичних осіб на життя і здоров´ я, особисту свободу, таєм­ницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідом­лень, свободу совісті, право на недоторканність особи тощо. Ці відносини мають абсолютний характер.

Метод цивільного права являє собою систему цивільно-правових способів формування поведінки юридично рівних учасників правовідносин (фізичних і юридичних осіб, публічних утворень) як приватних осіб.

Метод цивільного права характеризують такі визначальні ознаки як: 1) юридична рівність учасників відносин; 2) велике і відкрите коло юридичних фактів цивільного права; 3) диспозитивні засади цивільного законодавства; 4) відновний характер цивільно-правових санкцій.