ІІ. Теорії вартості та їх основні положення. Закон вартості.

В економічній науці існує кілька теорій вартості, в тому числі: трудової вартості, факторів (витрат) виробництва, попиту і пропозиції, граничної корисності.

Теорія трудової вартості була започаткована ще класиками політичної економії – Адамом Смітом, Давидом Рікардо, У Петті. Згодом вона розроблялась Карлом Марксом і його прихильниками.

Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво.

Однак у сучасній неокласичній економічній теорії існують деякі інші підходи до характеристики товару та його властивостей. Зокрема введені в науковий обіг такі поняття, як “кориснисть”, “цінність” та “рідкість” товару.

У класиків споживна вартість – це корисність товару взагалі, безвідносно до потреб конкретної людини. Корисність у неокласиків, на відміну від споживної вартості, поняття чисто суб’єктивне, індивідуальне для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення, який отримує конкретна людина від споживання товару. Один і той же товар з однаковою споживною вартістю може мати зовсім різний ступінь корисності для споживачів. Наприклад, корисність хліба різна для ситої і голодної людини.

Люди, купуючи товари, тим самим ніби оцінюють ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Неокласики оцінку ступеня корисності блага індивідуумом подають як цінність, тому для них цінність – категорія суб’єктивна: цінність має лише те, що є цінним в очах покупця.

Люди оцінюють товари та послуги не тільки тому, що на їх виробництво витрачена суспільно необхідна праця, а й тому, що вони мають корисність. З їхнього погляду, лише корисність товарів та послуг може надавати затратам праці так званого суспільно-необхідного характеру

Отже, цінність є водночас функцією витрат праці і функцією корисності. Поєднання вартості й цінності та їх суспільне визнання відбивається в ціні, яку можна вважати формою грошового вираження вартості й цінності товару.

Ціна зумовлює можливість одночасного прояву інтересів виробників і споживачів. Тільки вартість є рушійним мотивом для товаровиробника, так само як цінність – рушійний мотив для споживача.

З позицій неокласиків цінність благ залежить також і від їхньої рідкості, тобто від жагучості потреб та рідкості благ, які здатні ці потреби задовольняти. Рідкість – характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства.

Наприклад, вода має більшу корисність для людини, ніж діамант. Але води є достатньо, а діамантів мало. Тому діаманти, корисність яких набагато менша для задоволення життєвих потреб, оцінюються людьми дорожче, ніж вода.

Теорія факторів і витрат виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво.

Представники теорії витрат виробництва (Ф.Кене, Р. Торренс, Дж. Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін.

Родоначальниками теорії трьох факторів виробництва стали французькі економісти Ж.Б. Сей і Ф. Бастіа. Вони розглядають формування вартості з функціонуванням трьох факторів виробництва: капіталу, праці й землі.

Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.

Ця теорія була обґрунтована австрійськими економістами К. Менгіром, Ф. Візером, Е. Бен-Баверком та ін. Вона і сьогодні широко пропагується. Відповідно до даної теорії – ступінь корисності залежить від кількості товарів: чим більше товарів, тим їхня корисність менша, і, навпаки, чим їх менше, тим більша їхня корисність для покупця і більша вартість.

В економічній науці розуміння категорії вартості значною мірою формувалося під впливом двох найпоширеніших теорій: класичної теорії трудової вартості та маржиналістської[4] теорії граничної корисності. Представники трудової теорії вартості визначили вартість товару за витратами суспільно необхідної праці, а теорії граничної корисності – за ступенем корисності речі для споживача.

Гранична корисність – додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги.

У міру задоволення потреб у тому чи іншому предметі корисність цього предмету для особи зменшується, вона його менше цінує і купуватиме його за умови зниження ціни на нього.

Однак об’єктивний аналіз дає підстави для висновку, що вартість виступає результатом поєднання в товарі двох чинників – витрат праці і його корисності. Вона водночас є категорією виробництва і категорією обміну.

Тому вже на рубежі ХІХ і ХХ ст. деякими економістами (М.І.Туган-Барановським, А.Маршаллом) були зроблені спроби синтезувати обидві ці теорії і показати, що вони не поглинають і не протистоять одна одній, а є взаємодоповнюючими. І сьогодні пошук шляхів синтезу цих теорій є одним із приоритетних наукових напрямів подальшого розвитку теорії вартості.

Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну.

Прихильниками цієї теорії були французький економіст Ж.Б. Сей, англійський економіст Г.Д. Маклеод. Вони стверджували, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, що встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції. Недоліком даної теорії є те, що вона не дає відповіді на запитання, чим визначається ринкова ціна у разі збігу попиту й пропозиції товарів, а також не враховує, що самі попит і пропозиція залежать від цін товарів.

У сучасних умовах набуває дедалі більшого значення принципово нова теорія вартості – інформативна, згідно з якою домінуючим типом у структурі витрат суспільної праці є переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця, і саме вона виступає джерелом вартості.

Закон вартості є законом функціонування і розвитку товарного виробництва. Цей закон регулює зв’язки між товаровиробниками, а також розглядає і стимулює суспільну працю в умовах товарного виробництва.

Закон вартості – це закон, який передбачає, що виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.

Закон вартості відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є механізмом дії закону вартості.

У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції:

1. регулює пропорції суспільного виробництва. Закон вартості через ринковий механізм цін забезпечує визначення кордонів, які відділяють економічно доцільне виробництво від недоцільного, і тим самим регулює пропорції суспільного виробництва.

2. стимулює розвиток продуктивних сил. Закон вартості виступає рушійною силою розвитку продуктивних сил, спонукаючи товаровиробників вводити нову техніку і вдосконалювати методи організації виробництва.

3. обумовлює диференціацію товаровиробників. Закон вартості спричиняє диференціацію, розшарування товаровиробників, тобто збагачення одних і банкрутство інших. Завдяки дії закону вартості суспільство звільняється від економічно неефективних господарств.

У класичному вигляді цей закон діяв лише в умовах простого товарного виробництва. Однак основні його риси притаманні й сучасній ринковій економіці, у якій суттєво зросла роль держави стосовно регулювання ринкових процесів.