Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






І. Товар і його властивості






На попередньому занятті ми з вами розглянули товарне виробництво – як виробництво, в якому продукт виробляється не для власного споживання виробника, а для продажу чи обміну. Продукт, вироблений для продажу, отримав назву товар.

Отже, товар – це продукт праці і природи, який виготовляється для обміну чи продажу на ринку.

Кожен з курсантів, студентів майже щодня щось купує. Ці речі називаються товарами. Більшість оцінюють товари лише за зовнішніми ознаками: форма, розміри, колір, смак, запах. Але ці властивості не можуть дати відповідь на запитання: чому одна й та ж річ в одних випадках виступає як товар, а в інших товаром не стає.

Наприклад, вирощені квіти для себе – не товар, а вирощені для продажу – товар. Коли людина купує квіти, вони виступають як товар, а коли їх дарує, вони перестають бути товаром. У чому річ?

Очевидно, що речі самі по собі не є товарами. Вони стають ними лише тоді, коли люди вступають в відносини між собою. Але чи будь-які відносини між людьми перетворюють речі в товари? Перетворення речей на товари відбувається лише при певних мінових відносинах.

Історично та логічно категорії “товар” передувала категорія “благо”.

Благо – все те, що здатне задовольнити людські потреби, наприклад, плоди природи, продукти праці, послуги, будь-які явища, що задовольняють певні потреби людини, відповідають її інтересам, цілям та прагненням.

Блага поділяються на економічні та неекономічні.

Неекономічні блага надаються людині природою, тобто без прикладання її праці, у необмеженій кількості (наприклад, повітря, морська вода, сонячне тепло).

Економічні блага – це блага економічної (трудової) діяльності людини, які існують в обмеженій кількості. Економічні блага дуже різноманітні. Вони поділяються на:

1) матеріальні і нематеріальні;

2) особисті і суспільні;

3) прямі (споживчі) і непрямі (виробничі);

4) довгострокові (багаторазового використання) і короткострокові (одноразового використання);

5) теперішні і майбутні;

6) взаємозамінювані і взаємодоповнюючі.

Економічне благо в умовах товарного виробництва набуває форми товару.

Таким чином, узагальнюючи вищесказане, товар – це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну.

Найважливішими характеристиками (властивостями) товару є його споживна вартість і вартість (цінність).

Споживна вартість – це здатність товару задовольняти певну потребу людини.

Як споживні вартості товари надто різноманітні й здатні задовольняти різні людські потреби. Наприклад, хліб, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі, тканина – в одязі.

За способом споживання або використання людьми споживні вартості поділяються на три основні види:

1) предмети споживання – це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг, книги);

2) засоби виробництва – це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів, споживання або послуг (виробничі будівлі, машини, сировина, паливо);

3) послуги – це своєрідна споживна властивість, своєрідність якої полягає в наступному:

а) не має речової форми (наприклад, транспорт);

б) корисний ефект (перевезення людей транспортом);

в) оскільки не має речової форми, то її не можна накопичувати, але залишає матеріальний слід (пасажири перевезені, хворі – вилікувані, неграмотні – навчені).

Оскільки споживна вартість має різні властивості (наприклад, бути предметом споживання або засобом виробництва), то споживну вартість логічно називати фактором товару.

Роль споживної вартості в умовах товарного виробництва полягає в наступному:

1) є речовою основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва;

2) її слід вивчати як споживну вартість для інших, як суспільну споживну вартість;

3) суспільна споживна вартість є проміжною ланкою між виробництвом і споживанням, а тому характер споживної вартості має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства, що, у свою чергу, свідчить про її органічний зв’язок з якістю продукції, а отже, й з ефективністю виробництва.

Споживну вартість має будь-який продукт. І тому можна сказати, що вона є категорією вічною, тобто існує на всіх історичних етапах розвитку суспільства, але поза ставленням людей до неї не існує.

Споживна вартість має дві сторони, які дозволяють виявити зв’язок між властивостями товару й потребами людей:

1) вся сукупність властивостей товару (фізичні, хімічні, біологічні, тобто природні властивості);

2) відношення властивостей товару до потреб людини (матеріальні і духовні, тобто суспільні властивості).

Отже, зміст категорії “споживна вартість” визначається сукупністю природних і суспільних властивостей товару.

Споживна вартість – це перша властивість товару. Другою властивістю товару є вартість товару.

Вартість товару – це уречевлена (втілена) в товарі суспільна праця виробника. Вартість – категорія суспільна. Вона проявляється тільки на ринку, тільки у взаємовідносинах між суб’єктами ринку з приводу купівлі - продажу товару.

З’ясувавши, що вартість – це втілена в товарі праця, привернемо увагу курсантів до питання, як вимірюється її величина.

Якоїсь єдиної міри, за допомогою якої можна було б виміряти мозкову, фізичну та нервову енергію, яку людина витрачає під час роботи, практично не існує. Тому, враховуючи, що будь-яка праця відбувається в часі, величина вартості товару вимірюється кількістю робочого часу, затраченого на його виготовлення.

Але ж різні товаровиробники витрачають на виготовлення одного й того ж товару різну кількість праці, робочого часу. Вартість вимірюється не індивідуальними, а суспільно-необхідним робочим часом (СНРЧ).

СНРЧ – це такий час, який є необхідним для виготовлення певної споживної вартості за наявних суспільно-нормативних умов виробництва та при середньому в даному суспільстві рівні вмілості й інтенсивності праці.

Вартість товару залежить не лише від маси праці, а й від її продуктивності: при зростанні її вартість одиниці продукції зменшується і навпаки.

Продуктивність праці – це кількість продукту, який виробляється за одиницю робочого часу.

Отже, величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивності праці.

Праця виробника може бути більш або менш інтенсивною.

Інтенсивність праці – це витрати праці за одиницю робочого часу.

Але вартість також проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової вартості.

Мінова вартість – це властивість в певних кількісних співвідношеннях (пропорціях) обмінюватися один на одного.

Наприклад, один телевізор обмінюється на 1500 кг зерна пшениці. У цьому кількісному співвідношенні виражається мінова вартість телевізора. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Таким чином, вартість товару – це внутрішня властивість, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість. Вартість як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу затрат їхньої праці на виробництво продуктів, якими вони обмінюються як товарами.

Об’єднує всі товари те, що вони – продукти праці.

Двоїста природа товару (споживна вартість і вартість) породжена двоїстим характером праці товаровиробника. З одного боку, праця – це процес створення певного корисного продукту або послуги, що неминуче пов’язано з конкретною спеціалізацією робітника, конкретними умовами виробництва, засобами й предметами праці.

Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна споживна вартість, називається конкретною працею. Конкретна праця – джерело речового і духовного багатства.

Так, знаряддям праці сталевара є мартенівська піч, кравця — швейна машинка, як предмет праці перший використовує кокс і чавун, другий — тканини, нитки. Результатом праці сталевара є сталь, кравця – одяг. Сукупність багатьох якісно корисних видів (сімейств, підвидів та ін.) робіт це і є суспільний поділ праці. Наприкінці 30-х років у США налічувалося понад 30 тисяч занять, ремесел, професій, що приблизно відповідали кількості конкретних видів праці. За наступний період їхня чисельність значно зросла і складає нині понад 8 млн. Кон­кретна праця це історична форма корисної та цілеспрямованої праці за умов існування товарного виробництва.

З іншого боку, праця – це процес затрат людської робочої сили: м’язів, мозку, нервів, тобто якісно однорідних природних сил, незалежно від того, що працівник виготовляє. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку й не торкаються її конкретної форми. Тобто, ці затрати виступають як праця взагалі, вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працюючого.

Праця товаровиробників, взята як затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною працею.

Отже, можна сказати, що абстрактна праця являє собою працю взагалі, тобто містить у собі загальне, притаманне багатьом (десяткам тисяч) видам конкретної праці. Між конкретною й абстрактною працею існує різниця: у першому випадку йдеться про те, як здійснюється праця і що вона виробляє, у другому — скільки праці витрачається і скільки часу вона триває. У першому випадку праця характеризується, переважно, з якісного, в другому — з кількісного боку. В абстрактній праці мають значення витрати людської робочої сили з фізіологічного погляду, витрати людської енергії (м'язів, мозку, нервів).

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.