Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






ІІ. Типи, види та форми власності






Звернемося до другого питання. Перш, ніж розглядати типи, види і форми власності, курсанти повинні звернути увагу на історичну зумовленість власності, розглянувши її еволюцію.

Історично першим типом власності, з якого почався розвиток власності людського суспільства і який тисячоліття панував в ньому, була усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінно ї (матріархат, патріархат), а потім общинної (сільська й міська корпоративна) власності.

Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював той факт, що люди спільно (колективами) добували засоби до існування (через примітивність знарядь праці окрема людина вижити не могла) і спільно їх споживали. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя.

Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності - приватної. Усуспільнена (колективна) власність трансформується в свій різновид – державну власність.

Розглядаючи тривалу історичну еволюцію форм власності, можна відзначити цікаву тенденцію в цьому процесі. На перших етапах свого розвитку людство використовує колективні форми власності. Поява можливості індивідуального виживання (на основі подальшого розвитку продуктивних сил) породжує приватну власність.

Але зростання масштабів виробництва, його ускладнення, збільшення населення на планеті та зростання його потреб породили ряд проблем, які не спроможна розв’язати приватна власність і основана на ній ринкова економіка.

В зв’язку з цим виникають нові форми приватної власності, які передбачають перехід від індивідуального до усуспільненої приватної власності: акціонерна, колективна групова, пайова. А державна власність набуває теж все більш суспільного характеру, тобто починає діяти не лише в інтересах певних верств суспільства, а в інтересах більшості його членів.

У зв’язку з цим виникає сумнів твердження деяких вітчизняних політиків і економістів про те, що завдання економічної реформи в Україні полягає в переході від суспільної власності до приватної. Чому? Тому, що світова тенденція розвитку форми власності діє в протилежному напрямку, а до того ж приватна власність може бути принципово різною за своїм соціальним змістом. Тепер практично всі найкрупніші підприємства західного світу існують на основі не індивідуальної, а групової власності, що свідчить про зростання процесу усуспільнення власності, а не навпаки.

Найскладнішою проблемою економічної науки є проблема форм власності.

Існують два підходи до класифікації форм власності:

1) вертикально-історичний;

2) горизонтально-структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, а саме: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична.

Для первіснообщинної форми власності характерні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт власності – землю, а також на засоби праці й результати виробництва.

Рабовласницька форма власності характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці й на працівника (раба).

Феодальна власність передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).

Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.

Однак юридична рівноправність усіх громадян капіталістичного суспільства не означає рівності в розподілі й концентрації прав власності. Це породжує економічну владу одних і економічну залежність інших.

Ліквідація приватної власності в колишніх соціалістичних країнах і заміна її так званою загальнонародною власністю з метою зрівняти всіх людей у правах на засоби виробництва і результати їх використання спричинили розрив природно-еволюційного процесу розвитку відносин власності, що стало однією з причин кризи і розвалу соціалістичної системи.

Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи.

Існує три основних типи власності:

1) приватна;

2) суспільна;

3) змішана

Приватна власність – це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом власності та отримання доходу належить приватній особі (фізичній чи юридичній).

Розрізняють дві форми приватної власності:

1) трудову і

2) нетрудову.

Трудова приватна власність основана на власній праці власника або членів його сім’ї. Основними видами її є: одноосібне, ремісниче, дрібнотоварне фермерське господарства, де власник і робітник виступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт.

Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої (чужої) праці. Вона передбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі виробництва (працює найманий робітник), а безпосереднього робітника (найманого) – від засобів виробництва, бо вони йому не належать. Тобто, власник і робітник – це різні особи. Цим закладаються основи малоефективної праці робітника, тому що продукт виробництва належить не йому, а власникові засобів виробництва. Видами нетрудової приватної власності і сторично були рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.

Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної (акціонерної) видів власності власності. Особливість корпоративної власності полягає в тому, що вона поєднує риси приватної і суспільної власності.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб’єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу – праця. Суспільна власність має дві форми: власність народу (або державна) і власність колективу (колективна).

Реальними видами державної власності є:

а) загальнодержавна;

б) муніципальна (комунальна);

Види колективної власності:

а) власність колективу підприємства;

б) кооперативна;

в) власність громадських організацій;

г) власність релігійних організацій.

Державна власність – це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи державної влади.

Загальнодержавна власність – це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки. Тобто це власність необхідна державі для виконання економічних, соціальних, оборонних функцій (природні ресурси, енергетика, транспорт, дороги, зв’язок, навчальні заклади тощо).

Муніципальна власність – це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району).

Кооперативна власність – це об’єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління та дохід, який розподіляється відповідно до внесеного паю і трудового вкладу.

Власність трудового колективу - спільна власність, передана державою чи іншим суб’єктом у розпорядження колективу підприємства (викуп чи оренда), яка використовується відповідно до чинного законодавства.

Власність громадських та релігійних об’єднань – створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного майна. Суб’єктами цієї форми власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви тощо.

Слід звернути увагу курсантів також на існування змішаної власності, яка поєднує в собі різні форми власності:

1) державно-приватна;

2) державно-кооперативна;

3) державно-колективна;

4) приватно-колективна;

5) суспільна із залученням іноземного капіталу;

6) комбінована.

У розвинутих країнах Заходу з метою забезпечення ефективнішого функціонування виробництва відбувається процес об’єднання підприємств різних форм власності, однак за умов збереження кожною із них своєї базової якості. У результаті створюються комбіновані форми власності: концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи. Кожний учасник такого об’єднання делегує органу управління такий обсяг своїх повноважень, який не спричиняє втрати основних властивостей притаманної йому форми власності.

Слід розмежовувати форму власності і форму господарювання. Форма господарювання – один з методів реалізації форми власності, що являє собою сукупність конкретних важелів, способів, впливу економічного суб'єкта на навколишнє середовище з метою його перетворення і отримання доходу. Одна й та ж форма власності може реалізовуватись через різні форми господарювання. Так, наприклад, приватна власність функціонує і реалізує себе в таких організаційних формах, як одноособове володіння, партнерство, корпорація. Сьогодні з'явились нові можливості реалізації приватної власності: венчурний бізнес, підприємницькі мережі тощо. Водночас одна й та сама форма господарювання може реалізуватися різними формами власності. Це стосується, наприклад, оренди, акціонування.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.