Шифрувальний диск

1466 рік. Леон Альберті представив у папську канцелярію трактат про шифри. У ньому він розглянув різноманітні системи шифрів. Також у кінці він запропонував свій власний шифр, який назвав „шифром достойним королів”. Альберті вважав, що його шифр дешифрувати неможливо.

Запропонований Альберті шифр започаткував серію багатоалфавітних шифрів і здійснювався з допомогою шифрувального диску.

Шифрувальний диск представляє собою пару напівдисків:

- зовнішній – нерухомий, на ньому розміщені літери алфавіту у своїй звичайній послідовності

- внутрішній – рухомий (він міг обертатися), на ньому розміщені літери алфавіту з деякою перестановкою.

Шифрування здійснювалося таким чином:

Літери зовнішнього диску, яким відповідали літери відкритого тексту, замінялися на відповідні літери внутрішнього диску

Після шифрування декількох слів (символів) внутрішній диск зсувався на один крок і шифрування продовжувалося для наступних кількох слів (символів)

Таємність переписки забезпечувалася зберіганням у таємниці початкового положення (кута) внутрішнього диску.

Так як з кожним поворотом використовувався новий алфавіт, то така система отримала назву багатоалфавітної.

Пізніше Альберті вдосконалив свій шифр. Зокрема на зовнішньому диску він виписав для кожної літери кодові групи, що складалися з цифр від 1 до 4 і могли мати від 1-го до 4-х порядків. Відповідно здійснювалося шифрування не літер відкритого тексту, а відповідних їм кодових груп.

XV ст. – діаграматичні, жаргонні шифри, трафарет

Діаграматичні шифри

Великої популярності набули так звані діаграматичні шифри. Зашифровані такими способами повідомлення легко приховувалися у картинах, картах. Текст зображався у вигляді геометричних фігур, крапок, ліній, кривих і т.д.

Як приклад можна розглянути наступний шифр Див.мал. 7-2

Мал. 7‑ 2

І відповідно приклад тексту зашифрованого цим шифром Див. мал. 7-3

Мал. 7‑ 3

До речі аналогічний шифр використовувався ще у древніх русичів Див. Мал 7-4

Жаргонні коди

У тому ж столітті стали використовуватися жаргонні коди. За звичай їх застосовували посли тієї чи іншої держави. До застосування таких шифрів призвело власне саме ставлення до будь-якого шифрованого тексту. Коли знаходилася „шифровка”, це вже було підозріло саме по собі. Тому листи писалися в алегоричній формі.

Як приклад можна розглянути лист французького посла в Росії такого змісту: „Вовче хутро зараз досить модне у Петербурзі, я чув, що гер Еммеріх з Германії послав замовлення на 30 тис. кротових шкурок, хоча його фінансове становище досить погане. Цікаво, де він візьме гроші на їх оплату”. З точки зору парижського жаргону „вовк” – це австрійський посол, „кротове хутро” – англійські війська і т.д. Лист було розшифровано наступним чином: „Росія та Австрія збираються заключити союз, ходять чутки, що король Пруссії попросив у Англії 30 тис. солдат, але у нього немає грошей на їх оплату”.

Такі жаргонні форми дуже часто використовували жаргон злодіїв або розмовну форму іносказання – евфемізм.