Реконструкція насаджень у масивах.

Окремо необхідно зупинитись на реконструкції насаджень у масивах, які присутні у більшості великих за площею парків. Як відомо зелені насадження проходять три стадії розвитку: молодості, зрілості і старості. В період старіння відбувається розпад і руйнування деревостанів за яким розпочинається їх відмирання.

Більшістю вчених, які займались вивченням проблеми реконструкції зелених насаджень встановлено, що на першому місці стоїть фактор старіння насаджень створених на базі дорослих лісових деревостанів, а також насаджень із швидкорослих деревних порід: клена ясенелистого, тополі, робінії псевдо акації створених у післявоєнні роки. Аналогічна ситуація складається й в Україні. Методи й обсяги реконструкції залежать від стану об’єкта, в зв’язку з чим вона може бути повною, частковою або вибірковою (Єрохіна, 1987).

При повній реконструкції території посадка здійснюється після розкорчування пнів і збирання сміття, розпушування ґрунтового шару й викопування ям і котлованів, підвезення до місць посадки рослинної землі відповідно до правил посадкових робіт.

Часткова реконструкція передбачає відновлення 20-50% загальної площі та дорожньо-стежкової мережі. При вибірковій реконструкції вибирають окремі старі дерева або ж окремі виділи.

Методи проведення реконструкції для різних категорій насаджень різні і зумовлені такими характеристиками:

1. Віком;

2. Повнотою;

3. Однорідним породним складом;

4. Невідповідністю умов зростання;

5. Способом створення насаджень;

6. Ростом насаджень на територіях із застарілою планувальною структурою і недостатньо високим рівнем благоустрою.

Старовірові і хворі насадження. Необхідність реконструкції в цих насадженнях зумовлена небезпекою падіння дерев, а також можливими захворюваннями сусідніх насаджень. У таких насадженнях через ослаблення фізіологічних процесів зменшується кисне виділення, зростає проникаюча радіація, знижується вологість повітря та сумарна водовіддача рослин і ґрунту. Зменшується газопоглинальна і шумозахисна функції насаджень втрачається їхня декоративність. Реконструкція цього типу насаджень полягає в одноразовій або поетапній вирубці сухо вершинних і хворих дерев. При цьому залишають найбільш здорові, життєздатні і довговічні дерева і чагарники. За умов поетапної заміни залишають частину найбільш декоративних дерева і чагарників для підтримки композиційної виразності паркових композицій. Дерева залишають з таким урахуванням, щоб у процесі наступної вирубки падаючі стовбури і гілки не пошкодили нові посадки. Для цього спеціально залишають коридори або «вікна», куди мають падати спиляні дерева.

Реконструкцію можна проводити шляхом знищення дерев, здатних добре розмножуватись поросллю: береза, липа, граб, тополя, осика, клен ясенелистий. Здійснюється вона шляхом омолодження. Дерева спилюють до самої основи, залишаючи лише невеликий пеньок. Коренева поросль на них з’являється і розвивається дуже швидко. Усунувши в наступному році зайві пагони, можна сформувати одно- або багатостовбурне дерево. Окрім вище зазначених методів реконструкції насаджень практикують поліпшення ґрунтових умов (осушування ґрунту, внесення добрив), а також зміну порід, які піддаються захворюванням. Спостереження, проведені у старовинному парку Старої Стрільниці у Львові, свідчать, що у разі зараження клена гостролистого омелою його краще замінити кленом-явором, який омелою не уражається.

Загущені насадження (повнота 0, 9-1, 0). Така категорія є найпоширенішою, серед насаджень створених у післявоєнний період. Характеризуються вони насамперед недорозвиненістю чагарникового і трав’янистого ярусів. У таких насадженнях відчувається певний мікрокліматичний дискомфорт: низькій рівень освітлення, підвищена вологість повітря та погана аерація. В соснових високо-повнотних насадженнях влітку в суху погоду відчувається сухість. Загущені, з високо оголеними стовбурами, сухими сучками, захаращеністю, відсутністю трав’янистого ярусу, сосняки відрізняються низькою естетичною цінністю. У процесі реконструкції видаляють значну частину рослин (у масивах повноту доводять до 0, 6-0, 7) з підсадкою невеликої кількості дерев інших порід. Формують деревний і кущовий (висаджують низькорослі дерева та кущі) і трав’яний ярус, створюють газо, угруповання високо декоративних лісових під наметових трав’янистих рослин (барвінок, копитняк, печіночниця). Формують відкриті, напіввідкриті простори, групи та куртини, а також узлісся.

Розріджені насадження (повнота 0, 3-0, 4). У таких насадженнях від задерніння, яке унеможливлює розвиток відновлення основних порід, необхідного для створення різновікового деревостану. Знижується пиле-, газо-, шумозахисна ефективність насаджень, погіршуються мікрокліматичні характеристики. В молодому і середньому віці дерева у таких рідинах (вони часто з’являються внаслідок вимушених рубок) мають низьку декоративність. Необхідної повноти і ярусності у таких насадженнях досягається шляхом підсадки рослин. При цьому формують куртини, групи, галявини, узлісся, а також трав’яний покрив із залученням інтродукованих лісових під наметових рослин.

Однопородні насадження із малоцінних низько декоративних порід. Такі насадження вирізняються низькою естетичною цінністю, невиразністю загальної композиції.

Початок і кінець вегетації таких насаджень відбувається у той самий час, що зменшує період їх декоративності. Вони також мають низьку санітарно-гігієнічну та мікрокліматичну ефективність, що зумовлено якостями основної породи: наскрізністю або ж надмірною щільністю крони, малою кисне продуктивністю. Одно породні насадження характеризуються, особливо в умовах високої рекреації, меншою стійкістю до шкідників і хвороб, ніж змішані. Тут може бути використано три варіанти реконструкції. По-перше – зберігають значну частину існуючих насаджень з утвореним біогруп і доповненням кущів і поодиноких екземплярів дерев, контрастними головної породи. По-друге, зберігають висодекоративні насадження з підсадкою рослин цієї ж породи, але меншого віку. По-третє – вводять дерева інших порід з відповідними екологічними вимогами, які доповнюють функціональну ефективність і підвищують декоративність насаджень. Практикується підсадка чагарників і декоративних трав’янистих рослин, передусім лісових.

Насадження створені без врахування умов місцезростання. Це часто трапляється на малородючих піщаних, кам’янистих або девастованих у процесі господарської діяльності. Характерним для цих насаджень є пригнічений стан, поступове і швидке відмирання, низька декоративність. Пропонується три варіанти реконструкції таких насаджень. По-перше, заміна складу насаджень, який би відповідав даним умовам зростання. Це може стосуватись не лише бідних, а й багатих ґрунтів. По-друге, зміна екологічних умов: меліорація, вапнування і гіпсування ґрунтів, їх промивання, поліпшення механічного складу і відновлення родючості, структури, водопроникності і т.п. Також до цього варіанту реконструкції належить освітлення, створення захисних насаджень, укріплення схилів, висадка в насипні «бурти» тощо. По-третє, якщо екологічні фактори неможливо змінити, то змінюють деревні насадження на кущові, формують альпінарії, квітники, газони. Використовують різні типи мощення, малі архітектурні форми, вази.

Насадження з рядовими чи шахматними посадками. Такі насадження вирізняються помітною штучністю, яка знижує естетичну цінність ландшафту. Головним завданням реконструкції є усунення регулярності шляхом членування і розрідження деревостану, створення розривів, галявин, вікон, формування виступів і западин в узліссях. Створюють куртини, групи, висаджують солітері. Все це сприяє урізноманітненню пейзажних картин.

Насадження із застарілим плануванням території. Така ситуація часто складається у зв’язку із появою нової забудови, а отже новим потоком відвідувачів парку, які перетинають його територію у зручних для себе напрямках. Деколи потребу в реконструкції диктують економічні умови: дорожчання догляду за партерами квітниками, довгими живоплотами, газонами, які весь час витоптуються тощо. Це трапляється і тоді, коли раніше створене насадження не відповідає сучасному вигляду забудови і довкілля.

У процесі реконструкції замінюють просторово-композиційну організацію садово-паркового об’єкта відповідно до сучасних функціональних і архітектурно-естетичних вимог.

Насадження із недостатнім рівнем благоустрою – найпоширеніший в Україні тип насаджень, який утворився в наслідок невідповідності темпів озеленення населених місць до темпів благоустрою. Це так звані «зелені зони», створені у 50-70 рр. майже у всіх містах України, деякі не перетворились у парки (так як було передбачено). В таких насадженнях недостатньо розвинена дорожно-стежкова мережа, що призводить до витоптування трав’яного покриву, ущільнення ґрунту, розпаду деревостану, декоративність та санітарно-гігієнічна ефективність якого знижується з кожним роком. У такому випадку реконструкція передбачає передусім у прокладанні додаткових доріжок, влаштуванні площадок, формуванні насаджень з урахуванням прийнятних маршрутів та їх закріпленні.

Зберегти чи відновити втрачені зеленими насадженнями ефективність і загальну функціональність, зупинити процес розпаду і попередити їх повну загибель можливо лише шляхом спрямованого господарського втручання, тобто шляхом проведення реконструкції.

При частковій реконструкції доводиться в ряді випадків підсаджувати рослини до існуючих угруповань; тут враховуються властивості рослин, їх взаємовплив один на одного, негативний або позитивний («кронова конкуренція», світлолюбний); під пологом великих угруповань можна висаджувати види рослин з ранорозпускаючими пагонами, і листами (карагана, барбарис, глід, жимолость, смородина золотава); не рекомендується підсаджувати занадто молоді рослини до старовікових дерев (різниця у віці – до 20 років не більше); відстань дерева від чагарнику варто приймати від 3 до 6 м, між великими екземплярами чагарнику – 3 м, між дрібними – 1.5 м.

В зонах дії підземних комунікацій, зокрема, теплотрас варто враховувати мікроклімат ґрунтового шару, його прогріваємість, що впливає на строки вегетації рослин, яка починається рано й закінчується пізно; поблизу теплотрас не слід розміщати рослини липи, клена, бузку, жимолості (не ближче 2 м), види тополі, глоди, кизильник, дерен, модрину, березу – не ближче 3-4 м.

Вибіркова реконструкція (вибіркова висадка або видалення рослин). Рослинам, які були пересаджені, необхідно зробити обрізку гілок крони, приблизно на 1/3 їхньої довжини. Ями після видалення пнів негайно засипаються грунтосумішшю і рослинною землею.

На завершальному етапі ландшафтної реконструкції формують узлісся, відновлюють газони створюють квітники. Окремі узлісся формують з використанням найбільш декоративних красиво квітучих кущів й низькорослих дерев (горобина, калина, глід, бузок, бузина, жимолость, шипшина, ялівець, чубушник тощо.), біологічно сумісних з деревами масиву або групи. Найбільш мальовничі узлісся, утворені чергуванням «бухточок» і виступів. В узлісся листяного масиву рекомендується додавати дерева хвойних порід, а хвойного – листяні дерева і чагарники.

Створення й відновлення газонних покривів починають із вирівнювання поверхні грунту шляхом переорювання й при несприятливих ґрунтових умовах – досипання родючого шару грунту.

Проекти реконструкції насаджень житлової території повинні містити набір технологічних карт по всіх видах робіт – по посадках і підсадженнях рослин, пристрою газонів, вибірці дерев і чагарників. Всі роботи з реконструкції ведуться відповідно за правилами і нормами, технічними умовами на виробництво озеленювальних робіт і робіт зі створення, змісту об’єктів озеленення.