Подій буржуазної революції

Розділ 2

Суспільно-політична думка в Англії 40-60 рр. в контексті

подій буржуазної революції

Зі скликанням Довгого парламенту в різних політичних сил були пов'язані різні надії. Король, мабуть, зовсім втративши реалізм, вважав, що парламент надасть йому субсидію для продовження війни, допоможе привести в покору
шотландців, відновити в шотландській церкві єпископат і ввести там Книгу загальних молитов. Таємна рада пропонувала йому публічно відмовитися від збору «корабельних грошей» і зробити примирливі кроки в бік підданих. Здавалося, що такі дії можуть принести потрібні плоди. У ході виборів у 18 графствах були складені петиції про «лиха» королівства, адресовані парламенту. З них видно, що на початку сесії більшість депутатів подумували лише про відновлення старовинних конституційних норм, «фундаментальних прав», які нібито діяли в славні часи королеви Єлизавети, і бажали позбавити англійську церкву від армініан.

Вибори в Довгий парламент виявилися ще більш конкурентними, ніж попередні. При Якові 1 більше однієї третини депутатів проводилися в парламент вірними йому придворними. Але зараз з 552 депутатів придворних креатур було менше 15%. Протягом перших кількох місяців в обох палатах парламенту сформувалася опозиційна група, яка перші роки визначала поведінку більшості депутатів. У верхній палаті її склали графи Ессекс, Уорвік, Бедфорд, віконт Сей, лорд Брук. У нижній палаті в неї входили Джон Пім, Джон Гeмпдoн, Олівер Сент-Джон Старший (1589-1655) і Молодший (1613- 1662) Генрі Вени, Бенжамен Редьярд (1572 -1658), Джон Колпепер (пом. 1660), Джорд Дігбі (1612-1677), Дензіл Голіс (1599-1680) і інші¹. Долі їх складуться по-різному: одні пізніше відійдуть до пресвітеріан, інші – до індепендентів, хтось стане на сторону короля, деякі загинуть. Але зараз вони були разом і навіть мали власний план, який через державного секретаря Генрі Вени Старшого і його сина, котрий обіймав пост скарбника флоту, довели до відома короля. Їм хотілося просунути на державні посади своїх людей – звідси

¹ Кондратьєв С.В. Английская революция XVII в. – М., 2010. – С.96.

постійно зустрічається в парламентських документах і промовах наруга над королівськими радниками. Вони пропонували призначити пресвітеріанина графа Бедфорда лордом-скарбником, Джона Піма – його заступником і зробити парламентські сесії регулярними.

Вперше опозиційні лідери випробували свою силу на Страфорді, якого вони звинуватили у зраді і добилися до кінця листопада 1640 р. для нього імпічменту та ув'язнення в Тауері. Намісником до Ірландії пішов архієпископ Лод. Окрема постанова наказувала кинути до в'язниці зберігача Великої королівської печатки Джона Фінча, який головував в суді над Гeмпдoнoм (справа про «корабельні гроші») ¹, та інших суддів у цій справі. Нападаючи на королівську політику й королівських слуг, лідери опозиції побоювалися чіпати короля. У грудні 1640 р. при підтримці півтори тисячі лондонців, що вийшли на маніфестацію, палата громад приймає петицію «про коріння і гілки», у якій виражається пресвітеріанська вимога скасувати єпископат в Англії. Під петицією стояли підписи 15 тис. лондонських городян, переконаних пуритан.

Згодом на основі цієї петиції група депутатів розробила білль. Законопроект передбачав ліквідацію єпископату. Вся церковна влада передавалася комісії з осіб, що не мають духовного звання і призначаються парламентом. Серед активних захисників білля був сквайр з Кембріджширу Олівер Кромвель (1599-1658 рр.), що став згодом одним із найбільш видатних вождів революції.

У лютому 1641 р., побоюючись, що король через справу Страфорда може прийняти рішення про розпуск палат, депутати прийняли дуже важливий закон, який наказував збирати парламент раз на три роки і надавав палатам право самим обирати собі спікерів. Неохоче підписаний Карлом «трирічний акт» мав найважливіше конституційне значення, бо вводив незалежну від волі монарха періодичність парламентських сесій. Потім, на вимогу парламенту, король затвердив закон, згідно з яким даний склад парламенту міг бути розпущений

____________________________________________________________________

¹ Дмитревский Н. П. Законодательство английской революции, 1640-1660 гг., – М-Л., 1946. – С.28.

тільки за згодою самого парламенту. Депутати при цьому посилалися на надзвичайний стан у країні.

Подальші події покажуть, що саме цей закон дозволив парламенту перетворитися в «Довгий» Як бачимо, частину свого плану групі Бедфорда- Піма вдалося реалізувати, але вони не отримали посад, не були поставлені
біля керма державного управління. Навіщо Карл І йшов на такі безпрецедентні кроки? Мабуть, причина була не в слабкості або страху короля, а в тому, що він сподівався знову почати війну з шотландцями. Мабуть, до літа 1641 р. до нього почало приходити розуміння того, що в багатьох членів парламенту існують домовленості з шотландцями, які хочуть, щоб пресвітеріанська церква стала єдиною на всій території Британії. Королю ставало зрозуміло, що поки шотландська армія знаходиться на території Англії, в уряду не буде
ніякої свободи дій. Він оголошує, що готовий укласти мир із шотландцями і збирається її відвідати.

Влітку пройшов законопроект, що скасував прерогативні суди - Зоряну палату і Високу комісію¹. Потім парламент почав обговорювати питання про виключення єпископів із палати лордів і про скасування єпископату в Англії. Звістка про намір короля поїхати в Шотландію налякала депутатів. Їм хотілося самим домовлятися з шотландцями. Незабаром з'ясувалося, що ті воліють отримати рішення від Карла І, якого, як і раніше, вважали монархом. Більше того, королю на шляху в Единбург належало проїхати через територію, зайняту англійською та шотландською арміями. У депутатів стали виникати страхи, що король може домовитися з шотландцями, щоб використати їх полки для придушення парламенту.

Треба сказати, що чим далі заходили парламентарі в протистоянні,
тим більшало ірраціональних страхів у них. Ці страхи і побоювання звучали у полум'яних промовах депутатів, якими вони лякали сусідів по лавах і жителів столиці, відбивалися у поширюваних десятками листках і памфлетах.