Типи шкал

Шкала (вимірювань) (від лат. scala — сходи) — зіставлення результатів вимірювання якої-небудь величини й точок на числовій прямій.

Шкала — це множина позначень, відносини між якими відбивають відносини між об'єктами емпіричної системи. Шкалою можна назвати результати виміру, отримані в дослідженні, а також інструмент виміру (тобто систему питань), опитувач, тест.

Термін «шкала» в метрологічній практиці має принаймні два різних значення:

шкалою або точніше шкалою вимірювань називають прийнятий за угодою порядок визначення та позначення всіляких проявів (значень) конкретної властивості (величини);

шкалою засобу вимірювань називають відлікові пристрої аналогових засобів вимірювань.

Шкали розділяються по типу, відповідно до тем, які відносини вони відбивають. Крім того, кожній шкалі відповідають припустимі для даної шкали математичні перетворення. Типи шкал мають ієрархічну впорядкованість по складності. Використовуючи різні шкали, можна, наприклад, робити різні психологічні виміри. Найперші методи психологічних вимірів були розроблені в психофізиці. Основним завданням психофізиків було те, яким чином визначити як співвідносяться фізичні параметри стимуляції й відповідні їм суб'єктивні оцінки відчуттів. Знаючи цей зв'язок, можна зрозуміти, яке відчуття відповідає тій або іншій ознаці. Психофізична функція встановлює зв'язок між числовим значенням шкали фізичного виміру стимулу й числовим значенням психологічною або суб'єктивною реакцією на цей стимул. Розглянемо докладніше принципи вимірів, що ставляться до суб'єктивного шкалування. Дані принципи використовуються в психометрії, економетриці, прикладній статистиці. За Стенлі Смітом Стівенсом розрізняють шкали: метричні; неметричні.

27????????????

28???????

29.

30??

31 фізичний стан людини

Питання 41

Організм людини розвивається протягом всього його життя, але найбільший розвиток відбувається з дитячого до юнацького віку. У кожного віку існують певні особливості росту і розвитку, як окремих органів, так і всього організму в цілому. важливим критерієм оцінки фізичного стану дитячого, підліткового і юнацького організму, його здоров'я, правильність формування, буде стан фізичного розвитку.

На фізичний стан може впливати, як спадковість, хвороби, інфекції, так і зовнішні соціально гігієнічні фактори (умови проживання, клімат, режим харчування, навантаження, відпочинок та ін.)

Щоб правильно організувати режим життя дітей, необхідно знати закономірності їх фізичного розвитку і фізичний стан в будь-який момент їх життя. Основні: зовнішні показники фізичного розвитку: ріст (довжина тіла), маса тіла і окружність грудей. Не менш важливо знати стан постави, розвиток мускулатури, м'язовий тонус, м'язову силу, жировідкладення, життєвий об'єм легенів і т.п.

Фізичний розвиток характеризується змінами показників, які можна умовно поділити на три групи:

1. показники будови тіла, які свідчать про морфологічні зміни тіла людини;

2. показники розвитку фізичних якостей, що характеризують зміни рухових функцій;

3. показники здоров’я, що віддзеркалюють морфологічні і функціональні зміни систем організму людини.

32. основні типи резервів людини

Резерви організму — це його здатність посилювати свою діяльність порівняно зі станом відносного спокою. Розмір резервів окремої функції — це різниця між максимально можливим рівнем і рівнем у стані відносного фізіологічного спокою.

Організм людини – відкрита саморегулююча система, надійна біосоціальна система, що за численними дослідженнями вчених має необмежені можливості пристосування до оточуючого середовища. Функціональні резерви організму людини. Людина може адаптуватися до:

- значних фізичних навантажень;

- умов зміни газового середовища;

- високої та низької температури;

- підвищеної вологості;

- пониженої або підвищеної освітленості….

людина здатна переносити впливи несприятливих факторів під впливом надзвичайних емоційних напружень або високої мотивації дій, які не могла б здійснити у звичайному спокійному стані. Це говорить про те, що організм має приховані можливості – резерви.

У залежності від характеру діяльності або взаємодії на організм факторів довкілля вчені визначають основні блоки фізіологічних резервів, які і впливають на успіх адаптації. Ці резерви поділяються на структурні (морфологічні) та функціональні.

Морфологічні резерви характеризуються особливостями будови тканин і органів, надлишком певних структурних елементів порівняно з потребою. Наприклад, у крові міститься в 500 разів більше протромбіну, ніж потрібно для згортання всієї крові.

Біохімічні резерви пов’язані з запасом енергетичних речовин в організмі.

Фізіологічні резерви зумовлюються функціональним станом окремих органів і організму в цілому, діяльність яких посилюється в результаті нейрорегуляції.

Психологічні резерви пов’язані з психічними функціями людини, є показником розумової працездатності і визначаються високою стійкістю до несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Специфічним резервом людини є її творчий потенціал, завдяки якому розвиваються нові наукові і технічні ідеї, створюються нові матеріальні і духовні цінності.

Під структурними резервами розуміють особливості окремих складових елементів організму від клітин до систем органів, що проявляються у розвитку та міцності кісткової та м’язевої системи, у міцності та рухливості суглобового апарату, у розвитку міжнейронних зв’язків, що мають суттєвий вплив на функціональні можливості організму. Структурними резервами організму виступає парність багатьох органів: нирки, легені, очі, вуха, залози…. Кожен з цих органів, при виході з ладу одного органу своєї пари, може забезпечити нормальне функціонування організму у звичних умовах та при деяких навантаженнях. До глибоких структурних резервів організму належить резистентність його клітин і тканин до різноманітних умов їхнього функціонування.

Функціональні резерви являють собою можливість зміни функціональної активності структурних елементів організму, їх можливості взаємодіяти між собою, що використовуються організмом для досягнення результату. Такі можливості проявляються у зміні інтенсивності та швидкості перебігу енергетичних та пластичних процесів обміну на клітинному і тканинному рівнях, у зміні інтенсивності та швидкості перебігу фізіологічних процесів на рівні органів, систем органів та організму в цілому, у збільшенні фізичних (сила, швидкість, витриманість) та покращенні психічних (усвідомлення мети та готовності боротися за її досягнення) якостей, у здатності до вироблення нових та удосконалення вже існуючих рухових і тактильних навичок.

Функціональні резерви включають три відносно самостійних види: біохімічні, фізіологічні та психологічні.

Таким чином, пристосувальні резерви – це можливості клітин, тканин, органів, систем органів та цілого організму протистояти дії різного виду навантаженням, адаптуватися до цих навантажень, забезпечуючи необхідний рівень ефективності діяльності людини

33. механізм фізіологічних резервів людини

Резерви організму — це його здатність посилювати свою діяльність порівняно зі станом відносного спокою. Розмір резервів окремої функції — це різниця між максимально можливим рівнем і рівнем у стані відносного фізіологічного спокою.

Фізіологічні резерви зумовлюються функціональним станом окремих органів і організму в цілому, діяльність яких посилюється в результаті нейрорегуляції

В даний час під фізіологічними резервам і організму розуміється вироблена в процесі еволюції адаптаційна і компенсаторна здатність органу, системи і організму в цілому посилювати в багато разів інтенсивність своєї діяльності порівняно зі станом відносного спокою

Всі резервні можливості організму А. С. Мозжухін пропонує розділити на дві групи: соціальні резерви та біологічні резерви. Морфофункціональноою основою фізіологічних резервів є органи, системи організму і механізми їх регуляції, що забезпечують переробку інформації, підтримання гомеостаза і координацію рухових і вегетативних актів.

Фізіологічні резерви, на думку автора, включаються не всі відразу, а по черзі. Перша черга резервів реалізується при роботі до 30% від абсолютних можливостей організму і включає перехід від стану спокою до повсякденної діяльності. Механізм цього процесу - умовні та безумовні рефлекси. Друга черга включення здійснюється при напруженій діяльності, нерідко в екстремальних умовах при роботі від 30% до 65% від максимальних можливостей. При цьому включення резервів відбувається завдяки нейрогуморальним впливам, а також вольовим зусиллям і емоціям. Резерви третьої черги включаються звичайно в боротьбі за життя, часто після втрати свідомості, в агонії. Включення резервів цій черзі забезпечується, мабуть, безумовно рефлекторним шляхом і зворотного гуморальної зв'язком. Ї

Загальні фізіологічні резерви працівника залежать від резервів його рухового апарату, дихальної і серцево-судинної систем. З фізіологічними резервами організму пов’язана фізична працездатність людини. Мобілізації резервів за рахунок активізації фізіологічних функцій сприяє м’язова діяльність. При цьому фізіологічні резерви використовуються послідовно залежно від вимог і умов роботи.

Резерви організму — це його здатність посилювати свою діяльність порівняно зі станом відносного спокою. Розмір резервів окремої функції — це різниця між максимально можливим рівнем і рівнем у стані відносного фізіологічного спокою.

34 основні джерела хімічної енергії в організмі

????????

35 гидроліз креатинфосфата

Креатинфосфорна кислота (креатинфосфат, фосфокреатин) — 2 — [метил-(N'-фосфонокарбоімідоіл) аміно]оцтова кислота. Має вигляд безбарвних кристалів, розчинних у воді, легко гідролізується з розщепленням фосфамідного зв'язку NP в кислому середовищі, стійка в лужному.

Лабораторний синтез — фосфорилювання креатину POCl3 в лужному середовищі.

Креатинфосфат — продукт оборотного метаболічного N-фосфорилювання креатину, що є подібно до АТФ, високоенергетичним з'єднанням. Однак, на відміну від АТФ, що гідролізується по пірофосфатному зв'язку OP, креатин гідролізується за фосфамідному зв'язку NP, що обумовлює значно більший енергетичний ефект реакції. Так, при гідролізі зміна вільної енергії для креатину ~ − 43 кДж / моль, в той час як при гідролізі АТФ до АДФ ~ − 30 кДж / моль.

Креатинфосфат міститься переважно в збудливих тканинах (м'язова і нервова тканини) та його біологічною функцією є підтримка постійної концентрації АТФ за рахунок оборотної реакції перефосфорилювання:

Ця реакція каталізується цитоплазматичними та мітохондріальними ензим-креатинкінази; при витраті (і відповідно, падінні концентрації) АТФ. Наприклад при скороченні клітин м'язової тканини, рівновага реакції зміщується вправо, що веде до відновлення нормальної концентрації АТФ.

Концентрація креатинфосфату в м'язові тканині у стані спокою у 3-8 разів перевищує концентрацію АТФ, що дозволяє компенсувати витрати АТФ під час коротких періодів м'язової активності. У період спокою при відсутності м'язової активності в тканині йде гліколіз та окисне фосфорилювання АДФ в АТФ, в результаті чого рівновага реакції зміщується вліво і концентрація креатинфосфату відновлюється.

У тканинах креатинфосфат піддається самовільному неферментативному гідролізу з циклізацією у креатинін, який виводиться з сечею. Рівень виділення креатиніну залежить від стану організму, змінюючись при патологічних станах, і є діагностичною ознакою.

Креатинфосфат є одним з фосфагенів — N-фосфорильованих похідних гуанідину, що є енергетичним депо і який забезпечує швидкий синтез АТФ. Так у багатьох безхребетних (наприклад, комах) роль фосфагена грає аргінінфосфорна кислота, у деяких кільчастих хробаків — N-фосфоломбріцін.

36 аеробний метаболізм

Аеробні навантаження по своїй інтенсивності поділяються на вправи максимальної (95-100% МСК), біля максимальної (80-9-%), субмаксимальної (70-80%), середньої (55-60%), малої (менше 50% від МСК) аеробної потужності.

В оздоровчих тренуваннях рівень навантаження повинен бути субмаксимальним, не більше 70-80 відсотків максимальної аеробної здатності. Особам старшим 50 років у зв’язку зі зниженням резервних можливостей тренування потрібно проводити на більш низькому рівні – з енергетичними затратами в межах 50% МСК. Максимально допустима частота серцевих скорочень при фізичних вправах в залежності від віку відображена Початковий рівень навантажень у нетренованих осіб не повинен приводити до збільшення ЧСС більше, ніж 30 в 1 хв. Порівняно з частотою пульсу в стані спокою. В подальшому інтенсивність навантаження може поступово збільшуватися, але так щоб частота пульсу збільшувалась не більше ніж на 6-% різниці між частотою пульсу в спокої та максимально допустимою частотою серцевих скорочень.

Важливим фактором високої ефективності та безпеки фізичних тренувань являється поступовість зростання навантаження та постійний лікарський контроль, бо навіть навантаження середньої інтенсивності у детренованих осіб можуть привести до тяжких ускладнень. Все це особливо необхідно для детренованих осіб та осіб старших 40 років, які приступають до фізичних тренувань.

Для оздоровчих аеробних навантажень використовують найчастіше біг підтюпцем, ходьбу, катання на лижах, ковзанах, велосипеді, плавання Гребля, гімнастичні вправи (найефективніше у формі ритмічної гімнастики чи аеробіки), ігри з помірним навантаженням та ін.

Використовуються аеробні навантаження без пауз для відпочинку від 5-6 хв. до декількох годин. На протязі цього часу в організмі збільшується споживання кисню. Кисневий борг при цьому на відміну від аеробних навантажень не зростає.

Раціональне використання аеробних навантажень сприяє покращенню геодинаміки, відбувається перебудова та вдосконалення функціювання системи транспорту кисню, покращується аеробна здатність організму, яка визначає фізичну працездатність.

Позитивний вплив аеробних навантажень на функцію серця проявляється підвищення скоротливої здатності міокарду, економічністю його роботи, благо приємним впливом на ферментні системи та електролітний баланс серцевого м’язу.

Відбувається перебудова функції вегетативної нервової системи в бік підвищення тонусу її парасимпатичної ланки, що робить коронарні судини менш чутливими до спазмогенних впливів факторів зовнішнього та внутрішнього середовища.

Збільшуються резервні можливості всій органів та систем. Нормалізується функціональний стан нервової системи, особи стають більш урівноваженими. Сповільнюється розвиток атеросклеротичних процесів. Нормалізується артеріальний тиск. Зменшується маса тіла. Підвищується імунітет та стійкість організму до виникнення захворювань чи їх рецидивів.

37 Анаеробний метаболізм,

Анаеро́ би — організми, здатні жити без атмосферного кисню, за рахунок так званого анаеробного дихання.

Анаеробний метаболізм, або гліколіз, синтезує АТФ тільки з вуглеводів. Побічним продуктом такого метаболізму є молочна кислота. При гліколізі енергія виділяється в результаті часткового розщеплення глюкози, і для цього не потрібний кисень. Анаеробний метаболізм виробляє енергію для короткочасних, інтенсивних фізичних навантажень, тривалістю не більше кількох хвилин. Через кілька хвилин накопичилася молочна кислота досягає певної межі, так званого лактатного порогу, і при цьому людина відчуває втому, біль і печіння в м'язах.

39 методичні принципи тестування

Основними цілями контролю знань студентів є:

- визначити ступінь досягнень студентів у навчанні;

- виявити ставлення студентів до навчання;

- виявити, який матеріал повинний бути винесеним для самостійної

роботи або для організації додаткових занять;

- одержати інформацію, необхідну для управління процесом навчання,

для удосконалення методик викладання і вдосконалення форм самостійної

роботи студентів.

Для досягнення зазначених цілей при проведенні контролю знань

необхідно виходити з таких принципів:

1. Повнота контролю, тобто охоплення контролем усіх без винятку

студентів для того, щоб забезпечити надійний зворотній зв'язок між

викладачами і рівнем засвоєного студентами матеріалу.

2. Плановість контролю, де враховується обсяг, зміст, рівень, витрати

часу і терміни проведення контролю з даної дисципліни.

3. Достовірність результатів контролю, що важливо як у навчальних,

так і у виховних цілях. Це стимулює зацікавленість до навчання, підвищення

особистої відповідальності студента.

4. Об'єктивність контролю. Цей принцип передбачає максимальне

зниження суб'єктивного впливу викладача на результат контролю.

5. Диференційованість контролю, яка залежить від рівня знань. Ця

вимога передбачає обов'язковість забезпечення глибини контролю відповідно

для тих цілей, що поставлені при вивченні навчального матеріалу.

Щодо кількості рівнів знань існує декілька класифікацій. Найбільше

поширена чотирьохрівнева система оволодіння навчальним матеріалом.

Перший рівень - це просте розпізнавання. Характер діяльності

студента полягає в пошуку потрібного серед знайомого матеріалу.

Другий рівень - відновлення, або репродуктивний. На цьому рівні

виконуються заучені дії, вирішуються задачі типові з застосуванн

40обмеження для тестувань та умови при яких тестування припиняється

Клінічні ознаки: приступ стенокардії (навіть при відсутності змін на ЕКГ), виражена задишка, надмірна втома та збудження, блідість або ціаноз шкіри лиця, холодний піт, погіршення координації рухів, надмірне підвищення або зниження артеріального тиску, відмова обстежуваного від продовження досліджень.

Електрокардіографічні ознаки: виникнення частих екстрасистол (4: 40) та інших виражених порушень ритму (пароксизмальна тахікардія, миготлива аритмія); виражене порушення передсердно-шлуночкової та внутрішньошлуночкової провідності; зміщення вниз сегменту ST більш 0, 2 мВ що супроводжується його опущенням в протилежних відведеннях; інверсія або виникнення загостреного чи піднятого зубця Т зі збільшенням амплітуди більше, ніж у 3 рази порівняно з вихідним рівнем; зменшення амплітуди зубця R не менше, ніж на 50 % від його величини у стані спокою.

При відсутності патологічних відхилень у процесі тестування показаннями для припинення навантаження є досягнення обстежуваним верхньої частоти серцевих скорочень

Ускладнення при проведенні субмаксимальних навантажувальних тестів спостерігається дуже рідко і не являються протипоказаннями для обмеження використання цього методу у практичній медицині. При цьому треба дотримуватись певних вимог.

Вимоги до проведення навантажувальних тестів:

1. Правильний відбір контингенту осіб для проведення навантажувального тестування: анамнез, об’єктивні дані, ЕКГ та ін.

2. Правильний вибір навантажувальних тестів.

3. Постійний контроль під час проведення тестів: суб’єктивні відчуття, зовнішні прояви втоми, частота серцевих скорочень, частота дихання, артеріальний тиск, електрокардіографія та ін.

4. Поступове зниження навантаження після закінчення тесту (для попередження ортостатичної гіпотонії)

5. Контроль за обстежуваним (у тому числі ЕКГ) 5-6 хвилин після закінчення проби.

6. Навантажувальні тести проводяться в присутності лікаря: він веде спостереження під час тестування, дає вказівки до його припинення

7. Крім обладнання, необхідного для безпосереднього проведення навантажувальних тестів в кабінеті лікаря повинні бути засоби, необхідні для проведення реанімаційних заходів (дефібрилятор, прибор для проведення штучного дихання, шприці та медичні препарати для надання невідкладної медичної допомоги: протиаритмічні, спазмолітичні засоби, пресовані аміни, строфантин, розчин глюкози та ін).

8 Обслуговуючий персонал повинен володіти навичками надання невідкладної допомоги.

МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

41 фізичний стан людини, типи резевів

Фізичний стан – за визначенням міжнародного комітету стандартизації тестів характеризує особистість людини, стан здоров’я, статуру і конституцію, функціональні можливості організму, фізичну працездатність і підготовленість. Показниками фізичного стану є: рівень максимального споживання кисню, рівень максимальної фізичної працездатності, параметри діяльності функціональних систем організму, морфологічного і психічного статусу, фізична підготовленість, стан здоров’я. Виділяють п’ять рівнів фізичного стану (низький, нижче середнього, середній, вище середнього, високий) у здорових людей. О.Є. Котов [6] констатує, що основу фізичного стану студентів складають: фізичний розвиток, фізична підготовленість та функціональні можливості організму. Показники фізичного стану студентів мають достовірні взаємозв’язки. Найбільша кількість взаємозв’язків спостерігається між антропометричними даними. Найтісніше пов’язані між собою маса тіла, довжина тіла, окружність грудної клітки, окружність плеча, передпліччя, талії, тазу, стегна, гомілки.

Крім того, фізичний стан студента залежить від зовнішніх та внутрішніх чинників. Одним із внутрішніх чинників є відповідальне ставлення студента до власного фізичного стану. Чинниками підвищення рівня фізичного стану є: систематичні заняття фізичними вправами, профілактика захворювань, загартовування організму, раціональне харчування, активний відпочинок, боротьба зі шкідливими звичками тощо.

Фізичний стан студентів, якого стихійно досягає студент під впливом умов життя, звичайно, далекий від бажаного. Тому фізичним станом студента необхідно керувати, використовуючи спеціальні засоби – переважно фізичні вправи. Науково обґрунтований навчальний процес та модернізація методичної системи фізичного виховання у ВНЗ дає змогу підвищити рівень усіх рухових якостей, а отже управляти фізичним станом студентів. Можливість управління фізичним станом студентів реалізується і базується на визначених методологічних постулатах, що враховують закономірності управління фізіологічними системами. Знання об’єктивних закономірностей процесу фізичного виховання дозволяє спрямувати в оптимальному напрямку вдосконалення функцій організму, підвищити працездатнісгь та фізичну підготовленість студентів.

Резерви організму — це його здатність посилювати свою діяльність порівняно зі станом відносного спокою. Розмір резервів окремої функції — це різниця між максимально можливим рівнем і рівнем у стані відносного фізіологічного спокою.

Морфологічні резерви характеризуються особливостями будови тканин і органів, надлишком певних структурних елементів порівняно з потребою. Наприклад, у крові міститься в 500 разів більше протромбіну, ніж потрібно для згортання всієї крові.

Біохімічні резерви пов’язані з запасом енергетичних речовин в організмі.

Фізіологічні резерви зумовлюються функціональним станом окремих органів і організму в цілому, діяльність яких посилюється в результаті нейрорегуляції.

Психологічні резерви пов’язані з психічними функціями людини, є показником розумової працездатності і визначаються високою стійкістю до несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Специфічним резервом людини є її творчий потенціал, завдяки якому розвиваються нові наукові і технічні ідеї, створюються нові матеріальні і духовні цінності.

42 Спортиво технічні резерви

Спортивно-технічні резерви визначаються наявністю рухових і тактичних навичок, спроможністю до їх вдосконалення, ефективністю формування нових навичок на базі старих

Резерви організму — це його здатність посилювати свою діяльність порівняно зі станом відносного спокою. Розмір резервів окремої функції — це різниця між максимально можливим рівнем і рівнем у стані відносного фізіологічного спокою. Наприклад, хвилинний об’єм дихання в спокої становить у середньому 5…8 л повітря, а максимально можливий за важкої роботи 120…200 л. Резерв становить 115…192 л. Аналогічно змінюються інші фізіологічні показники. При фізичних навантаженнях фізіологічні показники можуть збільшуватися в 2—16 разів порівняно зі станом спокою. Організм людини має морфологічні, біохімічні, фізіологічні, психологічні резерви

Рівень витрат енергії є інтегральним показником діяльності організму людини в процесі праці. Основні витрати енергії при цьому зумовлюються роботою м’язів — чим більшу механічну роботу виконує працівник, тим більше він витрачає енергії. Витрати енергії залежать також від інформаційного змісту праці, умов виробничого середовища, емоційного стану працівника.

43 біохімічні резерви

Біохімічні резерви лежать в основі ефективності енергозабезпечення діяльності та швидкості відновлення енергоресурсів.

44Фізіологічні резерви

Фізіологічні резерви зумовлюються функціональним станом окремих органів і організму в цілому, діяльність яких посилюється в результаті нейрорегуляції

В даний час під фізіологічними резервам і організму розуміється вироблена в процесі еволюції адаптаційна і компенсаторна здатність органу, системи і організму в цілому посилювати в багато разів інтенсивність своєї діяльності порівняно зі станом відносного спокою

Всі резервні можливості організму А. С. Мозжухін пропонує розділити на дві групи: соціальні резерви та біологічні резерви. Морфофункціональноою основою фізіологічних резервів є органи, системи організму і механізми їх регуляції, що забезпечують переробку інформації, підтримання гомеостаза і координацію рухових і вегетативних актів.

Фізіологічні резерви, на думку автора, включаються не всі відразу, а по черзі. Перша черга резервів реалізується при роботі до 30% від абсолютних можливостей організму і включає перехід від стану спокою до повсякденної діяльності. Механізм цього процесу - умовні та безумовні рефлекси. Друга черга включення здійснюється при напруженій діяльності, нерідко в екстремальних умовах при роботі від 30% до 65% від максимальних можливостей. При цьому включення резервів відбувається завдяки нейрогуморальним впливам, а також вольовим зусиллям і емоціям. Резерви третьої черги включаються звичайно в боротьбі за життя, часто після втрати свідомості, в агонії. Включення резервів цій черзі забезпечується, мабуть, безумовно рефлекторним шляхом і зворотного гуморальної зв'язком. Ї

Загальні фізіологічні резерви працівника залежать від резервів його рухового апарату, дихальної і серцево-судинної систем. З фізіологічними резервами організму пов’язана фізична працездатність людини. Мобілізації резервів за рахунок активізації фізіологічних функцій сприяє м’язова діяльність. При цьому фізіологічні резерви використовуються послідовно залежно від вимог і умов роботи.

Резерви організму — це його здатність посилювати свою діяльність порівняно зі станом відносного спокою. Розмір резервів окремої функції — це різниця між максимально можливим рівнем і рівнем у стані відносного фізіологічного спокою.

45 система амосова резерви організму

Людина завжди прагнула до зміцнення свого здоров'я, мріяла про збільшення сил, спритності, витривалості, довголіття. Відомий кардіохірург, вчений зі світовим ім’ям, академік АМН СРСР Микола Михайлович Амосов не тільки в книгах і статтях, а й своїм прикладом пропагував здоровий спосіб життя і оригінальну, перевірену на власному досвіді програму подолання старості.

Хоча зараз в моді нові теорії і нові володарі дум, унікальний досвід цієї людини не забутий. Основні положення його теорії актуальні і сьогодні.\

Його ідеї науково обгрунтовані і перевірені на практиці. Амосов знайшов свій особливий шлях продовження життя і подолання старечої немочі і пройшов по ньому до кінця. Незважаючи на хворобу серця, йому вдалося прожити 89 років, зберігаючи високу працездатність до останніх днів.

Амосов вчив, що кількість здоров’я можна визначити як суму «резервних потужностей» основних функціональних систем організму. Резерви здоров’я потрібні людині, щоб врятуватися від майбутніх хвороб і зменшити тягар старості. І резерви ці можна збільшити тренуванням. Наприклад, головне призначення резервів газообміну і кровообігу – постачання киснем м’язів при великій фізичній роботі. Амосов вважав, що серце і судини можна тренувати за допомогою навантаження.

Оволодіння правильною технікою дихання, – писав Амосов, – надійний спосіб поліпшити здоров’я. Не дарма в східних практиках цього надається особливе значення.

Отже, ось перші чотири заповіді здоров’я, які залишив нам академік Амосов.

1. У більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а сама людина. Найчастіше він хворіє від ліні і жадібності, але іноді й від нерозумності.

2. Не сподівайтеся на медицину. Вона непогано лікує багато хвороб, але не може зробити людину здоровою. Поки вона навіть не може навчити людину, як стати здоровим.

3. Щоб бути здоровим, потрібні власні зусилля, постійні й значні. Замінити їх не можна нічим. Людина настільки досконалий, що повернути здоров’я можна майже з будь-якої точки його занепаду. Тільки необхідні зусилля зростають у міру старості і поглиблення хвороб.

4. Величина будь-яких зусиль визначається стимулами, стимули – значимістю мети, часом і ймовірністю її досягнення. І дуже шкода – але ще характером! На жаль, здоров’я як важлива мета постає перед людиною, коли смерть стає близькою реальністю.

Буває, що людина почуває себе добре, усі органи й системи працюють, здавалося б нормально, але досить легкого протягу - і вона вже у владі недуги: на кілька днів злягла у постіль з високою температурою. Виходить, що навіть при нормальних якісних показниках організм може бути надзвичайно вразливим, а отже, не повністю здоровим. І зовсім справедливо пропонує академік М. Амосов запровадити новий медичний термін " кількість здоров'я" для позначення міри резервів організму. Скажімо, у людини в спокійному стані через легені проходить 5...9 л повітря за хвилину. Деякі високотреновані спортсмени можуть довільно протягом 10...11 хв щохвилини пропускати через свої легені 150 л повітря, тобто з перевищенням мінімальної норми в ЗО разів. Це й є резерв організму. У багатьох людей, особливо хворих та похилого віку, показник цього резерву незначний.

46.\ проблеми при вивченні резервів організму

Ще на початку ХХ століття відомий фізіолог І.П. Павлов писав про те, що межі розвитку можливостей людини вивчаються на рівні біохімічних і фізіологічних процесів, але центральною проблемою є вивчення можливостей психіки. Б.Г. Ананьєв, один з найвідоміших вітчизняних психологів, визначаючи завдання психології, бачив її майбутнє в розкритті резервів психіки, встановленні принципів і механізмів їх реалізації і розвитку. Психіка здійснює регуляцію взаємодії організму людини з навколишнім середовищем. Вона керує всіма процесами в організмі, у тому числі поведінкою й діяльністю. От чому розвиток можливостей людини в першу чергу пов’язаний з використанням резервів психіки. Регуляція внутрішніх процесів в організмі, поведінка і діяльність людини цілком детермінуються її психічним станом. Вона розглядається як процес пристосувальної реакції психіки людини у відповідь на зміну зовнішніх і внутрішніх умов, спрямована на досягнення позитивного результату, що проявляється в мобілізації можливостей. Психічний стан являє собою інтегральну характеристику психіки людини в даний конкретний момент часу. Від нього залежить протікання всіх процесів регуляції організму (біохімічних, фізіологічних, психічних), а також ступінь виразності прояву особистісних властивостей людини (тривожність, агресивність, мотиваційні установки).

Психічний стан характеризується двома сукупностями перемінних: об'єктивними і суб'єктивними. При цьому об'єктивні складові психічного стану – це характеристики протікання психічних процесів, відповідальних за виконання діяльності. Інтегральним проявом об'єктивних складових є рівень активованості всіх систем організму або “ступінь енергетичної мобілізації”. При цьому всі стани людини можна розділити на дві групи: адекватні й неадекватні реакції. Перша група характеризується повною відповідністю напруги функціональних можливостей людини вимогам, пропонованим конкретними умовами. У станах другої групи необхідні психологічні витрати перевищують актуальні, тобто наявні можливості людини.