Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Описати 4 групи Систематичних похибок






Систематична похибка - складова загальної похибки вимірювання, яка залишається постійною або закономірно змінюється під час повторних вимірювань однієї і тієї ж величини.

Відомий ряд способів виключення систематичних похибок, які умовно можна розділити на чотири основні групи:

- усунення джерел похибок до початку вимірювань;

- виключення похибок в процесі вимірювання способами заміщення, компенсації похибки за знаком, протиставлення, симетричних спостережень;

- внесення відомих виправлень у результат виміру (виключення похибок обчисленням);

- оцінка границь систематичних похибок, якщо їх не можна виключити.

 

14. методи які використовують для усунення похибок

Систематичні похибки є найбільш небезпечними, оскільки часто лишаються непоміченими. Постійні систематичні похибки не можуть бути виявлені ніякими математичними методами.

Більшість систематичних похибок може бути виявлена та оцінена шляхом теоретичного аналізу властивостей об'єкта, умов вимірювання, особливостей методу, характеристик застосовуваних засобів вимірювань тощо. Звідси і найпоширеніший спосіб зменшення сумарної систематичної похибки — виявлення та за можливості усунення причин виникнення систематичних похибок. Систематичні похибки, обумовлені стабільними фізичними ефектами, можуть бути також розраховані теоретично та усунені шляхом введення поправок.

Ефективним способом усунення систематичних похибок є застосування спеціальних методів вимірювання, тобто вилучення цих похибок безпосередньо в процесі вимірювання. Серед них найбільш універсальними є методи порівняння з мірою — метод заміщення або протиставлення. Вони дозволяють вилучити більшість систематичних похибок. За цими методами з допомогою приладу порівняння (компаратора) значення вимірюваної величини порівнюють зі значенням величини, яка відтворюється мірою. Метод протиставлення полягає в тому, що вимірювання проводять двічі таким чином, щоб причина похибки першого результату виявляла протилежну дію на результат другого вимірювання. Наприклад, під час першого зважування на рівноплечих вагах маса тіла, що перебуває на одній тарілці, врівноважується гирями, розміщеними на протилежній тарілці. Під час повторного зважування тіло і гирі міняють місцями. Таким чином вилучають похибку від нерівноплечесті ваг.

 

За методу заміщення вимірюваний об'єкт замінюють відомою мірою, яка перебуває в тих же умовах. Наприклад, під час вимірювання опору невідомий опір включається в електричне коло (часто для цього використовують мостову схему) і коло врівноважують. Після цього, не змінюючи схеми, вимірюваний об'єкт замінюють магазином опору. За результат вимірювання приймається значення опору магазину, за якого відновлюється рівновага кола.

15. абсолютна та відносна похибки

За формою вираження похибки вимірювання поділяються на абсолютні та відносні.

Абсолютна похибка вимірювання (рос. абсолютная погрешность измерения, англ. absolute error of measurement, нім. absoluter Messfehler) — абсолютна різниця між результатом вимірювання та умовно істинним значенням вимірюваної величини. Розмірність абсолютної похибки є такою ж, як і у вимірюваної величини. Є ознакою якості вимірювання величини.

Величина похибки залежить від умов проведення вимірювання: засобу вимірювання, умов вимірювання тощо.

 

Відносна похибка вимірювання - це похибка вимірювання, виражена як відношення абсолютної похибки до результату вимірювання. Відносну похибку у частках вимірюваної величини або у відсотках знаходять із співвідношень

Вираження похибок вимірювання в абсолютній або відносній формі обумовлено історичними традиціями, які склалися в певних галузях вимірювань. Ці традиції часто знаходять закріплення в нормативних документах.

 

16 що таке тест. Основні вимоги до тестів

Фото

 

17 основні групи тестів

У всьому різноманітті існуючих на сьогодні тестових методик можна умовно виділити такі групи:

1.“Об’єктивні” тести, до яких відносять, перш за все, апаратурні вимірювання (тестування із застосуванням спеціальних приладів) психофізіологічних якостей індивіда, зокрема, швидкості реакції, здатності до сенсорних розрізнень (звуків, фігур, температури та ін.), наявності музичного слуху та ін., та тести-самозвіти, які є сукупністю упорядкованих стандартизованих завдань, де кожне запитання чи судження (як правило, дихотомічного характеру) супроводжується варіантами можливих відповідей чи передбачає вибір позиції на шкалі оцінок (шкальні техніки). Відповіді на стандартизовані запитання можуть характеризуватися як правильні чи неправильні; за допомогою ключа отримані бали сумуються у індекс.

2. Нестандартизовані тест-опитувальникиз питаннями відкритого характеру (такими, що передбачають самостійне формулювання відповідей на порушене запитання).

3. Проективні техніки– спрямовані на виявлення якостей та властивостей, що не усвідомлюються індивідом та знаходять свій прояв в умовах стимулювання конкретної ситуації (На відміну від стандартизованих методик, проективні не передбачають наявності “правильних” відповідей. Їх перевагою є те, що опитуваний не може однозначно визначити мету дослідження, не здогадується про спосіб інтерпретації результатів виконання завдання. Незважаючи на використання чітких схем тлумачення одержаної від опитуваного інформації, її аналіз має скоріше якісний, нематематичний характер та припускає певний суб’єктивізм з боку дослідника. Ступінь наближення наданих дослідником оцінок до об’єктивних напряму залежить від рівня його професіоналізму та досвіду діагностичної діяльності.

18.???????

19. надійність тесту. коефіціент надійності

Ступінь надійності вимірювання визначають за допомогою коефіцієнта надійності (коефіцієнта реліабільності) - кореляційного коефіцієнта, що показує відповідність результатів вимірювань, зроблених за однакових умов однією особою (тобто, у який спосіб відтворені результати вимірювання).

 

Надійність характеризує точність вимірювання, констатує, наскільки правильні дані тестування. Якщо на етапі перевірки якості тесту досліджувані одержують оцінки, які відрізняються від попередніх, це свідчить про ненадійність тесту. Недостатню надійність тестів можуть спричинити:

- несприйняття умов тестування (зміни поведінки досліджуваних, наявність додаткових перешкод, присутність сторонніх осіб, незадовільні освітленість приміщення, температура повітря тощо);

- недосконалість тесту (нечіткість інструкцій, принципова різнорідність завдань, можливість суб'єктивізму при інтерпретації виконань тощо);

- внутрішні стани досліджуваних (утома, роздратування, апатія, нервозність та ін.) та їхнє ставлення до тестування;

- інформаційно-соціальні обставини (різна динаміка у встановленні контакту з особою, яка проводить тестування);

- досвід роботи з цим тестом, ставлення до тестування загалом.

Дослідник повинен докласти максимальних зусиль, щоб усунути вплив негативних факторів. Кількісно надійність тесту виражають за допомогою коефіцієнтів надійності. Процедура обчислення значень цих коефіцієнтів вимагає встановлення кореляції рангів усіх членів вибірки, стосовно яких тест перевіряють перед упровадженням у психодіагностичну практику. Величина коефіцієнта надійності тим більша, чим стабільніше місце (ранг) досліджуваних стосовно всіх інших рангів у вибірці.

20. стабільність тесту

Ступінь надійності тестів визначається за допомогою коефіцієнтів взаємозв'язку, отриманих з кореляційного або дисперсійного аналізу.

Вибір коефіцієнта взаємозв'язку залежить від типу застосовуваної шкали вимірювань, від числа виконаних спроб (спробою вважається, наприклад, початкове або повторне тестування) і кількості факторів, вплив яких треба досліджувати.

Якщо вивчається вплив тільки одного фактора і при цьому кількість спроб не більше двох, то надійність тесту може бути наближено оцінена за допомогою коефіцієнта кореляції між тестом і ретест. В інших випадках рекомендується використовувати дисперсійний аналіз.

Стабільність тесту залежить від:

1) виду тесту;

2) контингенту досліджуваних;

3) тимчасового інтервалу між тестом і ретест.

Наприклад, морфологічні характеристики при невеликих тимчасових інтервалах досить стабільні; найменшу стабільність мають тести на точність рухів (наприклад, кидки в ціль).

21 узгодження тестів????????

 

22. методи визначення еквівалентності тестів??????

23 інформативність тестів.?????

Інформативність тесту — це об'єктивна міра відображення рівня розвитку цікавого для нас явища (наприклад, рухової здібності, рівня технічної підготовленості, біомеханічної характеристики тощо) у ре­зультаті застосування контрольної вправи. Інформативність деколи нази­вають порівняно маловідомим у вітчизняній літературі терміном «валідність» (від англ. validitу — обгрунтованість, дієвість). Отже, валідність тесту можна розглядати як узагальнену міру достовірності усього про­цесу тестування.

 

24. що таке оцінка. Процес оцінювання

Оцінка (метрологія) — в метрології, наближене значення величини або параметра, найдене шляхом експерименту

Фото

 

25. задачі які вирішуються в процесі вимірювання???????

Вимі́ рювання — пізнавальний процес визначення числового значення вимірюваної величини, а також дія, спрямована на знаходження значення фізичної величини дослідним шляхом, порівнюючи її з одиницею вимірювання за допомогою засобів вимірювальної техніки.

 

Числове значення вимірюваної величини — число, яке виражає відношення між двома величинами однакової природи — вимірюваною й умовною одиницею вимірювання.

Згідно із ДСТУ 2681-94:

Вимірювання — відображення фізичних величин їх значеннями за допомогою експерименту та обчислень із застосуванням спеціальних технічних засобів[1].

У цьому визначенні закладені наступні головні ознаки поняття «вимірювання»:

вимірювати можна властивості реально існуючих об'єктів пізнання — фізичні величини;

вимірювання вимагає проведення дослідів, тобто теоретичні міркування чи розрахунки не замінять експеримент;

результатом вимірювання є фізична величина, відбиває значення вимірюваної величини.

Згідно із Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», що набрав чинності з 01.01. 2016 року, вимірюванням вважається процес експериментального визначення одного або декількох значень величини, які можуть бути обґрунтовано приписані величин






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.