ВИСНОВКИ. Дослідивши проблему даної теми можна зробити такі висновки, що поки не можна говорити про завершення досліджень з проблематики різних етапів

Дослідивши проблему даної теми можна зробити такі висновки, що поки не можна говорити про завершення досліджень з проблематики різних етапів цивільно-військових відносин. Від перших двох залишилися „хвости”. Так, у межах основного змісту першого етапу необхідно продовжувати роботу зі створення чіткого категоріального апарату. Дослідження проблем трансформації цивільно-військових відносин у межах другого етапу на порядку денному лишилися проблеми визначення особливостей змін демократичних цивільно-військових відносин і демократичного контролю в процесі консолідації демократії, уточнення змісту і моделей демократичного контролю щодо різних складових Воєнної організації держави. На мою думку, важливо виявити особливості і перспективи зміни моделей демократичного контролю у країнах, де процес демократизації уповільнився чи припинився.

Таким чином, сьогоднішня проблема полягає не тільки в запровадженні ефективного демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони, а й у докорінному реформуванні відносин між цивільним та військовим сектором, що, у свою чергу, є основною складовою розв’язання проблеми забезпечення належної ефективності державного управління сектором безпеки і оборони. Тому врегулювання стратегічних проблем національної безпеки має бути засноване на ґрунтовних наукових засадах – міждисциплінарному підході та системній методології.

Процес оптимізації цивільно–військових відносин в Україні розпочато. Принаймні, створено законодавчу базу, яка дозволяє усвідомити сутність таких відносин та побудувати гіпотетичні сценарії втілення їхнього конструктивного потенціалу в соціальну практику. Така база не є ідеальною, проте вона враховує напрацювання західних демократій з базових питань налагодження конструктивного діалогу між цивільними громадянами та військовослужбовцями.

Разом з тим практичне застосування цінностей цивільно-військових відносин в Україні потребує радикального поліпшення. Йдеться насамперед про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією та правоохоронними органами держави. Існування цієї форми контролю поки що спрощується до примітивно-побутового силогізму «хтось когось контролює». Підстави про його системне застосування виникнуть лише тоді, коли нові парламентські слухання констатують, що Сухопутні війська, Повітряні сили та Військово – Морські Сили України готові до виконання завдань за бойовим призначенням. Так само готові до виконання своїх обов’язків інші складники Воєнної організації Української держави. А національна безпека України підтримується на рівні, гідному великої східноєвропейської держави з тисячолітніми воєнно – патріотичними традиціями.