Розділ 1. Історичні витоки напряму бароко 17 ст

МУКАЧІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філологічних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «зарубіжна література 19 - 20 ст.»

на тему: «Особливості історичного процесу. Драматургія бароко. Кальдерон: «Життя це сон»»

Студентки II курсу групи ФА – 21

напряму підготовки 6.020303

«Філологія *(англійська)»

Чепак Аліни Василівни

Керівник ст. викладач Розман І.І.

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Середньозважений бал_____________

Національна шкала_____________

Кількість балів: ___Оцінка: ECTS _____

Члени комісії _____ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_____ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_____ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Мукачево – 2016 рік

Зміст

ВСТУП.............................................................................................................. 3

РОЗДІЛ 1. Історичні витоки напряму бароко 17 ст.........................................

1.1.Особливості барокового світосприйняття.......................................................

1.2.Вплив бароко на основні тенденції подальшого розвитку літератури.........

РОЗДІЛ 2. Драматургія бароко. Кальдерон «Життя це сон»...............................

2.1.Особливості творчості Кальдерона...................................................................

2.2.Морально філософські питання в драмі «Життя це сон»...............................

ВИСНОВОК.............................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.........................................................

Вступ

Бароко (італ. barroco — дивний, химерний) напрям у мистецтві XVII—XVIII ст. Він зародився всередині XVI ст. в Італії та Іспанії, згодом поширився на європейські країни.

Теорія бароко виникла як узагальнення досвіду вже існуючої художньої практики і найбільш яскраво представлена в трактатах мистецтва Бальтасар Грасиана (Іспанія) і Емануеле Теауро (Італія)[1, 19]

Світосприйняття людини цих часів було проникнуте трагізмом співставлення уявлення про нескінченність космосу і розуміння не значимості маленької людини перед лицем цієї нескінченності. В той же час страх перед смертю, гостре відчуття скороплинності людського життя підкреслювали мимолітні радощі життя. Людина високо цінувала насолоди та радощі.

Тема творів бароко: відображення життя в його контрастній різноманітності, ілюзорність та скороминучість людського життя, життя як сну, життя як театру або лабіринту, трагічна невлаштованість світу, фатальна підпорядкованість людської долі божественному призначенню, гріховність людської природи. А ідею диктувало життя - прославлення монархічного або релігійного правопорядку та боротьби за національну єдність в різних країнах Європи.[11, 19]

Іспанський драматург Педро Кальдерон де ла Барка був найвідомішим письменником бароко.

Найвідоміший його твір Драма» життя це сон» навіяним прагненням філософсько осмислити сенс життя розкрити його не писанні законі.

Драматургічний спадок драматурга значний за обсягом і нараховує близько 120 світських п'єс, 78 ауто і 20 інтермедій (сценок, переважно комічного характеру, що виконувалися між окремими діями драми).П'єсу «Життя — це сон» Кальдерон писав у 1632—1635 рр. На сцені вона була вперше поставлена в Мадриді в 1635 р.

П'єса ділиться 23 на три частини — дії, або, як називали їх у тодішньому іспанському театрі, хорнади, що буквально означає «денний етап» (цикл).

П'єса «Життя — це сон» є взірцевою драмою барочного мистецтва; в ній образи та мотиви бароко знаходять яскраве й оригінальне втілення.[8, 259]

Актуальність дослідження:

Дослідження літератури бароко є актуальним не лише у ракурсі історії. Звернення до барокових традицій мислення безпосередньо стосується сучасних проблем формування національної самосвідомості та культурної ідентичності, впливає на становлення категоріальних універсалій новітньої естетики, культурології, мистецтвознавства як в Україні, так і у всій Європі.

Епоха бароко - одна з найбільш цікавих епох в історії світової культури. Цікава вона своїм драматизмом, інтенсивністю, динамікою, контрастністю і, в той же час, гармонією, цілісністю, єдністю. Для нашого часу - смутного, невизначеного, динамічного, що шукає стабільності і впорядкованості, - епоха бароко надзвичайно близька по духу.

Мистецтво бароко розвивалося передовсім у католицьких країнах Європи: в Італії, Іспанії, Португалії і їх колоніях, у Фландрії, частково у Франції, проникло до Польщі, балтійських країн, а в ХVІІІ ст. до України і Росії, дало помітні здобутки в Австрії та Німеччині.

Звичайно ж, розповісти про всю культуру бароко все одно, що «обійняти неосяжне». Цей час збагатив світову скарбницю мистецтва. Представники доби бароко розкрили різні грані стилю.

Саме тому нам було цікаво звернутися до цієї теми, щоб знайти в минулому якісь орієнтири, здатні допомогти пошуку себе в складних життєвих ситуаціях. Окремі грані (основні риси епохи, поширення бароко у країнах Європи) розглянуті нами більш детально, інші - менш.

Об’єкт дослідження – особливості розвитку бароко в Європі 17 ст. його походження. Світосприйняття бароко. Розвиток та вплив бароко на літературу.

Предмет дослідження – основні риси мистецтва бароко Європі; Педро Кальдерон та його драма «Життя – це сон».

Мета роботи - дослідити вплив історичних умов на свідомість європейського суспільства XVII ст. та простежити розвиток барокового стилю в Західній Європі

Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:

дослідити жанрові особливості бароко, причини його зародження в Європі

проаналізувати своєрідність світосприйняття митців бароко (на прикладі драми Кальдерона «Життя – це сон»);

Методи дослідження - аналіз, узагальнення, спостереження.

Наукова новизна роботи полягає у спробі здійснення систематизації літератури про бароко в західноукраїнському мистецтві, дослідженні особливостей формування і розвитку стилю бароко підкресленні характерних тенденцій у розвитку бароко.

Тема творів бароко: відображення життя в його контрастній різноманітності, ілюзорність та скороминучість людського життя, життя як сну, життя як театру або лабіринту, трагічна невлаштованість світу, фатальна підпорядкованість людської долі божественному призначенню, гріховність людської природи

Формування драми бароко відбувалося в умовах загострення ідеологічної боротьби навколо

Практичне значення роботи: результати дослідження можуть бути використані у курсі викладання зарубіжної літератури у вищих та середніх навчальних закладах освіти, а також при розробці спецкурсів та спецсемінарів з теми бароко у мистецтві.

Розділ 1. Історичні витоки напряму бароко 17 ст

Бароко (італ. barroco — дивний, химерний) напрям у мистецтві XVII—XVIII ст. Він зародився всередині XVI ст. в Італії та Іспанії, згодом поширився на європейські країни.

Взагалі саме термін [бароко] належить класицистам, які негативно ставилися до мистецтва бароко. Наприклад як швейцарський дослідник Г. Вeльфлін вважав, що бароко — занепадницька, формалістична течія. Інші вчені описували цей період як клерикальний, аристократичний напрям, який стосується невеликої частини художніх пам'яток переважно релігійного характеру (духовні вірші, церковні проповіді). [13, 254]

Кожна країна характеризувала термін бароко на власне баченні.

Термін «бароко» походить від латинського [bаrоко]. Це є один з видів силогізму, який вирізняється складністю і дивовижністю у схоластичній логіці. Іншими словами зв’язок із схоластичним світоглядом.

Португальці тлумачать цей термін як перлина неправильної форми. Тобто акцент на вишуканому аристократичному елементі.[4, 12]

Теорія бароко виникла як узагальнення досвіду вже існуючої художньої практики і найбільш яскраво представлена ​ ​ в трактатах мистецтва Бальтасар Грасиана (Іспанія) і Емануеле Теауро (Італія)

У трактатах Грасиана мистецтво швидкого розуму формулюються основні вимоги до мистецтва орієнтування на вузьке коло поціновувачів [аристократів духу]. Мистецтво бароко, як і його теоретичне обґрунтування. набуло поширення у всіх країнах Європи в 17 столітті. У мистецтві бароко, який стверджував ідею ірраціональності світу, надзвичайно сильна раціоналістична думка. З цим пов'язано і поширення філософії неостоїциму. Вчасності, слідом за неостоїками багато передових діячів бароко висувають ідею внутрішньої незалежності людської особистості, беруть розум силою, допомагають людині протистояти фатальному злу і порочним пристрастям.[11, 6]

Спершу термін [бароко], був використаний лише до сфери пластичних мистецтв (архітектури, скульптури, малярства). Пізніше цей термін почали використовувати й для музики та літератури.

Існує думка що Ф.Ніцше першим використав термін бароко щодо літератури, який писав про барочний стиль грецького дифірамба і красномовства.

Культура бароко у різних країнах складалася неодночасно. В італійській літературі цей напрям сформувався на при кінці XVI — на поч. XVII ст. У французькій літературі бароко стало провідним напрямом у першій половині XVII ст. В українській літературі риси бароко з'являються на початку XVII ст.[10, 12]

Найвидатнішими представниками європейського бароко є Тассо, Базі-ле (Італія), Тірсо де Моліна, Кеведо, Кальдерон (Іспанія), Сорсль, Д'Обіньє, Скюдері (Франція), Кер'ю, Саклінг (Англія), Ґріфіус, Мошерош Ґріммельсгаузен (Німеччина), Зріньї (Угорщина), В. Потоцький, С. Твардовський (Польща), М. Смотрицький, М. Довгалевський, І. Величковський, С. Яворський, Ф. Прокопович (Україна).[15, 11]

Естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії. Для бароко як стилю, породженого перехідною добою, характерним є руйнування антропоцентричних уявлень доби Відродження, домінування божественного начала в його художній системі. У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистої самотності, [покинутості] людини в поєднанні з постійним пошуком «втраченого раю». У цих пошуках митці бароко постійно коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом і дияволом.[7, 28] Характерними ознаками цього напрямку були також відродження античної культури і спроба поєднання її з християнською релігією.

Література бароко не обмежувалася змалюванням складност суперечливості життя, вона створювала праобраз " раю на землі", щоб через красу наблизити людину до Всевишнього. Своєрідність естетичної концепції бароко отримав вираз у мовній практиці письменників цього напрямку. Всі вони виходили з двох загальних принципів: по-перше, мова повинна служити засобом відштовхування від потворної дійсності; по-друге, на противагу емоційної стихії ренесанських художників, у письменників бароко мова інтелектуалізується, а на зміну прозорої ясності авторської мови приходить навмисна ускладненість. Конкретні форми реалізації цих принципів в бароко дуже різноманітні: такі, наприклад, " маринізм" (названий так по імені італійського поета Джамбаттисти Марино)[6, 30]

Дуже важливою особливістю мистецтва бароко було його рішуча переорієнтація насамперед на інтелектуальну еліту. Це своєрідна " аристократизація" мистецтва особливо яскраво проявляється в мовній практиці іспанських письменників 17 ст.

Але в мистецтві бароко отримали своєрідне переломлення і настрої народних мас. як справедливо писав один з дослідників Морозов " бароко не позбавлене трагічного пафосу і відобразило душевне потрясіння широких мас, котрі були приголомшені феодальними і релігійними війнами і розгромом селянських рухів і міських повстань 17 століття, бентежних між відчаєм і надією, спраглих світу і соціальної справедливості і не знаходять реального виходу із свого становища.. " Тому поряд з аристократичним бароко в літературі Західної Європи існувало і бароко демократичне" низове " (романи Грімельсгаузен, Сореля, Скаррона і ін.) багато діячів бароко, що не приєдналося до демократичного крила, разом з тим виявлялися в опозиції до ідеології феодальної та реакції і войовничої контрреформації, протиставляючи злу світу критично мисляча розум.[16, 17]

Письменники бароко уникали міметичних засобів письма, вони прагнули не стільки відтворювати дійсність, скільки перетворювати її за допомогою фантазії.

Митці бароко нерідко вдаються до естетизації потворного, натуралістичних описів, поєднують " високе" і " низьке", трагічне і комічне, сумне і смішне. Італійський поет Дж. Маріно вважав, що завдання поета — дивувати і вражати. Він став основоположником барокової форми " кончетто". Суть її у поєднанні неочікуваних мовних зворотів, парадоксальних епітетів і оксюморонів. У ліриці Дж. Маріно стрічаємо образи " німого промовця", " багатого жебрака", " радісного болю". А в іспанського поета Гонгори-і-Арготе — " блаженної муки", " найсолодшої отрути".[14, 9]

Для літератури бароко характерна підкреслена метафоричність і символічність. Талант письменника виявлявся у тонкощах тлумачення символів. І. Іваньо відзначає, що " естетика бароко вимагала поваги до традицій, певного трафарету думки, почуттів, ситуацій. Однак ця традиційність і регламентованість дивовижно співіснує з безмежними пориваннями фантазії" За спостереженнями І. Іваньо, " митців бароко цікавить не стільки рима, зовнішня, реальна сторона речей, скільки духовна сутність, використання їх з повчальною дидактичною метою". Дидактизм бароко втілювався у вишуканих формах — параболах, гіперболах, парадоксах, антитезах, притчах, у напруженому метафоризмі. Однією з основних рис барокової культури є також синтез різних видів і жанрів творчості. [18, 5]

Важливий художній засіб у літературі бароко — це метафора, яка є основою для вираження всіх явищ світу і сприяє його пізнанню. У тексті барокового твору відбувається поступовий перехід від прикрас і деталей до емблем, від емблем до алегорій, від алегорій до символу. Цей процес поєднується з баченням світу як метаморфози: поет повинен проникнути в таємниці безперервних змін життя.[3, 6]

Теоретики бароко Б. Ґрасіан, Е. Тезауро особливого значення надавали дотепності і винахідливості розуму, який схоплює суть віддалених речей і явищ, зближує їх, відкриваючи нові грані і якості. У київських поетиках важливе місце займає " наука дотепності". Митрофан Довгалевський в " Саді поетичному" " дотепність", " винахідливість розуму" вважав основою творчості.[2, 153]

Бароко утвердилося в усіх родах літератури. Популярним жанром барокової поезії була духовна пісня. Світська поезія представлена філософською, еротичною лірикою, епіграмами, епітафіями, жанром емблеми. Емблема — фігурне зображення, яке передає характер предмета. Емблема має три частини: перша — зображення, друга — заголовок, третя — підпис, який пояснює предмет. [5, 3]