Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості






Спадковість — здатність організму відтворювати потомство. пере­давати свої ознаки наступним поколінням, відновлення у нащадків біологічної подібності.

За спадковістю передаються: тип нервової системи, кон­ституція тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкі­ри) та власне людські задатки (високоорганізований мо­зок, здатність розмовляти, ходити у вертикальному поло­женні, займатись певними видами діяльності та ін.). [1].

Як умова формування особистості спадковість залежить від генотипу, який визначає анатомо-фізіологічну струк­туру організму, стадії його дозрівання, будову нервової системи, динамічність нервових процесів. Нервова систе­ма містить у собі спадково обумовлені можливості щодо формування потреб, форм поведінки, її здатність навча­тися й виховуватися.

Ззовні спадковість виявляється в успадкуванні рис ба­тьків або попередніх поколінь — темпераменту, задатків, рис обличчя, постаті, навіть рухів. За свідченням психо­логів, вродженими у людини є не готові здібності, а тіль­ки потенційні можливості для їх розвитку — задатки.

Задатки - природні особливості людини, які є передумовою для розвитку індивіда.[4].

Вони виливають на швидкість виникнення умовних ре­флексів, вироблення навичок, форм поведінки, становлен­ня темпераменту, але самі по собі не зумовлюють особли­востей особистості. Якщо немає сприятливих суспільних умов, чи людина не займається відповідною діяльністю, вони взагалі можуть не виявлятися. Щоб стати таланови­тим художником або композитором, потрібні не тільки природні дані дав і, а й певні умови суспільного життя (наприклад, родина Бахів, у якій було шість поколінь видатних композиторів і музикантів їх музичні здібності зумовлені домі­нантним тегом та соціальними умовами — раннім музич­ним ь: оканням). Спадково передаються інтелектуальні здібності — основа розвитку розумових і пізнавальних сил Генетика довели, що люди здатні до необмеженого духов­ного розвитку завдяки можливостям мозку. Проте інте­лектуальний розвиток відбувається лише за активної розу­мової діяльності. Тому важливо якомога раніше виявляти задатки до різних видів діяльності й створювати відповідні умови для їх розвитку. Спадковість може бути причиною не лише ранньої об­дарованості, а й розумового відставання. Виховують та­ких дітей у спеціальних школах, в яких навчання відбу­вається за спеціальними програмами.[4]

Крім спадковості на формування особистості впливає і середовище, — все, що оточує дитину протягом усього жит­тя: природні чинники (клімат, природні умови та ресурси); сім’я, близьке оточення; соціальні умови існування. Погір­шення чи поліпшення стану середовища значною мірою впли­ває на розвиток людини, її духовну і моральну сферу.

Середовище поділяють на:

а) мегасередовище, яке для дитини має інформаційно-світоглядний характер і ототож­нюється в її свідомості з поняттями космос, планета;

б) макросередовище, що ототожнюється з поняттями етнос, сус­пільство, країна, держава;

в) мезосередовище, що ототож­нюється з уявленнями про своє місто або село, навколишню місцевість, рідний край, засоби масової інформації, при­належність до певної субкультури;

г) мікросередовище, що є безпосереднім оточенням індивіда: сім’я, клас, школа, компанія, сусіди, ровесники, громадські, приватні, дер­жавні організації.

Потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання. У середовищі під його впливом людина соціалізується.[4]

Соціалізація —процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків та відносин.

Через неї відбувається успадкування і перетворення індивідами соціального досвіду у власні установки, орієн­тації, навички, уміння, здібності тощо. Її мета — допо­могти дитині адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого самовизначення. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.

Виділяють такі види соціалізації (за критерієм наявності мети щодо засвоєння соціального досвіду):

a) цілеспрямована (людина ставить мету щодо змісту соціального досвіду, який вона прагне засвоїти і знає, яким чином здійснити цей процес)

б) стихійна (засвоєння людиною норм, правил пове­дінки, поглядів, стереотипів відбувається без визначення мети і механізмів їх засвоєння).

Вплив середовища на формування особистості здійснюється лише в тому разі й тією мірою, якою вона у процесі активного ставлення до соціального середовища здатна сприй­няти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. У взаємодії з навколишнім світом дитина є активною, діяльною істо­тою. У діяльності — навчальній, трудовій, побутовій — ви­являються і розвиваються її природні можливості, вона на­буває нових фізичних і духовних якостей, знань та умінь, формується и свідомість. Важливою умовою ефективного роз­витку особистості у діяльності є її активність, яка виявля­ється у рухах (сприяють фізичному загартуванню), пізнанні навколишньої дійсності (сприяє інтелектуальному розвит­ку), спілкуванні (дає змогу набути морального досвіду пове­дінки, визначити своє місце в колективі, вміти підкорятися і керувати іншими), впливі на оточення й на саму себе (са­мовиховання). На кожному віковому етапі розвитку перева­жає певний вид діяльності: ігрова (у дошкільному віці), на­вчальна (у шкільному віці), трудова (у дорослих).[8]






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.