Моделювання взаємозв’язку ставки оподаткування та податкових поступлень

Отримання максимальних поступлень до бюджету не завжди є метою податкової політики. Прагнення максимуму оправдується тоді, коли, по-перше, є тверда впевненість у тому, що всі передбачені видатки абсолютно необхідні й не можуть бути скороченими, по-друге, якщо розвиток сфери виробництва, з якої стягують податок за ставками, що дають максимальні поступлення, цілком достатній, а темпи її подальшого розвитку можуть бути без особливих збитків зниженими. З огляду на це, величину ставки, що забезпечує максимальні поступлення до бюджету, слід розглядати як верхню границю, яку прагнуть досягнути за певних додаткових умов.

Якою б високою не була фіскальна функція податків, що досягнула критичного рівня через великий дефіцит Державного бюджету, вона не має права ігнорувати своїми іншими функціями: регулюючою та стимулюючою. Адже її завдання полягає не в тому, щоби зібрати якнайбільше податків, а в розширенні податкової бази, збільшенні джерел податків, сприянню ефективному розвиткові підприємств у сфері виробництва та обігу. За всіх умов форми та ставки оподаткування не повинні призводити до того, щоб доходи платників податків, які залишаються в їхньому розпорядженні після сплати, були нижчими від критичного рівня.

Україна не може утвердитися як економічно розвинута держава без сформованої належної та дієздатної податкової системи. Практика засвідчує, що теорія бездефіцитного бюджету (БД£ 0) є безпідставною, оскільки максимальне вилучення коштів підприємств і населення супроводжується скороченням виробництва, зменшенням інвестиційної активності підприємницьких структур, ростом соціальної напруженості.

На сьогоднішній день питання формування дохідної частини бюджету є надзвичайно гострим. Податкова політика в кінцевому випадку спрямована на концентрацію коштів у державний і місцевий бюджет, підпорядковуючись при цьому суто фіскальним цілям, і має однобокий характер. Проведення гнучкої податкової політики зумовлює виконання двох завдань, які на перший погляд видаються мало сумісними: збільшення видаткової частини бюджету з метою забезпечення економічного росту та встановлення ставки податку, яка забезпечить максимальне поступлення доходів у відповідні бюджети.

Розглянемо модель оподаткування, що дає змогу прослідкувати яким чином за рахунок зміни податкової ставки змінюється поступлення доходів до бюджету. В основу покладений принцип дефіцитності бюджету, коли видатки перевищують доходи й величина дефіциту є змінною в часі величиною. Введемо позначення. Нехай: х – ставка податку на додану вартість; Д – дохід бюджету; - податковий сукупний попит; - початкова ціна; DД – недопоступлення в дохідну частину бюджету.

Сукупний попит і сукупна пропозиція перебувають у тісній взаємодії і для них справедливим є принцип нерівності при заданій величині видатків бюджету В. Перевищення видатків над доходами рівне величині, яка відображає дефіцит бюджету (БД) і визначається за формулою:

БД=В-Д₀. (3.65)

Розглянемо взаємозв’язок ціни та ставки податку. Відомо, що підвищення ставки податку викликає підвищення ціни (Ц ₀). Таку залежність представимо у вигляді:

, 3.66)

де m – емпіричний коефіцієнт, який визначається на основі статистичного аналізу конкретної ситуації та відображає підвищення ціни при зміні ставки податку х.

Підвищення ставки податку зумовлює падіння сукупного попиту (П_п), яке можна виразити таким чином:

, (3.67)

де k – емпіричний коефіцієнт, який характеризує тенденції та зменшення податкової бази при зміні ставки податку х.

Дохід бюджету визначимо за формулою:

. (3.68)

Враховуючи формули (4.52) та (4.53), отримуємо:

(3.69)

де – база, що підлягає оподаткуванню при мінімально можливих ставках податку, тобто база, яка не залежить від оподаткування.

Дохід бюджету буде рівним нулю при виконанні умови:

,

тобто:

. (3.70)

Дохід бюджету рівний нулю, за умови, що ставка податку х ₀ рівна:

. (3.71)

Для знаходження оптимального рівня ставки податку у формулі (3.69) беремо часткову похідну по х:

. (3.72)

Розв’язуючи рівняння (3.72), визначаємо оптимальну ставку податку (х _оп), при якій поступлення в бюджет буде максимальним:

. (3.73)

На практиці важливо визначити ту межу ставки податку, за якою настає пригнічення економічної активності платників податків, що в кінцевому випадку призводить до зменшення податкової бази. Психологічні особливості поведінки людей полягають у тому, що при збільшенні податкової ставки зростає ухилення від сплати податків, збільшуються доходи тіньової економіки. Як правило, доходи, що підлягають оподаткуванню не рівні доходам, які оподатковуються. Ця різниця і є доходами тіньової економіки. Збільшення податкового навантаження на юридичні та фізичні особи сприяє падінню обсягів виробництва (у виробників немає бажання випускати продукцію), скороченню обсягів реалізації через зростання ціни та зменшенню попиту на нього, росту кількості збиткових підприємств.

Розглянемо методику оптимального управління рівнем податкової ставки за допомогою графічного методу (рис. 3.15). Припустимо, що існуюча ставка податку рівна х ^*. Проведемо з т. П ₀ пряму паралельно осі ординат до перетину з кривою Лаффера в точці С. Точка М є точкою, у якій ставка податку (х _оп) забезпечує максимальне поступлення доходу в бюджет. Має місце два випадки розміщення точки С на кривій Лаффера відносно точки М. Якщо точка С знаходиться праворуч від точки М (рис. 3.15, а), то проводимо через т. С пряму, паралельну осі абсцис аж до перетину з кривою Лаффера у точці С ₁. Далі опускаємо з точки С ₁ перпендикуляр на вісь абсцис, тим самим отримаємо нове значення податкової ставки х ₁. Отже, в даному випадку величина можливого зменшення податкової ставки Dх буде рівна: Dх=х^*- х₁. У другому випадку через точку С проводимо пряму, паралельну осі абсцис до перетину з прямою Мх_оп у точці С₂. Тоді величина можливого підвищення ставки податку буде рівна: Dх = х_оп – х^*. Таким чином, нами отримано формулу, яка складає основу алгоритму запропонованої методики оптимального управління рівнем податкової ставки:

(3.74)

Приведена модель дає змогу визначити оптимальний розмір зниження чи підвищення податкової ставки і тим самим збільшити надходження коштів до бюджету.

За основу візьмемо поступлення податку на додану вартість, ставка котрого рівна 20 %. Статистика свідчить, що підвищення податкової ставки супроводжується пропорційною зміною цін, тобто m = 1. Зниження обсягу платежів відбувалося інтенсивніше, ніж зміна цін через цю ставку.

Поклавши m = 1, х = 20 %, kx = 37 %, обчислюємо значення k:

.

За формулою (3.73) визначимо ставку податку, яка забезпечить максимальне поступлення податку до бюджету:

.

Ми отримали оптимальне значення величини ставки податку – 30 %. Це означає, що передбачена ставка завищена на 7 %. Граничну ставку податку, що забезпечить нульовий дохід бюджету при збереженні ситуації ухилення від сплати податку визначаємо з рівності: .

У нашому випадку маємо:

.

Розв’язуючи рівняння, отримуємо величину граничної ставки податку 54 %. На рис. 3.18 маємо графічне підтвердження справедливості зробленого висновку. Величина недоотриманого доходу, максимальне значення якого має місце при х _оп = 30 %, становить 9.12 %.

.

Рис. 3.18. Залежність поступлень податку до бюджету від зміни ставки оподаткування.

Оцінимо наскільки вірно взяте значення коефіцієнта k, яке ми отримали при порівнянні kx та mx, і чи при цьому поступлення в дохідну частину бюджету при ставці х ₁ = 20 %фактично рівні поступленням при ставці х ₂ =37 %з допомогою рівняння:

, при m = 1.

Розв’язавши дане рівняння, отримуємо k = 1.88, тобто отримана нами величина близька до значення коефіцієнта k, який був узятий за основу при розрахунках.

Вище наведені розрахунки приведені для податку на додану вартість, але, з урахуванням сукупної податкової ставки, модель можна застосовувати для розрахунку всіх можливих податкових поступлень до бюджету, оскільки зміна податкової ставки є тим мотиваційним чинником, який впливає на ділову та фінансову стійкість суб’єктів оподаткування.