Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Закордонний досвід функціонування ринку фінансових послуг






Ефективне функціонування ринку фінансових послуг та його структурних елементів значною мірою залежить від організації регулювання та нагляду за діяльністю фінансових посередників.

Протягом останніх років фінансовий сектор багатьох країн зазнав значних трансформацій. Це, насамперед, стосується інституційних змін, появи фінансових конгломератів, значного зростання обсягів і зміни структури активів окремих підсекторів тощо. Такі зміни об'єктивно зумовили потребу в нових підходах до регулювання та нагляду за діяльністю установ на ринку фінансових послуг, а також необхідність запровадження нових моделей наглядових систем [19, с.56].

Ключовим аспектом організації систем регулювання та нагляду за діяльністю фінансових установ є забезпечення інституційної незалежності регуляторних органів. Для реалізації цих функцій регулятори повинні бути забезпечені відповідними правами, захищені від втручання в їх діяльність інших органів державної влади, мати необхідний рівень матеріального забезпечення, гарантії від необґрунтованого звільнення фахівців, можливість ініціювати зміни законодавства, проводити самостійну кадрову політику тощо.

Головною проблемою організації регулювання і нагляду за установами фінансового сектору було забезпечення незалежності регуляторних органів, яка досягається шляхом законодавчого закріплення за регуляторами певних прав і обов'язків, а також їх підпорядкуванням відповідним державним органам. У 2006 р. у світі переважала формальна підпорядкованість регуляторів фінансового сектору парламентам — 38, 4 % (в європейських країнах — 67 %), міністерствам фінансів — 32, 8 % і центральним банкам — 20, 8 %. Ймовірніше за все така тенденція збережеться й надалі, а частка регуляторів, підпорядкованих парламентам, збільшуватиметься.

Характерною рисою змін у системі нагляду за діяльністю установ фінансового сектору було суттєве підвищення рівня інтеграції діяльності наглядових органів. Протягом останніх років головною сферою відповідальності регуляторних і наглядових органів практично в усіх країнах був пруденційний нагляд. Окрім того, майже 80 % наглядових органів додатково виконували функції щодо вивчення та практичного розв'язання проблем забезпечення фінансової стабільності діяльності установ фінансового сектору.

За загальною оцінкою представників міжнародних фінансових організацій та національних органів регулювання і нагляду, зміни, що відбулися в інституційній структурі органів нагляду багатьох країн світу, сприяли підвищенню ефективності роботи наглядових органів, покращенню комунікацій та співробітництва, вдосконаленню підзвітності, поліпшенню структури фінансування, а також забезпеченню ефективного моніторингу найбільших системо утворюючих фінансових установ. Розгалуженість мережі фінансових установ, розширення спектру наданих фінансових послуг, взаємопроникнення та інтеграція фінансових ринків сприяли підвищенню рівня консолідації фінансового сектору, посиленню ролі центральних банків у пруденційному нагляді, вдосконаленню форм і методів співпраці між органами нагляду та влади з метою забезпечення фінансової стабільності [18, с.56].

У світовій практиці залежно від особливостей функціонування національних фінансових систем, зумовлених специфікою історичного розвитку, законодавства, традиціями, політичною структурою, рівнем економічного розвитку та регулювання економіки, виокремлюють три основні моделі наглядових систем: секторну, за завданнями та модель єдиного нагляду.

Варто також зазначити, що в світовій практиці переваги об'єднання вважаються найбільшими тоді, коли поєднується нагляд за діяльністю банківського та страхового підсекторів, оскільки фінансові конгломерати найчастіше з'являються саме після злиття функцій фінансових посередників у сфері банківських послуг і страхування. Таке об'єднання отримало назву банко страхування (від фр. bancassuran.eeа найяскравішим його прикладом вважають німецький фінансовий конгломерат Allianz AG, який з'явився внаслідок придбання страховою компанією Allianz банку DresdnerBank. До недоліків об'єднання регуляторних органів належать такі:

— загроза створення регуляторної монополії;

— неврегульованість питань законодавчого і нормативного забезпечення наглядової та регуляторної діяльності;

— складність в об'єднанні різних регуляторних цілей та використанні єдиних інструментів, що ускладнює нагляд за різними типами фінансових установ і може спричинити конфлікт інтересів;

— неможливість одночасного надання всім установам однакового рівня захисту тощо.

Звертаючи увагу на позитивні й негативні аспекти створення об'єднаного органу регулювання і нагляду за діяльністю установ фінансового сектору та враховуючи світовий досвід розвитку такого процесу, можна стверджувати, що в перспективі Україна також змушена буде піти шляхом консолідації наглядових і регулятивних функцій у фінансовому секторі разом із запровадженням відповідних інституційних змін. Однак такий процес потребує досить багато часу і можливий лише в довгостроковій перспективі, а його ефективність визначатиметься рівнем розвитку фінансового сектору, чіткою стратегією його функціонування, рівнем фінансового і кадрового забезпечення, а також якістю менеджменту.

Підготовка до створення єдиного наглядового органу в Україні має передбачати:

— визначення пріоритетів фінансової політики держави та розроблення стратегії розвитку фінансового сектору;

— вдосконалення законодавчої та нормативної баз з метою уніфікації регуляторних вимог, методів і процедур нагляду;

— створення надійної системи обміну інформацією між окремими наглядовими органами на основі підписання меморандумів або укладання угод про співпрацю та обмін інформацією;

— підвищення вимог до ліцензування діяльності фінансово-кредитних установ;

— підвищення рівня прозорості та стійкості функціонування фінансового сектору;

— поліпшення умов роботи та підвищення рівня матеріального заохочення фахівців, створення системи підготовки кадрів і підвищення їх кваліфікації;

— поліпшення державного фінансування діяльності наглядових органів або запровадження часткового їх фінансування за рахунок учасників ринку.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.