Інситуційна структура ринку фінансових послуг

Структура будь-якого сегмента фінансового ринку, в тому числі і ринку фінансових послуг – це його організаційна побудова за певними ознаками. У світі не існує єдиного методу структуризації ринку фінансових послуг. У міжнародній практиці розвинених країн щодо структури фінансового ринку використовують дві ознаки: часову та інституційну.

Інституційна структура РФП включає банківську систему, небанківські кредитні та контрактні фінансові інститути. Інституційна структура вітчизняного РФП включає такі елементи:

- регулюючий (організаційно-технічний), що представлений органами державного регулювання РФП (НКЦПФР, Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сфері ринків фінансових послуг (Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ЗАТ. Указом Президента України від 23.11.2011р. №1070/2011), Податкова служба тощо), інформаційними центрами, засобами зв’язку. Так, відповідно до ст. 21 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» Національний банк України здійснює державне регулювання ринку банківських послуг, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку – ринку цінних паперів та похідних цінних паперів. Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сфері ринків фінансових послуг – інших ринків фінансових послуг [1, с.100].

- фінансово-кредитну систему, яка включає банківську систему, небанківські кредитні та контрактні фінансові інститути. Самими поширеними фінансовими інститутами вітчизняного РФП є такі структурні утворення: фондові та валютні біржі, комерційні банки, компанії (страхові, брокерські, дилерські, інвестиційні, холдингові, трастові, андерайтерів тощо); системи (національна депозитарна, між біржових і між брокерських зв’язків); фонди (інвестиційні, інноваційні, пенсійні, благодійні, гарантування вкладів тощо); реєстратори та зберігачі цінних паперів; розрахунково-клірингові установи; інформаційно-консультативні центри та ін.

ІІ підхід. За інституціональним критерієм ринок фінансових послуг також можна поділити на два сектори:

- сектор прямого фінансування;

- сектор опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування зв'язки між продавцями й покупцями фінансових активів здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. Брокери та дилери, що тут функціонують, виконують скоріше технічну роль звичайних посередників, допомагаючи їм швидше знайти один одного. У цьому секторі виділяють два канали руху активів [7, с.56].

У секторі опосередкованого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями фінансових активів реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов'язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами ринку фінансових послуг, зумовлювати появу нових грошових потоків.