Особливості віктимізації некорисливих насильницьких злочинів

Економічний стан суспільства, зниження життєвого рівня знач­ної частини населення, соціально-побутова невпорядкованість, без-цоіппя, юридична безправність, загальна психологічна нестійкість,

¹ Дии.: Малышев В. Карьера жертвы. Популярно о виктимологии.- Д., 2002.- С. 131-135.

що призводить до алкоголізації і наркотизації, втрати морально-пси­хологічних орієнтирів, негативно впливають на мікроклімат у сім'ї, школі, на виробництві, сприяють різкому зниженню культурного рівня, міжособистісного спілкування, зростанню рівня жорстокості й насильства. Шляхом пропаганди жорстокості, насильства, стате­вої розпусти в багатьох засобах масової інформації нав'язується та­ка схема культури, в якій принижується гідність людини. Відсут­ність ефективної системи допомоги і захисту жертв від насильниць­ких посягань, недостатнє законодавче врегулювання цієї проблеми впливають на збільшення кількості насильницьких злочинів.

Насильство є не лише правовою проблемою, а й значною мірою також філософською та соціокультурною¹. Різні аспекти агресив­но-насильницької поведінки є предметом вивчення психології, со­ціології, конфліктології, кримінології, педагогіки та медичних наук. У теоретико-методологічному плані не вирішеним остаточно залишається питання феномене детермінант, що зумовлюють учи­нення насильницьких злочинів.

Існує низка теоретичних парадигм, які розглядають комплекс факторів, що зумовлюють насильство.

Макроорієнтовані теорії - надають насильству соціокультурне пояснення. Насильство випливає з владних відносин, зумовлених соціальною структурою та культурою суспільства.

Мікроорієнтовані теорії розглядають насильство в контексті міжособистісної соціально-психологічної взаємодії (до цього кла­су також доцільно віднести фактори, що пов'язані з індивідуаль­ними психологічними та біологічними характеристиками, психо­патологічні відхилення).

До соціально-психологічних чинників сімейного насильства можна віднести недоліки комунікації: панування патріархальної моралі в деяких сім'ях як різновиду негативних традицій соціаль­но-економічних відносин; недоліки виховання; асиметрія у розпо­ділі домашніх обов'язків; різні цінності та установки; висування необгрунтованих і надмірних вимог; неврегульованість питань розподілу бюджету; авторитарність членів родини; невиконання своїх обов'язків; антисуспільний вплив оточення.

Див.: Луняк М. Насильство як правова та філософська проблема // Право України.- 2002, - № 7; Сереггт В. Культура сильї и бескультурье насилия // Рос. юстиция.- 1999.- № 7; Определение феномена насилия // Борьба с пре-ступностью за рубежом.- 2001.- № 2.

Індивідуально-особистісні фактори перебувають, насамперед, у площині психічних відхилень і недоліків фізичного стану особи, досніду виховання та соціалізації.

Окремі теорії намагаються визначити соціальні фактори, інди-відуальні характеристики або специфіку комунікації. Вони приді­ляють увагу:

• поширеності в засобах масової інформації, насамперед, на телебаченні, пропаганди насильства та жорстокості, деструктив­ному впливу відеопродукції;

• розповсюдженню алкоголізму (порівняно з радянськими ча­сами фіксується збільшення виробництва і споживання алкоголю на душу населення) та наркоманії;

• укоріненню в суспільній свідомості цільової настанови на ін­дивідуальне виживання, відсутність соціальних ідеалів, певний ідеологічний вакуум у суспільстві та кризі моралі.

Ці переважно об'єктивні соціально-економічні й культурно зу­мовлені чинники, безумовно, збільшуватимуть навантаження саме на органи внутрішніх справ. До цієї групи чинників можна віднес­ти також недоліки роботи державних органів, що зобов'язані здійс­нювати профілактичний вплив стосовно осіб, які можуть вчинити насильницькі дії.

Проаналізований матеріал засвідчив, що в одних випадках осо­ба може виступати як активна, провокуюча сторона конфлікту, в інших - власними діями або бездіяльністю (унаслідок соціальних, психологічних або біологічних причин) сприяти вчиненню право­порушень стосовно своєї персони або злочину як відповідь на аг­ресію з боку іншої особи.

Поведінка жертви не може призвести до злочину сама по собі. Вона обов'язково взаємодіє з негативними обставинами, що сто­суються злочинця. Аналіз та оцінка поведінки жертви злочину є однією з кримінологічних складових механізму злочину.

Поведінка жертви до і після вчинення того, як вона перетвори-лася на реальну жертву, - складова кримінологічної і безпосередньо кримінальної ситуації, і якщо вона (ситуація) - причина злочинної поведінки, то внесок потерпілого є компонентом цієї причини.

Пояснення високої віктимізації жінок при вчиненні насильни­цьких злочинів, як справедливо вважає А. А. Глухова, варто шу­кані не у фатальній схильності всіх жінок стати жертвами, а в податному стандарті моралі, характері і стереотипах статевих

відносин, що історично склалися та домінують у сучасному су­спільстві¹.

У випадках насильства над людьми похилого віку головним психологічним фактором є зміна ролей і залежність від оточую­чих. Водночас деякі характерні риси жертви, такі, як постійні пре­тензії і скарги, також можуть сприяти жорстокості.

Крім того, вікові межі 26—50 років охоплюють найбільш актив­ну та мобільну в соціальному плані частину населення. Період високої соціальної активності пов'язаний з найбільшими емоційно-психологічними переживаннями, афективним станом та конфлік­тами особи як усередині її самої, так і із середовищем, зі зростан­ням тривоги за себе. Природно, що ці дві групи протиріч не­від'ємні одна від одної, причому в окремих людей при зростанні активності, спробах визначення свого місця в середовищі можуть загострюватися конфлікти індивідуально-психологічного та соціа­льно-психологічного характеру. У сфері міжособистісних відносин у цей віковий період найбільш гостро проявляються відсутність почуття любові, несумісність характерів, порушення подружньої вірності, пияцтво, жорстокість тощо, що зумовлюють конфлікт­ність відносин і їх загострення.

Водночас виявлена така закономірність: при підвищенні тяж­кості вчинених насильницьких злочинів помітно збільшується частка жертв, які зловживають спиртним, тобто зростає чинник пияцтва, який детермінує потерпілих у механізмі вчинення зазна­чених злочинів. Так, зловживання потерпілими алкоголем стало приводом для вчинення 8, 7% погроз убивством або заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, 6, 3% - побоїв, 12, 0% - навмисного запо­діяння легкої, 43, 7% - середньої тяжкості і 58, 7% — тяжкої шкоди здоров'ю, 87, 4% - убивств. Причому тільки потерпілі від убивст­ва, навмисного заподіяння тяжкої і середньої тяжкості шкоди здоров'ю, тобто від найбільш тяжких сімейно-побутових насиль­ницьких злочинів, характеризувалися запійним вживанням спирт­них напоїв².

Див.: Глухов А. А. Биологические детерминанты насильства над лично-стью сегодня // Насилие. Личность. Общество: Тези науч.-практ. конф.- М., 2000.-С. 41.

Див.: Кримінологія: Підручник для студентів вищих навчальних за­кладів / О. М. Джужа, Я. Ю. Кондратьєв, О. Г. Кулик та ін.; За заг. ред. О. М. Джужі- К.: Юрінком Інтер, 2002.- 416 с- С. 8-9.

Нерідко насильницькі злочини вчинюються стосовно осіб із психічними розладами. Відбувається це не тільки тому, що вони надмірно довірливі й сприйнятливі, не в змозі адекватно оцінити ситуації, що складається. Підвищена віктимність людей з відхи-леннями в психіці породжується і тим, що багато хто з них своєю агресивністю, розпочинаючи бійки і сварки, ображаючи інших, провокують їх на насильство стосовно себе. Важливо зазначити, що сам факт наявності психічної аномалії істотно перешкоджає належній соціалізації особи, її моральному вихованню, формуванню в людини необхідної стриманості й обдуманості вчинків.

Положення психології, психофізіології, психіатрії, деякі кримі­нологічні дані свідчать, що ослаблення або порушення психічної діяльності будь-якого походження спричиняє виникнення і розви­ток таких рис характеру, як дратівливість, агресивність, жорсто­кість, і водночас призводить до зниження вольових процесів, під­вищення сугестивності, ослаблення стримуючих контрольних ме­ханізмів. Ці риси перешкоджають нормальній соціалізації особи, призводять до інвалідності, заважають займатися певними видами діяльності і взагалі трудитися, що підвищує імовірність ведення антигромадського способу життя¹. Значимість зазначених фактів зростає в сучасних умовах, що характеризується загальною психіч­ною напруженістю, збільшенням кількості емоційно-стресових роз­падів, станів психічної дезадаптації.

Винною можна вважати таку поведінку жертви, у якій виявля-ється свідоме або несвідоме ставлення до результату злочинного діяння і присутні будь-які причинні фактори, що вплинули на асо­ціальну поведінку правопорушника. Про вину у віктимології мож­на говорити в тому разі, коли поведінка жертви злочину характе­ризувалася такими елементами, що сприяли виникненню злочин­ного наміру і вчиненню злочину².

Найбільш поширеним видом винної поведінки жертв насильни­цьких злочинів є їх провокаційні дії відносно особи, яка вчинила злочин, або щодо інших.

У віктимології поняття провокації трактується ширше, ніж у су-дово-слідчій практиці. З віктимологічних позицій провокацією ви-

¹ Див.: Кримінологія і профілактика злочинів.- М., 1989- С. 103. Див.: Полхбинский В. И. Криминальная виктимология.- М., 1999.-

Г 76 77.

знається така неналежна поведінка жертви, яка викликає відповідну реакцію суб'єкта, що виражається в протиправних діях. Провока­ційна поведінка потерпілого завжди перебуває у причиновому зв'язку з протиправним діянням злочинця. Для віктимології не має значення, чи передбачав потерпілий результати своєї дії чи ні, чи усвідомлював, до чого призведуть його дії, чи очікував відповідної реакції або ні. Головне в даному випадку для віктимологічних до­сліджень — виявлення всіх причиново-наслідкових зв'язків між нега­тивною поведінкою потерпілого, що має елементи провокації в ши­рокому розумінні цього поняття, і протиправним діянням особи, що спричинило шкоду, і розробка на цій основі профілактичних заходів з позицій захисту потенційної жертви від злочинної агресії¹.

У сфері сімейних відносин провокації найчастіше мають трива­лий характер і протікають у рамках конфліктних ситуацій. А дов­гостроковий неприємний вплив на психіку члена сім'ї «акумулює» у ньому ненависть і, врешті-решт, може призвести до того, що будь-який незначний інцидент породить бурхливу агресивно-насильницьку реакцію.

Водночас найбільш небезпечною у плані віктимізації особи є її агресивно-провокуюча поведінка, оскільки вона особливо тісно пов'язана з причинним комплексом розглянутих злочинів.

Агресивно-провокуюча поведінка потерпілих відіграє істотну роль у генезисі насильницької злочинності. Характерними причи­нами та умовами, що детермінують зазначену злочинність, є такі: агресивний характер потерпілого, його прагнення вирішувати про­блеми із застосуванням насильства (31, 6%), агресивно-насильни­цька поведінка потерпілого, що виявляється в образах, принижен­нях, погрозах, нанесенні побоїв або заподіянні тілесних ушко­джень (25, 0%); насильство, знущання, образи, приниження з боку потерпілого безпосередньо перед злочином (38, 2%), жорстоке по­водження потерпілого зі злочинцем або іншими особами в період їх дитинства (10, 3%).

Таким чином, жертва сімейного насильства характеризується поєднанням соціально-правових, морально-психологічних і біофі­зичних якостей, прояв яких в умовах або ситуаціях, характерних для насильницьких злочинів, зумовлює їх типову поведінку і пов'я­зані з цим явища більш, ніж для загальної маси людей.

¹ Див.: Полубинский В. И. Криминальная виктимология.-М, 1999-С. 80. 172