Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Профілактика злочинності






6.1. Поняття і система віктимологічної профілактики

Світова стратегія боротьби зі злочинністю в нашій країні пере­ходить до системного впливу на неї. Тобто, втілюються в життя комплексні програми загальносоціальних та кримінально-право-вих заходів протидії цьому негативному явищу. Вітчизняні кримі­нологи зробили вагомий внесок у результати таких розробок. Але поки що їхні зусилля спрямовані переважно на опрацювання захо­дів впливу на злочини та осіб, які їх вчиняють. Жертва ж злочину, як правило, залишається поза увагою. Як наслідок, до цього часу нема повного обліку потерпілих, а тому не вивчаються їх соціаль-но-демографічні, соціально-рольові, морально-психологічні, пси­хічні та правові характеристики, роль у генезисі злочинної поведі­нки, розмір заподіяних їм збитків тощо. Заходи віктимологічної


профілактики часто мають фрагментарний характер, а особа поте­рпілого розглядається лише як джерело інформації про злочин і злочинця та як сторона кримінального процесу.

Проте, у зарубіжних країнах із кінця 40-х років XX століття послідовно втілюється у життя ідея захисту жертв злочинів від протиправних дій злочинців та свавілля державних чиновників. Бенджаміном Мендельсоном, Гансом фон Хентігом, Генрі Еллен-бергером у той час були започатковані дослідження механізму злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних аспектів1. Вони сформулювали новий науковий напрям - віктимологію як систему знань про жертву злочину.

Виникненню віктимології сприяли такі обставини:

а) соціальні та політичні зміни, що сталися після Другої світової
війни;

б) руйнування традиційних інститутів соціальної солідарності
внаслідок урбанізації та міграції;

в) зміна ролі сім'ї у суспільстві;

г) зростання безробіття (як легального, так і прихованого);

д) зменшення гарантованих законом можливостей особи для
компенсації шкоди від злочинних посягань;

е) обмеженість традиційних моделей профілактики злочинів, спрямованих виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців 2.

Остання обставина спонукала правоохоронні органи якомога активніше використовувати можливості віктимологічної профі­лактики, головною метою якої є зниження ризику стати жерт­вою злочину. До цієї діяльності активно залучаються громадські організації, асоціації, різні спілки й комітети, клуби потерпілих тощо. Наприклад, у ФРН - це широко відоме громадське об'єд­нання «Біле кільце», у США - Національна асоціація з надання допомоги жертвам та комітет «Жінки в боротьбі з погрозами зґвалтування». На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимо-

1 Див.: Ellenberger H.Psychological rela tionships bet ween the criminal and his victim

// Revue internationale de Criminologie et de police technique.-1954; Mendelsohn B.Rape

in criminology // Justicia penal.-1940; Mendelsohn B.The victimology // Etudes internationals

de Psych-Sociologie criminalle.-1956; Hentig H., The criminal and his vitime/- New

Haven Ct.: Yale universiyy press, 1948.

 

2 Див.: Туляков В. А. Виктимология: социальньїе и виктимологические
проблеми.- О., 2000.- С. 10.


логічна асоціація, Європейський форум підтримки жертв злочинів тощо. В Україні 1997 року також був створений правозахисний центр «Ла Страда - Україна», що є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками. Головною метою центру є запобіжна ро­бота серед жінок, які збираються за кордон, стосовно того, як не потрапити в тенета секс-бізнесу і не стати жертвами торгівців людьми1.

Проблема захисту прав жертв злочинів дістала відповідне схва­лення і в Організації Об'єднаних Націй. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 року затвердила Декларацію основних принци­пів правосуддя для захисту жертв злочинів і зловживання владою. Крім тлумачення термінів «жертва злочину» та «жертва зловжи-вань владою», Декларація визначила такі головні напрями підтри­мки потерпілих:

1) упровадження в національне законодавство держав, членів ООН, міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи пра-восуддя та державної підтримки;

2) кримінально-правова реституція жертвам, їх сім'ям або утри­манцям;

3) компенсації жертвам із державних і недержавних фондів;

4) надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги з урядових, добровільних громадських та місцевих джерел2.

Більшість розвинених країн ухвалила низку нормативно-право-вих актів, спрямованих на захист прав жертв злочинів. У Європі з 1950 року щорічно 22 лютого проводиться День їх підтримки. Саме цього дня в Англії була опублікована Хартія підтримки потерпілих від злочинів. У США закон про права потерпілих від злочинів бу­ло прийнято у 1980 році. Згідно з цим законом вони мають право: одержувати всю потрібну інформацію про види допомоги; вносити свої пропозиції про розміри і форми компенсації шкоди. Жертви злочину мають право не лише на відшкодування збитків самим мийним, а й у порядку державної компенсації.

1Див.: Полиция и борьба с преступностью за рубежом (информационный сборник).- М., 1991; Квашис В. Е. Основи виктимологии. Проблеми защиты прав потерпевших от преступлений.- М., 1999; Українсько-американський регіональний семінар з правоохоронних питань у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми.- К., 2000.

2 Див.: Міжнародні акти про права людини // 36. док.- М., 1998.



У США створено Національну організацію допомоги жертвам злочинів, при Міністерстві юстиції функціонує Департамент до­помоги таким жертвам. У 1984 році було засновано Федеральний фонд допомоги жертвам для додаткового фінансування двох основ­них національних програм. Перша програма розрахована на утри­мання державних, громадських і приватних служб; друга - на за­безпечення штатів додатковими коштами для виплати потерпілим державної компенсації за шкоду, заподіяну злочином1.

Деяке просування в цьому напрямі відбувається і в Україні. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає право потер­пілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшко­дування збитків суд приймає і без наявності позову в порядку кримінально-правової реституції. Однак в умовах економічної не­стабільності та низького життєвого рівня більшості населення України такі рішення дуже рідко виконуються в повному обсязі. Подібну ситуацію могло б змінити на краще створення державного фонду для відшкодування збитків потерпілим від злочинів. Це по­силило б соціальну захищеність людини, оздоровило моральну ситуацію в суспільстві, підвищило авторитет держави та її право­охоронних органів.

Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 року законів України «Про забезпе­чення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочин­стві» та «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». У названих законах визначені не лише права й обов'язки осіб, стосовно яких здійснюються відповідні заходи безпеки, а й названі види цих заходів і порядок їх здійснення. Крім того, Ком­плексна програма профілактики злочинів на 2001-2005 роки, за­тверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 року, містить низку заходів стосовно захисту життя, здоров'я, честі й гідності особи, її майна від злочинних посягань. Програма визна­чає, що основними напрямами такої діяльності є:

- виявлення каналів незаконного обігу і крадіжок вогнепаль­ної зброї, боєприпасів і вибухових речовин із метою запобігання злочинним посяганням проти особи і суспільства, терористичним актам;

Див.: Гошовський М. І., Кучинська О. П. Потерпілий у кримінальному процесі України.- К.: Юрінком Інтер, 1998.


 

- посилення контролю за суб'єктами господарювання, що ма­ють ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

- проведення обліку житла, де проживають особи похилого ві­ку, самотні, визнані недієздатними, психічно хворі, хворі на нар­команію і алкоголізм, із метою запобігання фактам знущання над ними, незаконного відчуження їх житла;

- розроблення заходів запобігання порушенням діяльності страхових, інвестиційних, пенсійних фондів, які залучають кош­ти громадян;

- проведення паспортизації під'їздів багатоповерхових жилих будинків і гуртожитків з метою вирішення питань щодо їх охоро­ни, технічного захисту, системи термінового зв'язку постів охоро­ни з міліцією тощо.

Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 року законів України «Про забезпе­чення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та «Про державний захист працівників суду і правоохоронних ор­ганів». У цих законах визначені не лише права й обов'язки осіб, стосовно яких здійснюються відповідні заходи безпеки, а й названі види цих заходів і порядок їх здійснення.

Проблема захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, ефективного поновлення їх прав, своєчасного від­шкодування шкоди, заподіяної вчиненим злочином, як свідчать результати аналізу законодавства та практики його застосування, залишається надзвичайно актуальною.

З метою вдосконалення правового та організаційного механізму захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, Указом Президента України від 28 грудня 2004 року № 1560/2004 була схвалена «Концепція забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів». Вона визначає основні напрями забезпечення захисту законних прав та інтересів потерпі­лих, а саме: упровадження міжнародних принципів захисту закон­них прав та інтересів потерпілих, визначених Декларацією основ­них принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою (Резолюція 40/34 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листо­пада 1985 року) та Європейською Конвенцією щодо відшкоду-вання збитків жертвам насильницьких злочинів (від 24 листопада 1983 року); упровадження в новому Кримінально-процесуальному


 




кодексі України норм, які передбачають розширення процесуальних прав потерпілих відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи Я (85)11 щодо становища потерпілого в рамках кримі­нального права та процесу; розроблення закону з питань забезпе­чення відшкодування потерпілим шкоди, в якому, зокрема, визнача­тимуться умови і порядок надання їм правової, медичної, соціаль­ної і матеріальної допомоги, а також допомоги їх родичам та утриманцям, залежно від характеру і наслідків злочину, способу його вчинення, майнового стану потерпілого та інших обставин; розроблення механізму реалізації права потерпілого на відшкоду­вання заподіяної злочином шкоди; встановлення обсягів відповід­ного бюджетного призначення у загальному фонді державного бюджету; розроблення та законодавче закріплення умов та поряд­ку компенсаційної підтримки потерпілих за рахунок різноманітних форм обов'язкового та добровільного страхування; сприяння ство­ренню громадських організацій і благодійних фондів надання до­помоги потерпілим; активізація роботи щодо профілактики віктим­ної поведінки населення.

20 квітня 2005 р. № 110-р було затверджено план заходів щодо реалізації Концепції забезпечення захисту законних- прав та інте­ресів осіб, які потерпіли від злочинів, на 2005-2006 роки. Ос­новні положення зазначеного плану передбачають: підготувати проект Закону України «Про відшкодування шкоди особам, які потерпіли від злочинів»; забезпечити проведення соціологічних та кримінологічних досліджень з проблем захисту прав потерпі­лих; забезпечити інформування населення через друковані засоби масової інформації та Інтернет про причини й умови злочинності та способи захисту від злочинців, правила поведінки в екстремаль­них ситуаціях, а також надання порад щодо захисту особистого майна тощо.

На наш погляд, слід також згадати про проект Закону України «Про охорону прав жертв злочинів», який визначає охорону прав жертв злочинів в Україні як національний пріоритет, з метою за­безпечення реалізації прав жертв злочинів на життя, охорону здо­ров'я, інформацію, захист, реституцію та компенсацію, підтримку та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної полі­тики у цій сфері.

Основними завданнями цього Закону є захист прав і законних інтересів громадян, суспільства й Української держави від злочин-


них посягань, а також створення механізму протидії віктимізацн громадян.

Оскільки виникненню злочинного наміру та вчиненню злочину

здебільшого сприяють особистісні характеристики потерпілого, його поведінка і взаємини зі злочинцем, під час розроблення та реалізації запобіжних заходів мають бути враховані проблеми зниження віктимної схильності окремих осіб. Поведінка людини й окремих груп населення за своєю природою може бути віктимною, тобто ризикованою, необачною, легковажною, розпутною, прово­каційною, нарешті, небезпечною для самих себе. Тому не викликає сумніву той факт, що потенційні потерпілі також потребують про­філактичного впливу.

Віктимологічну профілактику, на наш погляд, можна визначити як систему взаємопов'язаних, організаційно забезпечених держав­них, громадських й індивідуальних заходів, спрямованих на вияв­лення та усунення або нейтралізацію чинників, які формують осо­бисту чи масову можливість стати жертвою злочину.

Залежно від цілей і завдань, віктимологічна профілактика має три рівні: загальносоціальний, спеціальний та індивідуальний.

Загальносоціальний рівень включає заходи, пов'язані з вирішен­ням соціально-економічних і культурно-виховних завдань, спрямо­ваних на усунення чи нейтралізацію факторів, що сприяють процесу віктимізації людей.

Спеціальний рівень - це здійснення державними органами, гро­мадськими об'єднаннями й окремими громадянами заходів, які ма­ють своєю спеціальною метою попередження злочинів шляхом недо­пущення реалізації віктимних властивостей окремих груп осіб (під­літків, людей похилого віку, представників окремих професій тощо).

Індивідуальний рівень охоплює профілактичні заходи стосовно осіб, які, враховуючи їх поведінку або сукупність особистіших харак­теристик, можуть із великою ймовірністю стати жертвами злочинів. Такі заходи спрямовані на підвищення захисних реакцій, а також забезпечення особистої, майнової та іншої безпеки цих громадян.

Об'єктом віктимологічної профілактики є: фактори, що форму­ють індивідуальну чи масову віктимність; обставини віктимної ситуації та процес віктимізації.

Систему суб'єктів віктимологічної профілактики становлять:

- органи державної влади й місцевого самоврядування. Вони визначають основні напрями, завдання та функції профілактичної


 




діяльності, забезпечують функціонування та реалізацію регіональ­них і місцевих програм;

- правоохоронні органи всіх рівнів. Вони забезпечують безпо­середнє здійснення заходів спеціальної та індивідуальної віктимо­логічної профілактики (особиста охорона, охорона житла, майна тощо);

- підприємства й установи різних форм власності, громадські формування та окремі громадяни.

Усі суб'єкти віктимологічної профілактики об'єднані єдиними цілями, а також інформаційними, координаційними і правовими зв'язками.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.