В Україні

Сьогодні найбільш незахищеною фігурою в кримінальному процесі є потерпілий від злочину, якому не тільки заподіюється фізична, майнова й моральна шкода, особливо внаслідок учинення насильницьких, корисливо-насильницьких і корисливих злочинів, а й цей збиток не завжди і не повною мірою відшкодовується йому в процесі слідства, суду та виконання вироку. Відповідно до чин­ного законодавства й на практиці питанню захисту прав жертв злочину в Україні не приділяється належної уваги. На жаль, ще не розроблено і не прийнято закону про охорону прав жертв злочинів. І це при тому, що Генеральною Асамблеєю Організації Об'єд­наних Націй ще 29 листопада 1985 року прийнята Декларація ос-новних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, що проголосила правовий захист кримінальних жертв од­ним із пріоритетних завдань кримінальної юстиції, забезпечення їм доступу до механізмів правосуддя на всіх стадіях кримінально-го процесу, повне відшкодування їм фізичного, майнового та мо­рального збитку у формі реституції й компенсації. У дусі цієї Декларації в багатьох розвинених країнах світового співтовариства (США, Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Гол­ландія, Австралія, Швеція та інші) прийняті спеціальні закони про захист прав потерпілих від злочинів, створені національні служби й фонди допомоги жертвам злочинів.

В Україні вживають заходів у напрямі реалізації положень Де­кларації ООН від 29 листопада 1985 року. Відповідно до чинного в Україні законодавства, потерпілий є самостійним учасником кри-мінімального процесу, наділеним низкою прав та обов'язків.

Правоохоронні органи проводять певну роботу з профілактики віктимізації населення від тяжких насильницьких, корисливо-насиль-

ницьких та інших злочинів, втілення в життя одного з основних по­ложень вітчизняного й міжнародного права - повного відшкодуван­ня потерпшим від злочинів заподіяної їм майнової, фізичної та мо­ральної шкоди. На це питання постійно звертається увага при підве­денні підсумків роботи центральних і місцевих органів та установ кримінальної юстиції. У 2004 році, порівняно з 2003 роком, відшко­дування майнового збитку, заподіяного злочинами, зросло з 71, 4 до 73%. Проводяться цільові заходи віктимологічної профілактики.

Сьогодні, на жаль, відсутні наукові методики визначення гро­шових еквівалентів завданої потерпілому фізичної, матеріальної та моральної шкоди внаслідок учинення злочину. Якщо матеріальні втрати жертв злочину можна відносно вірогідно підрахувати за низкою параметрів, які підтверджуються офіційними документами (вартість викрадених товарно-матеріальних цінностей, витрати на лікування в клініках, оздоровчу реабілітацію в диспансерах, сана­торіях, лікування вдома, фінансові витрати на похорони й ритуа­льні обряди, установку пам'ятників тощо), то грошове вираження морального збитку, заподіяного потерпілому від злочину (фізич­ний біль від тілесних ушкоджень, психічні розлади у зв'язку зі смертю близьких людей, установленням інвалідності, втратою жит­тєвих перспектив у праці, навчанні, творчості, особистому житті тощо) має бути зафіксовано у вироках судів.

У роботі із профілактики віктимізації населення істотну роль можуть відігравати індивідуальні засоби захисту від злочинних посягань (газові пістолети, електрошокери, балончики з паралізу­ючими аерозолями та інше), але нині вони не набули поширення через їх дорожнечу. При анкетуванні осіб, які потерпши від най­поширеніших і соціально значимих насильницьких злочинів (на­вмисне вбивство, навмисне тяжке тілесне ушкодження, хуліганст­во, зґвалтування, менш тяжке тілесне ушкодження, розбій, грабіж, вимагання майна), виявлено, що індивідуальні цінності самозахис­ту мали тільки окремі з них.

Реальна кримінологічна обстановка в нашій країні в період пере­ходу до ринкових відносин стає усе більше складною (табл. 4.1). У 2000 році загальний рівень зростання злочинності становив 3, 8%, а по групі тяжких злочинів - 7, 9%. Зростання злочинності закономір­но спричинило і зростання органічно пов'язаної з нею кримінальної віктимізації населення - на 9, 9%, у тому числі від тяжких злочинів -на 7, 3%. За останні вісім років (1993-2000 роки) загальна кількість

злочинів збільшилася на 31, 2%, а кількість жертв злочинів - на 84, 4% (із 38 611 до 71 197 в абсолютних цифрах). Динаміка рівня кримі­нальної віктимізації населення (на 10 тис. населення) в Україні за цей період фактично також безупинно зростає: 1993 рік - 37, 4%; 1994 рік - 50, 7%; 1995 рік - 48, 6%; 1996 рік - 48, 7%; 1997 рік -54%; 1998 рік - 56, 6%; 1999 рік - 63, 9%; 2000 рік - 71, 3%; 2001 рік -75, 6%.

Таблиця 4.1

Ступінь віктимізації населення України за окремими видами злочинів (у відсотках до загальної кількості опитаних)

¹ Див.: Аналіз кримінологічної ситуації в Україні у 2004 році.- К., 2005.-61 с.

І

Продовження табл. 4.1

Таким чином, у зв'язку зі зростанням рівня злочинності в нашій країні, активна кримінальна віктимізація населення вимагає вжиття більш ефективних заходів протидії цьому негативному явищу, які знизять ризик стати жертвою злочинних проявів, допоможуть за­своїти необхідні правила поведінки в передзлочинних та злочинних

ситуаціях, навчать елементарних правил самозахисту, у тому числі з використанням технічних засобів і методів, забезпечать правовий захист прав і законних інтересів жертв кримінального насильства, вжиття важливих заходів для втілення в життя вимог Декларації (ООН від 29 листопада 1985 року) основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою.

Рівень віктимізації відображає не тільки досвід спілкування жертв із правопорушниками, а й віктимні перцепції населення, їх відчуття особистої й соціальної безпеки, зміни в соціальній полі-тиці, політиці страхування, вплив засобів масової інформації, су­спільний настрій в цілому.

Немає потреби зупинятися на описах основних закономірностей поширення злочинності у світі. Абсолютний і відносний показник росту, відставання соціального контролю від тенденцій девіантно-сті зазначаються фахівцями в цій галузі. Практично, починаючи з 50-х років, кількість учинених злочинів у розвинених країнах по­двоюється кожних десять років зі стабільним темпом приросту від

5 до 10% за рік. Зазначена тенденція спостерігається в більшості європейських країн.

На основі даних кримінальної статистики, а також аналізу ма­теріалів преси встановлено, що найпоширенішими видами зло­чинних проявів є: обман споживачів - 40%; крадіжки (житла, дач­них ділянок, автомобілів; кишенькові крадіжки тощо) - 41%; гра-бежі - 11%, хуліганські прояви - 8%; нанесення тілесних ушкод­жень різного ступеня тяжкості - 15%; інші злочини - 14%. В 11% нипадків одні й ті самі особи тричі ставали жертвами злочинних посягань, у 22% випадків - двічі. Із загального числа жертв про­тягом п'яти років 36% осіб щонайменше один раз стали жертвою. Частка віктимізації становить приблизно (за отриманими резуль-татами) 36%.

Диференційований аналіз віктимізації в Україні засвідчив, що в селах віктимність удвічі нижча, ніж у містах за всіма видами зло­чинів.

Дослідження «проблеми страху перед злочинністю» показало, що рік у рік (з 2000-2005 роки) рівень стурбованості за свою без­пеку не знижується. У середньому по Україні кожен четвертий громадянин побоюється стати жертвою злочину.

Чим більшим є вік громадянина, тим більший його страх перед злочинністю. Що стосується місця проживання, то можна зауважити:

чим більша чисельність населеного пункту, тим вищий рівень неза­хищеності людей, значна кількість громадян уникають деяких вулиць і місць уночі, оскільки відчувають себе в небезпеці.

Як у міській, так і в сільській місцевості у жінок страх перед злочинністю вищий, ніж у чоловіків. У селах 81, 7% чоловіків спо­кійно або досить спокійно почувають себе вночі у своєму районі (у містах - 77%). У жінок це співвідношення 53 й 66, 7%, відповідно.

Отже, можна дійти таких висновків:

1. Проблема страху завжди входила в коло віктимологічних до­сліджень й у зазначеному змісті повинна розглядатися як категорія не тільки психологічна, а й віктимологічна. Це має важливе зна­чення для організації віктимологічної профілактики.

2. У суспільстві зростає страх стати жертвою. Проблема без­пеки й захисту від злочинних посягань хвилює людей не менше (а інколи - навіть більше), ніж інфляція, безробіття та зростання цін. У цілому показники тривоги населення залишаються стійкими, а регіональні відхилення характеризуються, насамперед, більше особливостями конкретної кримінологічної ситуації, ніж загаль­ними соціальними закономірностями.

3. Страх перед злочинністю варто розглядати на фоні загально­го рівня життя громадян.

Отже, стрімка зміна політичної та економічної обстановки в нашій країні, фрустрація населення та зростаюча аномія* не мо­гли не позначитися на кримінальних перцепціях і фобіях насе­лення. Крім того, відсутність довгострокових віктимологічних досліджень не могло не позначитися на якості отриманої інфор­мації. У цьому зв'язку аналіз тенденцій віктимізації в пострадян­ському просторі показує більше одиничні виміри, ніж законо­мірності: останнє вимагає застосування дорогих механізмів до­сліджень.

* Аномія (франц.- відсутність закону, організації) - соціологічне і соціаль­но-психологічне поняття, що визначає морально-психологічний стан інди­відуальної і суспільної свідомості, який характеризується розкладанням сис­теми цінностей, суперечністю між проголошеними цілями і неможливістю їхньої реалізації для більшості та ін.