Поняття, предмет, перспективи розвитку

1.1. Виникнення та розвиток кримінологічної віктимології

Історія вчення про жертв злочинного посягання сягає сивої дав­нини. Психологічні типи (жертв) знаходимо вже в стародавніх леген­дах та міфах. Старогрецький цар Фів Едіп (трагедія Софокла «Цар Едіп») - тип по особливому винної жертви, визначений сьогодні як «комплекс Едіпа» або «Едіпова вина».

Агресивний, тобто спрямований на подолання волі іншого, тип жертви з елементами некритичності описаний в біблейському сю­жеті про Самсона і Даліду. Віктимна поведінка Самсона, що харак­теризує його як невиправдано самовпевненого, який переоцінює свої можливості та сили, пізніше в науковій літературі дістала на­зву «комплекс Самсона»¹.

У біблейських притчах Авель дещо інший, ніж Едіп, тип жерт­ви: він не сприймає конфлікту, що виник зі старшим братом, лег­коважно ставиться до небезпеки, яка загрожує його життю, вияв­ляє почуття власної вини, тому не знаходить у собі сили до опору і майже внутрішньо виправдовує злочинні дії Каїна. Його поведінка («Комплекс Авеля») - об'єктивно провокуюча, хоча він цього і не усвідомлює.

Починаючи із середніх віків тема «винної» і «невинної» жертви злочину все частіше згадується в художній літературі, зокрема у тво-

Вікітімологія (лат. victima- жертва і грец. logos - учення). ¹ Див.: Франк Л. В. Виктимология и виктимность.- Душанбе, 1972.-C.8-11; Франк Л. В. Потерпевшие от преступлсния и проблемьі советской ник і пмологии.-Душанбе, 1977.-С. 17-19; Полубинскгій В. И. Криминальная викимология. Что зтотакое? - М., 1977.-С. 6.

рах Даніеля Дефо, Томаса Кинсея, Леонарда Франка, Франца Вер-феля, Федора Достоєвського, Антона Чехова, Теодора Драйзера).

У кінці XIX - на початку XX ст. тема жертви досліджується в працях фахівців кримінального права та процесу, психології та кримінології, кримінально-виконавчого права та криміналістики. Серед першопрохідників віктимологічної тематики - автор дослід­ження «Вбивство та його мотиви» Ф. Джас і А. Фейєрбах з його книгою «Документальне викладення знаменитих злочинів». Опи-суючи випадок одного із вбивств, А. Фейєрбах зазначає, що жерт-ва цього злочину «був причиною всього, що з ним сталося, і йому належить велика частина тяжкої моральної відповідальності за власне вбивство»².

Згодом створення віктимології пов'язується з іменами Ганса фон Хентіга (1888-1974) і Бенджаміна Мендельсона (1900-1998). Водночас офіційним оформленням віктимології як окремого нау-кового напряму слід вважати період з 1941 та 1947-1948 років, коли були опубліковані розроблені ними основні теоретичні положення віктимології. Установити ж вченого, якого можна було б назвати «батьком» або засновником віктимології, в її сучасному розумін­ні, - важко³.

Але ще в ранніх своїх дослідженнях Г. Хентіг наголошував на наявності тісних зв'язків між жертвою і злочинцем та їх взаємодію в процесі вчинення злочину. Вже у 1941 році була опублікована його стаття «Зауваження по інтеракції між злочинцем і жертвою». Згідно з його аргументацією, жертва злочину не повинна розгляда­тися лише як пасивний об'єкт, оскільки вона - активний суб'єкт криміналізації⁵. Досліджуючи, за значною кількістю кримінальних справ, виникнення ситуацій, він показав, що можна знайти жертву, яка піддається, сприяє чи провокує, тобто вона є одним із причи­нових факторів.

¹ Див.: Ргівман В. Д, Устинов В. С. Виктимология.- СПб.: Юрид. центр.
Пресе, 2000.-С. 18-20.

² Полубинскіш В. И. Правовьіе основи учення о жертве преступления-
Горький": ВШ МВД СССР, 1979.- С. 19-20.

³ Див.: Ривман В. Д. Криминальная виктимология.- СПб.: Питер, 2002.-

С. 23.

⁴ Див.: Непtig Н. Remarкs on the interaction of Perpetrator and

vsctim // The Journal of criminal law and criminology.-1941.- Мщд.31.

Див.: Шнайдер Г.Й. Криминология.- М., 1994.-С. 346.

Пізніше, у 1948 році, Г. Хентіг опублікував монографію «Зло-чинець та його жертва. Дослідження за соціобіологією злочинності», в якій він сформулював і розвинув принципові для віктимології положення. Злочинця і потерпілого він розглядає як суб'єктів вза-ємодіючого партнерства. У низці випадків жертва формує, виховує злочинця і завершує його становлення, вона мовчазливо погоджу-ється стати жертвою, кооперується зі злочинцем і провокує його.

У роботі розглядаються різні типові ситуації і відносини, пов'я-зані з особистістю і поведінкою жертви, різні типи жертв, які наді-лені особливою привабливістю для злочинців, а саме: вони неспро-можні до опору, є «марними» для суспільства. Це: люди похилого віку, алкоголіки, наркомани, емігранти, безробітні, іновірці, націо-нальні меншини, жінки, діти тощо. Виокремлюються також «уявні» жертви, жертви з обтяженою спадковістю, жертви, схильні стати злочинцями, тощо¹.

Згодом, у 1956 році, Г. Хентіг опублікував багатотомну працю «Злочин», останній том якої «Жертва як елемент навколишнього сві-ту» справедливо оцінюється багатьма кримінологами світу як справж-ня енциклопедія віктимологічного вчення, що вплинула на подаль-ший розвиток не тільки віктимології, а й кримінології взагалі².

Водночас засновником учення про жертву на принципово но-вому рівні, ученим, який дав їй назву, разом із Г. Хентігом, був В. Мендельсон. На відміну від Г. Хентіга, який ніколи не викорис-товував цього терміна і не виводив віктимологію за межі криміно-логії, Б. Мендельсон запропонував розглядати її як самостійну нау-кову дисципліну.

У його доповіді «Нові психосоціальні горизонти: віктимологія», ³ виголошеній на конференції психіатрів у Бухаресті (1947 рік), і -більш пізній праці «Нова галузь біопсихосоціальної науки - вік-тимологія» міститься багато основних теоретичних положень віктимології, а саме:

а) розкрито понятійний апарат, виділено окремі групи жертв;

б) уперше дано понятгя «кримінальна пара», «добровільна жерт-

Див.: Франк Л. В. Потерпевшие от преступления и проблеми советской виктимологии ...-С. 17-19.

Див.: Квашис В. Е. Основи виктимологии.- М., 1999.- С. 12.

Див.: Франк Л. В. Виктимологические иселедования за рубежом // Укреиленис законносте и правопорядка.-Душанбе, 1973.- С. 34. ' Див.: Там само-С. 153, 157.

ва», «кандидат у жертви», «жертва-провокатор», «жертва-агресор», «індекс жертвеності».

У 1975 році Б. Мендельсон опублікував монографію «Загальна віктимологія», в якій розвинув свою віктимологічну концепцію, пов'язуючи її зі створенням «клінічної» чи «практичної» віктимо-логії, до змісту поняття якої мали бути включені не лише жертви злочинів, а й жертви природних катаклізмів, геноциду, етнічних конфліктів та війн¹.

Низка ідей Г. Хентіга набула свого подальшого розвитку на пси-хологічному рівні в працях швейцарського вченого Г. Еленбергера. Значне місце у них посідають так звана природжена жертва й патало-гїчний стан, що породжують віктимологічні ситуації². Г. Еленбергер порушує питання соціальної ізоляції як найбільш важливий чинник віктимізації. Убивці-рецидивісти шукають своїх жертв переважно серед соціально ізольованих людей тому, що затрати зусиль на них мінімальні, як і пов'язана з цим ймовірність бути затриманим³.

У своїй докторській дисертації «Основні проблеми віктимоло-гії» Ф. Пааш (ФРН, 1965 рік), поділяючи основні ідеї Б. Мендель-сона, все ж вважає віктимологію окремим напрямом у криміноло-гії. У дисертаційній роботі відображені так звані передбачувані, можливі, взаємні, рецидивні жертви, жертви-посередники і жерт-ви-співучасники.

Швейцарський вчений Р. Гассер у монографії «Віктимологія. Короткі роздуми про одне нове кримінологічне поняття» докладно викладає історію розвитку віктимології, досліджує жертву на соці-ологічному, психологічному й біологічному рівнях. Третя частина праці «Профілактика» присвячена заходам захисту жертв від зло-чинних посягань⁴.

Значне місце у віктимологічних дослідженнях у західних краї-нах посідають праці Г. Шнайдера («Віктимологія», «Жертва і зло-чинець - партнери у злочині»), В. Нагеля («Про місце віктимології в кримінології»), С. Шафера («Жертва та її злочинець»), А. Фаттах («Жертва - співучасник злочину») та ін.

¹ Див.: Квашис В. Е. Указ, праця.- С. 13.

²Див.: Elleberger H. Psychologist Berichnugen Zwisichen Verbrecher and

Opfter. - 1954.-№ 4.-С. 7.

³ Див.: Шнайдер Г. Й. Указ, праця.- С. 347. ⁴ Див.: Gasser P.Victimologic.Chur, 1965.-С. 127.

¹ Див.: Франк Л. В. Потерпевшие от преступления и проблеми советской виктимологии...- С. 36-37.

Принципові теоретичні положення формулює в статті «До про-блематики віктимології» (1972 рік) Й. Заплетал (Чехословаччина). Вчений розглядає віктимологію як частину кримінології, що до-сліджує жертву, вказує на специфіку зв'язку між поведінкою жер-тви і злочинним наміром злочинця, зазначає, що віктимології ві-дома латентна, природжена (визначена) жертва.

У роботі чехословацького кримінолога І. Котларжа «Деякі дані, отримані в результаті дослідження злочинів проти моральності» (1963 рік), в якій є розділ «Особистість потерпілого як фактор зло-чинів проти моральності», автор дійшов висновку, що в цих зло-чинах роль жертви особливо значуща.

У статтях польських авторів А. Бахраха «Кримінологічні і вікти-мологічні аспекти автодорожніх пригод» (1956 рік), Б. Холиста «Роль потерпілого в генезисі вбивства» (1956 рік), А. Фріделя «Розбій у світлі криміналістики і кримінології» (1974 рік), X. Канигонського і К. Степовика «Кишеньковий злодій і його жертва» (1991 рік), «Кра-діжки автомобілів» (1993 рік), С. Пікульського «Вбивство з ревно-щів» (1990 рік) розглядаються особливості специфіки досліджува-них злочинів, «винні» і «невинні» віктимогенні схильності жертви.

У 1990 році вийшла у світ фундаментальна робота Б. Холиста з віктимології, в якій на основі використання значних соціологіч­них і психологічних даних здійснюється аналіз поведінки жертви злочину та її ролі у конкретній кримінальній ситуації.

У 1961 році в Німецькій Демократичній Республіці вийшли друком праці Л. Феікса «Боротьба зі статевими злочинами проти дітей» і «Значення віктимології в кримінальному розслідуванні на прикладі сексуальних злочинів», в одній із розділів якої наведено дані, що становлять інтерес про потерпілих-дітей. Інший німецький автор - М. Блюменталь опублікував статтю «Неповнолітні жертви і злочини проти моральності».

Слід згадати також про статтю угорського кримінолога Е. Кароя «Віктимологія - новий напрям сучасної кримінології» (1969 рік) і доповідь того ж автора та И. Віга на VI Міжнародному конгресі з кримінології в Мадриді «Роль віктимології та її значення в системі кримінальних досліджень в Угорщині, Радянському Союзі та ін­ших соціалістичних країнах», у яких учені акцентують увагу на злочинах, учинених із застосуванням насильства (1970 рік). Це да-пско не повний перелік праць віктимологічного характеру, опублі­кованих у 1960-1970-х роках.

Значну увагу віктимологічним проблемам приділяють італій-ські вчені, насамперед, проблемам надання допомоги жертвам ви-крадення, статевих злочинів, злочинів проти осіб похилого віку.

У Хорватії в межах віктимологічних досліджень були проведені вивчення, присвячені захисту дітей і неповнолітніх, які стали жерт-вами війни.

З 1973 року проводяться міжнародні конгреси, конференції, симпозіуми з віктимології: 1973 рік (Єрусалим, Ізраїль); 1975 рік (Белладжо, Італія); 1976 рік (Бостон, США); 1979 рік (Мюнстер, ФРН); 1980 рік (Вашингтон, США); 1982 рік (Токіо, Японія); 1989 рік (Загреб, Югославія).

У 1979 році в Мюнстері в період роботи III симпозіуму було утворено під егідою ООН Всесвітнє віктимологічне товариство.

На території Радянського Союзу історія віктимології як само-стійного наукового напряму розпочинається публікацією у 1966 ро-ці наукової статті «Про вивчення особистості та поведінки потер-пілого, автор якої доцент Таджицького державного університету Л. В. Франк надалі протягом багатьох років плідно працював у цьому напрямі.

Перу Л. В. Франка належать монографії: «Віктимологія і віктим-ність» (1972 рік); «Потерпілі від злочину і проблеми радянської віктимології» (1977 рік); статті: «Віктимологія як допоміжна дис-ципліна кримінології і криміналістики» (1966 рік); «Потерпілий від злочинів, вчинених рецидивістами» (1968 рік); «Неповнолітні як потерпілі і правопорушники» (1968 рік) та десятки інших публі-кацій. Він підготував докторську дисертацію, яку, на жаль, не встиг захистити.

Заслуги Л. В. Франка перед радянською (на той час) віктимоло-гією беззаперечні: він першим звернув увагу на дослідження проб-леми жертви, першим висунув ідею формування віктимології як самостійної наукової дисципліни, розробив низку віктимологічних термінів і категорій, увів їх у науковий обіг.

Практично в той же період, паралельно з Л. В. Франком, і в на-ступні роки й до сьогодення дослідженням віктимологічних проб-лем займається Д. В. Рівман. (У 1979 році він захистив докторську дисертацію «Віктимологія і профілактика злочинів», опублікував близько 140 робіт з різних віктимологічних аспектів, у тому числі монографії: «Потерпілий від злочину: особистість, поведінка, оцін-ка» (1973 рік); «Віктимологічні фактори і профілактика злочинів»

(1975 рік); «Віктимологічний аспект аналітичної роботи в ор­ганах внутрішніх справ» (1977 рік); «Віктимологія» (2000 рік) (у співавторстві з В. С. Устиновим) та «Кримінальна віктимоло­гія» (2002 рік).

Саме в останній роботі Д. В. Рівман, небезпідставно, наголошує на необхідності запровадження в рамках предмета кримінології спеціального курсу для більш глибокого вивчення та деталізації кримінологічних знань про жертву злочинів, віктимність, віктимі-зацію та віктимогенні чинники в системі детермінації окремих злочинів і злочинності загалом.

У 70-90-ті роки XX століття поряд зі значною кількістю статей, цілком або частково присвячених віктимологічним проблемам, публікуються монографії, в яких досліджуються історія і джерела віктимології, її основні положення, термінологія, понятійний апарат, науковий статус, перспективи теоретичного розвитку і практично­го використання результатів тощо. Автори цих статей: В. І. Полу-бінський («Кримінальна віктимологія. Що це таке?» (1977 рік); «Правові основи вчення про жертву злочину» (1979 рік); «Вікти­мологічні аспекти профілактики злочинів» (1980 рік); «Практичні аспекти кримінальної віктимології» (1982 рік); В. Я. Рибальська («Віктимологічні проблеми злочинності неповнолітніх» (1983 рік); В. П. Коновалов («Вивчення потерпілих з метою удосконалювання профілактики правопорушень» (1982 рік); Д. В. Рівман, В. С. Уста­нов («Віктимологія» (1998 рік); «Віктимологія» (2000 рік); Г. І. Бо-гуш та ін. («Кримінологія» (2006 рік)).

У період 1990-2000 роки захищені докторські дисертації (В. Я. Рибальська «Віктимологічні проблеми злочинності непов­нолітніх» (1983 рік); В. В. Вандишев «Теоретичні і практичні ас­пекти взаємозв'язку криміналістики і віктимології» (1989 рік)) і ди­сертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (Г. В. Скрипкін «Особистість і поводження потерпілого від на­вмисних тяжких і менш тяжких тілесних ушкоджень» (1984 рік); О. В. Лукичєв «Кримінально-правова і кримінологічна характери­стика дітовбивства» (1997 рік); А. М. Горшенков «Віктимологіч­ний аспект попереджувального впливу на злочинність у сфері ма­сової інформації» (1999 рік); Ю. С. Шафиков «Реалізація взаємо­зв'язків «жертва - організована злочинна група» у діяльності слідчих і оперативних працівників» (1999 рік); А. А. Глухова «Віктимоло­гічні фактори злочинності» (1999 рік); С. В. Надтока «Віктимоло-

гічні фактори профілактики насильницьких злочинів» (1999 рік); Є. А. Гінтовт «Зґвалтування: кримінологічна характеристика, по-передження, проблема захисту жертв» (2000 рік); Д. Р. Усманова «Кримінологічні проблеми внутрішньосімейного злочинного на-сильства» (2000 рік); А. В. Федоров «Кримінологія як приватна кримінологічна теорія і проблеми її практичного застосування» (2000 рік); А. П. Некрасов «Профілактика пенітенціарної злочин-ності» (2000 рік); М. М. Ніколаєв «Правові й організаційні аспекти забезпечення особистої безпеки засуджених до позбавлення волі» (2001 рік)) та ін. Зміст цих досліджень має для віктимології як тео-ретичне, так і прикладне значення.

Питання віктимології в останні роки розглянуто російськими ученими у таких монографіях і підручниках: «Кримінологія» за редакцією Б. В. Коробейникова, Н. Ф. Кузнецової і Г. М. Мінь-ковського (1988 рік); «Кримінологія» за редакцією І. І. Карпеця і В. Є. Ємінова (1992 рік); «Кримінологія» за редакцією Н. Ф. Куз-нецової і Г. М. Міньковського (1994 рік); «Кримінологія» за ре-дакцією В. М. Кудрявцева і В. Є. Ємінова (1995 рік). •

У Санкт-петербурзьких виданнях курсу лекцій з. кримінології. (1995 і 1998 роки) у розділі «Механізм індивідуального злочину» (автор Д. В. Рівман) є параграф «Віктимологічний аспект конкрет-ного злочину», а в однойменному підручнику, видання 1999 року, -параграф «Віктимологія».

У підручник за редакцією А. І. Боргового включено параграфи «Основи віктимологічної профілактики» (глава «Попередження злочинності») і»Віктимологічний напрямок вивчення причин зло-чинності» (глава «Соціологічний напрямок кримінології»). У на-вчальному посібнику Г. М. Горшенкова окрема глава присвячен-віктимологічному аспекту в кримінології. У сьомому розділі дво-томного «Курсу Радянської кримінології» (1985 рік), присвячено-му поняттю та природі злочинності, є відповідний параграф - «Вік-тимологічні аспекти злочинності».

Проблему становлення віктимологічної профілактики, зокрема у місцях позбавлення волі, досліджували О. М. Джужа та Є. А. Ци-буля ще у 1987 році (робота «Проблеми становлення віктимологіч-ної профілактики у виправно-трудових установах»).

Пізніше, у 1994 році, вчені кафедри кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України підго­тували та опублікували навчальний посібник «Проблеми потерпі-

лого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти)»¹. На основі аналізу літератури, зарубіжних та вітчизняних дослід-жень у посібнику дається характеристика виникнення і становлення віктимології в державі та за її межами. На прикладах з практичної діяльності правоохоронних органів визначається роль жертви в механізмі вчинення злочину, розглядається структура особи потер-пілого, розкриваються загальні та індивідуально-профілактичні за-ходи, спрямовані на усунення чинників, які сприяють віктимній по-ведінці. Автори подають низку пропозицій щодо удосконалення нормативних актів, ролі й поведінки потерпілого в генезисі злочину.

У 1998 році фахівцями цієї ж кафедри було підготовлено моно-ірафію «Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарні аспекти)»², у якій досліджено кри-мінологічні, психологічні та пенітенціарні аспекти кримінальної віктимології, зокрема її виникнення та становлення, структура особи потерпілого та профілактику її віктимної поведінки, можли-вості використання результатів дослідження зазначених проблем у діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинами та пе-нітенціарній практиці.

У подальшому розвитку віктимологічних досліджень і його понятійного апарату важливу роль відіграли праці В. О. Тулякова і, передусім, його монографія «Віктимологія (соціальні та кримі-нологічні проблеми)»^ (2000 рік). У монографії розглянуто теоре-тичні основи проблем сучасної віктимології як перспективного напряму соціально-правових досліджень, які забезпечують під-вищення ефективності протидії злочинності. Узагальнивши і проаналізувавши думки сучасних вітчизняних і зарубіжних уче-них з різних аспектів проблеми, автор сформулював низку нових положень загальної теорії віктимології і теорії поводження з жерт-вами злочинів.

Акцентуючи увагу на всебічному розвитку подальших дослід-

¹ Див.: Джужа О. М, Моисеєв Є. М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти): Навч. посіб.- К.: Укр. акад. ннутр. справ, 1994.-51 с.

" Див.: Джужа О. М, Моисеєв Є. М. Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарні аспекти): Монографія.-К.: НВТ «Правник».- Над. акад. внутр. справ України, 1998.- 84 с.

³ Див.: Туляков В. О. Виктимология (социальньїе и криминологические проблеми): Монографія.- О., 2000.- С. 3-4.

жень віктимологічної проблематики, В. О. Туляков зазначає, що гуманізація політичної свідомості в Україні припускає реальний поворот системи кримінальної юстиції до проблеми потерпілих від злочинів, оскільки сьогодні завдання якраз і полягає в поглибле-ному й детальному дослідженні й розробці основ теорії криміналь-ної віктимології, у формуванні системи наукових знань про жертву злочину з метою оптимізації соціального контролю над злочинніс-тю, гуманізації кримінальної політики і приведення українського національного законодавства у відповідність до міжнародно-право-вих стандартів у галузі захисту прав жертв злочинів¹.

У 2001 році під загальною редакцією професора О. М. Джужі вийшов друком підручник «Курс кримінології» (у двох томах), підготовлений кримінологами Національної академії внутрішніх справ України та юристами-практиками правоохоронних органів України, до якого увійшли, зокрема, два розділи: «Проблеми вік-тимології та суїцидальної поведінки» та «Віктимологічний аспект профілактики злочинів».

Пізніше, у 2002 році, вищезазначеним авторським колективом був виданий підручник «Кримінологія»³, два розділи якого також були присвячені проблемам віктимології («Кримінологічні аспекти вікти-мології та сущидології» та «Віктимологічна профілактика злочинів»).

У наступному, 2003 році, під загальною редакцією професора О. М. Джужі побачив світ навчально-практичний посібник «Кримі-нологія»⁴, підготовлений фахівцями кафедри кримінології та юри-дичної соціології Національної академії внутрішніх справ України, у якому був розділ «Проблеми віктимології та суїциду».

Нарешті, у 2004 році фахівцями зазначеної кафедри підготовле-но навчальний посібник «Кримінологія», ³ в одній з тем якого - «Вік-

Див.: Там само.- С. 3-4.

² Див.: Курс кримінології. Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / О. М. Джу-
жа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін.; За заг. ред. О. М. Джужі.- К:
Юрінком Інтер, 2001.- 352 с; Курс кримінології: Особлива частина: Підруч-
ник: У 2 кн. / М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М Мельник та ін.; За заг. ред.
О. М. Джужі.- К: Юрінком Інтер, 2001.- 480 с.

³ Див.: Кримінологія: Підручник для студентів вищих навчальних за-
кладів / О. М. Джхжа, Я. Ю. Кондратьєв, О. Г. Кулик та ін.; За заг. ред.
О. М. Джужі.- К., 2002.- 416с.

⁴ Див.: Кримінологія: Навч.-метод. посіб. / О/ М. Джужа, Є. М. Моісеєв,
В. В. Василевич та ін.; За заг. ред. О. М. Джужі.- К., 2003.- 400 с.

⁵ Див.: Кримінологія: Навч. посіб. / О. М. Джужа, В. В. Василевич, Ю. Ф. Іва-
нов та ін.; За заг. ред. О. М. Джужі- К.: Прецедент, 2004.- 208 с.

тимологічні аспекти конкретного злочину», - було розглянуто такі питання, як: питання поняття і завдання віктимології, віктимна по-ведінка та віктимологічне дослідження.

Отже, виникнення кримінологічної віктимології пов'язано з до-статньо відомим явищем в історії формування багатьох наук, коли в результаті проведених досліджень у межах окремих галузей знань накопичується такий матеріал, який під впливом суспільних потреб привертає увагу фахівців у сфері спеціальних пізнань. Саме в процесі взаємного впливу - нового дослідницького матеріалу та суспільних потреб - відбувається диференціація галузей науки або з окремих галузей знань виокремлюються нові за своїм змістом. Такий історичний процес відбувався в період становлення та роз-витку кримінологічної віктимології як окремого напряму знань про жертву злочинного посягання.

Об'єктивними факторами формування кримінологічної вікти-мології як самостійної галузі знань є:

1) потреби пізнання стану кримінальної віктимності та віктимі-зації суспільства;

2) необхідність накопичення спеціальних даних, дослідницько-го матеріалу, який дав би можливість не лише зафіксувати і пояс-нити такі факти, а й запропонувати відповідні прогнози розвитку таких процесів на майбутнє;

3) потреби у визначенні системи заходів віктимологічної про-філактики на рівні суспільства, соціальної групи чи конкретної особи.