Удк 343. 988(075) ббк 67. 408я7

© Моісеєв Є. М., Джужа О. М., Василевич В. В.,
Голосніченко Д. І., Іванов Ю. Ф., Заросинський Ю. Л.,
Кальченко Т. Л., Кирилюк А. В., Костенко О. М.,
Кулакова Н. В., Куц І. Г., Левченко Ю. О., Мой­
сеева О. Є., Піщенко Г. І., 2006
І8ВИ 966-326-182-Х? К; 0 © Видавництво «Атіка», 2006

Ідея написання посібника «Кримінологічна віктимологія» виникла не випадково. Це зумовлено тим, що віктимологія народилася на криміно­логічному матеріалі, але осмислена в новому ракурсі, з інших позицій. У даному посібнику ми намагалися змінити традиційні підходи до ви­вчення та оцінки причин, що специфічно реалізуються в явищі злочинно­сті. Новизна кримінологічної віктимології не втому, що вона «відкрила» жертву як окремий напрям у кримінології, а в тому, що запропоновано новий науковий підхід до цієї проблеми, який і надалі буде розвиватися в її рамках як самостійний напрям, галузь або окрема теорія. Це - об'єк­тивна позиція авторів, і змінити її вольовим рішенням, навіть науково обгрунтованим, навряд чи можливо.

Одним із перших теоретиків-віктимологів вважають німецького вче­ного Ганс фон Хентінга, який у 1948 році написав свою відому статтю «Злочинець і його жертва». Вчений привернув увагу до потерпілого як до визначального фактору вчинення злочину та дослідив відносини між особою, яка вчиняє злочин, та жертвою. Ця стаття поклала початок розроб­ленню теорії віктимології.

Необхідність вивчення жертви злочину була повною мірою усвідом­лена вченими тільки після Другої світової війни. У різних країнах у післявоєнний період актуальність поведінки жертв злочинів зумовила виникнення наукового напряму - віктимології.

У посібнику досліджуються праці фахівців кримінального права та процесу, психології та кримінології, кримінально-виконавчого права та криміналістики з кінця XIX - початку XX століття до теперішнього часу.

Значну увагу віктимологічним проблемам приділяють італійські вче­ні, передусім, проблемам надання допомоги жертвам викрадення, стате­вих злочинів, злочинів, учинених проти осіб похилого віку.

В Японії у 1973 році було організовано Товариство, відповідальне за інститут компенсації потерпілим.

У 1979 році було створено Всесвітнє товариство віктимології, яке кожних три роки організовує міжнародні симпозіуми.

У 70-х роках Л. В. Франк першим у СРСР опублікував праці з вік-тимології. Грунтуючись на розробках світової віктимологічної теорії, він «умів довести й обгрунтувати думку про те, що віктимологія є відносно самостійним науковим напрямом, що має теоретичну і практичну цінність.

Незважаючи на дефіцит статистичної інформації, віктимологічна проб-лематика загалом, у тому числі проблема захисту жертв злочинів, завжди викликала інтерес і привертала увагу вчених у галузі кримінального пра­ва, кримінології та кримінального процесу. Під цим кутом зору розгля­далися різні прикладні аспекти проблематики жертв, будувалася вікти-

мологічна доктрина профілактики злочинів, поступово формувалися під­ходи до вирішення питань, так чи інакше пов'язаних із проблематикою потерпілих (латентна злочинність, проблема вини, профілактика злочи­нів, види покарання, відшкодування збитку тощо). Щодо цього немож­ливо переоцінити значний внесок у розробку названих проблем науко­вих досліджень і публікацій С. Б. Алімова, О. Д. Бойкова, П. С. Дагеля, О. М. Джужі, А. І. Долгової, В. Є. Квашиса, В. П. Коновалова, Н. Ф. Куз-нецової, В. С. Мінської, О. Є. Михайлова, Є. М. Моісеєва, В. І. Полубин-ського, Д. В. Рівмана, В. Я. Рибальської, В. О. Тулякова, В. С. Устинова, Г. Й. Шнайдера, С. П. Щерби та, передусім, Л. В. Франка - засновника віктимології.

Однак комплексне вивчення проблеми кримінологічної віктимології

до цього часу не проводилося.

У посібнику досліджено поняття та предмет кримінологічної віктимо­логії, її методологія, розкрито завдання і практичне значення, структура особи потерпілого від злочину, його психологічні й моральні якості, соціаль­но-культурні характеристики, взаємозв'язок і взаємини з особою, яка вчи­нила злочин, роль жертви в механізмі злочинної поведінки, віктимологічна детермінація, а також запропоновано фактичні рекомендації для організа­ції загальної та індивідуальної профілактики потенційних жертв злочину.

Ми розглядаємо віктимологію як напрям у кримінології, але це не означає, що інші підходи не мають права на існування.

На нашу думку, розбіжності у визначенні наукового статусу віктимо­логії - не випадкові. Вони досліджувалися ще на зорі становлення, коли один із її засновників- Б. Мендельсон (1900-1998) розглядав питання про необхідність створення нової самостійної науки - віктимології, а ін­ший - Г. Хентіг (1888-1974) взагалі не використовував цю назву, апріорі розглядаючи її як напрям у кримінології.

Розвиток цих підходів свідчить, що, будучи одностайними у визнанні основних функцій віктимології, вчені розходяться у визначенні її предмета, а отже, і сфер її практичного застосування.

Питання про те, яких жертв повинна вивчати кримінологічна вікти­мологія, є, на наш погляд, важливим. «Визначити» жертву як предмет науки не можна. Можна, звичайно, віднести до предмета кримінологічної віктимології ті або інші категорії жертв, об'єднавши їх, але таке вивчення не дасть позитивних результатів, не буде ефективним.

Внесення до предмета кримінологічної віктимології всіх категорій постраждалих осіб (не тільки фізичних), які стали жертвами будь-яких обставин, робить кримінологічну віктимологію комплексною соціолого-правовою наукою, не обмеженою кримінальною сферою заподіяння шко­ди. Залишаючи за кримінологічною віктимологією право на вивчення будь-яких жертв, необхідно прогнозувати її становлення та розвиток у цій якості, не забуваючи про внутрішню суперечливість її предмета.

Отже, предметом вивчення кримінологічної віктимології, на наш по­гляд, може бути: віктимологічна характеристика жертв ^потерпілих) від злочинних посягань як на соціальному (статистичному), так і на індиві­дуальному (фізичному) рівнях, згідно з їх класифікаційними диференці­йованими ознаками і властивостями віктимності певних груп ризику; соціальні та особистісні (об'єктивні і суб'єктивні) причини й умови, які сприяють становленню потерпілих; їх роль у генезисі й механізмі злочи­ну; особистісно-ситуаційна природа взаємодії злочинця і жертви під час вчинення злочину (віктимологічна ситуація); комплекс запобіжних (про­філактичних) заходів, спрямованих на потерпілого та потенційну жертву на різних соціальних, у тому числі на індивідуальному (фізичному), рів­нях; шляхи, засоби та способи захисту і відшкодування збитків, заподія­них потерпілому (жертві) внаслідок злочинного посягання.

Наведене дає можливість визначити й обґрунтувати курс криміноло­гічної віктимології і науковий напрям у межах загальної і кримінальної віктимології. Отже, посібник «Кримінологічна віктимологія» складається з двох частин: Загальної та Особливої. У Загальній частині висвітлюють­ся такі питання, як: понятгя предмета, методологічна база дослідження, принципи, завдання і функції, історія виникнення і розвитку даного нау­кового напряму, співвідношення кримінологічної віктимології з іншими науками, поняття потерпілого (жертву) віктимності, віктимізації та їх основні характеристики, віктимологічна детермінація, прогнозування віктимної поведінки і планування запобіжних віктимізації заходів, а також віктимологічна програма щодо вирішення проблем компенсації збитків жертвам злочинних посягань.

Автори зробили спробу здійснити аналіз масової уразливості окремих соціальних, професійних та інших груп, приділено увагу кількості потер­пілих від злочинів у загальній кількості населення, окремим групам на­селення серед загальної кількості потерпілих, а також стосункам, у яких перебувають потерпілі зі злочинцем під час вчинення злочину, соціаль­ним, морально-психологічним, фізичним ознакам - з метою вирішення наукових, а головне, - практичних завдань щодо зменшення кількості жертв від злочинів.

Зважаючи на те, що кримінологічна віктимологія активно розвивається, нона освоює значну за обсягом інформацію про жертви і ситуації різних злочинів, а також у її складі формуються нові напрями дослідження. Деякі з них тільки з'явилися, інші можуть бути віднесені до частини теорії кри­мінологічної віктимології. Таким чином, в Особливій (спеціальній) частині кримінологічної віктимології автори поставили за мету визначити:

1) кримінологічну віктимологію загальнокримінальної корисливої злочинності;

2) кримінологічну віктимологію насильницької злочинності;

3) жінку як жертву злочинного посягання;

4) кримінологічну віктимологію злочинів щодо неповнолітніх (юве­нальну кримінологічну віктимологію);

5) віктимологічну характеристику та профілактику злочинів, пов'яза­них із сексуальним насильством (у її рамках - кримінологічну віктимо­логію злочинів, що посягають на статеву недоторканість);

6) кримінологічну віктимологію «фонових» явищ злочинності (бро­дяжництво, жебрацтво, азартні ігри, пияцтво, наркоманія тощо);

7) пенітенціарні аспекти кримінологічної віктимології;

8) віктимологію сімейно-побутових відносин;

9) кримінологічну віктимологію злочинів, що вчиняються з необе­режності.

Пріоритетна мета даного видання - максимальна інформативність матеріалу, майже невідомого вітчизняним дослідникам і практичним

працівникам.

У кримінологічній віктимології ще чимало питань залишаються спір­ними. Тому автори намагалися показати різні точки зору на зазначену

проблему.

Мабуть, немає необхідності доводити, наскільки знизився б рівень зло­чинності, якби вдалося виключити із кримінальної практики правопору­шення, що виникають з «вини» потерпілих, або хоча б істотно зменшити

їх кількість.

Своєрідність і певна унікальність зібраного матеріалу дають підставу сподіватися на досить широкі можливості його використання у вітчиз­няній законотворчій практиці, діяльності правоохоронних органів, нау­ково-дослідній роботі, у навчальному процесі, а також у діяльності гро­мадських і державних структур, спрямованій на захист жертв злочинних посягань.