Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Роль мотивації студента в навчанні






На успішність студента впливає також і рівень його інтелектуального розвитку, багаж знань і вмінь, з яким він приходить зі школи. Проте в дослідженні А. О. Реана був виявлений цікавий факт. Результати тестування за шкалою загального інтелекту групи студентів-майбутніх педагогів були зіставленні з рівнем їх успішності. Виявилось, що відсутній значущий зв’язок рівня інтелекту студентів із показниками успішності як із фахових предметів, так і з дисциплін загальногуманітарного циклу. Цей дивний, на перший погляд, факт отримав висвітлення також у дослідженні В. О. Якуніна та М. І. Мєшкова, які встановили іншу суттєву закономірність. Виявилось, що «сильні» і «слабкі» студенти все ж таки відрізняються один від одного, однак не за рівнем інтелекту, а за мотивацією навчальної діяльності. Для «сильних» студентів характерною є внутрішня мотивація: вони мають потребу в опануванні професією на високому рівні, зорієнтовані на отримання міцних професійних знань і практичних умінь. Стосовно ж «слабких» студентів, то їх мотиви загалом зовнішні, ситуативні: уникнути осуду і покарання за низьку успішність, не залишитися без стипендії тощо.

Результати дослідження засвідчують, що висока позитивна мотивація може відігравати роль компенсаторного фактора за умови недостатньо високого рівня розвитку спеціальних здібностей або прогалин у необхідних знаннях, уміннях і навичках студента. У зворотному ж напрямку такої компенсаторної залежності не спостерігається. Це означає, що ніякий високий рівень інтелектуальних здібностей студента не може компенсувати низьку його учбову мотивацію та безпосередньо сприяти успішній навчально-професійній його діяльності. Саме тому важливою проблемою є завдання формування професійних мотивів навчання, потреби в набуванні професійних знань, умінь і навичок. Тоді навчання надає насолоду, викликає позитивні переживання, бажання працювати.

Починати кураторові треба з вивчення мотивів вступу студентів саме до цього університету, на цей факультет. Сприятливими чинниками вибору професії є яскраво виражені професійні інтереси індивіда, його прагнення бути корисним, обов’язок соціального служіння та ін. В окремих же студентів мотивом вибору професії часто є її соціальна престижність, вплив знайомих і рідних або високий рейтинг навчального закладу тощо. Як наслідок, у цих студентів образ майбутньої професії розмитий; несформовані плани майбутнього життєвого шляху; навчальна діяльність мотивується бажанням уникнути невдач, а не мотивами успіхів. У зв’язку з цим був проведений експеримент з «екзаменом-автоматом». Студентам було запропоновано замість «відмінно» отримати оцінку «добре», замість «добре» – «задовільно», «задовільно» – «задовільно». Як результат, 77% з них погодилися на такі оцінки, тобто мотивували своє бажання захисними механізмами. Навчання для них – засіб позбавитися неприємності. При цьому важко очікувати на творчий підхід і насолоду успіхом. Людина навчається упродовж приблизно 20 років. Якщо не любити навчання, то третина життя втрачає свій сенс.

Професійна діяльність повинна набувати життєвого сенсу. Це відбувається тоді, коли людина відображає, втілює в собі цінності професійної діяльності. Коли між людиною та її справою немає розриву, лише тоді праця цілком поглинає її, вона одержує задоволення від самої діяльності. Тому й важливо, щоб студенти осмислювали свій ціннісний життєвий простір і побачили його зв’язок з обраною професією.

Розуміння важливої ролі мотивації учбової діяльності призвело до формулювання принципу мотиваційного забезпечення навчального процесу (О. С. Гребенюк). Багато психологів висловлюють думку про необхідність цілеспрямованого формування в студентів позитивної мотивації навчально-професійної діяльності, підкреслюючи складність управління цим процесом (А. К. Маркова).

Згідно останніх проведених експериментальних досліджень зі студентами було виявлено принципи й психолого-педагогічні умови забезпечення професійної мотивації їх навчання:

1. Формувати (і підтримувати) прагнення студентів виявити і ствердити себе через навчально-професійну діяльність. Із цією метою застосовують:

- ознайомлення з майбутньою професійною діяльністю, її суспільною значимістю;

- створення уявлень про професіонала з обраної спеціальності, усвідомлення ближніх (безпосередніх) і кінцевих (перспективних) цілей професійного навчання;

- складання «Образу-Я» як фахівця;

- формування ціннісних орієнтацій, що пов’язані з професійною діяльністю;

- забезпечення умов для самопізнання, самовиховання, стимулювання прагнення до самовдосконалення;

- підтримання допитливості й «пізнавального» психологічного клімату в студентській академічній групі.

Як наслідок, формується часова перспектива, ідентифікація з професійною моделлю, уявлення про себе в майбутньому в ролі виконавця професійної діяльності.

2. Допомагати (навчати) мінімізувати тривожність, невпевненість щодо професійної діяльності, приділяти увагу розвиткові професійних якостей, здібностей до саморегуляції. Ось чому психологічні служби в університетах багато важать для таких студентів.

3. Навчання набуває життєвого сенсу, якщо приносить задоволення, переживання успіху, усвідомлення свого просування вперед. Тому самооцінку треба підвищувати за рахунок успіху, а не зниженням рівня домагань.

САМООЦІНКА = УСПІХ / РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ

Над психологією мотивації надбудовується психологія свободи вчитися, бажання вчитися, потреби в набутті знань. К. Роджерс писав: «Під навчанням я розумію ненаситну допитливість, що рухає розумом людини, яка прагне опанувати все, що може почути, побачити або прочитати з теми, яка має для неї особистісний смисл».

Отже, щоб навчально-професійна діяльність була повноцінною, потрібно внутрішньо відмовитися від очікування лише винагороди за неї у вигляді позитивних оцінок. Треба одержувати насолоду від самого процесу навчання. Важливим до того ж є зв’язок розуму й почуттів. В. І. Вернадський говорив: «Навчання я розглядаю як клубок: одна нитка – розум, друга нитка – почуття. І вони завжди стикаються».

Якщо навчання не має для людини особистісного сенсу, то це схоже на механічне заучування безглуздих слів, які не мають ніякого смислу і змісту. Вони не викликають ніяких позитивних почуттів (але негативні, мабуть, так) і нічого не значать для людини. Якщо навчання перетворюється в творчість, то це особливо сприятливо впливає на емоційну сферу студента, загострює його пам’ять і увагу, викликає почуття радості й задоволення, сприяє підвищенню інтересу до пізнавальної діяльності.

Отже, необхідне особистісне залучення студента в процес навчання. Лише за такої умови навчання змінює і настанови, і поведінку студента, і особистість його загалом. Навчання повинно поєднувати логічне та інтуїтивно-творче, інтелект і почуття, ідею і смисл. Лише самостійно організована пізнавальна діяльність дає позитивні результати та забезпечує набування системи знань, умінь і навичок, а також професійне зростання особистості. Таким чином, знання стають «живими знаннями» тоді, коли є потреба в них, розумове напруження, емоційне задоволення.

Розв’язання проблеми забезпечення професійної мотивації залежить також і від викладачів:

- насичення змісту навчання інформацією, яка має значення для особистісного зростання студента як професіонала (професіоналізація знань із будь-якого предмету);

- нарощування змісту і новизни навчального матеріалу;

- надання студентам необхідної свободи (умов) для виявлення своїх творчих можливостей;

- творче ставлення самих викладачів до викладання свого предмету, інтерес до науки, їх компетентність і авторитет як особистості;

- визначення, через які мотиви студент пішов навчатися саме до цього навчального закладу (можливо, через рекламу? – «Якщо Ви не знаєте, що Вам потрібно, заходьте до нас. У нас це є!»);

- систематична діагностика реально діючих мотивів навчання студентів;

- стимулювання самоосвіти студентів, підтримування пізнавального інтересу до всього, що пов’язане з майбутньою професійною діяльністю.

4. Проблема мотивації у досліді «Candle problem»

Проблема зі свічкою або завдання зі свічкою, також відоме як проблема зі свічкою Дункера, це пізнавальний тест продуктивності, що вимірює вплив функціональної закріпленості на можливості учасника розв’язувати задачі. Тест був створений гештальт психологом Карлом Дункером та опублікований посмертно в 1945. Дункер вперше представив цей тест у своїй дисертації з проблеми вирішення завдань в Університеті Кларка.

Тест представляє учаснику таке завдання: як закріпити свічку, що горить, на стіні (пробковій дошці) таким чином, щоб віск зі свічки не крапав на стіл нижче. Щоб зробити це, можна використовувати лише:

- коробку сірників;

- коробку креслярських кнопок.

Рішення: викласти кнопки з коробки, поставити в неї свічку, використати креслярські кнопки, щоб прикріпити її (разом зі свічкою) до стіни, і запалити свічку сірником. Поняття функціонального розв’язання прогнозує, що учасник буде сприймати коробку лише як пристрій для зберігання креслярських кнопок, не одразу сприймаючи її як окрему та функціональну складову, доступну для використання у вирішенні завдання.

Багато людей, які намагалися пройти тест вигадували інші творчі, але менш ефективні, методи для досягнення мети. Наприклад, деякі намагалися прикріпити свічку до стіни без використання коробки з креслярськими кнопками, інші намагалися розтопити частину воску свічки та використати його в якості клею, прикріплюючи свічку до стіни. Жоден з методів не спрацював. Тим не менш, якщо завдання описується з наголошенням на коробку, практично всі учасники показують досягнення оптимального рішення, що є зрозумілим.

Глаксберг (1962) використав підхід 2 × 2, комбінуючи дві ситуації: чи були кнопки та сірники в середині або зовні коробок, а також, чи було запропоновано або не запропоновано грошову винагороду за швидке розв'язання завдання. Тим, кому не було запропоновано винагороди, котрих назвали нестимульованими, казали: «Ми проводимо пробну роботу з різними задачами для того, щоб вирішити, які з них найкраще підійдуть для експерименту, який ми плануємо провести пізніше. Ми б хотіли отримати норми щодо термінів, необхідних для вирішення завдання». Іншим, стимульованим, казали: «В залежності від того, як швидко Ви вирішите проблему, Ви можете отримати $5.00 або $20.00. 25% перших з тих, хто вирішив завдання, отримають по $5.00; найкращий отримає $20.00. Час є вирішальним критерієм.» (Зауважимо, що з поправкою на інфляцію, оскільки рік публікації дослідження 1962, винагороди в сьогоднішніх доларах становлять приблизно $39 і $156, відповідно). Умова, коли коробки були порожніми, виявилася легшою, ніж умова, коли вони були заповненими: більше людей вирішили проблему, а ті, хто вирішили її, зробили це швидше. За умови заповнених коробок, стимульовані учасники виконували завдання гірше ніж нестимульовані. Глаксберг інтерпретував цей результат в термінах «теорії необіхевіоризького розуму»: «високий стимул подовжує вимирання домінуючою звички, таким чином, уповільнюючи процес досягнення панування правильної звички». Пояснення з точки зору ефекту зверхвиправдання ускладнюється відсутністю головного ефекту для стимулу і через незначну тенденцію, в протилежному напрямку, за умови порожніх коробок.

Ще один спосіб пояснити високий рівень поразок за умов високого стимулу: процес перетворення завдання на конкурс з обмеженими ресурсами може спричинити середній рівень стресу у людини, який може призвести до симпатичної нервової системи, ще відомої як реакція «бий-або-біжи», охоплюючи мозок та тіло. Ця реакція на стрес відключає творче мислення та ті частини мозку в префронтальній корі, які відповідальні за вирішення проблем.

Маємо невідповідність між науковими засадами та діловою практикою. І ось що говорить наука. Перше: Нагороди, типові для 20-го сторіччя, ті самі, що ми вважаємо невід’ємною частиною бізнесу, працюють, але в гранично вузькому діапазоні обставин. Друге: Винагороди типу «якщо … тоді …» часто руйнують творчій підхід. Третє: таємниця високої продуктивності не в нагородах та покараннях, а в тому невидимому внутрішньому поштовху. Поштовху робити справу заради неї самої. Поштовху робити справу тому, що вона має значення.

І найголовніше, так, найголовніше. Ми це вже знаємо, а наука доводить це, що ми знаємо і відчуваємо. Отже, якщо ми виправимо невідповідність між науковим висновками та діловою практикою, якщо ми зможемо розвинути наше розуміння мотивації до рівня, необхідного 21-му сторіччю, якщо ми переростемо цю ліниву та небезпечну ідеологію батога та пряника, ми зможемо укріпити наші компанії, ми зможемо розв'язати багато тих «задачок із свічкою» і можливо, можливо, можливо, ми зможемо змінити світ. Розгляд справи закінчено.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.