Юридична відповідальність за порушення законодавства про державні символи України

Політичні, економічні й соціальні перетворення, які безперервно відбуваються в Україні протягом останнього десятиріччя і сьогодні ще далекі від фази свого завершення, характеризуються двома масштабними тенденціями: з одного боку, це лібералізація та демократизація усіх сфер суспільного життя й проведення відповідних правових реформ, а з іншого – загострення відносин між державою і суспільством, руйнація духовних цінностей і моральних підвалин суспільства. Інколи ці протиріччя виражаються в демонстрації неповаги до державних символів.

Державні символи – це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі, як правило, такі, що історично склалися, зовнішні, офіційно визначені, ідентифікаційні знаки конкретної держави, які уособлюють її національний суверенітет, самобутність та іноді несуть певний ідеологічний зміст.[14, c.962] Статус державних символів України визначається основним законом нашої держави – Конституцією, у ст. 20 якої, зокрема, зазначається: «Державними символами України є Державний прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України».[10, c.96] Водночас, ст. 338 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за «наругу над державними символами», санкція якої передбачає штраф до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.[11, c.413]

Об’єктом злочину є авторитет української держави, який підривається посяганням на державні символи України, так й іноземної держави. В останньому випадку заподіюється шкода авторитету Української держави у Міжнаціональному масштабі, підкреслюючи неспроможність української влади політичними та іншими засобами попередити демонстрацію неповаги до державних символів певної іноземної держави, а тим самим – і до неї самої. Способами наруги можуть бути знищення чи пошкодження прапора (герба) через його спалення, ламання, розмальовування, нанесення на прапор образливих написів, зле шаржування герба чи гімну. Обов’язковою ознакою наруги над державними символами, що тягне кримінальну відповідальність за ст. 338 КК, є публічний характер активних дій (спрямовані на публіку). При цьому винна особа може, скажімо, розмалювати прапор як у присутності інших людей, так і без них, але з подальшим винесенням такого прапора для демонстрації іншим особам.[15, c.942]

Таким чином, публічність як обов’язковий елемент об’єктивної сторони складу може виражатись у діях, що спрямовані на наругу і здійснюються:

- у присутності інших людей, які не є співучасниками злочину (наприклад, під час мітингів, демонстрацій тощо);

- за відсутності інших людей, але у спосіб, який передбачає, що це стане відомо невизначеній кількості людей (наприклад, розсилка спортивних зображень Державного Прапору, Державного Гербу чи перекрученого тексту Державного Гімну України поштою або за допомогою електронних засобів, розклеювання їх у людних місцях тощо).[15, c.462]

Безпосереднім об’єктом злочину є встановлений чинними правовими нормами порядок використання державних символів України. Але чітко визначити факт наруги не дозволяє відсутність єдиного законодавчого акта, який би регулював правила поводження з державними символами України, що негативно впливає на їх практичне застосування.

Найбільший прояв неповаги здебільшого спрямований на державний прапор. Про надання державному символу особливого значення свідчить наявність визначення разом із загальною кримінальною відповідальністю за публічну наругу над усіма державними символами підстав відповідальності за публічну наругу над офіційно встановленим або піднятим прапором іноземної держави (ч. 2 ст. 338 КК), за підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні без права на цей прапор (ст.339 КК). Саме державний прапор стає головним об’єктом вираження неповаги до держави під час проведення мітингів, демонстрацій та інших масових заходів. Відсутність єдиного законодавчого акта, який би регулював правила поводження з державними символами України, зокрема конкретно з Державним Прапором, може створити передумови для перетворення байдужого ставлення на явну неповагу до Державного Прапора України. На фоні останніх подій, які відбуваються в нашій державі, активно зростає кількість випадків неповаги до державних символів. Як наприклад, відомі випадки, коли народні депутати Верховної Ради накривали державним прапором свої робочі місця. Або під час мітингів, коли державний прапор зазвичай стає об’єктом демонстрування неповаги до держави, що проявляється у псуванні прапора або пошкодженні.

Залишається неврегульованою процедура використання державного прапору як полотна, яке покриває труну під час похоронів військовослужбовців. Дана процедура не передбачена Українським церемоніалом взагалі, і якщо прапор і застосовується у траурних цілях, то як свого роду наслідування подібному ритуалу, притаманного традиціям у Сполучених Штатах Америки. Жодний законодавчий та підзаконний акт України не передбачає ймовірність розташування державного прапору у горизонтальному положенні, а тим-більше для застелення будь-яких поверхонь тощо. Відповідно до змісту кримінально-правової норми державний прапор повинен або висіти на держаку (у приміщенні), або розвиватися на флагштоку, але немає вказівок на те, що Державним прапором можна що-небудь накривати.

Наруга над державними символами пов’язана з їх знищенням чи пошкодженням, вчинена групою осіб із хуліганських спонукань, має кваліфікуватися за ст. 338 та ч. 2. ст. 296 КК. [16, c.675]

Втім, є окремі законодавчі та підзаконні акти, які регламентують порядок використання Державного прапора, основними серед яких є: Указ Президента «Про Державний протокол і церемоніал України», Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», а також різні інструкції Міністерства оборони, пов’язані з церемоніальними актами, що здійснюються Збройними Силами України.

Міністерством юстиції розроблені проекти законів «Про Державний Гімн України» та «Про Державний Прапор України». Необхідність прийняття зазначених проектів законів обумовлена, передусім, положеннями ч. 6 ст. 20 Конституції України, відповідно до яких опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту. Беручи до уваги зазначені вимоги, зауважимо, що від часу прийняття Основного Закону Верховною Радою України 28 червня 1996 р. не було прийнято закону, котрий унормовував би відносини опису та порядку офіційного використання Державного Прапора. Дотепер лише окремі питання регулюються постановою парламенту від 28 січня 1992 р., а нині чинний Закон «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 р. містить тільки чотири статті, які затверджують слова Гімну, проте доволі поверхово регламентують відносини його виконання та порядку використання.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 20 Конституції України Державний Гімн – національний гімн на музику М. Вербицького. У проекті закону в ч. 1 ст. 2 встановлено інститут еталонної редакції Гімну у відповідній музичній редакції й тональності, а також передбачено вимоги щодо нотного матеріалу цієї редакції. Мета встановлення еталонної редакції Гімну, на наш погляд, обумовлена потребами забезпечення його уніфікованого варіанту та убезпеченя музичної редакції від довільного аранжування й вибору тональності. Згідно з ч. 2 ст. 3 законопроекту «Про Державний Гімн України» виконання Гімну має відповідати тексту та еталонній редакції, затвердженим цим Законом. У проекті також зазначається відповідальність та розкривається зміст наруги – спотворення та перекручування слів, підміна слів Гімну, спотворення музичної редакції з метою прояву неповаги та принизливого ставлення до Гімну (ч. 1 ст. 9 проекту). Вочевидь, конкретизація вимог має забезпечити відповідальне ставлення окремих осіб, зокрема музикантів та співаків, до текстів та музичного супроводу своїх творів і запобігти вірогідності настання негативних наслідків для визначеного кола осіб.

У свою чергу, норми ст. 1 та 4 проекту Закону «Про Державний Прапор України» не лише відтворюють положення ч. 2 ст. 20 Конституції стосовно синього та жовтого кольорів стягу, але й визначають співвідношення ширини прапора до його довжини, розмірів древка та висоти флагштоку.

Водночас, частини 2 та 3 ст. 11 проекту Закону «Про Державний Прапор України» вказують на можливість використання тільки офіційного зображення Державного Прапора, а його відтворення здійснюється з обов’язковим додержанням вимог, встановлених цим Законом. Даний законопроект також розкриває зміст поняття «наруга» як знищення чи пошкодження Державного Прапора, зривання, карбування на ньому непристойних написів, зображень, паплюжать Державний Прапор, чи інше його використання у спосіб, що виражає зневажливе, цинічне ставлення до Прапора, кепкування над ним як державним символом (ч. 1 ст. 19 проекту).

Але й зазначені законопроекти містять певні недоліки. Так, наприклад, у проекті Закону «Про Державний Прапор України» зазначено, що прапором можуть вважатися тільки полотнища зі співвідношенням ширини до довжини 2: 3. Тобто, якщо співвідношення складатиме 4 до 7, таке полотнище не буде вважатись Державним Прапором.

Отже, зазначимо також, що більш глибоке визначення законодавцем змісту самого діяння, його розлоге тлумачення має практичну цінність для правоохоронних органів та суду. Проте наявність кримінальної відповідальності за публічну наругу над державними символами та визначення у ч. 1 ст. 2 КК єдиної підстави кримінальної відповідальності, а саме вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, дозволяє нам визнати доцільність розкриття змісту об’єктивної сторони складу злочину безпосередньо у положеннях КК, а не у законах, які декларують ознаки та порядок використання державних символів.