Фонди як джерело забезпечення страхового захисту

Наявність елементів ризику, які супроводжують суспільне виробництво, підприємницьку діяльність в умовах розвитку ринкової економіки та життя окремих громадян, створює потребу в попередженні можливих ризиків, відшкодуванні і зменшенні можливих негативних наслідків. Таку потребу можна задовільнити шляхом здійснення страхового захисту. Економічний зміст категорії «страховий захист» формують взаємовідносини між людьми з приводу забезпечення стійких гарантій захисту їх майнових інтересів.

Необхідність страхового захисту визначається такими аспектами:

- економічний аспект страхового захисту пояснюється необхідністю організації суспільних відносин, які базуються на мобілізації та використанні фінансових ресурсів на відшкодування збитків з метою забезпечення безперервного процесу суспільного відтворення;

- з позиції природних інтересів людства страховий захист виник як засіб збереження матеріального добробуту в разі настання непередбачуваних ситуацій або випадків, з метою розподілу збитків, завданих окремим громадянам, між багатьма членами суспільства, задля зменшення втрат потерпілих;

- соціальна потреба страхового захисту зумовлена необхідністю вирішення соціальних питань у суспільстві для захисту особистих інтересів громадян;

- в юридичному аспекті організація страхового захисту як цивільно-правових відносин здійснюється відповідно до чинного страхового законодавства та договору страхування;

- міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавчих актах різних країн з метою забезпечення страховикам та страхувальникам достатніх фінансових гарантій.

Отже, страховий захист- це сукупність економічних відносин, пов’язаних із попередженням, подоланням або зменшенням негативного впливу несприятливих подій (ризиків) і відшкодування їх наслідків з метою забезпечення безперервного і безперебійного суспільного виробництва, фінансової стабільності держави, її сталого економічного розвитку і загального добробуту.

Страховий фонд нерозривно пов’язаний з суспільним відтворенням, є його обов’язковим елементом і виступає як економічний метод відновлення продуктивних сил, що руйнуються стихійними силами природи або нещасними випадками.

У суспільній практиці розрізняють три основні форми організації страхового фонду:

1) фонд самострахування (або його модифікації – фонди риску);

2) централізований резервний страховий фонд;

3) страховий фонд страховика.

Під самострахуванням розуміється створення в децентралізованому порядку відособленого фонду кожним суб’єктом господарювання окремо за рахунок щорічних відрахувань чистого прибутку в розмірі, передбаченому в його статутних документах. Особливе значення мають страхові фонди для сільськогосподарського виробництва, оскільки воно тісно пов’язане з кліматичними і природними умовами і більшою мірою, чим промисловість піддається дії стихійних сил (створюється фонд в натуральній і грошовій формі).

Основними недоліками самострахування є:

- нераціональна і дорога форма страхового захисту;

- відволікання значних фінансових ресурсів із виробничого процесу для формування страхового фонду;

- потреба в забезпеченні кваліфіккованого управління резервними

фондами.

Централізований резервний страховий фонд утворюється за рахунок загальнодержавних ресурсів. Призначення цього фонду полягає в забезпеченні відшкодування збитків та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у разі великомасштабних катастроф, аварій і стихійних лих. Формується в грошовій і натуральній формі. Прерогатива розпоряджатися ними належить уряду.

Централізований резервний страховий фонд містить:

- стратегічні запаси держави у вигляді продукції, палива та інших матеріальних ресурсів, які знаходяться в підпорядкуванні спеціалізованого відомства Кабінету Міністрів – Державного матеріального резерву;

- резервний фонд державного бюджету та оборотну касову готівку Державного бюджету України, які перебувають у розпорядженні уряду;

- резервні фонди місцевих бюджетів, оборотну касову готівку та вільні залишки бюджетних коштів місцевих бюджетів, які перебувають у розпорядженні органів місцевого самоврядування.

Також держава формує фонди державного соціального страхування, як самостійної галузі страхування, з метою державного фінансового забезпечення системи соціального захисту, досягнення соціальної стабільності. Такі страхові фонди організовують шляхом мобілізації обов’язкових страхових внесків фізичних та юридичних осіб з метою забезпечення їх у разі тимчасової непрацездатності, безробіття, старості, малозабезпеченості тощо.

Страхові фонди страховика формуються спеціалізованими установами – страховими компаніями і набувають особливої ваги у ринковому середовищі. Така форма створення страхового фонду як страхування, – істотно відрізняється від розглянутих вище форм. При цьому методі фонд створюється за рахунок страхових внесків учасників страхування (підприємств, установ, організацій, окремих громадян тощо) і витрачається по цільовому призначенню: на відшкодування збитків від стихійних лих і виплату страхових сум тільки учасникам страхового фонду. Також джерелом формування страхового фонду є доходи від інвестиційної діяльності страховика, тому що мобілізовані ресурси у страховому фонді страховика є суттєвим джерелом інвестицій в економіку.

Формування фонду здійснюється в грошовій формі в децентралізованому порядку, оскільки страхові внески сплачуються кожним страхувальником, а виплата страхового відшкодування і страхових сум постраждалим страхувальникам здійснюється на основі певних правил, обумовлених в договорі страхування. Організація відносин між учасниками страхового фонду здійснюється страховими компаніями.