Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Міжбюджні відносини
|
|
При наданні суспільних послуг громадянам органи управління різних рівнів взаємодіють між собою, встановлюють, які саме послуги і ким надаються, за рахунок яких коштів вони фінансуються і хто несе відповідальність за їх надання. Такі взаємовідносини прийнять називати міжбюджетними.
Бюджетним кодексом України дається таке визначення: « Міжбюджетні відносини – це система фінансових відносин, що формуються між державою, АРК і місцевим самоврядуванням в процесі забезпечення ресурсами відповідних бюджетів для виконання функцій, передбачених Конституцією України і законами України».
Таким чином, суб’єктами міжбюджетних відносин є центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування різних рівнів. В залежності від рівня органів управління які є суб’єктами міжбюджетних відносин виділяють вертикальні та горизонтальні міжбюджетні відносини.
Вертикальні міжбюджетні відносини виникають між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також між органами місцевого самоврядування різних рівнів.
Горизонтальні міжбюджетні відносини – це міжбюджетні відносини між органами місцевого самоврядування одного рівня. В Україні застосовуються лише вертикальні міжбюджетні відносини.
Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення витрат, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, і бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
З метою вдосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні, Бюджетним кодексом України відрегульовані, перш за все, такі питання:
· здійснено розмежування витрат між ланками бюджетної системи і відповідальності органів влади за їх здійснення (ст.84, 86);
· визначено, що витрати на державні програми соціального захисту і соціального забезпечення населення повинні фінансуватися за рахунок коштів державного бюджету (ст. 102);
· місцевим органам влади надано право самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
· види доходів місцевих бюджетів розмежовані на ті, що враховуються і ті, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (гл.14);
· встановлений прозорий, достатньо об’єктивний порядок розподілу міжбюджетних трансфертів і диференціацію трансфертів по конкретних напрямах і видах (ст.98).
У міжбюджетних відносинах важливу роль відіграють міжбюджетні трансферти. Міжбюджетні трансферти - це кошти, які безкоштовно і безповоротно передаються з одного бюджету іншому.
Механізм регулювання міжбюджетних відносин базується на використанні фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, як певного рівня соціальних послуг у розрахунку на душу населення, надання яких гарантується державою виходячи з наявних фінансових ресурсів та визначеного обсягу міжбюджетних трансфертів.
Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості розраховується шляхом ділення загального об’єму фінансових ресурсів, що направляються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг.
Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коректуються коефіцієнтами, які враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від:
· кількості населення і споживачів соціальних послуг;
· соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних і інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць.
Коригувальні коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Якщо прогнозні доходи відповідного бюджету будуть недостатніми для фінансування розрахункового обсягу видатків, обчисленого із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригувальних коефіцієнтів, такому бюджету передбачається надання міжбюджетних трансфертів.
Існують такі види міжбюджетних трансфертів:
· дотація вирівнювання;
· субвенція;
· кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;
· інші дотації.
У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:
1) дотація вирівнювання бюджету АРК, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського підпорядкування АРК і міст обласного значення;
2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;
3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання пільг, встановлених державою;
4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;
5) інші субвенції.
У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання і субвенцій окремо для бюджету АРК, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва і Севастополя, міст республіканського підпорядкування АРК, міст обласного значення та районних бюджетів. Окремо затверджуються обсяги коштів, які передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів.
Таким чином, в основі системи міжбюдетних відносин лежать:
· розмежування видатків бюджетів відповідно до розподілу повноважень між державною владою і місцевим самоврядуванням;
· забезпечення бюджетів доходами, достатніми для виконання покладених на них завдань;
· підтримка «бідних» у фінансовому розумінні територій (і відповідних бюджетів);
· вилучення коштів у відносно «багатих» у фінансовому розумінні територій (і відповідних бюджетів);
· різні форми взаємовідносин, що виникають у процесі виконання бюджетів (векселі, взаємозаліки, бюджетні позички тощо).
В цілому система міжбюджетних відносин повинна забезпечувати:
· економічну ефективність – створення довготермінових стимулів для органів дежавної влади та місцевого самоврядування проводити структурні реформи, підтримувати конкурентне середовище, сприятливий інвестиційний та підприємницький клімат, сприяти зростанню доходів населення й економічному розвитку відповідних територій;
· бюджетну відповідальність – управління суспільними фінансами від імені та в інтересах населення при максимально ефективному використанні податкових та інших ресурсів відповідних територій для надання суспільних послуг, прозорості і підзвітності бюджетно-податкової політики, збалансованості всіх стадій бюджетного процесу, підвищення взаємної відповідальності органів влади різних рівнів при розробці й проведенні бюджетної політики;
· соціальну справедливість – вирівнювання доступу громадян до основних суспільних послуг і соціальних гарантій незалежно від місця їх проживання;
· політичну консолідацію - досягнення суспільної згоди у питаннях розподілу між органами різних рівнів фіскальних повноважень, створення умов для ефективного виконання органами влади і місцевого самоврядування своїх функцій, сприяння розвитку громадянського суспільства;
· територіальну інтеграцію – забезпечення єдності бюджетно-податкової системи, запобігання виникненню і пом’якшення диспропорцій регіонального розвитку, зміцнення територіальної цілісності країни.
7 .4. Бюджетний процес і його учасники
Організація бюджетного процесу в Україні регламентується Бюджетним кодексом України, рішеннями Верховної Ради та місцевих рад народних депутатів та їх виконавчих органів.
Бюджетний процес – регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, складанням і розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.
Бюджетним кодексом України визначені такі стадії бюджетного процесу:
1) складання проектів бюджетів;
2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;
3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.
Під стадіями бюджетного процесу розуміють перелік заходів, що охоплюють розробку, виконання і оцінку ефективності використаних коштів. При цьому повинні бути враховані середньострокова і довгострокова перспективи, встановлений зв’язок із загальними цілями соціально-економічного розвитку.
За своїм змістом бюджетний процес охоплює: визначення фінансової і бюджетної політики, розробку управлінських стратегій, оцінку потреб, пріоритетів і можливостей бюджету, який узгоджується з певними підходами, оцінку ефективності проекту тощо.
Усі стадії бюджетного процесу повторюються систематично щорічно. Бюджет складається та затверджується на рік, що має назву бюджетного року або бюджетного періоду. В Україні він співпадає з календарним роком (у Великобританії, Канаді, Японії він починається з 1 квітня; в Італії - з 1 липня; в США – з 1 жовтня; у Франції, Бельгії, Швейцарії – співпадає з календарним роком).
Перші три стадії бюджетного процесу складають бюджетне планування.
Бюджетне планування – це комплекс організаційно-технічних, методичних заходів із визначенням доходів та видатків бюджетів у процесі їх складання, розгляду та затвердження.
У процесі бюджетного планування виконуються такі завдання:
· визначення реального розміру доходів, що підлягають мобілізації в бюджетному періоді;
· обгрунтованність та визначення розмірів бюджетних видатків за кожним напрямком (відповідає принципу науковості бюджетного планування);
· збалансованність бюджетних показників.
На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит і оцінка ефективності використання бюджетних коштів.
У бюджетному процесі на всіх його стадіях задіяні учасники бюджетного процесу, якими є органи і посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями. Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов’язки учасників бюджетних правовідносин, які регулюються спеціальними законами.
Основними учасниками бюджетного процесу є Президент України, органи законодавчої (представницькою) і виконавчої влади, Національний банк України, органи державного фінансового контролю.
Для здійснення програм і заходів, що проводяться за рахунок коштів
бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
Бюджетне асигнування – повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.
Бюджетне зобов’язання – будь-яке здійснення відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогчних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або в майбутньому.
За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються
на головних розпорядників бюджетних коштів і розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головні розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. Бюджетне призначення – повноваження, надане головному розпорядникові бюджетних коштів законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та тимчасові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.
Кошти бюджету, які отримують фізичні та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів. Бюджетна установа не має права здійснювати позичання або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам.
Розпорядник коштів ІІ ступеня - бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов`язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл виділених асигнувань для переказу розпорядникам ІІІ ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одерувачам або одержувачам, діяльність яких координується через них.
Розпорядник коштів ІІІ ступеня – бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл виділених асигнувань безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:
1) за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний
бюджет України, - органи в особі їх керівників, уповноважені відповідно
Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів
України забезпечувати їх діяльність, а також міністерства, інші центральні
органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд
України та унші спеціалізовані суди; установи та організації в особі їх
керівників, які визначені Конституцією України або входять до складу
Кабінету Міністрів України;
2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної
Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що
забезпечують діяльність Верховної Ради АРК та Ради Міністрів АРК, а також
міністерства та інші органи влади АРК в особі їх керівників;
3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими
бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих
органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь,
відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних
адміністрацій, виконавчих органів рад.
Функції головного розпорядника бюджетних коштів:
1) розробляє план своєї діяльності згідно до завдань, виходячи з
необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних
коштів;
2) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису і бюджетні
запити, що містить пропозиції з відповідними обгрунтуваннями щодо
обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний
бюджетний період, і подає їх Міністерству фінансів України чи
місцевому фінансовому органу;
3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про
Державний бюджет чи рішенні про місцевий бюджет, доводить до
розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних
коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління
бюджетними асигнуваннями;
4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня;
5) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих
розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами
бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;
6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних
коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує
ефективність використання ними бюджетних коштів.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Що являє собою бюджет як економічна категорія?
2. Які характерні ознаки бюджетних відносин?
3. Які функції виконує бюджет?
4. У чому виражається матеріальний зміст бюджету?
5. Що відбивається в поняттях «бюджетний устрій» і «бюджетна система»?
6. Які основи бюджетного устрою?
7. Назвіть і охарактеризуйте принципи бюджетної системи.
8. Які Ви знаєте види бюджетів?
9. Які ланки включає бюджетна система України?
10. Як і в яких формах організовані міжбюджетні відносини в Україні?
11. Що таке бюджетний процес і хто є його учасниками?
12. Як поділяються розпорядники бюджетних коштів за обсягом наданих
їм прав?
13. Хто є головними розпорядниками бюджетних коштів?
14. Назвіть функції головного розпорядника бюджетних коштів.
|
|