Сучасні орфографічні правила української мови

Нині чинним є четвертий український право­пис, на основі якого розроблено орфографічний словник.

Літерний запис загальновживаних слів у по­відомленні повинен бути тотожним їх поданню в орфографічному словнику.

Як нормативну базу не слід використовувати діаспорні орфографічні словники, оскільки вони в багатьох позиціях суперечать прийнятим нормам четвертого правопису.

Між першим — третім і четвертим правописами існує певна кількість суттєвих відмінностей у напи­санні загальновживаних слів. Це пов'язане з тим, то попередня система правил була підлаштована під орфографічні норми російської мови. Сучасний же, четвертий, правопис відповідає особливостям саме української мови і порівняно з попередніми, має дея­кі відмінності. Перелічимо найважливіші з них.

1. В український алфавіт введена літера «г». Відповідно, в орфографічному словнику змінило­ся написання частини слів, які раніше передавали звук «і» за допомогою літери «г». Тому редакторо­ві доцільно всі сумнівні слова, шо мають у своє­му складі літеру «г», перевіряти за вказаним вище орфографічним словником. Не рекомендуємо ви­користовувати для перевірки інші, незатверджені відповідними організаціями словники, де перелі­чено слова з літерою «г».

При літерних нумераціях цю літеру редакторові також слід уводити в нумерацію.

2.Слова, до складу яких входить два прикмет­ники і які називають географічний об'єкт, потрібно писати також разом (Східноєвропейська рівнина).

3.Упорядковано ідеологізоване вживання ве­ликої літери, зокрема в назвах найвищих міжна­родних і державних посад, державних, партійних, профспілкових та громадських установ (великою пишуть лише першу літеру в першому слові). Винят­ки зроблено для назв найвищих державних установ України (Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України). Відтепер з великої літери пишуть також назви релігійних книг (Біблія, Коран), свят (Великдень, Різдво) тощо.

Лише у випадку відсутності слова в орфогра­фічному словнику контроль орфографічної пра­вильності його написання слід здійснювати за пра­вилами орфографії.

Редактор повинен завжди надавати перевагу словнику, оскільки правила, як відомо, не завжди враховують усі мовні реалії, а тому мають винятки. Та й, застосовуючи правила, редактор, як і будь-хто, також може помилитися.

Редактор не повинен сприймати правопис як щось застигле й незмінне. Так, зараз готують до за­твердження наступний (п'ятий) правопис. Тому в роботі редактор постійно повинен враховувати ди­намічність правопису.

Редактор повинен стежити за змінами в правописі.

Крім того, звичайно, бажано, щоб редактори як кваліфіковані мовці-практики подавали свої пропо­зиції щодо вдосконалення правописних норм у від­повідні комісії Національної академії наук України.