Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Недоліки 4 страница




Психологічні особливості великих стихійних груп

Особливим різновидом великих соціальних груп є короткочасні об'єднання багатьох осіб, часто з різними інтересами, які збираються разом і демонструють спільні дії. У таких тимчасових об'єднаннях часто опиняються пред­ставники інших великих організованих груп: класів, на­цій, професій, вікових категорій тощо. Вони можуть бути кимось організованими, але здебільшого виникають сти­хійно. Такі групи не завжди чітко усвідомлюють свою ме­ту і нерідко діють дуже активно. У них легко приживають­ся і поширюються різні масові явища: чутки, паніка та ін. Традиційно великими стихійними групами вважають ма­су, публіку, аудиторію, натовп.

Маса. Нею вважають велику кількість людей, яка за своєю структурою не є соціальною організацією. Попри те, у діях маси простежуються певною мірою чіткі і продума­ні завдання,тактика.

Маса більш-менш стабільне чисельне утворення, яке не має чіткої структури, але за певних умов може характеризуватися від­носною однорідністю поведінки індивідів.

У такому різнорідному утворенні вживаються і зіштовхуються часто навіть полярні інтереси, що робить йо­го нестійким.

Маса може виявитися і достатньо організованою, коли певні прошарки населення свідомо збираються на якусь акцію: маніфестацію, демонстрацію, мітинг.

Публіка. Вона також є однією з форм стихійного угруповання. Як правило, цим поняттям означують велику гру­пу людей на трибуні стадіону, у глядацькій залі та ін.

Публіка (лат. publicus всенародний, громадський) коротко­тривале зібрання людей для спільного проведення часу у зв'язку з якимось видовищем.



Соціальна психологія груп і міжгрупової взаємодії


Публіку завжди об'єднує певна мета, що робить її більш керованою. Водночас на типологію її поведінки по­ширюються закони маси.

У замкнутому просторі, наприклад у лекційній залі, публіку трактують як аудиторію.

Аудиторія. Характерною особливістю цього об'єднан­ня людей є взаємодія з комунікатором у процесі сприйман­ня мовного повідомлення.

Аудиторія (лат. auditor слухач і auditorium приміщення, де виголошують промови, читають лекції) група людей, яка сприймає повідомлення.

Межі аудиторії не жорстко окреслені, а навпаки — до­сить рухомі. Тому як груповий організм вона розрізнена, анонімна, а отже легко піддається навіюванню. Різні ауди­торії неоднаково піддаються такому способу впливу, як за­раження, що залежить від загального рівня самосвідомості особистостей, які її утворюють. Відносини аудиторії із дже­релом інформації (не лише засобами масової комунікації, а й чутками) можуть розвиватися, припинятися і поновлю­ватися. Збереження стабільності аудиторії, розширення її складу сприяє успішному формуванню громадської думки.



Натовп. Це велике тимчасове об'єднання людей є прикладом стихійної масової спільноти, одностайні дії учасників якої зумовлені певним зовнішнім стимулом та спільним емоційним станом.

Натовп відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збуджен­ня і об'єднані безпосередньою просторовою близькістю та загаль­ним об'єктом уваги.

Не маючи спільної для всіх усвідомлюваної мети, натовп здійснює сильний психологічний тиск на індивідів. Перші дослідники цього феномену (Г. Лебон. Г. Тард. 3. Фрейд та ін.) вважали його ірраціональною, сліпою і руйнівною силою, якою владарюють не усвідомлені імпульси, зара­ження, наслідування та навіювання. Психологічні ознаки цього утворення вони вбачали у «колективній душі», «со­ціальному розумі», «колективній волі». Особливість на­товпу, на думку дослідників, полягає в тому, що, вбираю­чи в себе різнорідні та випадкові елементи, він завжди діє як психічна цілісність. Тому не кожне скупчення людей є натовпом. Для цього потрібна єдина спрямованість їхніх думок і емоцій, сформована під впливом конкретного збу­джувального мотиву. Ці висновки спиралися на дослід­ження поведінки натовпу часів Великої французької рево-


Психологія великих соціальних груп і масових явищ



люції та Паризької комуни, але чимало їх не втратили сво­єї актуальності дотепер.

Нині феномени «масовості» виявляють себе у різних сферах соціального буття (розвиток засобів масової інфор­мації, урбанізація, інтенсифікація міграції населення і контактів між людьми різних країн, зростання чисельнос­ті різних формальних і неформальних об'єднань). З поши­ренням масових явищ та угруповань розгортається пошук засобів управління ними. Таке завдання ставили перед со­бою і перші дослідники натовпу, вважаючи можливим пе­ретворення його на організовану спільноту шляхом впро­вадження порядку. Заперечення чи відмова від порядку в його психологічному сенсі, на їх погляд, є передумовою ви­никнення натовпу. Непіддатні його впливу лідери, вожді, еліта (індивідуальності). Тому вони здатні, хоча б частково обмежити натиск цієї сили, привнести в її поведінку орга­нізованість і порядок.



Досить цікаві спостереження й оцінки з цього приводу зробив Г. Лебон, який вважав, що несвідома діяльність на­товпу замінила собою свідому діяльність індивіда. З цим пов'язане твердження вченого про маси як соціальний фе­номен, про здатність індивідів розчинятися у масі під впливом навіювання. Відповідно моделлю поведінки вож­дя мас є гіпноз (гіпнотичне навіювання). На цих засадах ґрунтуються міркування дослідника щодо природи натовпу:

— натовп — не скупчення людей на одному просторі, а специфічна їх сукупність, що має психічну подібність;

— індивід діє свідомо, а маса, натовп — несвідомо, оскіль­ки свідомість є індивідуальна, а несвідоме — колективне;

— натовп — консервативний феномен. Результатом його революційних домагань є реставрація того, що він спочатку намагався зруйнувати. Адже для тих, хто перебуває у гіпно­тичному стані, минуле значущіше, ніж сучасність;

— масам необхідна підтримка вождя, який їх полонить своїм гіпнотичним авторитетом, а не аргументи розуму чи сила;

— пропаганда (або комунікація) має ірраціональну
основу.

У звичайних умовах люди діють внаслідок своїх пе­реконань. Наявність критичного розуму, непереконаність кикористання гіпнотичного пропагандистського навію-наїшя можуть зупинити або не допустити ці дії. Тому адресована масам пропаганда повинна базуватися на прин­ципах навіювання (використовувати енергійну, образну міщу, алегорії, прості та владні формулювання);


374 Соціальна психологія груп і міжгрупової взаємодії

— для ефективного управління масами, натовпами політика повинна спиратися на вищу ідею, яку вселяють у
свідомість людей. Результатом такого навіювання є пере­
творення ідей на колективні образи, які й спрямовувати­
муть колективні дії.

Ці ідеї базувалися на уявленнях про приховані від сві­домості якості індивідів, які відкриваються та починають домінувати, коли вони збираються разом. Йдеться про те, що кожен окремий індивід є розумною і свідомою істотою, проте, перебуваючи у масі, стає здатним на будь-які не­властиві людині вчинки. Саме тому, вважав Г. Лебон, на­товп можна розглядати як соціальну тварину, що зірвала­ся з ланцюга, як сліпу силу, здатну зруйнувати творіння століть.

Прихильники теорії «психологія мас» вважають, що в натовпі зникають усі розбіжності між індивідами, і вони мають змогу виявляти свої прагнення та пристрасті.

Г. Лебон виокремлював такі найголовніші характерис­тики натовпу:

а) зрівняння всіх (зведення людей до одного рівня психічних проявів та поведінки). Наслідком цього є однорід­ність натовпу, що пояснюється ідеєю колективного несві­домого: у натовпі люди керуються лише несвідомими уявленнями, однаковими для всіх, а уявлення на рівні свідомості, що визначають індивідуальні розбіжності між людьми, пригнічуються та зникають;

б) за інтелектом натовп значно нижчий, ніж індивіди,
що його утворюють. Він схильний до швидких переклю­
чень уваги, легко та некритично сприймає будь-які чутки,
піддається впливу гасел, закликів лідерів;

в) у натовпі людина здатна на акти насильства, жор­
стокості, вандалізму, до яких за інших умов не вдалася б;

г) висока емоційність та імпульсивність натовпу. Вони
зумовлені дією таких механізмів:

— анонімність натовпу. Участь у скупченні багатьох людей створює в індивіда почуття сили, могутності, непе­реможності. Водночас анонімність (знеосібність) натовпу породжує анонімність індивіда, наслідком чого є почуття особистісної безвідповідальності, оскільки кожен вважає, що будь-які дії будуть віднесені до натовпу, а не до кожно­го окремо;

— зараження. Зумовлює розповсюдження єдиного психічного стану серед індивідів, що опинилися в натовпі;

— навіювання. Спрямовує поведінку натовпу, прояв­ляється у некритичному сприйнятті індивідом стимулів


Психологія великих соціальних груп і масових явищ



та закликів до дій, здатності до вчинків, які суперечать його свідомості, характеру, звичкам. Люди у натовпі од­наково здатні проявляти як агресію, так і захоплення.

Психологія натовпу ґрунтується на протиставленні ок­ремого індивіда та індивіда як елемента натовпу. Ця ідея Г. Лебона (мислення окремого індивіда є цілком свідомим, а мислення натовпу — цілком несвідомим, тому все колек­тивне — несвідоме, все несвідоме — колективне) була під­тримана багатьма вченими. Але окремі науковці вважають протиставлення індивіда та натовпу за критерієм несвідо­мого невиправданим.

У наш час поняття «натовп» трактується досить ши­роко. Влада схильна вважати ним будь-які масові вияви протесту. Часто поведінка натовпу характеризується по­няттями «колективні безчинства», «бунти», «повстан­ня», «рухи за реформи», «революційні виступи». Таке змішування політико-оцінних моментів і специфічних властивостей натовпу ускладнює психологічне його пі­знання.

У деяких дослідженнях головними ознаками натовпу фігурують просторова близькість індивідів і її вплив на їх поведінку. Іноді натовпом вважають не тільки стихійні не­організовані утворення, а й достатньо структуровані, внут­рішньо відлагоджені. А французький соціолог Г. Тард до­водив, що натовпом можуть бути як природні, анархічні, аморфні, так і штучні, організовані, дисципліновані (по­літичні партії, профспілки, церква, армія та ін.) об'єд­нання. Цілком правомірно такий підхід викликає серйоз­ні сумніви. Звичайно, і мітинг, і аудиторія можуть за пев­них умов перетворитися на натовп, але тоді вони набува­тимуть зовсім інших якостей. Наприклад, якщо під час спектаклю спалахне пожежа, то навіть найінтелігентні-шу публіку охопить паніка і вона перетвориться на на­товп людей.

Отже, з психологічного погляду натовп є неорганізова­ним (або таким, що втратило організованість) скупченням позбавлених спільної усвідомленої мети людей, які пере­бувають у стані емоційного збудження. Нерідко під час дій натовпу з'являються сили, котрі намагаються організува­ти його і використати як інструмент для досягнення певної мети. Дії цих сил за своїм змістом не мають майже нічого спільного з явищем натовпу як такого.

Натовп має такі соціально-психологічні ознаки та особливості:



Соціальна психологія груп і міжгрупової взаємодії


— висока контактність. Індивіди перебувають на
близькій відстані, внаслідок чого вторгаються в персо­
нальні просторові зони;

— підвищена групова навіюваність, знижена ефектив­ність дії механізмів контрнавіюваності (опору впливу наві­ювання);

— емоційна збудливість, підвищене хвилювання лю­дей та емоційне сприймання дійсності;

— пригнічене відчуття відповідальності за власні вчин­ки і дії;

— виникнення відчуття сили та усвідомлення анонім­ності.

Основним механізмом розвитку натовпу є масове спілкування, яке психологічно впливає на поведінку і вчинки людей. Цю властивість свідомо використовують організа­тори політичних акцій, масових гулянь, видовищ. За над­звичайних ситуацій (стихійні лиха, епідемії та ін.) масове спілкування розгортається стихійно, мимовільно. Типови­ми психологічними способами впливу у натовпі є навію­вання, зараження, наслідування.

За ступенем активності натовп поділяють на пасивний, активний, агресивний.

Пасивний натовп. Характерна його ознака — відсут­ність (прихованість) емоційного збудження. За таких умов люди слабко пов'язані між собою інформацією, а отже не можуть спільно діяти. Вони спокійно очікують на щось або хаотично і відносно незалежно один від одного пересува­ються (натовп людей на вокзалі тощо).

Активний натовп. Таким є натовп, що перебуває у ста­ні емоційного збудження, яке породжує психологічну го­товність людей діяти спільно. У них формуються подібні соціальні установки на певні форми поведінки. В активно­му натовпі міцнішають зв'язки між людьми, інтенсивнішає обмін інформацією та ін. У стані внутрішньої актив­ності натовп психологічно готовий до спільної дії, але ще не діє; реально діючий — виявляє активність внутрішньо і зовнішньо.

Агресивний натовп. Його характеризує високий рівень емоційного збудження, внутрішньої і зовнішньої актив­ності. З часом у цьому натовпі з'являється новий стан, пов'язаний з накопиченням психічного напруження лю­дей, відчуттями відчаю, гніву тощо. Головною особливістю агресивного натовпу є деструктивна, руйнівна поведінка щодо предметів і людей (наприклад, спортивні вболівальники-фанати).


Психологія великих соціальних груп і масових явищ



За характером поведінки виокремлюють випадковий, діючий, конвенційний, експресивний різновиди натовпу.

Випадковий натовп. Його виникнення пов'язане з ін­тересом до певної події (наприклад, дорожня аварія).

Діючий натовп. Він може бути агресивним, панічним, корисливим, несамовитим. Його дії часто спричинені нена­вистю до когось, необхідністю рятуватися від небезпеки, прагненням оволодіти якимись цінностями або станом екс­тазу (під час релігійних ритуалів, концертів, карнавалів).

Конвенційний натовп. Основою його формування пове­дінки є визнання реальних чи уявних правил і норм. Дії такого натовпу легше прогнозувати, коригувати.

Експресивний натовп. У такому натовпі людей об'єд­нують спільні почуття (радість, протест, горе та ін.).

Усі види натовпу об'єднані високою динамічністю, мінливістю. Вони можуть легко переходити від одного стану до іншого, внаслідок чого ними легко і водночас важко керувати.

Одна і та сама особа у натовпі і поза натовпом пово­диться по-різному. Психологічні особливості поведінки ін­дивіда в натовпі характеризують:

— посилення залежності поведінки від натовпу, зни­ження самоконтролю. Індивід неусвідомлено підкоряється зовнішньому впливу великої групи людей, тобто зростає екстернальність (зовнішній вияв) і знижується інтерналь-ність (внутрішня регуляція) його поведінки;

— деіндивідуалізація поведінки. Вона виявляється в уподібненні психологічних проявів, унаслідок чого пове­дінка різних людей втрачає самобутність;

— зниження інтелектуальних якостей. У натовпі люди не спроможні тривалий час утримувати увагу на одному і тому самому об'єкті. У них посилюється некритичність мислення. Все це зумовлює відповідні особливості перероб­лення інформації: в натовпі людина легко сприймає, швид­ко переробляє і транслює будь-яку інформацію, мимовіль­но перекручуючи її;

— підвищена навіюваність. У натовпі індивід може
легко повірити у незвичну інформацію, піддаватися абсурд­
ним закликам та ін.;

— підвищена фізична, психофізична і психічна актив­ність. Індивід у натовпі мобілізує всі свої ресурси, внаслі­док чого виявляє незнані до того можливості (підняти важ­кий предмет, високо стрибнути та ін.);

— прояви незвичної поведінки. Свідченням цього є нетинові, непередбачувані форми поведінки.



Соціальна психологія груп і міжгрупової взаємодії


Різноманітні поведінкові прояви індивідів у натовпі і натовпу загалом часто бувають надзвичайно небезпечними як для оточення, так і для тих, хто є його частиною.

4.5. Соціальна психологія міжгрупових відносин

Тривалий час проблема міжгрупових відносин не була провідною у соціальній психології. Ситуація різко зміни­лася з оприлюдненням критичних оцінок традиційної со­ціальної психології. Переломними у вивченні проблема­тики міжгрупових відносин стали 50-ті роки XX ст.

Міжгрупові відносини сукупність соціально-психологічних явищ, які характеризують суб'єктивне відображення зв'язків між соціальними групами, а також зумовлений ними спосіб взаємодії спільностей.

Остаточне утвердження психології міжгрупових відно­син як самостійної галузі соціальної психології відбулося пізніше, здебільшого завдяки дослідженням англійського психолога Генрі Теджфела.

Розвиток соціально-психологічних уявлень про міжгрупові відносини

Одним із перших розпочав експериментальні дослі­дження міжгрупових відносин Музафер Шериф, який ви­ходив із припущень, що міжгрупові установки і поведінка індивідів відтворюють об'єктивні інтереси їх групи сто­совно інших груп. Якщо інтереси є конфліктними, це за­гострює суперництво між групами, яке може спричинити різноманітні непорозуміння і відкриту ворожість. Якщо інтереси груп збігаються, це сприяє формуванню дружніх установок до чужої групи, адекватна реакція на які, як правило, приносить позитивний результат. На підтвер­дження цієї точки зору М. Шериф провів протягом кількох років серію польових експериментів (у реальних умо­вах) у літньому таборі для підлітків 11 —14 років.

Особливістю цього дослідження є його лонгітюдність (англ. longitudе — тривале і систематичне вивчення одних і тих самих піддослідних).


Соціальна психологія міжгрупових відносин



На першій стадії, після заїзду хлопчиків у табір, була організована загальна табірна діяльність, під час якої вони самотужки знайомилися, починали дружити. Потім їх по­ділили на дві групи, розподіливши нових друзів в обидві з них. На цій стадії табірне життя організовувалося окремо для кожної з груп. Далі адміністрація табору організувала змагання між ними, внаслідок яких одна група отримува­ла перемогу, інша — зазнавала поразки.

Ще один експеримент не мав першої стадії, тобто хлоп­чики приїздили до табору вже поділеними на дві групи. їм були штучно створені труднощі, які усувалися лише об'єд­наними зусиллями. Основні результати експериментів зводилися до наступного:

— на стадії формування обидві групи існували більш-менш миролюбно;

— об'єктивний конфлікт інтересів (тільки одна група могла перемогти за рахунок іншої) спричинив міжгрупову ворожнечу, агресію і водночас посилення внутрігрупової згуртованості та підтримки;

— на етапі міжгрупового суперництва неодноразово ви­являвся стійкий внутрігруповий фаворитизм в суджен­нях, відносинах, перевагах;

— первинні міжособистісні відносини виявилися слаб­шими за нові міжгрупові відносини. Йдеться про те, що друзів було розподілено по різних групах;

— на етапі розв'язання конфлікту, коли перед хлоп­чиками постали бажані для обох груп і недосяжні завдя­ки старанням однієї групи «вищі» цілі, у поведінці дітей настали помітні зміни: вони стали менш агресивними щодо іншої групи, знижувався внутрігруповий фавори­тизм; частково були поновлені дружні стосунки, хоч нас­лідки попередньої міжгрупової ворожнечі не були цілком усунені.

Роботи М. Шерифа започаткували новий підхід у дос­лідженні міжгрупових відносин. Якщо раніше джерела міжгрупової ворожнечі чи співробітництва дослідники шукали в індивідуальних мотиваційних чинниках, то відтоді зосереджувалися на параметрах міжгрупової взає­модії безвідносно до індивідуальних мотиваційних струк­тур. Саме у міжгруповій взаємодії проявляються міжгрупова ворожнеча, співробітництво, внутрігруповий фаво­ритизм.

Внутрігруповий фаворитизм (лат. favor прихильність) тен­денція сприяти членам своєї групи на противагу інтересам іншої.



Соціальна психологія груп і міжгрупової взаємодії


Симптоми внутрігрупового фаворитизму простежують­ся як у процесах соціального сприймання, так і в зовніш­ній поведінці індивідів під час соціальної взаємодії.

Принциповий поворот у соціально-психологічному дослідженні міжгрупових відносин засвідчили експерименти англійського психолога, засновника теорії соціальної ідентичності Г. Теджфела та його колег. Відстоюючи значення когнітивних процесів у міжгрупових відносинах, вчений довів, що встановлення позитивного ставлення до своєї гру­пи відбувається і за відсутності об'єктивної основи кон­флікту між групами. Для цього досить розподілити людей на групи. Розвиток подій неминуче засвідчить більш пози­тивні установки щодо своїх одногрупників та більш нега­тивні установки щодо індивідів, які належать до іншої групи. Неминучість внутрігрупового фаворитизму і між­групової дискримінації зумовлена потребою особистості в позитивній соціальній ідентичності, необхідній для під­тримання позитивного образу «Я».

Міжгрупова дискримінація (лат. diskriminatio – розділення, розрізнення) відмінності в оціненні своєї і чужої групи на користь своєї.

Феномени внутрігрупового фаворитизму та міжгрупо­вої дискримінації Г. Теджфел вважав результатом серії когнітивних процесів, пов'язаних із встановленням подіб­ності та відмінностей між представниками різних соціаль­них груп. Такими процесами є:

— соціальна категоризація (упорядкування індивідом свого соціального оточення шляхом розподілу соціальних об'єктів на групи за значущими для нього критеріями);

— соціальна ідентифікація (віднесення індивідом себе до конкретних соціальних категорій, суб'єктивне пережи­вання ним своєї групової соціальної належності);

— соціальне порівняння (співвіднесення якісних ознак різних соціальних груп, результатом якого є встановлення відмінностей між ними).

В аналізі цих процесів, за Г. Теджфелом, і полягає со­ціально-психологічний аспект вивчення міжгрупових від­носин, адже галузь міжгрупових відносин належить до когнітивної сфери.

За його висновками, причина міжгрупової дискриміна­ції криється не в характері взаємодії, а в усвідомленні на­лежності до своєї групи, наслідком чого є прояв ворожості щодо осіб іншої групи. Визначаючи факт сприймання гру­пами одна одної, дослідник не взяв до уваги того, наскіль-


Соціальна психологія міжгрупових відносин



ки адекватна фіксація міжгрупових відмінностей, тобто наскільки відмінності, які фіксуються на рівні сприйман­ня, є такими насправді.

Представники діяльнісного підходу (В. Агеєв) головни­ми вважають не міжгрупові процеси чи їх детермінацію суспільними відносинами, а внутрішнє відображення цих процесів, тобто когнітивну сферу, пов'язану з різними ас­пектами міжгрупової взаємодії. Відмінність цього підходу від когнітивної орієнтації полягає в тому, що принцип ді­яльності передбачає найтісніший зв'язок суб'єктивного ві­дображення міжгрупових відносин з реальною діяльністю досліджуваних груп, детермінує нею усі когнітивні проце­си, що супроводжують ці відносини. Природа міжгрупово-го сприймання полягає в упорядкуванні індивідуальних когнітивних структур, в об'єднанні їх в єдине ціле. Йдеть­ся не про суму сприймання чужої групи індивідами, а про нову якість, яка виникла під час такого сприймання, про групове утворення.

Міжгрупове сприймання процеси соціальної перцепції, у яких суб'єктом і об'єктом сприймання є соціальні групи, спільності.

Міжгрупове сприймання інтерпретується з точки зору конкретного змісту спільної діяльності різних груп.

Розроблення проблеми міжгрупових відносин у межах діяльнісного підходу не тільки констатує те, що соціальні відносини лише за певних умов можуть сприяти розвитку міжгрупової дискримінації, а визначає засіб подолання ці­єї дискримінації, вважаючи ним спільну діяльність груп.

Специфіка міжгрупової взаємодії та міжгрупового сприймання

У процесі міжгрупової взаємодії відбувається безпосе­редній чи опосередкований вплив однієї групи на іншу, ре­зультатом якого є зв'язок, заснований на принципах сим­патії чи антипатії. Безпосередній контакт між групами має своїм наслідком взаємні зміни їх поведінки, діяльнос­ті, установок тощо.

Міжгрупова поведінка — дії, що здійснюють індивіди однієї групи стосовно індивідів іншої.

Особливістю міжгрупової взаємодії є її причинна зумовленість. Це означає, що кожна із взаємодіючих сторін (груп) виступає як причина і як наслідок одночасного зво-



Соціальна психологія груп і міжгрупової взаємодії


ротного впливу протилежної сторони. Повсякденне життя багате як співпрацею і солідарністю груп, так і міжгруповими конфліктами.

Міжгрупові конфлікти конфлікти всередині великих соціальних груп, організацій, сторонами яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають одна одній у і'х здійсненні.

Соціально-психологічними причинами міжгрупових конфліктів є невизначеність, суперечливість норм, правил поведінки; відмінності у цінностях, стилях спілкування, соціальному статусі індивідів різних груп; недосконалість міжгрупових каналів комунікації; функціонально-рольо­ва невизначеність та ін.

Міжгрупові конфлікти в організаціях є наслідком не­ефективного керівництва ними. Це проявляється в тому, що функції двох і більше структурних підрозділів або іс­тотно перетинаються, або не стикуються за результатами, від чого зазнають шкоди всі сторони. За таких обставин співробітники, забувши про свої міжособистісні проблеми, об'єднуються у монолітну групу, що відстоює свої інтере­си. Це породжує додаткові проблеми для керівника, який змушений або відстоювати інтереси колективу перед ви­щим керівництвом, вступаючи з ним у конфлікт, або від­мовитися репрезентувати інтереси колективу, наслідком чого може стати групове неприйняття та обструкція. Кон­флікт між підрозділами (лабораторіями, кафедрами, відді­лами та ін.) організації може виконувати як позитивні, так і негативні функції, наслідки якого залежать і від налаштованості, інтересів, поведінки його сторін, і від мето­дики управління ним.

Організаційна взаємодія (співробітництво, суперниц­тво) може відбуватися на внутрігруповому («керівник — підлеглий», «керівник — підрозділ» таін.), міжгруповому (вертикальний — між підрозділами різного рівня організа­ційної структури; горизонтальний — між підрозділами од­ного рівня; рольовий — через визначеність — невизначе­ність сфер відповідальності і контролю, що взаємно пере­тинаються) і міжорганізаціиному рівнях (кооперація чи конкуренція між організаціями, носіями та виразниками яких є власники і керівники вищої ланки).

У контексті безпосередньої міжгрупової взаємодії важ­ливою є гіпотеза контакту, на підставі якої роблять про­гностичний висновок, за яких умов контакт між членами різних груп здатен послабити міжгрупове упередження, ворожість. У кожній конкретній ситуації гіпотеза контак-


Соціальна психологія міжгрупових відносин 383

ту має свої особливості. її вибудовують за такою методи­кою: чим більше сприятливих умов для контактів між гру­пами, тим довше і тісніше вони взаємодіятимуть.

Міжгрупова діяльність розгортається не тільки як без­посередня взаємодія різних груп. Міжгрупові відносини можуть виникати і за відсутності безпосередньої взаємодії між групами. Наприклад, опосередкованим чинником від­носин між великими групами є їх суспільно-історична ді­яльність, соціальні умови. Така міжгрупова діяльність ре­алізується в опосередкованих формах — через обмін цін­ностями культури.

Особливості міжгрупової перцепції (сприймання) зу­мовлені розумінням групи як цілості. Група як суб'єкт і об'єкт соціальної перцепції є новою якістю, новим групо­вим утворенням, яке має такі характеристики: для групи-суб'єкта сприймання групове утворення є «цілісністю», яка визначається як міра збігу уявлень членів цієї групи про іншу групу; для групи-об'єкта сприймання — «уніфікованістю», тобто ступенем поширення уявлень про іншу групу на окремих її індивідів. Отже, цілісність і уніфікова-ність — специфічні структурні характеристики міжгрупового сприймання.

Динамічні характеристики міжгрупового сприйман­ня також відрізняються від динамічних характеристик міжособистісного сприймання. Міжгрупові соціально-перцептивні процеси стійкіші, консервативніші, ригід­ніші (твердий, заціпенілий, негнучкий), оскільки їх суб'єктом є не одна особа, а група людей. Тривалішим і складнішим є формування цих процесів, адже в нього (формування) включається індивідуальний життєвий шлях кожного індивіда і досвід життєдіяль­ності групи загалом. До того ж діапазон можливих варі­антів сприйняття іншої групи значно вужчий, ніж за між­особистісного сприймання. Загалом формування образу іншої групи залежить від особливостей міжгрупової ді­яльності.

Міжгрупове сприймання порівняно з міжособистісним має таку специфіку:

— об'єднання індивідуальних уявлень у цілісніть, якісно відмінну від елементів, з яких вона складається;

— довготривалий, менш гнучкий процес формування міжгрупового сприйняття, яке, сформувавшись, набуває стійкості до внутрішніх впливів;


.

mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.014 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал