Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Дієприкметник - це особлива форма дієслова, яка називає ознаку предмета за дією






 

Розмовний варіант Нормативний варіант
навчаючий сина батько батько, який навчає сина
поважаюча себе особа особа, яка себе поважає
говорячий промову доповідач доповідач, який виголошує промову
виконуючий завдання слухач слухач, який виконує завдання

 

У діловій українській мові назви посад - субстантивовані дієприкметники замінено українськими відповідниками-іменниками: завідуючий (чим) - завідувач (чого); командуючий (чим) - командувач (чого); виконуючий обов`язки - виконувач обов`язків. Про інші відповідники калькованих форм активних дієприкметників теперішнього часу див. Додаток 1. Активні дієприкметники теперішнього часу в сучасній українській мові вживаються обмежено, на відміну від російської мови. Ці форми утворюються від основи 3-ої особи множини теперішнього часу перехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч- (-юч-) (від дієслів І дієвідміни), -ач- (яч-) (від дієслів ІІ дієвідміни): ведучий ( телепрограми ). Відповідниками росій­ських активних дієприкметників теперішнього часу в українській мові є підрядні частини складнопідрядних речень або іменники чи прикметники: проживающий - мешканець; той, хто(який) мешкає; заведующий - завідувач; той, хто (який) завідує. Активні дієприкметники минулого часу доконаного виду творяться від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-: дозрі(ти) - дозрілий, змарні(ти) - змарнілий, мерз(ти) - мерзлий, опа(сти) - опалий, спочи(ти) - спочилий. Суфікс -ну- випадає: засохну(ти) - засохлий, промокну(ти) - промоклий.

 

Розмовний варіант Нормативний варіант
допомігший який (що) допоміг
посинівший посинілий
бувший колишній
померший померлий

 

Активні дієприкметники минулого часу з суфіксом -ш- (-вш-) в українській мові не вживаються, а передаються описово.Особливі труднощі становить пошук відповідників ро­сійським дієприкметникам. Прикро, що забуваються українські слова, а вживаються кальковані форми, тому пропонуємо переклади окремих дієприкметників:

колеблющийся коливний. сходящийся збіжний. меняющийся мінливий. исследованный досліджений. исследуемый досліджуваний. употребляемый в(у)живаний. Пасивні дієприкметники мають форму минулого часу, яка утворюється за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -т-: завершений, зроблений. Дієслова з основами на -ну- і на -о- можуть утворювати паралельні форми дієприкметників: висунути - висунутий, висунений, повернути - повернутий, повернений. У пасивних дієприкметниках -н- не подвоюється: зроблений, намальований, зав`язаний, натхнений та ін.

Переклад з російської мови на українську. в следующий раз - наступного разу. на следующий день - на другий, другого дня, наступного дня. следующим выступает - далі виступає. вызываются следующие лица - викликаються такі особи. следующим образом - так, таким чином, у такий спосіб. прошлый - минулий. Безособова форма на -но, -то є незмінюваною формою дієслова, що твориться від пасивних дієприкметників шляхом заміни закінчення на суфікс : написаний - написано, забитий - забито, зроблений - зроблено, розглянутий - розглянуто. У діловому мовленні вживаються незмінні дієслівні форми на -но, -то замість пасивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці: виконано, запропоновано, реорганізовано, досягнуто, набуто. Ця форма вживається в ролі головного члена в односкладних безособових реченнях: Постанову прийнято одностайно. При ній не буває підмета, але є прямий додаток, виражений З. (чи Р.) відмінком без прийменника: рішення прийнято, звіт заслухано, усі плани розглянуто, помилок не помічено. Безособова форма виражає дію, минулу недавно: Останнє заняття закінчено, посібники здано. Якщо ж ідеться про давно закінчену або майбутню дію, то додається допоміжне дієслово було або буде: Минулого року було опубліковано посібник. Незабаром буде опубліковано новий посібник.

 

 

31)Числівники в діловому мовленні: написання цифрових даних у професійних текстах.Здебільшого в ділових паперах не обходяться без цифрових даних. Вони вимагають спеціального оформлення. Так, однозначні числа, що не мають посилань на одиниці виміру, в ділових паперах записуються словами. Наприклад: Акціонерне товариство «Нікос» планує закупити не більше двадцяти автомобілів. Коли ж число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами. Наприклад: До магазину терміново завезли 150 центнерів картоплі, 40 центнерів яблук.Складні чи складені числівники записуються цифрами. Наприклад: На історичний факультет прийнято 156 студентів.Порядкові числівники вводяться в документи з відповідним відмінковим закінченням. Наприклад: Сьогодні ми виконали своє перше виробниче завдання.Складні слова, де перша частина позначається цифрою, можуть бути написані так: 50-процентний і 50 %; 100-кіло-метровий і 100 км.Іноді виникають труднощі у вживанні форм однини та множини числівників. Наприклад: Більшість спеціалістів вирішила. Більшість спеціалістів вирішили. Більшість спеціалістів вирішило. Тут усі три варіанти відповідають нормам сучасної української мови.Форма однини рекомендується, якщо у складі речення є слова такого типу: більшість, меншість, решта, частина, ряд, група, безліч, багато, мало і т. д. Наприклад: Решта пацієнтів теж обстежена; Більшість американських бізнесменів прибула в Україну.Форма множини рекомендується при однорідних членах речення. Наприклад: і вже не один, а безліч планерів оперізують (а не оперізує) небо.Якщо ж використовуються числівники на позначення великої кількості (а також іменники: сто, тисяча, мільйон, мільярд), то переважає однина. Наприклад: Чотириста вісімдесят підприємців прибуло (а не прибули) на виставку; В село повернулось (а не повернулись) сімдесят дев'ять молодих спеціалістів.Якщо вживаються числівники до десяти, то пишеться форма множини. Наприклад: чотири брати, два керівники, три менеджери.Велике значення має використання числівників в усному мовленні. Готуючи доповідь чи звіт, числівники треба записувати прописом і проставляти наголос. Краще будувати речення так, щоб числівники вживалися у називному відмінку.Слід запам'ятати наголошення числівників одинадцять, чотирнадцять.повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід чітко, лаконічно, за сутністю, тоді вся запропонована інформація буде доречною.

32)Розписка. Призначення та вимоги до її оформлення. Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, доку­ментів тощо від установи чи приватної особи. Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити: 1. Назва документа.2. Текст.3. Дата.4. Підпис.5. Засвідчення (за необхідності).Текст приватної розписки має містити такі відомості: Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, хто дає розписку й підтверджує отримання (за необхідності вка­зується назва документа, що підтверджує особу отриму­вача, та його вихідні дані).Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, кому дається розписка (за необхідності вказується назва доку­мента, що підтверджує його особу, та його вихідні дані).Конкретні дані (найменування, кількість, стан, тер­мін тощо) матеріальних цінностей, що передаються. Кількість, вартість вказуються цифрами й словами.Засвідчення підпису особи, яка дає розписку, за необ­хідності засвідчується посадовою особою установи, де вона працює, за місцем проживання чи нотаріальною конторою.У тексті службової розписки вказуються посади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якого розпорядчого документа передано й отримано ма­теріальні чи грошові цінності.При необхідності в розписці вказуються прізвища свідків передачі цінностей з їх підписами.

 

33)Заява. Як документ. Особиста та службова. Різновиди заяв. Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи.Заява може бути: — простою (викладається тільки прохання); — мотивованою (вказується мотивація прохання); — складною (заява містить додатки). Особиста заява пишеться, як правило, від руки і в одному примірнику; Службову заяву укладає посадова особа від власного імені або від імені організації до посадової особи іншої організації, структури тощо, її можна відтворити механічним способом у декількох примірниках. Службова заява містить додаткові реквізити (назву та адресу організації, вихідний номер документа тощо), мо­же адресуватися кільком посадовим особам чи організа­ціям.

За місцем виникнення розрізняють заявивнутрішніі зовнішні. У зовнішній особистій заяві обов'язково зазначають повну домашню адресу чи відомості документа (паспорта), а у зовнішній службовій - повну поштову та юридичну адресу установи, підприємства, організації.У внутрішній заяві зазначати адресу і паспортні відомості не обов'язково.

Темами внутрішніх заяв студентів можуть стати прохання про надання академічної відпустки, матеріальної допомоги чи права поселення у гуртожитку, про переведення в іншу групу, прохання звільнити від занять, дозволити достроково складати сесію та ін. Змістом заяв з кадрових питань може бути: прохання про зарахування на певну посаду чи звільнення з посади, переведення з однієї посади на іншу, надання чергової відпустки чи відпустки за власний рахунок, надання путівки в санаторій тощо. Різновидами заяви є -заява-зобов 'язання (прохання про надання позики), -заява про відкриття рахунка, -позовні заяви (прохання про притягнення до відповідальності, відшкодування збитків, захист честі та ін.). Заяви бувають прості І складні (містять відомості про додатки). Заява складається з такихреквізитів:

1. Відомості про адресата (назва посади, повна назва установи, прізвище та ініціали керівника із зазначенням наукового звання, якщо особа, на ім'я якої подають заяву, має його).2. Відомості про адресанта (назва посади, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка звертається із заявою, іноді адреса, телефон, паспортні відомості), 3. Назва виду документа, 4. Текст.5. Перелік додатків (документів, які додають до заяви на підтвердження її правочинності чи вагомості аргументації).6. Дата.7. Підпис.

 

 

34)Характеристика.Вимоги до тексту документа .Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника (учня).Характеристика дається, як правило, з останнього місця роботи або навчання. Готує її керівник структурного підрозділу(у школі — класний керівник). Підписується керівником установи або ж керівником установи й керів­ником структурного підрозділу та засвідчується гербовою чи круглою (що прирівнюється до гербової) печаткою.Характеристика подається при вступі до навчальних закладів, висуванні на виборні посади, переобранні, атестації, оформленні на роботу тощо. Залежно від призначення може бути виробничою, атестаційною, рекомендаційною, нейтральною. Характеристика складається, як правило, з таких реквізитів: 1. Назва документа.2. Прізвище, ім’я, по батькові особи (повністю), на яку складається характеристика, у родовому відмінку.3. Посада, науковий ступінь, учене звання (якщо є), місце роботи, навчання.4. Рік народження (за необхідності — національність, домашня адреса, освіта).5. Текст.6.Дата укладання характеристики.7. Підпис керівника установи (другим може бути під­пис керівника структурного підрозділу, інших по­садових осіб).8. Печатка установи. Текст характеристики містить, як правило, такі дані: - короткі анкетні дані про особу, на яку складається характеристика; - відомості про трудову (навчальну) діяльність особи (де, з якого часу працює, на яких посадах працює або дані про навчання); - оцінка ділових і моральних якостей особи, став­лення до колег, риси характеру, відомості про стяг­нення, заохочення, нагороди; - висновки про особу, на яку складається характе­ристика; - місце, куди подається характеристика.

35)Резюме. Призначення документа. Вимоги до оформлення.Резюме - це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає. Головне призначення резюме - привернути увагу до себе у той момент, коли його читають уперше. Основна мета - домогтися того, щоб у роботодавця з'явилося бажання зустрітися з вами особисто.Резюме в цій ситуації визначить стиль і форму майбутньої співбесіди, оскільки інтерв'юер, готуючись до бесіди, орієнтуватиметься на запропоновану вами інформацію.Резюме має бути лаконічним, правдивим і вичерпним. Якщо ви звертаєтеся з приводу конкретної посади, то в резюме повинно все бути орієнтовано на цю посаду.Складаючи резюме, ви маєте виокремлювати не те, що ви хочете отримати і що вас цікавить особисто, а те, що ви можете запропонувати роботодавцю, яку користь матиме фірма від вас, чому саме ви є найкращою кандидатурою на заміщення вакантної посади.Взагалі не встановлено якихось суворих вимог щодо розміщення реквізитів резюме, але є різні корисні поради і рекомендації. Структура резюме: -назва документа; -прізвище, ім'я, по батькові особи, яка складає резюме; -мета складання резюме; -дата і місце народження (якщо цього вимагає роботодавець); -родинний стан; -досвід роботи; -освіта (випускникам і студентам доцільніше цей пункт подавати перед досвідом роботи); -додаткова інформація (знання мов, уміння працювати на персональному комп'ютері, наявність водійських прав); -контактний телефон; -дата заповнення (не обов'язково, треба врахувати, що факсимільний апарат чи комп'ютер (під час отримання резюме електронною поштою) фіксують дату його отримання).Зовнішнє оформлювання резюме має забезпечити максимально комфортне його прочитання. Обов'язково виділіть необхідні заголовки; у якщо ви обіймаєте не надто високу посаду, то під час складання резюме краще зосередитися на великому досвіді роботи й набутих навичках. Із тексту резюме має вималюватися образ автора - досвідченого фахівця, надійного, чесного працівника.

 

36)Автобіографія. Види автобіографій. Рекомендації щодо оформлення. Автобіографія — це документ, у якому особа, що скла­дає його, подає опис свого життя та діяльності в хро­нологічній послідовності.Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути: - автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі); - автобіографією-документом (точно викладаються основні факти). Автобіографія складається з таких реквізитів: 1. Назва документа.2.Текст.3. Дата.4.Підпис, ініціали, прізвище особи, яка написала ав­тобіографію. Основними складовими частинами тексту автобіографії є:

1. Прізвище, ім’я, по батькові (повністю, у називному відмінку).2.Число, місяць, рік і місце народження. 3. Відомості про навчання (роки й місце, одержана освіта й спеціальність за дипломом тощо).4. Відомості про трудову діяльність (коли, де, на якій посаді працював автор автобіографії, останнє місце роботи чи навчання, посада).5. Відомості про громадську роботу, досягнення, за­охочення, захоплення.6. Відомості про батьків (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, де й ким працюють, посада або останнє місце роботи).7. Склад родини і стан сім’ї.8. Паспортні дані, домашня адреса, номер телефону. Хорошою рисою автобіографії є те, що відомості вказуються у хронологічному порядку. Причому способів дотримання такого порядку є декілька. Назвемо три основних: 1.Спочатку рядка через дефіс ставляться дві дати, що позначають період часу. Наприклад, «1985-1990. Робота на підприємстві «Вимпел» на посаді інженера з стандартизації»або«1985-1990 – працював на підприємстві «Вимпел» на посаді інженера з стандартизації».

2. Часовий період вказується за допомогою прийменників. Наприклад: «З 1984 по 1989 рік працював на заводі«Салют» слюсарем авіаційних приладів».3. Дати вказуються після події в дужках. Наприклад: «Вступив до аспірантури Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова (1974 рік). Після закінчення аспірантури (1978 рік) працював викладачем трудового права в Свердловському юридичному інституті (до 1984 року)».

При описі етапів трудової діяльності можна звернути увагу «автобіографа» на причини звільнень, переміщень і зміни професії.Інформація про заохочення та нагороди в автобіографії, як правило, розкривається упорядником більш повно, ніж в інших документах.

 

 

37)Розпорядчі документи. Наказ. Призначення документа. Специфіка укладання документа. Розпорядчі документи - це документи, за допомогою яких здій-снюється розпорядча діяльність, оперативне керівництво у певній установі, організації, фірмі, на підприємстві. Наказ — розпорядчий документ, що видається керівником установи, організації, підприємства на правах єдиноначальності та в межах його компетенції і стосується організаційних або кадрових питань.Наказ видається на підставі й для виконання чинних за­конів, постанов і розпоряджень уряду, Президента, Верховної Ради, наказів і директивних вказівок вищих органів. Отже, він має як розпорядче, так і виконавче значення. Накази охоплюють широке коло питань із виробничої і на­вчальної діяльності: організація праці (навчання); добір і роз­становка кадрів; трудова (навчальна) дисципліна; заохочення до праці (навчання) тощо. За призначенням усі накази поділяються на накази щодо особового складу (кадрові) та накази із загальних питань (орга­нізаційні, із питань основної діяльності).У наказах щодо особового складу оформляють призначен­ня, переміщення, звільнення, відрядження, відпустки, нагороди та стягнення працівників. Ці накази укладаються на підставі доповідних записок керівників структурних підрозділів, заяв громадян, протоколів Колегіальних органів тощо. Серед організаційних наказів розрізняють: — ініціативні, які видаються для оперативного впливу на процеси, що виникають усередині організації (підпри­ємства); — на виконання розпоряджень керівних (вищих) органів; такі накази видаються при створенні, реорганізації або ліквідації структурних підрозділів, при затвердженні положень про структурні підрозділи, при підсумовуванні результатів діяль­ності установ (організацій), затвердженні планів тощо. Потрібно розрізняти специфіку укладання й оформлення наказу, пам'ятаючи, що він складається з констатуючої та розпо­рядчої частин. Однак у наказах, що видаються на виконання ухвал керівних (вищих) органів, часто не пишуть констатуючу частину. Замість цього подають посилання на номер і дату вищо­го розпорядчого документа. Констатуючої частини може також не бути, якщо дії, запропоновані до виконання, не потребують роз'яснень, та з різнопланових питань. У таких випадках текст наказу складається з параграфів. Реквізити: -Назва міністерства, якому підпорядковується організація, підприємство, установа (для державних).-Повна назва організації, установи.-Назва документа.-✓ Індекс (до номера через дефіс додають літери BK (відділ кадрів), номер наказу (посередині).-Дата укладання (ліворуч).-Назва населеного пункту, де розташоване підприємство, установа (праворуч).-Заголовок «про...».-Текст: — констатуюча частина містить такі складові: вступ (за­значається причина видання наказу); доведення (ви­кладаються основні факти); висновок (указується мета видання наказу). Якщо підставою для видання наказу є розпорядчий документ вищого органу (установи), то в констатуючій частині вказується назва, номер, дата й заголовок до тексту розпорядчого документа, а та­кож передається зміст певного розділу статті доку­мента вищого органу (установи), який є підставою для видання конкретного наказу; — розпорядча частина починається словом «Наказую» і складається з пунктів, що поділяються на такі скла­дові: дія, термін виконання та відповідальність за ви­конання. Кожний пункт наказу нумерується арабсь­кими цифрами.Текст викладу розпорядчої частини повинен мати нака­зову форму. Зокрема, кожний пункт починається з дієслова в інфінітивній формі («Зарахувати«Призначити «Здійснити«Наголосити«Звільнити» та ін.). Якщо ж фактові надається значення більше, ніж особі, тоді вживається пасивна форма («Грубі порушення виявле­но...»); активна форма вживається для вказування на ініціатора певної дії («...завідувач навчальної частини зобов'язаний...»).Як виконавець указується назва організації, підрозділу, службова особа із зазначенням у Д. відмінку посади, прізви­ща та ініціалів. Якщо в одному пункті перелічуються де­кілька осіб, то їхні прізвища вказуються за абеткою. Якщо в розпорядчій частині значна кількість пунктів, то її оформляють у вигляді таблиці.В останньому пункті розпорядчої частини зазначають службових осіб, на яких покладено контроль за виконан­ням наказу (відповідно до службової ієрархії). 9. Наприкінці кожного пункту зазначається підстава для його укладання (службова записка, рапорт, заява тощо). 10. Посада першого керівника установи (ліворуч), його підпис, ініціали та прізвище (праворуч). 11. Візи (якщо є) «Проект наказу внесено«Проект на­казу погодженоПроект наказу погоджується: - із заступником керівника установи (підприємства); — з куратором питань, які зазначені в документі; — з керівником структурного підрозділу, якого стосується пункт наказу; — з юристом організації, який засвідчує узгодження наказу із чинними правовими актами та розпорядженнями ке­рівних установ. Окрім обов'язкових реквізитів, накази щодо особового складу залежно від їх змісту укладаються за певними вимогами: 1. У наказах про призначення, зарахування на роботу вказу­ють: " — на яку посаду; — до'якого структурного підрозділу (відділу); — вид прийняття (переведенням, відповідно до контрак­ту, на постійну, тимчасову роботу або роботу за суміс­ництвом); — особливі умови (із прийняттям матеріальної відпові­дальності, зі скороченим робочим днем та ін.)— умови платні (відповідно до штатного розкладу).2. У наказах про переведення на іншу роботу зазначають: —з якої посади на яку; —вид, термін (постійно, тимчасово); — мотивування (реорганізація, скорочення, ліквідування підрозділу, дільниці, філії та ін.).3. У наказах про надання відпустки вказують: а) вид відпустки: — основна, тарифна; — додаткова, за тривалий стаж роботи на одному підприємстві; у зв'язку із зупиненням виробницт­ва чи реорганізацією підприємства; як винагорода чи заохочення; — навчальна, академічна; —у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; хворо­бою; лікуванням; післяопераційною реабілітацією; пологами (декретна) тощо; —без збереження заробітної плати, за сімейними об­ставинами; за власний рахунок; б) загальна кількість робочих днів; в) дата (з якого числа, місяця, року до якого числа, місяця, року включно); г) період, за який надається відпустка (для основної, та­рифної та додаткової).4. У наказах про звільнення зазначають: —-дату звільнення; —мотивування (вихід на пенсію; власне бажання; по­рушення закону, статуту підприємства; ліквідування організації, установи та ін.) із зазначенням відпо­відної статті КЗпП чи інших кодексів, законів, стату­тів.Начальник чи інспектор відділу кадрів або посадова особа зобов'язані ознайомити зі змістом наказу осіб, прізвища яких фігурували в документі, а ті повинні розписатися в оригіналі, зазначивши дату ознайомлення.Наказ набуває чинності з моменту його підписання керівни­ком установи, закладу, підприємства.

 

38)Лист службовий і приватний. Етикет ділового листування.Службові листи належать до головних засобів встановлення офіційних, службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами. Мета їх - пояснити, переконати, поінформувати і спонукати адресата до певної дії.За функціональними ознаками службові листи переділяють на такі, що потребують відповіді, й такі, що її не потребують.До листів, що потребують відповіді, належать: o листи-прохання; o листи-звернення; o листи-пропозиції; o листи-запити; 9 листи-вимоги.До листів, що не потребують відповіді, належать: o листи-попередження; o листи-нагадування; o листи-підтвердження; o листи-відмови; o супровідні листи; o гарантійні листи; o листи-повідомлення; o рекомендаційний лист.За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні й колективні листи. Звичайний лист надсилають на адресу однієї інстанції, циркулярний лист - низці установ, колективний лист - на одну адресу, але пишуть його від імені керівників кількох установ.Службові листи пишуть чи друкують на бланку або чистому аркуші паперу. Основні реквізити листа за державним стандартом такі: 1. Державний Герб. Має бути розташований у центрі верхнього берега або над серединою рядка з назвою організації.2. Емблема організації, установи чи підприємства (не відтворюють, якщо на бланку розміщено зображення Державного Герба України).3. Зображення державних нагород. Розташовуються у верхньому лівому кутку на рівні реквізитів 07, 08.4. Код організації установи чи підприємства. Зазначається за ЄД-РПОУ після реквізиту " Довідкові відомості про організацію" (09).5. Повна назва установи, організації чи підприємства - автора листа. Відтворюється угорі ліворуч за допомоги штампа або друкарським способом.6. Назва структурного підрозділу. Дозволяється друкувати машинописним способом у верхньому лівому кутку.7. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреси, номер телетайпа, номери телефону, факсу. Розташовують у верхньому лівому кутку, оформляють відповідно до поштових правил. Для здійснення розрахунково-грошових операцій на бланках листів указують номер розрахункового рахунка у відділенні банку.Приватний офіційний лист пишуть за такою схемою: 1. Місце і дата написання – праворуч вгорі аркуша.2. Звернення.3. Основна частина.4. Прикінцева частина.5. Підпис автора (адресанта).У приватному офіційному листі для звернення використовуються словарегулятиви пан або добродій з означеннями, що засвідчують пошану, і прикладками найменуваннями статусу адресата, напр.: Шановний добродію редакторе!; Високоповажний пане професоре!; Вельмишановний пане міністре! В основній частині викладають суть справи, з приводу якої написано листа. Прикінцева частина містить у собі формулу прощання з проханням дати відповідь; тут може бути також стисле повторення суті справи.Структура приватного неофіційного листа має такий вигляд: 1. Місце і дата написання – вгорі праворуч.2. Вітання – необов’язково.3. Звернення.4. Основна частина.5. Прикінцева частина.6. Формула прощання.
7. Підпис автора.Під час написання листа дотримуватися таких правил: І. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості. Проблема вибору звертання є доволі делікатною. Найпоширенішими є такі звертання: Шановний (ім 'я та по батькові)! Шановний пане/пані... (ім 'я, ім'я й прізвище)! У листуванні прийнято зазначати звання адресата чи вказувати його професію: Високоповажаний міністре! Вельмишановний (високоповажний) професоре/Шановний директоре! До Президента держави слід звертатися так Вельмишановний Пане Президенте! Високоповажний Пане Президенте! Пане Президенте! Необхідно запам'ятати й чітко дотримуватися форм звертання до служителів церкви: Всечесніший Отче Михаиле! Всесеітліший Отче! Високопреподобний Отче! Ваше Блаженство! Блаженніший і дорогий Митрополите! Високопреосвященний Владико Митрополите! Ваша Святосте (до Патріарха)! В українській мові звертання вживають у формі кличного відмінка.Зазвичай звертання до службової особи завершують знаком оклику і перше слово тексту листа пишуть з великої літери і з абзацу.Відсутність звертання може бути витлумачено як зневагу до адресата і порушення етикету ділового листування.Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата у правомірності написання листа. Якщо цей лист - відповідь на запрошення, запит, подяка, то вже у першому реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність. У листах-підтвердженнях варто скористатися такими початковими фразами: Із вдячністю підтверджуємо отримання листа-відповіді... Поширеними вступними фразами в ділових листах с посилання на зустріч, попередній лист, телефонну розмову, подію.До інвесторів, керівників установ (організацій, підприємств), клієнтів, партнерів нерідко доводиться звертатися з проханнями. Початковими фразами таких листів можуть бути такі: Будь ласка, повідомте нас про... У діловому світі з різних причин (ви на кілька днів затрималися з відповіддю, не змогли вчасно виконати доручення, не з'явилися чи запізнилися на зустріч, переплутали документацію) іноді виникають ситуації, коли потрібно вибачитися, перепросити за неприємності, яких ви завдали адресату. У такому разі листа слід розпочинати так: Просимо вибачення за прикре непорозуміння, що сталося... У листах-нагадуваннях, що належать до психологічно складних, потрібно ввічливо, тактовно і ненав'язливо вказати на те, що, наприклад, термін оплати рахунка чи виконання замовлення минув. Такі листи варто розпочати так: Вважаємо за свій обов'язок нагадати Вам про.. Інколи делікатність, тактовність не дають бажаних наслідків, тоді слід виявити категоричність і рішучість. Це можна зробити так: Незважаючи на неодноразові нагадування та вжиті запобіжні заходи, Ваш борг не погашено, натомість він продовжує зростати. До категорії складних належать листи-відмови. Якщо ви не маєте можливості відповісти позитивно, то сказати " ні" слід аргументовано, коректно, доброзичливо, адже людина покладала на вас надії. За умови дотримання цих порад адресат зрозуміє, що у вас не було іншого виходу. Сформулюйте відмову так: Ми, докладно вивчивши запропонований Вами проект, з прикрістю повідомляємо, що не маємо змоги... Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить насамперед від змісту листа. Так, можна повторити подяку, висловлену на початку, чи просто подякувати за допомогу, приділену увагу, оскільки слово " дякую" - найуживаніше слово кожного вихованого і порядного комерсанта, підприємця, банкіра, кожної ділової людини: Дозвольте ще раз подякувати Вам... Наприкінці листа можна також попросити вибачення за турботи чи ще раз повторити його за затримку з відповіддю або запізнення: Ще раз просилю вибачення за завдані турботи (клопоти, прикрощі, незручності). Не слід забувати про прощальну фразу. Найчастіше в листах уживаються такі форми: З пов Після прощальної формули ввічливості розділовий знак не ставиться, з нового рядка оформлюється реквізит" Підпис".Постскриптум (приписка) наприкінці листа можливий лише за умови, що після його написання сталася подія, про яку ви неодмінно маєте повідомити адресатові. Після постскриптуму знову потрібно поставити підпис.Якщо ви бажаєте досягти успіху, обов'язково слід подбати про те, щоб лист був бездоганним у всіх аспектах, адже навіть незначне недотримання правил призведе до спотворення його змісту, зміни тону.Листи слід друкувати на гарно виконаних бланках, які є " візитною карткою" вашої установи. Подібні деталі сприятимуть створенню доброго враження про вас і вашу діяльність. Тому для виготовлення фірмових бланків варто використовувати лише високоякісний папір. Конверт за своїм дизайном має відповідати бланкові; за розміром його необхідно дібрати так, щоб не виникало потреби складати лист більше ніж двічі.Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід чітко, лаконічно, за сутністю, тоді вся запропонована інформація буде доречною.

39)Класифікація службових листів та правила їх оформлення .Види службових листівІнформаційні листи – це службові листи, в яких адресант інформує. адресата про якісь факти чи заходи. Як правило, адресат пропонує своївироби чи послуги. Інформація, наведена в такому листі, повинна бутиякомога ширшою. Рекламні листи – це різновид інформаційних листів. Вони містятьдетальний опис товарів чи послуг і надсилаються конкретним адресатам, щоб спонукати їх скористатися запропонованим. Незважаючи на те, щорекламні листи оформляють на фірмових бланках, поштову адресу, номерителефонів, розрахункових рахунків зазначають також у тексті. Листи-запрошення – це такі службові листи, в яких адресатові пропонуютьвзяти участь у якихось заходах. Листи-запрошення адресують конкретним особам, підприємствам, установам, організаціям. Починати ці слова можназ таких зворотів: “Просимо взяти участь у...”, Запрошуємо...” та ін.Далі розкривають характер заходів, умови участі в них, зазначають строкиїх проведення. Супровідні листи – це такі службові листи, в яких адресата інформують про направлення йому документів, що додаються до листа. Супровідні листи складають, коли потрібно доповнити чи роз’яснити основні документи.Супровідні листи слід починати словами: “Надсилаємо...”, “Направляємо...”. У текстах повинні зазначатися заголовки, індекси і дати документів, що направляються. Листи-повідомлення – це такі службові листи, в яких повідомляється про щось чи стверджується якийсь факт. Їх направляють конкретному адресатові. Листи-підтвердження – це службові листи, в яких підтверджується той або інший факт, наприклад одержання переказів, вантажів, цінних паперів тощо. Текст таких листів починається словами, утвореними від дієслова“підтверджувати”. Листи-нагадування – це службові листи, в яких нагадується про наближення чи закінчення терміну якихось завдань, проведення заходів і необхідність внаслідок цього вжити відповідних заходів. Тексти таких листів можуть складатися з одного-двох речень і починаються словами, утвореними від дієслова “нагадувати”. Гарантійні листи – це такі службові листи, в яких гарантується виконання чогось, наприклад оплати за послуги чи товари тощо. Якщо гарантійний лист містить відомості фінансового чи матеріального характеру, то, незважаючи на те, що банківські реквізити адресанта є на фірмовому бланкові, необхідно продублювати їх у тексті. Гарантійні листипідписують керівник і головний бухгалтер підприємства. Ініціативні листи – це такі службові листи, що спонукають адресата дати відповідь адресантові. Залежно від викладеного в листі відповідь може бути позитивна чи негативна. У разі негативної відповіді дається обґрунтування. Листи-відповіді – це такі службові листи, в яких дають відповідь на ініціативні листи. Якщо в ініціативному листі викладено кілька питань, то в листах-відповідях відповідають на кожне з них.Службові листи належать до основних засобів обміну інформацією міжпідприємствами, установами, організаціями. Службові листи рекомендується оформляти тоді, коли неможливо вирішити питання в усному спілкуванні. Текст листа складається з двох частин: вступної та основної. У вступній частині зазначають факти, події, обставини, що спричинили написання листа, а також посилаються на факти, документи, дати нормативних чи інших матеріалів. В основній частині тексту листа викладають його головну мету у формі пропозиції, відмови, гарантії, зауваження, висновків тощо.Для активізації й сприйняття інформації рекомендується починати текст службового листа з основної частини, а докази та підстави викладати нижче. Службові листи з нескладних питань можуть містити тільки одну частину. Службові листи можна починати такими зверненнями: “Шановний Іване Васильовичу! ”, “Пане Гарат! ”, “Шановний пане Гуцуляк! ”, “Шановні панове! ”. Продовжують більшість листів такими словами: “У зв’язку з...”, “Відповідно до...”, “Як відомо...”, “Прошу...”. Службовий лист оформляють на бланку для службового листа або на чистому аркуші паперу. Використовують аркуші формату А4 або А5. Реквізити службового листа: дата (проставляють у день підписання); індекс (проставляють у день підписання); посилання на індекс і дату вхідного документа (у листах-відповідях); гриф обмеження доступу до документа (у разі потреби); адресат; резолюція; заголовок до тексту; позначка про контроль; текст; позначка про наявність додатка; підпис; гриф погодження; візи; відбиток печатки; прізвище виконавця та номер його телефону; позначка про виконання документа і направлення його до справи; позначка про перенесення даних на машинний носій; 1.позначка про надходження (проставляє адресат у день надходження документа).Працівники служби документування повинні намагатися скорочувати обсяг документообігу, тобто кількість документів, що надійшли до організації й створені нею за певний період, а отже, обгрунтовано братися за складання документів цієї групи. Службові листи рекомендується оформляти лише тоді, коли неможливо вирішити питання в усному спілкуванні — очно чи телефоном.Виклад тексту службового листа має бути лаконічним, послідовним, переконливим і коректним. Факти й події слід висвітлювати об'єктивно, всі аспекти розглядуваного питання викладати зрозуміло, стисло, але достатньою мірою повно. В службових листах допускається також порушувати кілька питань. Проте слід ураховувати, що такі листи доводиться обробляти набагато довше. Тому все ж доцільніше оформити кілька листів.Декілька питань в одному листі можна порушувати тоді, коли вонивзаємопов'язані.

40)Оголошення. Види оголошень за змістом, обсягом інформації. Оголошення – це документ, у якому подається потрібна інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб. За змістом оголошення поділяються на два види: Організаційні - оголошення про майбутню подію; Рекламні - оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання. За формою оголошення можуть бути: писані, мальовані, друковані в газетах, журналах,, на окремих аркушах. До них належать афіші, що рекламують кінофільми, концерти, вистави тощо. Оголошення про майбутню подію має такі реквізити: -Назва виду документа.-Текст, що містить: - дату; - місце; - організатора; - зміст (порядок денний) події; - коло осіб, які запрошуються на подію; - умови входу (платний чи вільний).-Підпис (назва установи або колегіального органу, прізвище або посада особи, яка дає оголошення) — якщо потрібно.- Оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання містить такі реквізити: Назва виду документа. Заголовок. Текст.-Адреса автора оголошення. Текст оголошень обох видів може бути різним за обсягом: від максимально стислого до розгорнутого, який наближається до проспекту. Сучасні економічні відносини створюють передумови того, що часто оголошення наближаються до реклами за стилем викладу: в них використовуються риторичні звертання та запитання, оцінні, емоційно насичені слова, прикметники у формі ступенів порівняння, неповні речення тощо.

 

 

41)Запрошення як документ. Форма звернення у документі. Запрошення — це документ, що містить коротке повідомлення про якийсь захід і пропозицію взяти у ньому участь. Запрошення має бути за змістом увічливим та коректним і містити дані про дату, місце, час, характер зібрання й умови, що висуваються перед його учасниками. Реквізити: 1. Назва документа.2. Звертання до адресата (у Кл. відмінку): — статус (посада); — прізвище; — ім'я; — ім'я по батькові.3. Текст, що містить: — дату й час заходу; — місце проведення; — назву заходу; — порядок денний, тематику подій; — прізвища доповідачів у послідовності заявленого виступу; — маршрут проїзду (якщо треба); — контактний телефон для довідок.4. Посада (статус), підпис, ініціали та прізвище адресанта або назва структури, яка запрошує.5. Печатка (якщо треба).Запрошення має свій набір усталених зворотів і фраз: шановний, шановні, глибокоповажний(і), запрошую (ємо), ласкаво просимо, дозвольте запросити Вас тощо.1.Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.2. У зверненні має бути зазначено прізвище, ім 'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.3. Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.4. Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).В такому випадку мова йде про одноосібні та колективні звернення громадян. У колективному зверненні персональні дані у верхньому правому куті документа вказуються стосовно всіх заявників. Слід мати на увазі, що колективні звернення мають стосуватися питань відповідного кола осіб та за предметом звернення повинні бути спільними, тобто стосуватися прав відповідного колективу людей.5. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.Письмові звернення підписуються заявником (заявниками). Підпис ставиться в кінці документа в правому куті. Також після підпису зазначаються прізвище та ініціали заявника. Неодмінним атрибутом звернення є дата його складання та подачі, яка проставляється в кінці документа зліва. Зазначаються число, місяць та рік подачі документа. Якщо звернення складається на кількох аркушах паперу, то їх слід пронумерувати і бажано на кожному з них поставити підпис особи, що унеможливить варіант відписки через недостатність вказаних даних чи заміни того чи іншого аркуша.

 

42.Адреса. Основні правила її оформлення Адреса - це точна вказівка на місце проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь, складена за певною формою.Правила, встановлені Міністерством зв'язку, забезпечують якнайшвидше пересилання, зберігання і доставку поштових відправлень. Основні з цих правил має знати кожний громадянин, адже від правильного написання адреси залежить оперативність працівників підприємств зв'язку при доставці відправлення адресату. На всіх адресах зазначається: 1) прізвище, ім'я та по батькові адресата або назва організації (у давальному відмінку); 2) назва вулиці, номер будинку і квартири; 3) назва населеного пункту (села, селища міського типу, міста); 4) назва району; 5) назва області; 6) поштовий індекс, присвоєний кожному відділенню зв'язку. Цей індекс призначений для машинного сортування кореспонденції. Над адресою зазначається вид і спосіб пересилання: 1) рекомендована бандероль; 2) з повідомленням про вручення; 3) з доставкою додому; 4) цінний на... грн; 5) вручити особисто; 6) до запитання.Зворотна адреса також пишеться повністю. Прізвище відправника кореспонденції пишеться в називному відмінку Адресу відправника пишемо на конверті вгорі ліворуч у такій послідовності: 1. Прізвище, ім'я, по батькові.2. Назва вулиці, номер будинку і квартири.3. Назва міста, області, поштовий індекс. Адресу одержувача пишемо на конверті внизу праворуч у такій послідовності: 1. Прізвище, ім'я, по батькові.2. Назва вулиці, номер будинку і квартири.3. Назва міста, області, поштовий індекс.

 

43.Наукова робота. Правила оформлення рефератів, курсових робіт. Наукова робота – це самостійно виконане наукове дослідження тієї чи іншої проблеми, яке відповідає науковим принципам, має певну структуру, містить результати власного пошуку, власні висновки. Її якість може бути визначена за такими критеріями: 1)актуальність; 2)складність, науковість, повнота розкриття теми; 3)аргументованість висновків; 4)елемент творчості; 5)стиль, грамотність. Реферат — це короткий виклад у письмовому вигляді змісту наукових праць з певної теми, який має результат аналізу декількох наукових праць (книжок, статей, підручників, матеріалів тощо) з певного наукового напрямку. В самому простому випадку він містить стислий огляд основного змісту цих джерел. Види рефератів: проблемний — огляд і аналіз наукових джерел, присвячених певній проблемі (структурі педагогічної діяльності, активізації навчання, формуванню культури спілкування тощо); оглядовий – аналіз і описання проблематики певного виду літературних джерел (журналів, підручників, програмних продуктів тощо); пошуковий — виклад змісту наукової роботи, що висвітлює відповідну інформацію та включає елементи самостійного пошуку; Робота над рефератом передбачає поглиблене вивчення обраної наукової проблеми, сучасної літератури, а також засвідчує володіння навичками логічного аналізу та узагальнення матеріалу, його системного викладу. Реферат показує здатність ліцеїста розбиратися у фахових питаннях, систематизувати теоретичний матеріал з обраної теми.Вибір теми реферату обов'язково узгоджується з викладачем (науковим керівником).Обсяг реферату – 15-20 друкованих сторінок. Курсова робота - це самостійне навчально-наукове дослідження ліцеїста, яке виконується з певного курсу або з окремих його розділів. Тематика курсових робіт має відповідати завданням навчальної дисципліни і тісно пов’язуватися з практичними потребами конкретної спеціальності. Основна мета виконання курсової роботи – глибоко й творчо вивчити одне з конкретних питань теорії і практики певної дисципліни, оволодіти методами наукового дослідження.Обсяг курсової роботи – 20-25 друкованих сторінок.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.