Цінності буття в антропології М. Шелера

XIV. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

Цінності буття в антропології М.Шелера

Форми прояву сутності людини

Сучасна філософська антропологія виникла у 20-ті роки XX століття. її основоположником традиційно вважають М. Шелера, однак цей філософський напрямок є визначальним для всієї філософії, яка завжди тяжіла до проблеми людини. Сьогодні можна говорити, що філо­софсько-антропологічний рух став масовим у зв'язку з певними глибинними процесами в розвитку сучасної захід­ної і вітчизняної свідомості, у зв'язку зі змінами в харак­тері активності індивіда.

Розвиток антропологічного способу мислення невід'єм­ний від діяльності філософів, які належать до різних шкіл, напрямів і сфер культури — екзистенціалізму, персо­налізму, структуралізму тощо. При такому розгляді філо­софська антропологія виявляється елементом більш ши­рокого ідейного комплексу — філософії і світоспоглядання антропологізму, який сформувався на основі різних тео­ретичних і художніх концепцій. Звертаючись до без­посередності людської реальності, філософська антропо­логія висуває завдання створення загального уявлення про людину, котре могло б мати інтегруюче і спрямовуюче значення в життєдіяльності суспільства. Засвоєння ство­реного образу сприяло б розвиткові більш високих форм людської життєдіяльності, які могли б більшою мірою бути проникнутими духовним началом.

Ключові слова

антропологія, універсальність, індивідуальність, реалізм, антропосфера, діалогізм, цінність, соціальне, біологічне, смерть, сенс життя

М. Шелер

Цінності буття в антропології М. Шелера

Ідеї соціальної філософії Франкфуртської школи, які в 60-ті роки XX ст. збудили рух протесту молоді проти існуючого суспільства, зумовили поширення екзистенціалізму й антропологічної філософії - філософської антропології. Біля її витоків стоять німецькі філософи Макс Шелер (1874-1928 pp.) і Гельмут Плеснер (1892-1987 pp.). Визнаючи людину як істоту духовну, Шелер пропонує одночасно розглядати і всю систему умов, які здійснюють вплив на її формування. Водночас Шелер був творцем аксіології - філософської теорії цінностей. Його дослідження людини відходять від традиційних принципів. Завдання філософської антрополо­гії — показати, як із основної структури людського буття випливають усі звершення та справи людини: мова, совість, знаряддя, ідеї, релігія, наука, соціальність тощо. Плеснер розглядає людину як вічний потік самоудосконалень. Вона повинна вивчатися як об'єкт і суб'єкт свого життя.

Прихильник і послідовник феноменології Е. Гуссерля, М. Шелер концентрує увагу на етиці. Для нього було очевидним, що в етичному відношенні феноменологічна установка містить багато переваг. На під­ставі цього він створює змістовну етику, яку протиставляє формаль­ним етичним теоріям (кантіанства і утилітаризму).

До 60-х років XX ст. на ґрунті програми М. Шелера з'явилися різно­манітні біологічні, психологічні, культурологічні, філософсько-релігійні концепції людини. З 60-х років ставиться завдання створення філо­софської антропології як спеціальної науково-філософської дисципліни. У Шелера запозичують ідею побудови ієрархії цінностей, до яких звертається людина; визначення вищої цінності об'єкта через любов до нього. Це - симпатія, любов як акти буття людини, а сама вона - найвища цінність.

Головна думка М. Шелера по­лягала в тому, що феноменоло­гічний метод дає можливість ви­ділити систему цінностей, яку можна і потрібно розділити (ди­ференціювати). Естетичні цін­ності властиві предметам, а етич­ні (добро, зло, гідність) - особис­тостям. Але що надає особистісним інтенціям життєвої сили? Любов. Шелера цікавить не любов як переживання, а порядок, сутність любові Сутність любові - це акція реалізації, побудови і розгортання особис­тості у властивому для неї напрямку ідеальності і досконалості.

Найсуттєвіша особливість людини, згідно з філософсько-антропо­логічним уявленням, полягає в здатності ставитися до іншого буття (ін­шої людини) як такого, що має самостійну реальність, значущість. Так, ставлення до природи як самої по собі значущої і цікавої, а не з точки зору безпосередньо-практичних завдань життєвідтворення, надає діяль­ності людини характеру безкорисливості і самоцілісності. Тут - витоки людської духовності.