Фінансова політика київських князів.

Розвиток фінансів Русі залежав від політики київських князів. Князь Олег заклав підвалини держави та постійно розширював її кордони. «Почав він ставити міста і наклав данину на слов’ян, на кривичів і на мері», - так пише літопис. Крім данини та доходів від торговельної діяльності, до казни надходили військова здобич та дарунки київським князям. Хоча про проведення князем Олегом фінансової політики можна говорити тільки умовно, все ж її можна охарактеризувати як помірковану. Він намагався посилити роль зовнішніх джерел доходів казни, укладав вигідні торгівельні угоди з іншими країнами, а також забезпечував надходження коштів завдяки військовим походам. Як пише літопис про похід 907 року «і повернувся Олег до Києва, несучи золото, і вино, і всякі коштовності».

Непослідовна внутрішня та зовнішня фінансова політика князя Ігоря призвела до його загибелі. Князь Ігор намагався продовжити політику свого батька щодо завоювання нових земель і збирання з них данини, однак вона виявилася менш успішною. Внутрішня фіскальна політика Ігоря була фактично грабіжницькою, князь поводив себе не як мудрий керівник, а як розбійник. Підчас «полюддя» у 945 році Ігор спробував двічі зібрати данину з древлян, за що й був убитий.

Після смерті чоловіка княгиня Ольга врахувала його помилки, провівши ряд реформ. Її фінансову політику можна охарактеризувати як помірковану та продуману. Вона встановила дружні відносини з Візантією та Германією, внесла зміни у фінансову та податкову системи Русі. Спочатку Ольга упорядкувала та нормувала данину й повинності. «І пішла Ольга із своїм сином і дружиною по Древлянській землі, встановлюючи скрізь устави та уроки, себто закони і порядок, як платити оброки і данину і збереглися місця її стоянок і полювання...». При цьому Ольга фактично встановила граничний рівень податкового навантаження, оскільки були визначені максимальні розміри данини для кожної землі відповідно до її економічних можливостей, Прийняті заходи вплинули на своєчасне й безперебійне надходження доходів до казни та відбування повинностей. Данина древлян складалася з трьох частин: перші дві надходили до Києва, третя – безпосередньо до Вишгорода – власної князівської вотчини. Ольга тим самим вперше запровадила елементи розподілу між державними і власними доходами.

Покоривши древлян, пішла княгиня до Новгорода і на р. Мсті встановила «погости» – центральні адміністративні місця для громад, що були пов’язані із збором данини. Відбулося упорядкування стягнення податків, а система «полюддя» була суттєво реформована. Замість виїзду князя за даниною спеціально послані ним чиновники приймали її від населення в укріплених пунктах – «становищах». При цьому було передбачено перелік товарів, якими можна було сплачувати данину. Обов’язковою складовою данини мало бути убрання (одяг). «У кого є дочка, то цар бере одну з її суконь на рік, а якщо син, також бере один із його костюмів на рік». Коли княгиня разом із дружиною виїжджала до поселень і жила там зиму, їх утримували своїм коштом вотчинники. «Обов’язок племен утримувати князя та дружину під час полюддя, називався оброком». Княгиня перевіряла діяльність державних посадовців, які постійно проживали у погостах і здійснювали збирання данини та стягнення судового мита. З часом такі місця сприяли появі феодальних землеволодінь і замків на чолі з феодалами. Сформовану княгинею Ольгою систему можна визначити як тогочасну податкову службу.

Ольга намагалася реформувати доходи князівської скарбниці, зменшити роль зовнішніх надходжень і данини, а підвищити значення надходжень від господарської діяльності (неподаткових надходжень). Вона сприяла розвитку власних приватних господарств, внаслідок чого поступово данина поступається місцем постійному доходові із землі або майна, що регулярно надходили до власної скарбниці Ольги.

Володимир Великий продовжив фінансову політику Ольги, зміцнив державу, провів адміністративну та судову реформи, забезпечив дотримання порядку надходження доходів до княжої казни. Важливого значення він надавав запровадженню стабільних відрахувань із княжої казни на утримання церков й монастирів.

За князювання Ярослава Мудрого було створено кодекс законів «Руська Правда», який регламентував суспільні відносини. Він мав безпосереднє відношення до фінансів, бо нормував сплату данини й штрафів. Ярослав Мудрий видав спеціальний збірник «Покон вирний», яким визначалися «розміри данини, що надходила від населення на користь князівських дружинників, які приїжджали до общини збирати кримінальні штрафи – вири». Закони визначали пеню за провини, крадіжки: «За крадіжку сіна та дров 9 кун до казни, а хазяїну за кожний віз по дві ногати. Крадій за ладію платить 60 кун до казни, хазяїну за морську – 3 грн., за набойну – 2 грн., за струг – 1 грн., за човен – 8 кун. За бобра, викраденого з нори, визначається 12 грн. пені».

Деякі статті захищали честь, гідність княжих мужів і простих людей та їхніх дружин: «За образу жінок великих бояр – 250 грн.; менших бояр – 150; нарочитих (міських людей) – 22 ½; сільських людей або челяді – 17 ½».

Система штрафів не тільки впливала на дотримання порядку, але й приносила значні доходи у казну. До надходжень належала данина від доменіальних володінь (залежних господарств), а також з удільних князівств, що означало перерозподіл коштів та натуральних продуктів на користь київського князя.

Вчені припускають, що княжа казна даного періоду характеризувалася перевищенням доходів над видатками. Це давало можливість Ярославу Мудрому витрачати значні кошти на освіту, культуру, будівництво. Він не використовував бюджетні кошти у власних цілях. За часів Ярослава Мудрого існував неписаний закон, що розмежовував кошти князя та державну казну. «На князівські потреби, на утримання його двору йде 1/3 прибутків – данин, а 2/3 ідуть на державні потреби». Мали місце княжі субсидії – такі як десятина, руга. Ярослав Мудрий мав утримувати дружину, озброювати ополченців.

На початок ХІ ст. припадає становлення кредитних відносин. Позики бралися під заставу, процент і «Руська Правда» регламентувала цей порядок. «Хто віддає гроші на ріст, або під заставу, або хліб у присип, той повинен мати при цьому свідків; і як він домовився, так йому і брати процент». Процент брали за позику на різний термін. Записано, що позикодавцеві місячний процент брати згідно з договором: «який же борг не буде виплачений протягом цілого року, то розраховувати процент на два – третій (50%), а місячний процент скасувати».

Ярослав Мудрий здійснював спробу карбувати власні монети – срібляники, однак через певні обставини їх виробництво було припинено.

Володимир Мономах забезпечив політичну стабільність в державі, розвиток економічних відносин, а тим самим і надходження до казни. Він у «Повчанні дітям» відстоював справедливі відносини у суспільстві, закликав судити правильно, не зловживати владою. Значну роль Володимир Мономах приділяв впорядкуванню кредитних відносин, визначенню прав і відповідальності усіх їх сторін. У нових статтях «Руської правди» також було визначено розмір законних відсотків за договорами позики.