Перші українські політичні партії

У 90-ті роки ХІХ ст. переважаючим у національному русі стає його політичне спрямування. Утворюються перші політичні партійні організації, діяльність яких у подальшому призвела до утворення партій. Однією з таких організацій стало «Братство тарасівців», яке у 1891 р. утворили студенти Харківського та Київського університетів: І. Липа, М.Байздренко, М.Базькевич, В. Боровик та ін. Тарасівці проводили активну політичну діяльність: висували й обговорювали політичні питання, організовували лекції, свята на честь Т.Г.Шевченка. Програмні положення було викладено в документі «Декларація віри молодих українців» («Кредо молодих українців», «Символ віри»). Відокремившись від українофілів, тарасівці висунули ідею єдності всіх українських земель, стояли на автономістично-федералістських позиціях. Велику увагу у своїй діяльності вони надавали пробудженню національної свідомості українців. По суті, це була організація національно - радикального характеру.

Динамічне поширення теренами Європи вчення К. Маркса та Ф.Енгельса, яке набуло назви «наукового соціалізму», сприяло утворенню на цьому підґрунті політичних партій лівої орієнтації. У 1898 р. у Києві було утворено «Групу українських соціал-демократів». Вони встигли видати декілька брошур, де було визначено їх програмні принципи. Члени групи виступали за повалення царизму, національне визволення України, за організацію актів протесту проти влади. У цей період створювалися й інші організації та гуртки, які мали соціал-демократичну спрямованість. Їх діяльність стала підґрунтям для утворення політичних партій.

У 1900 р. у Харкові було проголошено заснування Революційної української партії (РУП). Це була перша українська політична партія. Її засновниками стали студенти Харківського університету: Д. Антонович, Б.Каменський, Л. Мацієвич, М. Русов. Партія мала свої друковані органи: газети «Гасло», «Селянин», «Праця» та ін. Організація мала свої осередки у Києві, Полтаві, Чернігові. Партія проголосила себе виразником інтересів селянства, в якому бачила основу української нації. Їх програма, розроблена М.Міхновським, залишалася основним документом РУП до 1902 р. під назвою «Самостійна Україна». У ній було висунуто ідею незалежності України. Основним гаслом партії стало: «Україна для українців», яке розділяли не всі члени партії, що в подальшому і спричинило її розкол.

У 1902 р. з РУП вийшла Народна українська партія (НУП), де об’єдналися однодумці М. Міхновського. НУП стояла на відверто націоналістичних позиціях. Політичне кредо партії було сформульовано у програмному документі «Десять заповідей» (автор - М. Міхновський). Гасло «Україна для українців» трактувалося таким чином, що український народ повинен покінчити з пануванням Російської імперії та стати господарем на власній землі. У 1903 р. з РУП вийшло ще одне угрупування на чолі з Б.Ярошевичем – Українська соціалістична партія. Ці партії не були чисельними, не мали масової опори серед населення і скоро занепали. З метою піднесення національної ідеї у селянському середовищі, партійці розгорнули широку агітаційно-пропагандистську роботу, розповсюджували літературу, організовували страйки сільськогосподарських робітників. Але в силу низької свідомості сільського населення ідеї партії не мали успіху, відокремлення України від Росії не підтримувалося.

З 1903 р. все більш популярними стають марксистські погляди. На перше місце висуваються завдання боротьби з царатом, а вирішення національного питання відкладається на майбутнє. Прихильники такої позиції на чолі з М. Меленевським у 1904 р. вийшли зі складу РУП і створили на початку 1905 р. «Українську соціал-демократичну спілку – союз» («Спілку»), яка з часом висловила бажання увійти до складу загальноросійської соціал-демократичної партії (РСДРП).

Ідеї української державності займали центральне місце в діяльності Української соціалістичної партії, сформованої в 1900 р. у Києві. Партія була малочисельна, але їй вдалося розгорнути широку агітацію. У своїх програмних документах вона висувала вимогу об’єднання національної та соціально-економічної боротьби, вважалося, що самовизначення України повинне здійснитися у формі незалежної республіки на демократичних засадах.

У 1904 р. з Української народної партії утворилася група «Українська народна оборона» на чолі з В. Чеховським, яка брала на себе місію стати на чолі всеукраїнського національного руху.

Крім соціал-демократичної партії та національно-радикальних течій, на початку ХХ ст. діяли й українофіли, і громадівці, які об’єдналися у 1897 р. у Всеукраїнську безпартійну загальну організацію. На основі цієї організації було утворено Українську демократичну партію (УДП) на чолі з лідерами - Б.Грінченком та Є. Чикаленком. За своїми поглядами ця партія була близькою до російського «Союзу визволення» - партії конституційних демократів – кадетів. Щодо українського державотворення, то, вони висували ідею автономії України у складі федеративної Росії. У березні 1905 р. ті, хто був незадоволений програмою УДП, на чолі з Б. Грінченком та С. Єфремовим відкололися й утворили Українську радикальну партію. Ця партія була виразником інтересів українського селянства і кінцевою метою вважала соціалізм, а також стояла на позиціях самостійності України. З часом ці дві партії об’єдналися в Українську демократичну радикальну партію, яка майбутнє України визначала як автономію у складі Росії.

Отже, український національно-визвольний рух вступив у нову стадію свого розвитку. Виникнення перших партій знаменувало перехід до політичного етапу боротьби з царатом.

У політичному русі в Україні сформувалися основні течії: національно-радикальна (самостійницька), соціал-демократична та ліберально-демократична. Визначилася специфіка в діяльності українських політичних партій, у програмах яких важливе місце посідало питання української державності. Ідею української державності було представлено двома формами: самостійна українська держава й автономія України у складі федеративної Росії.

Отже, в умовах української бездержавності кінця ХУІІІ ст. – початку ХХст. українська спільнота, попри все, зберігала ідею національної державності, що знайшло своє втілення в діяльності різноманітних гуртків, спілок, політичних партій та особливо у творчому здобутку українських поетів, письменників, митців.

Втім, державницька (самостійницька) ідея поступово відійшла на другий план. На перше місце потужно виходили ідеї суспільно-політичного характеру, і серед них провідне місце посіла соціалістична.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Назвіть три поділи Польщі. Поясніть, як вони вплинули на конфігурацію українських земель в кінці ХУІІІ – на початку ХІХ ст.?