Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Господарський розвиток українських земель в межах національних економік інших країн




Упродовж багатьох століть розвиток різних частин України відбував­ся нарізно, і це не могло не вплинути на її сучасний стан. Найбільша час­тина українських земель опинилася під владою Великого князівства Ли­товського. Об'єднання української національної економіки з економіками ментально близьких білоруського та литовського народів не викликало опору серед населення. Розвиток феодальної системи господарювання від­бувався за звичною схемою. Продовжує домінувати бенефіціальна система землеволодіння, лише дещо змінилося коло власників на користь предста­вників литовського княжого дому. Але в XIV-XV століттях поступово по­силюється залежність селян від феодалів, особливо після зміцнення в Україні позицій польської шляхти. Замість численних станів (данників, службових, тяглових, парубків, люзних тощо), які мали різні ступені зале­жності від феодала, формується єдиний стан залежності — дедизні селяни. У Західній Україні цей процес був особливо прискореним і супроводжува­вся одночасно асиміляторською політикою — полонізацією та окатоли­ченням населення. На крайньому заході вона набувала особливо гострого характеру, що завершилося переходом Холмщини, Бойківщини та Лемкі-вщини до орбіти іншої — Західно-Християнської цивілізації. Цей процес охопив не тільки селянство. У містах провідні позиції серед патриціату та бюргерства посідають представники колоністів та полонізованих чи оніме­чених українців, представники автохтонного населення переважають тіль­ки серед плебсу.

Дещо інша ситуація складається у Наддніпрянщині, що знову, в умо­вах ослаблення могутності номадних племен, колонізується українським населенням. Тут слабкішими є феодальні примуси, набагато потужніши­ми— економічні позиції козацтва в містах. Спроби поширити звичайну феодальну практику на ці землі зустрічають жорсткий опір козацтва, що врешті-решт у XVII столітті привело до появи незалежної Української держави і формування власної національної економіки. Знищення системи королівщин, ліквідація магнатських землеволодінь, наявність значної кіль-


НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

кості хуторських господарств, що належали козакам, їхня проринкова орі­єнтація та відсутність чи незначний прояв феодальних примусів (шляхом «подарунків на свята» старшині) зумовили швидкий розквіт мануфактур­ного виробництва в Центральній Україні.

Фактична ліквідація феодальної системи господарювання відкрила шлях до розвитку національної економіки за капіталістичним способом виробництва. Відсутність феодальних рентних відносин сприяла станов­ленню хутірського господарства як багатогалузевого фермерського, що за наявних умов забезпечувало високу конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світових ринках. Сприяли цьому й виважена внутрішня (уні­фікація оподаткування, дотримання єдиних правил економічної гри) та зо­внішня (лібералізація за одними напрямками та протекціонізм за іншими) економічна політика уряду Богдана Хмельницького. Але цим перспекти­вам не судилося здійснитися — територія України стала частиною Росій­ської держави. Міжнародна торгівля українських купців регламентувалася російським урядом, вивезення товарів дозволялося лише через окремі по­рти (Архангельськ, Азов), що збільшило транспортні витрати та знизило конкурентоспроможність українських товарів. Україна була фактично від­різана від західноєвропейських ринків. Торгівля ж на теренах України на­буває колоніального характеру. Російський торговий капітал стає тут по­вним господарем. Російські купці отримують деякі привілеї на торгівлю в українських землях, натомість встановлюються жорсткі обмеження на екс­порт найбільш конкурентоспроможної продукції українських мануфак­тур — її витісняють товари російських мануфактур.



Не кращою була ситуація і на українських землях в межах Польщі. Хоча українські виробники та торгівці формально не переслідувалися, але права шляхти на безмитну торгівлю за умов існування численних внутрі­шніх та зовнішніх мит ставили українських купців у скрутне становище. Втім, дрібна українська шляхта мала таку саму можливість, як і польська, скористатися цим правом.

На жаль, маючи значний потенціал розвитку національної економіки, можливості прискореної реалізації промислового перевороту (наявність відповідних ресурсів, слабкість цехів та потужність спілок партачів, лікві-




Глава 2. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

дація феодальної системи господарювання, поширення фермерського гос­подарства тощо), Україна не змогла ними скористатися, втративши свою незалежність. У XVIII столітті розпочався новий наступ на права селян, відбувається закріпачення вільних козаків та селян на землях Російської імперії та Речі Посполитої.

XIX століття ознаменувалося появою нових поглядів на сутність наці­ональної економіки. Представник німецької історичної школи Ф. Ліст пе­ршим визначає, що розвиток національної економіки як конгломерату мік-ронаціональних економік неможливий. Необхідним є створення єдиної на­ціональної економіки із загальною системою економічного захисту, одна­ковими правилами економічної гри, єдиним економічним центром, а це зумовить поглиблення та зміцнення взаємозв'язків між окремими її еконо­мічними суб'єктами. Це завдання покладається на державу, яка має сприя­ти також розвитку фабрично-мануфактурного виробництва шляхом засто­сування заходів «виховного протекціонізму».

Г. Шмоллер та А. Вагнер розглядали національну економіку як тото­жну народному господарству (Wirtschaft), а отже, і сам предмет фундамен­тальної науки — політичної економії — набуває у них зовсім іншого заба­рвлення: «Це є наука, що описує народногосподарські явища, визначає та пояснює їх у зв'язку з їх причинами, оскільки вони можуть бути зрозумі­лими лише як єдине ціле ...»5.

М. Вебер першим звертає увагу на релігійну специфіку розвитку наці­ональних економік. Саме релігійний фактор справляє величезний вплив на формування національного менталітету, що, зокрема, виявляється у став­ленні до господарської діяльності. Так, представники протестантизму ста­ли ототожнювати працю в межах мирської професії з релігійною аскезою. Людина, яка докладає максимум зусиль у своїй професійній діяльності, так само люба Богу, як і відлюдник, що безперервно молиться. Зростання доб­робуту є проявом Божественної благодаті, а отримані статки слід спрямо­вувати на розширення виробництва, розглядаючи це як прямий обов'язок доброго християнина. Така трудова етика забезпечила реалізацію промис-

Цит. за: Замятнин В. Н. История экономических учений. — М.: Высшая школа, 1964. — С. 299.


НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

лового перевороту, в першу чергу, саме в протестантських національних економіках та подальше їх економічне лідерство аж до сучасного періоду.

Таке сприйняття причин багатства та бідності народів може пояснити й особливості розвитку національної економіки України. Саме розподіл її між двома державами — католицькою Польщею та православною Росією, з несприйняттям будь-яких відхилень від загальноприйнятих норм поведі­нки, зумовив її економічне відставання. Лише представники релігійних меншин, з ближчим до протестантизму світоглядом, демонстрували успі­шність в ринковій діяльності (іудаїсти, старообрядці, молокани тощо). Ри­нковий же дух, прагнення до свободи, внутрішньо притаманні козацтву, зазнавали утисків з боку російського та польського урядів.

До вкрай негативних наслідків призвело й гальмування розвитку капі­талістичних відносин на теренах України. Суттєвим поштовхом для його прискорення мало слугувати скасування кріпацтва, але така подія в Захід­ній Україні відбулася лише 7 вересня 1848 p., а на Східній — 19 лютого 1861 р. До того ж, ліквідація залежності селян у такій формі мала переваж­но декларативний характер. Втрати панства фактично мали компенсувати селяни у вигляді сплати індемнізаційного боргу на Заході та викупних пла­тежів на Сході. І якщо в Галичині, Буковині та Закарпатті починає зростати соціальна диференціація селянства, формуються засади подальшого розви­тку товарного виробництва за капіталістичним сценарієм, то на теренах Російської імперії подібний розвиток практично блокується аж до 1881 p., а викупні платежі трансформуються у відбуття панщини для тимчасово зо­бов'язаних (селян, які не викупили свої наділи).

Але навіть за таких несприятливих умов капіталістичні відносини утверджуються в Україні. Особливо успішно подібні процеси відбувають­ся на землях Степової України, де значну частину населення складають ко­заки, утиски щодо яких історично мали менш жорсткий характер у порів­нянні з посполитими. Отже, саме тут зберігся дух свободи та підприємниц­тва, а жителі мали необхідні статки для розвитку товарного зернового гос­подарства, прискореного викупу дворянських землеволодінь (такий процес проходив удвічі швидше, аніж на Правобережжі). Найбільш ефективні то­варовиробники частково скуповують землі менш успішних селян, а част-


Глава 2. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

ково орендують їх, забезпечуючи прискорення розвитку капіталістичних відносин в аграрній сфері і, як наслідок, технологічну модернізацію виро­бництва та зростання врожайності (картоплі та зернових майже вдвічі).

Необхідність експорту надлишку сільськогосподарської продукції за межі України викликає потребу в будівництві на її теренах мережі заліз­ниць. А це в свою чергу призводить до появи значного попиту на рейки та сприяє прискореному розвитку гірничо-металургійного комплексу й транспортного машинобудування. Втім, товарообмін з корінними російсь­кими регіонами має колоніальний, нееквівалентний характер. Забезпечую­чи левову частку загальноімперського виробництва вугілля, металу, зерна, цукру тощо, Україна залишається ринком збуту промислової продукції ро­сійських виробників за завищеними цінами.

Не кращою була ситуація й на західних землях. Розвиток фабрично-заводського виробництва має тут загальмований характер, вкрай повільно зростає продуктивність праці. На відміну від східних регіонів, де лідиру­ючі позиції в промисловості займають надпотужні підприємства, на захо­ді домінують середні та дрібні виробники, а технологічна база є вкрай відсталою. Економічна політика австро-угорського уряду, порівняно із російським, не сприяла зростанню іноземних інвестицій у промисловість українського краю, а товарообмін також набуває колоніального характе­ру. Землі Галичини, Буковини та Закарпаття стають сировинним придат­ком імперії.

Отримання Україною незалежності на початку XX століття не дозво­лило сформувати самостійну національну економіку, оскільки сам період фактичної незалежності був нетривалим. Територія України була поділена між Радянським Союзом, Польщею, Румунією та Чехословаччиною. І роз­виток кожної з частин був позначений певною специфікою еволюції націо­нальних економік цих країн. Політика радянських урядів мала забезпечити неможливість функціонування самостійної національної економіки Украї­ни в майбутньому. Подібних асиміляторських планів дотримувалися й уря­ди Польщі, Чехословаччини та Румунії, намагаючись перетворити складові української економіки в колоніальні придатки власних національних еко­номік.


НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Так, за перші 20 років панування радянського уряду частка українсь­кого виробництва в загальнодержавному щодо вугілля та металопродукції скоротилася майже на 50%. До того ж, розбудова промисловості та сільсь­кого господарства мала чітко виражений колоніально-сировинний харак­тер. Не набагато кращою була ситуація на заході України. Хоча фізичне нищення українства тут мало більш помірний характер, але дедалі відвер­тіших обрисів набирає політика колонізації. Досить відмінним є становище в Закарпатті, де чехословацький уряд проводив зважену політику соціаль­но-економічних реформ без проявів пригнічення за національною ознакою, забезпечуючи розвиток інфраструктури українського краю.

Об'єднання українських земель у довоєнні та повоєнні роки в межах Радянського Союзу було не спроможне було в середньостроковій перспек­тиві ліквідувати відмінності між ними, що накопичувалися століттями окремого існування. Разом з тим, протягом 50-60-х років відбулося значне покращання добробуту населення всієї України: прискореними темпами зростає заробітна плата в сільському господарстві, пенсії, будується житло, створюється соціальна інфраструктура. Але тимчасове бурхливе зростання змінилося в 70-ті роки тривалою стагнацією, ще більш виразними стають диспропорції в розвитку важкої промисловості, з одного боку, та легкої, харчової промисловості й сільського господарства, — з іншого. Вітчизняна індустрія не орієнтується на задоволення потреб населення, наростає дефі­цит товарів широкого вжитку. Погіршується ситуація і у важкій промисло­вості, яка потребує оновлення основних фондів, зношеність яких в окре­мих галузях досягає у 80-х роках в Україні 60%. Кризові явища наростали по усіх напрямах, і саме в таких умовах розпочинається розбудова само­стійної національної економіки України.

У наступних главах йтиметься про економічний розвиток сучасної не­залежної України.


Глава 2. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ


.

mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2020 год. (0.014 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал