Виникнення та розвиток козацтва.Запоріжська Січ як центр консолідації української національної спільноти.

Перші письмові згадки про українських козаків трапляються у 1492 р. Але різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI ст.
Козацтво виникло в південноукраїнських землях - на території від середнього Подніпров'я і майже до Дністра (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Центром козацтва стало Запоріжжя Причини виникнення: - Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище між незаможною шляхтою та селянством. - Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних повинностей та державних податків. - Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.В окремих випадках-організаторська роль місцевих, прикордонних землевласників і урядовців. Козацтво поповнювалося вихідцями із різних верств населення: селян, міщан, шляхти.Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об'єднувалися у військові загони. Основна маса козаків поповнювалася за рахунок українців, були серед них і білоруси, росіяни, молдавани. У 1552-1556 рр. канівський і черкаський староста Дмитро (Байда) І Вишневенький (? -І 1563р.) об'єднує ко-I заків, створюючи (за порогами Дніпра; на о. Мала Хортиця ' козацький центр -Запорізьку Січ. " Запорізька Січ стала зародком нової української (козацької) державності. Її, як державне утворення, характеризують такі ознаки:
І.Військовий устрій.-Січові козаки складали військо-кіш, кіш поділявся на військові одиниці - курені (38 куренів).2. Територіальний устрій.-Територія, яку контролювала Січ, поділялася на паланки на чолі з полковниками. 3. Форма правління. -Запорізька. Січ була козацькою республікою. Верховна влада на Січі належала козацькій раді, брати участь в якій мали право всі козаки. Козацька рада обирала старшину: кошового отамана (гетьмана), писаря, обозного, суддю, осавулів.
4. Правова система.-Вживалося звичаєве козацьке право, яке склалося в XV-сер. XVI ст.
Запорізька Січ як державне утворення і як соцільна організація мала яскраво виражений демократичний характер. Це пояснюється тим, що: Запорізьку Січ створив сам народ, втіливши в ній свій свободолюбивий характер і ідеали суспільного життя; Наприкінці XVI - на поч. XVII ст. Січ стала центром визвольного руху українського народу.

2. Повстанський рух 1920-х - національно-визвольний рух на етнічних українських землях, який мав за мету поновлення української незалежної держави.Потужний сплеск селянського повстанського руху відбувся після закінчення радянсько-польської війни та остаточного закріплення більшовиків на українських теренах. За офіційними даними, наприкінці 1920 - на поч. 1921 рр.

Українська повстанча (повстанська) армія (УПА) — підпільна збройно-політична формація, створена на Заході України у червні 1941 року представниками Уряду Української Народної Республіки в екзилі; у жовтні 1942 року назву перейнято ОУН(б). Головне завдання УПА: оборона та звільнення українського населення як і від німецької, так і від радянської окупації.(ОУН-обьэднання українських націоналістів)

Білет № 25:

1. Розкрийте зовнішні і внутрішні чинники розвитку Давньоруської держави;

2. Кріпосне право - це...;

3. Наслідки Полтавської битви;

4. В чому суть " українізації" П. Скоропадського

1. Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений також рядом інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною і культурною спільністю східних слов'ян, економічними зв'язками і їхнім прагненням об'єднати сили в боро­тьбі з спільними ворогами*. Інтеграційні політико-економічні та культурні процеси призвели до етнічного консолідування східних слов'ян. Історія виникнення державності у східних слов'ян взагалі й утворення Давньоруської держави зокрема була спотворена так званою норманською теорією, яку вже давно відкинула історична наука і яка б не заслуговувала на увагу, якби не її відродження у деяких країнах у вигляді неонорманізму. Прихильники цієї теорії стверджують, що ніби держава у східних слов'ян сформувалася не внаслідок їхнього внутрішнього самостійного соціально-економіч­ного розвитку, а була створена пришельцями із Скандінавії — " норманськими" або " варязькими" князями. Давньоруська держава після її утворення продовжувала розши­ряти свої території. За князя Олега (882—912 pp.) були приєднані древляни, сіверяни, радимичі. Одночасно була ліквідована залеж­ність радимичів від хазар, яким вони платили данину. За часів Ігоря (912—945 pp.) до Давньоруської держави були приєднані угличі, тиверці, і знову ж древляни, які відділилися від Києва після смерті Олега. Князі Святослав (965—972 pp.) і Володимир (978—1015 pp.) здійснювали походи у землі в'ятичів. Таким чином, рушилися й зникали старі розмежування і складалася величезна територія Дав­ньоруської держави. У Х ст. вона простягалася вже від південних берегів Ладозького і Онезького озер до середньої течії Дніпра, а на заході і південному заході — до Карпат, Пруту і пониззя Дунаю.У своєму розвитку Давньоруська держава пройшла два основ­них етапи. Перший етап охоплює кінець IX і Х ст. Тоді Київська Русь була ранньофеодальною державою, у межах якої відбувалося становлення феодального суспільного ладу. Тут в основному завер­шувався процес політичної єдності Русі, встановлювалися державні кордони, відбувалося утворення та вдосконалення апарату влади.Наприкінці Х — першій половині XI ст. Київська Русь всту­пила у період свого розквіту. У другій половині XI ст. спостерігає­ться тенденція до феодальної роздробленості, а наприкінці першої третини XII ст. Давньоруська держава вступила у другий етап свого розвитку — етап феодальної роздробленості.До періоду феодальної роздробленості відноситься час зарод­ження української, російської та білоруської державності. період правління Ярослава Мудрого розширюються кордони Київської Русі: від Чорного моря і пониззя Дунаю на півдні аж до Фінської затоки на півночі, від Закарпаття на заході до верхів'їв Волги та Дону на сході. Активізувалася й дипломатична діяльність. За допомогою династичних шлюбів Ярослав зміцнив стосунки з кількома провідними європейськими державами. Значну увагу Ярослав Мудрий приділяв внутрішнім проблемам Київської Русі. За його правління проводиться кодифікація юридичних норм, які існували, а також постає перший письмовий звід норм давньоруського права «Руська правда», які захищали приватну власність і власника.

Староруське держава склалося внаслідок складного взаємодії всього комплексу як внутрішніх, і зовнішніх чинників, соціально-економічних, політичних вимог і духовних. Передусім треба врахувати ті зміни, що відбувалися у господарстві східних слов'ян в VIII-IХ ст. Так, вже відзначене розвиток землеробства, особливого орного в степовому ілесостепном районі Середнього Подніпров'я, зумовлювало появі надлишкового продукту, що створило умови виділення із громадикняжеско-дружинной угруповання (відбувалося відділеннявоенно-управленческого праці від продуктивного). На Півночі Східної Європи, десь в результаті суворих кліматичних умов землеробство були отримати поширення, великій ролі продовжували грати промисли, а виникнення надлишкового продукту стало результатом розвитку обміну і зовнішньої торгівлі. У районі поширення орного землеробства почалася еволюція родової громади, яка, тому, що тепер окрема велика сім'я могла забезпечити своє існування, стала трансформуватися на землеробську чи сусідську (територіальну). Така громада, як і зараз, переважно складалася з родичів, та на відміну від родової громади, пашенная земля, розділена на наділи, і продукти праці перебували тут у користуванні окремих великих сімей, володіли знаряддя праці та худобою. Це створювало деякі умови для майнової диференціації, але соціального розшарування у самій громаді було - продуктивність землеробського праці залишалася занизькою. Археологічні розкопки східнослов'янських поселень у той час виявили майже однакові сімейніжилища-полуземлянки з однією і тим самим набором предметів і знарядь праці і.

До політичним чинникам утворення Держави у східних слов'ян слід віднести ускладненнявнутриплеменних відносин також міжплемінні зіткнення, які прискорювали становлення княжої влади, підвищували роль князів і дружини якобороняющих плем'я від зовнішніх ворогів, і які у ролі арбітра при різноманітних суперечках.

Становленню влади князя сприяла і еволюція поганських уявлень слов'ян тієї епохи. Так, зі зростанням військової могутності князя, котрий приносить здобич племені, обороняющего його від зовнішніх ворогів і взяв за свої плечі проблему врегулювання внутрішніх суперечок, росли його престиж і водночас, відбувалося відчуження від вільних общинників.

Отже, внаслідок військових успіхів, виконання ним складних управлінських функцій, віддалення князя від звичного для общинників кола справ України та турбот, найчастішевиливавшегося для створення укріпленогомежплеменного центру - резиденції князя і дружини, він починав наділятися своїми одноплемінниками надприродними силами і здібностями, у ньому дедалі більше бачили заставу добробуту всього племені, яке особистість ототожнювали з племінним тотемом. Усе це зумовлювало сакралізації княжої влади, створювало духовні передумови до переходу від общинних державних відносинам.

До зовнішніх передумов слід віднести те «тиск», який чинили на світ його сусіди - хазари і нормани.

З одного боку, їх прагнення взяти ситуацію під контроль торгові шляху, котрі пов'язують Захід, із Сходом і Півднем, прискорювало складаннякняжеско-дружинних угруповань, втягуються на зовнішній торгівлю.Взимая, наприклад, продукти промислів, насамперед, хутро із своїх одноплемінників та міняючи їх у продукти престижного споживання і срібло в іноземних купців, продаючи їм захоплених полон іншоплемінців, місцева знати дедалі більше підкоряла собі племінні структури, збагачувалася іизолировалась від рядових общинників. З часом, об'єднавшись з варязькимивоинами-торговцами, почне здійснювати контролю над торговими шляхами і найбільш торгівлею, що сприятиме консолідації раніше розрізнених племінних князювань, розташованих уздовж цих шляхів.

З іншого боку, взаємодію Космосу з розвиненішими цивілізаціями зумовлювало запозичення деяких суспільно-політичних форми їх життя. Невипадково довгий час великі князі на Русі називалися за прикладом Хазарського каганату -хаканами (> каганами). Справжнім ж еталоном державно-політичного устрою довгий час вважалася Візантійська імперія.

Слід враховувати й те, що існування уНизовьях Волги потужного державного утворення - Хазарського каганату, захищало східних слов'ян від набігів кочівників, які у попередні епохи (гуни в IV -V ст., авари в VII в.) гальмували їхній розвиток, заважали мирному праці і врешті-решт, появі «зародка» державності.

У розвитку давньоруський держава минуло ряд етапів. Розглянемо їх.

У першому етапі освіти давньоруського держави (> VIII-серединаIХ ст.) відбувається визрівання передумов, складання міжплемінних спілок та його центрів - князювань, що згадуються у східних авторів. ДоIХ в. піднімається поява системиполюдья, тобто. збору з общинників на користь князя данини, що у ті часи, швидше за все, носила ще добровільним і сприймався як відшкодування за військові й управлінські послуги.

З другого краю етапі (> 2-ая половинаIХ - середина Х в.) процес формування держави пришвидшується значною мірою завдяки активному втручанню зовнішніх сил - хозар інорманнов (варягів).ПВЛ говорить про набігах войовничих мешканців Північної Європи, котрі змусили ільменськихсловен, кривичів іфинно-угорскиеплемена чуди і села платити данина. На Півдні ж хазари збирали данина з полян, північан, радимичів і вятичів.

Сучасні дослідники, долаючи крайностінорманизма іантинорманизма, дійшли наступним висновків: процес формування держави почався до варягів, сам собою факт їх запрошення князюваннясвидельствует у тому, що цій формі влади, було вже відома слов'янам; Рюрік - реальна історична особистість, будучи запрошеним в Новгород в ролі арбітра і, то, можливо, захисника від «> заморскихварягов» (> свеев), захоплює влада. Його появу в Новгороді (мирне чи насильницьке) неможливо пов'язані з зародженням держави; норманнская дружина, не обтяжена місцевими традиціями, активніше використовує елемент насильства для збору данини й об'єднання слов'янських племінних спілок, що, певною мірою, прискорює процес формування держави. Одночасно відбувається консолідація місцевоїкняжеско-дружинной верхівки, її інтеграції з варязькими дружинами іславянизация самих варягів; Олег, об'єднавши Новгородську Київську землі і звівши воєдино шлях «із варягів у греки», підвів економічну базу підскладивающееся держава; етнонім «русь» північного походження. І хоча літопис відносить її до жодного знорманнских племен, але, швидше за все, це збірне ім'я (від фінськогоruotsi - веслярі) під яким ховалася не етнічна, аетносоциальная група, що складається з представників різних народів, котрі займаються морським розбоєм і торгівлею. Тоді, з одного боку, стає зрозуміло поширення цього терміна, не що з будь-якої етнічної групою, серед східних слов'ян, з другого - швидка асиміляція самих варягів, які взяли при цьому місцеві поганські культи ідержавшихся за своїх богів.

У період правління Олега (879-912 рр.) в руках зосередилася владу територією від Ладоги до низов'їв Дніпра. Склалася своєрідна федерація племінних князювань на чолі з великою князем київським. Його влада виявлялася у праві збору данини від усіх, які входять у воно племен. Олег, спираючись на міцьславяно-норманнских дружин і «> воев» (збройних вільних общинників) робить в 907 р. успішний похід на Візантію. У результаті підписано вигідний Русі договір, який би право безмитної торгівлі. Нові поступки полягали у угоді від 911 р.

Ігор (912 -945 рр.) прагнув зберегти єдність міжплемінний федерації, і навіть захищав її межі від що з'явилися грізних кочівників - печенігів. У в 40-ві роки він зробив два походу на Візантію, нарушившую свої угоди з Руссю. У результаті, зазнавши невдачі, він зробив висновок в 944 р. менш вигідний договір, а 945 р. під часполюдья вдревлянской землі було убитий за вимога данини понад звичайній.

Третій, завершальний етап формування держави починається з реформ княгині Ольги. > Отомстив древлянам за смерть свого чоловіка, вона встановлює фіксовану норму данини, а її збору влаштовує «цвинтарі», які є опорою княжої влади на місцях. Політика її сина Святослава (964-972), що уславився перемогою над Хазарією і походами на Дунай, закончившимися невдачею, вимагала мобілізації значних сил на зовнішні завоювання. Це трохи затримало внутрішнє організацію російської землі.

Повна ліквідація племінних князювань відбувається в час правління Володимира Святого (980-1015). Намагається він зміцнити й поганську віру, отже, своєю владою. Для цього він створюється пантеон з п'яти основних богів на чолі з Перуном, що особливо шанувався серед княжих дружинників. Але це міра малий, що змінила, і тоді Володимир йде своєрідну «духовну революцію» згори - виводить на 988 р. християнство. Цямонотеистическая за своєю сутністю релігія дозволила витіснити місцеві поганські культи і заклала духовні основи для що складається єдиної російської народності і давньоруського держави.

Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.

Наступним рішучим кроком, завершальним створення держави, стає заміна Володимиром племінних князів своїми синами, покликаними захищати нову віру і намірилася зміцнити влада київського князя на місцях. Потужний поштовх до розвитку отримала давньоруська культура. Київська Русь стала у шерег провідних християнських держав Європи, забезпечивши собі рівноправні та взаємовигідні стосунки з ними.На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство.

Отже, православ'я стало фундаментом для створення централізованої держави. Проте не слід перебільшувати позитивний вплив введення християнства візантійської моделі. Саме вона давала можливість світській владі підпорядковувати духовну згідно зі своїми інтересами. Запровадження християнства на Русі мало позитивні наслідки. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави. Значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню давньоруської культури. Лише з часу “хрещення Русі” у ній поширилися писемність і книжність. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні, і незабаром східнослов’янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі. Запровадження християнського віровчення зробило можливими рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та Візантією, Германією й іншими державами.

За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, ставши в ряд з головними країнами середньовічного світу: Візантією та Германською імперією.

2. Кріпосне право - це положення або статус орендаря, що за законом, в силу звичаю або за згодою зобов'язаний жити і працювати на землі, що належить іншій особі, і робити визначені послуги цій особі, за винагороду або без неї, і який не в змозі змінити свій статус. за феодалізму система правових норм, що встановлювала залежність селянина від феодала й неповну власність другого на селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо).Система аграрних відносин, за яких можновладець є власником землі, наданої селянинові у володіння чи безпосереднє користування, і неповним власником виробника на ній. Особиста залежність від феодала, як правило, закріплювалася державною владою. На українських землях кріпацтво існувало з часів Київської Русі.

3. Наслідки Полтавської битви:

Поразка І. Мазепи стала для України величезною катастрофою:

· самодержавство після всіх подій 1708 року стало на шлях ліквідації автономного устрою Гетьманщини;

· Україна зазнала величезних людських утрат та економічних збитків. Могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу». Лівобережна Україна 1709 року зазнає відчутного удару по своєму самоврядному статусу (але зберігає його до царювання Катерини II).