Звичаї слов’ян

[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне – свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили [її] ввечері; а на завтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і вятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я [було] в них перед батьками і перед невістками. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав – чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали [його]. А після цього, зібравши кості, вкладали [їх] у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як [це] роблять вятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону Божого, бо творили вони самі собі закон.

Прикликання варягів. Княжіння Аскольда і Діра в Києві (IX ст.)

Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були особиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: „Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву”.

Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів – русь, як ото одні звуться свеями, а другі – норманами, англами, інші – готами, – отак і ці. Сказали русь, чудь, словени, кривичі і весь: „Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами”.

І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус, – на Білім озері, а третій, Трувор, – в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала свою назву Руська земля.

А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому – Полоцьк, тому – Ростов, другому – Білоозеро. А варяги по тих городах є приходні. Перші насельники в Новгороді – словени, а в Полоцьку – кривичі, в Ростові – меря, у Білоозері – весь, в Муромі – мурома. І тими всіма володів Рюрик.

І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи „Чий се город? ”. А вони [тамтешні жителі] сказали: „Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город цей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хазарам”. Аскольд і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді.

Рекомендована література

Агбунов М. В. Путешествие в загадочную Скифию. – М., 1989.

Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990. – С. 1–15.

Археологія та стародавня історія України. – С. 41–303.

Баран В. Д., Козак Д. Н., Терпиловський Р. Н. Походження слов’ян. – К., 1991. – С. 5–27, 90–133.

Бойко О. Д. Історія України… – С. 9–40.

Білецький А. О. Геродот про скіфів і скіфію // Археологія. – 1991. – № 1. – С. 148–151.

Бубенок О. Б. Ясы и бродники в степях Восточной Европы (VI – начало ХІІІ в.). – К., 1997.

Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., – С. 9–63.

Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 1. – С. 21–161, 244–305.

Гудзь-Марков А. В. История словян. – М., 1997.

Дзир Я. Автопортрет нації. – К., 1997.

Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. – К., 1994.

Залізняк Л. Етногенез українців, білорусів та росіян (за даними археології) Пам’ять століть. – 1997. – № 4. – С. 2–13.

Залізняк Л. Від склавінів до української нації. – К., 1998.

Иванчик А. И. Кимерийцы. Древневосточные цивилизации и степные кочевники в 8-7 веках до н. э. – М., 1996.

Мозолевський Б. Скіфський степ. – К., 1983.

Онищенко І. Діалектика становлення українського етносу та нації. – К., 1997.

Смолій В. А., Гуржій О. І. Як і коли почала формуватися українська нація? – К., 1991.

Сторінки історії та культури Праукраїни: Кн. 1. (Упоряд. С. М. Вовк. – Чернівці: Прут, 2001. – 288 с.

Тереножкин А. И. Кимерийцы. – К., 1976.

Чмихов М., Кравченко Н., Черняков І. Археологія та стародавня історія України – К., 1991.

Шовкопляс І. Г. Стародавній кам’яний вік на Україні. – К., 1955.