Б. Утреня за ктиторськими Студійськими типіконами

На утрені в будні:

Від Анти-Пасхи до Воздвиження – одна катизма.

Від Воздвиження до Великого посту – дві катизми.

У Сиропусний тиждень – одна катизма.

У Великий піст – три катизми.

У суботу й неділю – за одними уставами одна катизма, за іншими дві.

У суботу завжди катизма Блаженні непорочні, у неділю 2-а, або 2-а і 3-я катизми.

Таким чином Псалтир співали інколи швидше, ніж за тиждень, а іноді навіть не за тиждень. Наприклад: від Анти-Пасхи до Переполовення Псалтир проспівували лише один раз.

Катизми завжди співали на рядовий глас тижня, причому з якимись алилуяріями (принаймні за Студійсько-Олексіївським уставом). Неясно, чи алилуярії – це Алилуя із особливими стихами, чи просто Алилуя на різні наспіви; імовірніше другий варіант.

Теодор Студит встановив по 9 алилуяріїв на кожен глас, разом 72.

Вечірню 18 катизму Ко Господу внегда скорбіти співали з першими трьома алилуяріями рядового гласу, а на утрені першу катизму співали з 3, 4 і 5 алилуяріями, а другу з 7, 8 і 9 (з цією метою і є лише 9 алилуяріїв; три катизми на утрені не передбачено).

Деякі катизми (вірніше їх частини) становили винятки з цього правила із-за особливої торжественності їх виконання. Для того крім цих 72 алилуяріїв були ще 5 особливих алилуяріїв для 4-го гласу, 3 – для 6-го гласу і 1 – для 8-го гласу.

А саме: перша Слава 19-ої катизми називалася Многомилостиво (Π ο λ υ έ λ ε ο ς), мала багаторазовий приспів Яко во вік милость Єго (із пс. 135) і складалася з псалмів 134, 135 і 136. Якщо вона припадала на якийсь із перших чотирьох гласів, тоді її співали завжди на 4-ий глас з особливими алилуяріями цього гласу, які теж називалися Многомилостиво (полієлей). А якщо вона припадала на якийсь глас із других чотирьох, тоді її співали на 6-ий глас з першим алилуяріем з числа особливих 6-го гласу. Коли Многомилостиво співали на 4 глас, то пс. 135 мав два алилуя після кожного свого стиха і одне після приспіву Яко во вік милость Єго: „Ісповідайтеся Господеві яко благ, Алилуя, Алилуя, Яко во вік милость Єго, Алилуя ”[cxxx][130]. Якщо ж Многомилостиво співали на 6-ий глас, тоді алилуя в обох випадках по одному разу. Усе це – зародок майбутнього Полієлею. 2-а і 3-я Слави 19-ї катизми співали з алилуяріями чергового гласу. Якщо ця катизма припадала і на часі, тоді її співали в такий же спосіб, причому переставляли цю катизму на інший час, якщо глас тропаря часу не відповідав її наспівові.

Окрім „полієлейних” псалмів також на утрені особливо виконувались 2-а Слава 7-ї катизми Бог богом та 3-я Слава 20-ї катизми Хваліте Господа с небес.

Отож, 2-у Славу 7-ї катизми Бог богом співали з другим особливим алилуярієм 6-го гласу. А 3-ю Славу 20-ї катизми Хваліте Господа с небес співали з третім особливим алилуярієм 6-го гласу. Однак останній псалом 150 замість Алилуя мав приспів Слава Отцу.

Особливий алилуярій 8 гласу був призначений спеціально для святкового Блажен муж, тобто для 1-ї Слави 1-ї катизми. А 2-у і 3-ю її Слави співали з 2-им і 3-ім алилуяріями чергового гласу.

Такий торжественний спів катизм – це вплив пісненного послідованія.

Студійсько-Олексіївський устав не відзначає особливими катизмами свята. Свята та неділі він відзначає лише степенними. Степенні ті ж самі, що й сьогодні, однак їх співали зі стихами степенних псалмів (119-133 = 18 катизма) та з Алилуя із „нененайками”.

Проте всі інші устави студійського типу подають для свят особливі катизми. Західні студійські устави на кожне Господське свято призначають перед степенними трьох-антифонну, тобто трьох-псалмну, катизму з спеціально підібраними псалмами відповідно до події, яка святкується (наприклад: на Різдво Христове – псалми 134, 109 і 86).

Причому деякі підхожі до свята стихи останнього псалма мають приспів (екфонісіс або іпакоі), який дуже нагадує сьогоднішнє величання. Наприклад, у Криптоферратському Типіконі у службі на Різдво Христове до 5 стиха 86 псалма приспів: „Ми славимо Різдво по плоті Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа і вірно поклоняємося святій іконі його на зображення святого образу його”. Відгомін боротьби за іконопочитання свідчить про древність звичаю. Бачимо вказівку, що ці „величання” уже тоді, як і нині, співали перед іконами.

„Тебе ублажаємо, Маріє Богородице, вірно поклоняємося святій іконі Твоїй із зображенням святого образу твого”.

Псалом 135 подається в цих типіконах як святковий антифон на утрені під назвою „полієлей” (поліелус), інколи разом з псалмом 134 та із 136. Є вказівка, що його співають на 8 гласів.

А в одному Часослові до 13-15 стихів цього псалма подаються приспіви: „Ублажаєм Тя, присноблаженную і пренепорочную і Матір Бога нашего”, „Достойно єсть ублажати Тя, Богородицу, честнійшую херувим і славнійшую без сравненія серафим і Матір Бога нашего”, „Глаголюще Тя Богородицу, ублажаєм Тя всі роди, яко Матір Бога нашего”.

На свята Христові та на Успення окрім рядових катизм із сідальними свята подається ще й особлива святкова катизма із сідальном або іпакоєм опісля, наприклад: на Різдво і Богоявлення – катизма 16 „повільно і з великими алилуяріями”, на Успення – непорочні з алилуяріями гласу.

Таким чином виконання катизм у студійських уставах має явний відгомін пісненного послідованія.

Про тропарі чи приспіви до псалма 50 в студійських типіконах не згадується, хоч в утрені пісненного послідованія вони займали помітне місце.

На каноні студійські устави або не вказують кількість тропарів, або подають по-різному їхню кількість на різні випадки (8, 10, 12, 14, 16). Є згадки про подвоєння ірмосів.

На хвалитніх Іпотипос подавав у неділю 4 недільні стихири по-двічі. Студійські устави подають по-різному їхню кількість на різні випадки (8, 6, 4).

Велике славословіє та кінець утрені у студійських уставах зазнали значного перетворення: виникли два різні закінчення утрені (для будня і для свят). Велике славословіє складається з двох чисто механічно приєднаних частин: славословіє та ранкова молитва Сподоби Господи в день цей. А нинішні хвалитні стихири в неділі представляють таке ж механічне з'єднання власне хвалитних стихир (зі стихами хвалитніх псалмів) та стихир з особливими недільними стихами (стиховні).

Отже, кінець утрені в найдавніших уставах мав такий же вид, як друга частина святкової вечірні (від Світе тихий). Після хвалитних стихир (відповідають стихирам на Господи воззвах) ішла перша частина великого славословія (відповідає Світе тихий), потім була ектенія сугуба, Сподоби Господи в день цей, ектенія просительна, стихири на стиховні, стих Благо єсть (відповідає Нині отпущаєши), трисвяте і тропар.

Проте наступні студійські устави подають хвалитні стихири, Преблагословенна єси, Славословіє велике, трисвяте, тропар недільний, ектенія, просительна ектенія і інше, та відпуст.

Термін „славословіє велике” вживає вже Криптоферратський Типікон. Никон Чорногорець (XI ст.) вважає відсутність великого славословія і відділення стихир на стиховні від хвалитних у великі свята загальною особливістю всіх Студійських Типиків.